Історія виникнення вуличних музикантів

Вуличними музикантами в повоєнний час в Радянському Союзі були в основному інваліди, що пройшли війну, і не мають засобів до існування. Люди, які пережили важкі події чотирьох років, які віддали за порятунок батьківщини якщо не життя, то своє здоров'я - багато з них залишилися без рук і ніг - були залишені своєю країною напризволяще. Ці забуті герої змушені були добувати свій хліб граючи на примітивній гармоні і пересуваючись на інвалідному візку, яка представляла собою дошки на чотирьох роликах. А ті, хто втратив на війні руки, виспівували жалібні пісні. Міські власті прийняли рішення перевезти всіх цих калік на острів Валаам, щоб своїм виглядом вони не псували вигляд струнких вулиць міста.Донині існують вокально-інструментальні ансамблі, що грають на вулицях з метою збору коштів у фонди допомоги ветеранам війни. За ними пішли прихильники нових молодіжних течій - хіпі та панки. І зовнішній вигляд грають, і сам рід їхніх занять викликав претензії і негатив з боку як рядових громадян, так і стражів правопорядку, що робило вуличну гру заняттям небезпечним. Вулична гра в радянські часи була підсудною справою і жорстоко каралася законом.Приблизно в цей же час з'явилася бардівська пісня. Авторська пісня, або бардівська музика - пісенний жанр, що виник в середині XX століття в різних країнах. Його відмітними особливостями є суміщення в одній особі автора музики, тексту і виконавця, гітарне супровід, пріоритет значимості тексту перед музикою, орієнтація на колективне спів непрофесіоналами.

Переломний момент настав у дев'яності роки, після перебудови, коли багато професійних камерні колективи залишилися без коштів і вийшли на вулиці і в переходи заробляти тим, що вони вміють найкраще - своєю грою.

Ті, хто зміг, поїхав на Захід, але й там заробляв собі на життя музикою. Подібним людям присвячена, наприклад, книга Володимира Куніна «Русские на Марієнплац».З початку дев'яностих років і по наші дні вуличних музикантів стало можливим зустріти по всьому місту, бо було скасовано кримінальне переслідування й покарання за гру в публічному місці. Найвідоміші місця їх «проживання» в Москві - Чисті ставки, Арбат, Камергерский провулок. У наші дні проводяться навіть фестивалі і конкурси вуличної музики. Вуличний музикант - музикант, який грає на вулиці або в переходах. Робиться це здебільшого заради задоволення або для того, щоб заробити собі на пляшку пива, але є й такі люди, для яких гра на вулиці - єдиний спосіб заробітку на життя і або реалізації себе.Багато відомих нині виконавці з мільйонними арміями фанатів і багатою дискографією починали на вулицях. Наприклад, співачка Земфіра свого часу грала і співала в пішохідних переходах Уфи, і Уфімцев досі пам'ятають про це.Для початку треба зауважити, що ті, хто став співати або грати на вулиці, діляться на кілька категорій.

Перші - це професійні музиканти з академічною освітою, які або ще вчаться у ВНЗ і намагаються якось заробити грошей своїми вміннями, або вже здобули вищу освіту, але з причини жорсткої конкуренції в світі великої музики не змогли знайти себе і, не бажаючи працювати в офісі, відправилися в найближчий підземний перехід.

Другий тип вуличних музикантів - це хіппі, романтики, невизнані генії, асоціальні поети і художники, люди абсолютно різного віку, що не визнають так звану «систему» ​​і живуть за своїми внутрішніми законами.

