Підрозділ - одиниця постійної организации, яка входити до складу части або більш великого Підрозділу. Частина. Це основна одиниця збройних сил. Під поняттям "частина" найчастіше маються на увазі полк і бригада. Зовнішніми ознаками частини є: наявність власного діловодства, військового господарства, розрахункового рахунку в банку, поштового та телеграфного адреси, власної гербової печатки, права командира віддавати письмові накази, відкритого (44 навчальна танкова дивізія) та закритого (в / ч 08728) загальновійськового номерів. Т.е частина має достатню автономність. Наявність Бойового Прапора для частини необов'язково. Крім полку і бригади частинами є і штаб дивізії, штаб корпусу, штаб армії, штаб округу, а також інші військові організації (військторг, армійський госпіталь, гарнізонна поліклініка, окружний продовольчий склад, ансамбль пісні і танцю округу, гарнізонний будинок офіцерів, гарнізонний комбінат побутового обслуговування, центральна школа молодших сеціалістов, військове училище, військовий інститут, і т.п.). З'єднання. Стандартно під цей термін підходить тільки дивізія. Саме слово "з'єднання" позначає - з'єднати частини. Штаб дивізії має статус частини. Цій частині (штабу) підпорядковуються інші частини (полиці). Ось всі разом і є дивізія Об'єднання. Цей термін об'єднує корпус, армію, групу армій і фронт (округ). Штаб об'єднаннятакож є частиною, якій підпорядковані різні з'єднання і частини.
29. Історичні форми бойових порядків (розвиток тактики)
Тактика рабовласницького періоду. Розвиток тактики йшоввідпростихспособівдійвійськ на полі бою до складніших. На ранньомурівнірозвитку рабовласницькогосуспільства бійзводився до прямолінійногоруху і рукопашноїсутичкивоїнів, озброєних холодною зброєю. Якіснеполіпшеннязброї, організаціївійськ і навченістьвоїнів привело до появидосконаліших бойовихпорядків і відповіднійзміні тактики. У давньогрецькійармії виникла фаланга — щільна і глибока (8—12 і більше шеренг) побудова важкоїпіхоти, яка завдавала сильного первинного удару, але буланеповоротка і не здатна до маневру на полі бою. Грецькийполководець Епамінондпоклав початок застосуванню головного тактичного принципу нерівномірногорозподілувійськ по фронту в ціляхзосередження сил для завдання головного удару на вирішальномунапрямку.
Подальшийрозвитокцей принцип отримав в армії Александра Македонського (4 ст. до н. е.), якийумілостворювавперевагу в силах для завдання головного удару, комбіновановикористовуючи важку ілегкукінноту і піхоту. Полководець Ганнібалвпершезавдав головного удару не на одному фланзі, як Епамінонд і Александр Македонський, а на двох, досягнувши оточенняімайжеповногознищеннябільшоїза чисельністю римськоїармії.Найвищогорозвитку при рабовласницькомуладі тактика досягла в армії Давнього Риму. Вженаприкінці 4 ст. до н. е. римськаармія перейшлавід тактики малорухливої фаланги до маневренішої тактики маніпул. В кінці 2 — початку 1 ст. до н. е. маніпулярна тактика булазамінена когортної.Когорта, щоскладалася з 3 маніпул, стала сильнішою тактичною одиницею, хочадекількаменшманевреною, ніжманіпула. Значну роль в польовій битві стали гратиполегшеніметальнімашини (балісти і катапульти). Подальше удосконаленнякогортна тактика набула за Гая Юлія Цезаря, якиймайстернозастосовуваврізнівиди маневру і шикуваннябойовихпорядків.
Тактика феодального періоду. У епоху феодалізму аж до завершення перевороту у військовій справі (16 ст.), викликаної розвитком вогнепальної зброї, теорія і практика тактики розвивалися повільно. В період формування і перемоги капіталістичного строю отримала розвиток лінійна тактика, пов'язана з оснащенням армій вогнепальною зброєю, у тому числі артилерією, і підвищенням ролі вогню в бою, а також з комплектуванням армій найманими солдатами, не здібними до самостійних ініціативних дій. За цією тактичною схемою війська розташовувалися для ведення бою в лінії; результат битви вирішувався фронтальним зіткненням і потужністю рушничного іартилерійського вогню. Лінійну тактику характеризувалишаблонність і повільністьдійвійськ. Глибокі зміни в тактиці сталися під час Великої французької революції і національно-визвольних воєн кінця 18 — початку 19 століть, які призвели до створення в країнах Західної Європи масових армій на основі загальної військової повинності і удосконаленню озброєння.
Тактика капіталізму. Подальшийрозвиток тактики пов'язаний з впровадженням у війська з 2-ій половині 19 ст. нарізноїзброї, щоволоділа впорівнянні з гладкоствольною більшоюдалекобійністю, скорострільністю і влучністю. Досвідбойовихдій показав, щозастосування колон на полі бою стало неможливим, оскільки вони несли великівтративідприцільногоартилерійсько-стрілецькоговогнюще на етапізближення з противником - завершивсяперехід до стрілецькихланцюгів. У наступі піхота стала застосовуватиперебігання, переповзання і самоокопування, поєднувативогонь, маневр і удар.
