Прикладне значення військ історії

Військова історія - 1. Процес розвитку військової справи з найдавніших часів до наших днів. 2. Наука, що вивчає війни і збройні сили минулого. Військова історія. є складовою частиною історичної науки, безпосередньо пов'язана з військовою наукою, для якої служить базою розвитку. Спирається на поняття й категорії військової науки, використовує її методики й термінологію. Отже, військова історія має міждисциплінарний характер.

Складовими частинами військової історії є історія воєн (див. Війна), історія військового будівництва, історія видів збройних сил і родів військ, історія воєнного мистецтва, а також допоміжні військово-історичні дисципліни (найбільш розроблені – військоваісторіографія та військово-історичне джерелознавство). Прикладне значення військової історії, як і історії загалом, полягає в поясненні явищ і процесів сучасності з урахуванням їх глибинних, прихованих у минулому причин, виявленні під новими формами стійких тенденцій. Водночас військова історія є дещо ближчою до нагальних життєвих проблем. Без неї неможливе вироблення і своєчасне коригування військової доктрини держави, основу якої мають становити корінні, історично стійкі національнодержавніінтереси.

Досвід всесвітньої військової історії, вивчення кращих зразків воєнного мистецтва з метою розвитку оперативно-тактичного мислення і навичок організації операції (бою) відіграють значну роль у підготовці командних кадрів вищої ланки. Величезне значення має врахування військово-історичного досвіду у плануванні війни як сукупності специфічних сфер діяльності, в тому числі й боротьби невійськовими (психологічними, дипломатичними, економічними та ін.) засобами, які глибоко вкорінені в минулому, не зазнають швидких і різких змін, як суто військово-технічні. Розробки військово-історичної науки використовуються у морально-психологічній підготовці особового складу збройних сил і військово-патріотичному вихованні допризовної і призовної молоді, для відповідного ідеологічного впливу на населення країни. Військова історія є однією з найважливіших складових державницької ідеології.

 

 

ТЕОРІЯ ВОЄННОГО МИСТЕЦТВА

Військо́ва нау́ка — система знань про характер, закони війни, підготовку збройних сил й країни в цілому до війни та про способи її ведення.

Військова наука разом з іншими науками вивчає війну як складне соціально-політичне явище. Дані військової науки використовуються при розробці воєнної доктрини держави

СКЛАДОВІ ВІЙСЬКОВОЇ НАУКИ

Найважливішими складовими військової науки є: теорія військового мистецтва, теорія військового будівництва, теорія військового навчання й виховання, теорія військової економіки й тилу.

Теорія військового мистецтва вивчає засоби для ведення війни і способи їх вживання для здобуття перемоги над супротивником. Залежно від класифікації матеріалу і від питань, що підлягають її дослідженням, вона поділяється на цілий ряд так званих військових наук, або відділів Теорії військового мистецтва (стратегія, тактика, військова адміністрація, артилерія, фортифікація, військова топографія, військова статистика, історія військового мистецтва).

Кожна з цих наук підрозділяється залежно від складності та різноманітності досліджуваного матеріалу на ряд приватних, похідних наук.

СКЛАДОВІ ВІЙСЬКОВОГО МИСТЕЦТВА

Воєнне мистецтво розділяється на три складові елементи:

· Стратегічне мистецтво,

· Оперативне мистецтво

· Тактичне мистецтво.

Такий розподіл породжений наявністю специфічних особливостей ведення воєнних дій різних рівнів, що дозволяє кожному складовому елементові конкретно і цілеспрямовано досліджувати організоване застосування зброї і техніки на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях, яке відноситься до його предмету.

Стратегія

Національна воєнна стратегія — це система наукових знань про характер воєнних конфліктів, шляхи їх запобігання військовими засобами, підготовка держави до оборони, будівництво, підготовка та застосування Збройних Сил для захисту суверенітету, політичної незалежності і територіальної цілісності України, а також галузь практичної діяльності вищого політичного та військового керівництва щодо підготовки держави і Збройних Сил до війни та керівництва ними під час ведення воєнних дій з метою відбиття агресії.

В цілому об'єктом дослідження воєнної стратегії є воєнний конфлікт (повномасштабна війна чи збройний конфлікт). Предметом національної воєнної стратегії є головна, специфічна сторона воєнних конфліктів — збройна боротьба, воєнні дії стратегічного масштабу та безпосередньо воєнні аспекти підготовки держави до оборони.

Оперативне мистецтво

Оперативне мистецтво, як самостійна галузь воєнного мистецтва, охоплює теорію і практику підготовки та ведення загальновійськових (загальнофлотських), самостійних і спільних операцій, а також бойових дій (операцій) об'єднань видів Збройних Сил.

Складовими частинами оперативного мистецтва є:

· загальновійськове оперативне мистецтво;

· оперативне мистецтво військ ППО;

· оперативне мистецтво ВПС;

· оперативне мистецтво ВМС;

· оперативне мистецтво Тилу Збройних Сил України.

Теорія оперативного мистецтва — проводить дослідження закономірностей, зміст і характер сучасних операцій і інших форм оперативного застосування об'єднань; розробка способів підготовки і ведення операцій (бойових дій), способів і методів організацій і підтримання взаємодії, всебічного забезпечення військ (сил), які беруть участь у операції (бойових діях) і управління ними; розробка оперативних вимог до організацій і озброєння об'єднань; вироблення рекомендацій до оперативного обладнання території країни; вивчення поглядів імовірних противників на ведення воєнних дій оперативного масштабу.

Практика оперативного мистецтва охоплює діяльність командування, штабів і військ (сил) щодо підготовки і ведення операцій управління військами (силами) і всебічного забезпечення операцій (бойових дій)".

Тактика

Тактика — наймасовіша галузь воєнного мистецтва. Тактика охоплює теорію і практику підготовки і ведення бою підрозділами, частинами, з'єднаннями різних видів Збройних Сил, родів військ і спеціальних військ.

Теорія тактики досліджує закономірності, характер і зміст бою, розробляє способи його підготовки і ведення.

Практика тактики охоплює діяльність командирів, штабів і військ (сил) по підготовці і веденню бою.