Останній, третій тип вуличних музикантів (якщо їх взагалі можна назвати музикантами) - це ті, хто вирішив заробити легких грошей. Як правило, це молоді неформали, які щодня потребують міцних напоях, а на напої, зрозуміло, потрібні гроші. Подібні грають у переходах великою компанією на засмучених гітарах, немелодійно співають зірваними і прокуреними голосами щось з репертуару «Цивільної оборони» і Віктора Цоя.Як правило, у професійних вуличних виконавців «своє» місце і час гри. Здебільшого вони починають грати після п'яти, навколо них збираються слухачі і без заробітку музиканти не залишаються. Це не афішується, але за місце на популярній «точці» треба платити - найчастіше співробітникам міліції. Ті не допускають людей «зі сторони» і попереджають про перевірки. Як кажуть бувалі музиканти, в спілкуванні з правоохоронцями краще домовлятися, бо представники влади знають не один десяток абсолютно законних способів, за допомогою яких можна зробити життя вуличних бардів справжнім кошмаром. У цьому арсеналі є, наприклад, заяви громадян, яким музиканти «заважають проходити по тротуару». Ці ж самі «громадяни» (як правило, підобліковий контингент місцевих дільничних) можуть поскаржитися на те, що чули, як музиканти співали матюки частівки, розпивали спиртні напої в громадському місці і т. Д. Що важливо, жорсткої конкуренції між музикантамі- «ветеранами»немає: так чи інакше, людина або знаходить свою нішу, або йде. Найчастіше музиканти конкурують між собою за місце, тому що, як я вже упомінл вище, майже у всіх є «свої» місця зі «своїми» представниками влади. За хорошу, прибуткове місце можуть бути суперечки і навіть бійки, причому, не тільки в Росії. Хтось з музикантів розповідав мені, що в одному європейському місті розбірки між конкуруючими музикантами (серед яких були, наприклад, болівійці) доходили до перестрілок. На жаль, я не змогла знайти документального підтвердження цієї легенди. Про те, скільки вони заробляють, вуличні музиканти воліють не розповсюджуватися, але вважається, що в тиждень при наявності інтересу у слухачів можна заробити три-чотири тисячі рублів. Однак гра в переходах - бізнес нестабільний, і навіть найталановитіші музиканти можуть залишитися без заробітку в невдалі дні. Як правило, перед музикантом варто шапка або футляр від його інструменту, в який перехожі кидають гроші. Але з ним може бути і так званий «аскер» (від англійського дієслова to ask - просити), який з шапкою в руках звертається до всіх перехожих з проханням «підтримати музиканта». До слова, «аскери» як такі існують тільки в Росії, в Європі ж подібне серед музикантів не прийнято. Багато хто з музикантів вважають, що гра на публіці - найкращий спосіб розвинутися в плані виконання. Удома немає відповідальності, зіграв неправильно - ніхто не помітив. На людях не так, це не приятелі, які готові все пробачити. Заробіток вуличного музиканта безпосередньо залежить від того, наскільки старанно він грає. В крайньому випадку - наскільки талановито його друзі випрошують гроші у перехожих. Але талановитий «аскер» до поганого музиканту не піде. У групах вуличних музикантів у соціальних мережах постійно з'являються оголошення про те, що така-то група шукає собі «аскера», або ж навпаки, «аскер» шукає групу. Дехто з музикантів вважає, що якщо у групи є «аскер», то вона заробляє собі на життя, а якщо перед ними стоїть тільки чохол від музичного інструменту - то він збирає гроші на алкоголь і наркотики.

Гурт EvanDen's

EvanDen's - це спонтанно утворений вуличний кавер-дует. Назва групи пішло від імен обох учасників: Evan - гітарист і вокаліст, і Ден -перкуссіоніст.