У 1-ій світовійвійні насиченняармійшвидкострільноюартилерією, автоматичною зброєю, появуновихзасобівборотьби (танки, авіація тощо) і різкезбільшеннячисельностіармій створили передумови для подальшогорозвитку тактики. Створення обороннихпозицій, ешелонованих в глибину, широкезастосування траншей, ходівсполучення, інженерних загород і застосуваннярізнихвидівзброїробили оборону усе міцнішою в порівнянні з силами і засобамисторони, щонаступає, щозумовилоперехід до позиційних форм збройноїборотьби. Між світовимивійнами розвиток тактики у всіхарміяхсвітуйшов на основі моторизації і широкого впровадження у військабойовоїтехніки — нових систем артилерії, нових типівтанків, автоматичноїзброї та іншихзасобівзбройноїборотьби.
У середині 30-х рр. у ЧервонійАрмії буларозробленатеоріяглибокогонаступального бою, щобуласкладовоючастиною теоріїглибокоїоперації.Суть теоріїглибокого бою полягала в завданніпоразкипротивникові вогнем артилерії і ударами авіації на всю тактичнуглибину, в проривійого оборони потужнимешелономпрориву, щоскладавсяіз стрілецькихвійськ, танківбезпосередньоїпідтримки, у розвиткууспіхукавалерією, танками далекоїдії, стрілецькимиз'єднаннями у взаємодії з повітряно-десантнимивійськами. Бій розглядався як загальновійськовий при вирішальнійроліпіхоти і танків.
Теорія глибокого бою отрималавизнання в більшостіармій і успішнозастосовуваласязбройними силами увійнахсередини 20 століття.
Всебічнийрозвиток тактика отримала за часів Другоїсвітовоївійни. Війнапідтвердилаправильністьранішерозробленихосновнихположень тактики і зажадалаподальшогоїхньоговдосконалення. Розвиток оборони йшов шляхом збільшенняїїглибини, зосередження сил і засобів на головнихнапрямах, створення великих резервів, здатнихздійснити маневр на найзагрозливішінапрямкиоступововійська стали створювати, як мінімум, двісмуги оборони іззастосуваннямсистеми траншей.Вдосконалювалася і тактика наступу. Якщо на початковому періодівійни в радянськихвійськах у всіхчастинах і з'єднаннях, до стрілецькихдивізійвключно, для наступустворювавсябойовий порядок в один ешелон, а в стрілецьких взводах і ротах практикувавсястрілецькийланцюг
Основні форми бойових дій
Бойові дії - організоване застосування сил і засобів для виконання поставлених бойових завдань частинами, з'єднаннями та об'єднаннями видів Збройних Сил і родів військ (сил), тобто ведення війни на оперативному, оперативно-тактичному та тактичному рівнях.
Ведення війни на більш високому, стратегічному рівні організації називається військовими діями. Таким чином, бойові дії входять у військові дії в якості складової частини - наприклад, коли фронт (група фронтів) веде військові дії у формі стратегічної наступальної операції (або між операціями), що входять до складу фронту армії і корпусу ведуть бойові дії в формі наступів, рейдів і так далі.Різновидами бойових дій є бойові дії військ (сил) протиповітряної оборони (ППО), військово-повітряних сил (ВПС), військово-морського флоту (ВМФ) і так далі.
Основні види: наступ;оборона; Допоміжні види:зустрічний бій;окопний бій;тактична перегрупування і так далі.Також формами бойовихдій єоперації/битви /Систематичні (системні) дії /бої/удари
Бій, операція, битва
Би́тва - бойове зіткнення військових формувань з метою досягнення крупних військово-політичних результатів. У минулому (до 19 ст.) армії, впорівнянні з сучасними, булинечисленні, вирішальні бойовідії проходили на обмежених просторах і часто в результатіоднієїбитвивирішувалисядолі не тількиармії, але і держави. Назвабитви, як правило, виникалавідмісцевості, де вона відбулася. Бій — у військовійсправі — цеосновна форма бойовихдій підрозділів, частин та з'єднань воюючихсторін і являє собою сукупністьузгоджених за метою, завданнями, місцем і часом дійбойових формувань усіх видівЗбройних сил, формувань бойового, технічного і тиловогозабезпечення та маневру, щоведутьсязгідно з єдиним замислом і планом для виконаннятактичнихзавдань.
Мистецтвоведення бою відноситься до області тактики, навідмінувід операцій, яківідносяться до області оперативного мистецтва і стратегії. Бій може бутизагальновійськовим,вогневимпротиповітряним,повітряним,морським. Бій — єдинийзасібдосягнення перемоги.
Військо́ваопера́ція — у загальномувиглядіявляє собою форму ведення бойовихдій оперативними (оперативно-стратегічними) об'єднаннями збройних сил; сукупністьузгоджених й взаємозв'язаних заметою, завданнями, місцем й часом одночасних і послідовних битв, бойових та спеціальнихдій, ударів, маневру та дійвійськ (сил), щопроводяться на ТВД або стратегічному (операційному) напрямі за єдиним замислом і планом для вирішеннястратегічних, оперативнихзавдань у визначеномурайоні у встановленийперіод часу.Військовіопераціїможутьпроводитисяоб'єднаннями одного абокількох видівзбройних сил. За масштабом операціїбувають: стратегічні, фронтові (флоту, округу ППО, групиармій), армійські (корпусні), флотилії;