Evan (Іван Верещагін) приїхав до Києва в 2012 році після дворічного проживання в місті Одесса. Родом ж він з міста Луганську. Однак займаючись музикою практично все життя, він поїхав звідти в пошуках культурної реалізації. Приїхавши до Києва Evan влаштувався працювати в кав'ярню "Шоколадніця" бариста, бо мав досвід у цій сфере. Через півроку він відновив свій авторський проект Molly's, зібравши новий склад групи. Розвиток Molly's просувалося дуже повільно і не особливо успішно. Поєднувати улюблене заняття музикою і нецікаву роботу в сфері обслуговування ставало все складніше. Тільки через рік після репетицій група Molly's виступила два рази в місцевих клубах міста Києва, після чого бас гітарист покинув склад. Evan знову залишився без групи. У перший час Іван Верещагін жив у хостелі біля м. Хрещатик. І ось, йдучи вечорами додому він став помічати як люди просто грають на вулиці свої улюблені пісні. В арці, що веде на вулицю Лютеранську, майже щовечора грав музикант Сергій Гордієнко. Саме він і надихнув майбутнього вокаліста EvanDen's. Сережа грав тіж пісні, що й Іван у себе вдома, тільки навколо нього постійно збиралися люди і слухали як він співає. Перший раз Іван вийшов на Хрещатик з метою пограти зі звичайною акустичною гітарою, тому успіхом навіть і не пахло. Шум вулиці не давав толком навіть розчути самого себе...Думки про звільнення від нелюбимої роботи ніяк не покидали. Одного разу філія, де він працював просто закрили і Іван прийняв цей факт як знак долі. Через кілька місяців пошуків нових місць і занять Іван натрапив на людину, який і допоміг реалізувати задум з вуличним виконанням. Це був Олексій Заканач (в народі більш відомий як Йогин), вуличний музикант з 90-х років і музичний діяч. Крім того, що Йогин сам виконував пісні на вулиці, він ще й давав в оренду апаратуру, спеціально призначену для цього. Так само в 2013 році Йогин відкрив рок-клуб під назвою RainBow, де Іван підробляв барменом по вихідних і навіть у перший час жив. Спочатку Іванові не вистачало сміливості вийти на вулицю з апаратом поодинці і він почав грати з Серьогою Подорога. Серьога співав, а Іван просто підігравав йому на гітарі. Репертуар, в основному, складався з пісень гурту Nirvana і панк виконавців в каліфорнійському стилі. Незабаром цей дует розпадається через особисті негаразди. Восени 2013-го року Іван почав грати сам на орендованій у Йогинова апаратурі. Тут і почався прогрес. Він виконував пісні своїх улюблених груп, Radiohead, Сплін та ін. Ніхто вже не заважав у творчому плані. Потихеньку почала утворюватися публіка, нові знайомства...

Так одного разу, вже восени 2014-го, Іван і познайомився з Денисом. Денис Балихін грав тоді на перкусійні африканському інструменті під назвою "Джамбе".

Іван запропонував йому пограти разом і хлопці подружилися. Найцікавіше, що їм навіть не доводилося репетирувати, вони просто почали грати і досі не бачать сенсу у репетиціях. Взагалі Ден, спочатку, близько восьми років займався на ударній установці і грав у різних київських бендах, поєднуючи музику і навчання в медичному університеті. Інтерес до барабанів передався йому від батька, який в молодості також грав на установці в рок-групі. Грати теплою осінню було легко і приємно, але потім прийшла зима. Однак Evanden's не припинили цим займатися. Вони спустилися в перехід і грали там практично щовечора до самої весни. Це була досить важка зима... Але саме в цей період хлопці і захотіли почати розвиток дуету. Вони почали з простого: придумали назву для своєї групи, створили паблік в інтернеті. Тільки дуже не вистачало найголовнішого: відеозаписів з їх виконанням, без яких важко донести творчість до більшої кількості людей. Знову ж спонтанно, EvanDen's зустрічають фотографа Павла Косенка, який і запропонував хлопцям зняти відео їхнього концерту. Буквально через пару тижнів хлопці вирішили влаштувати квартирник спеціально для даного заходу. Відео потрібно було зняти в приміщенні і з більш-менш якісним звуком. Також на квартирнику грала Юля Сінчалова, дівчина Івана Верещагіна, яка теж є вуличним музикантом. Отже відеоряд був готовий через місяць і група Evanden's вже володіла мінімальним портфоліо для відповідей на запрошення виступити. Навесні вони виступили в клубі Кадиллак. Денис поміняв свій Джамбе на новий і більш популярний перкусійні інструмент Кахон. З оригінальним звучанням кахона, електрогітари і гнучкого вокалу група EvanDen's придбала свій "фірмовий звук".

Зараз хлопці продовжують грати на вулиці Хрещатик, не особливо звертаючи увагу на запрошення зіграти на корпоративах і весіллях. Вони пояснюють це тим, що вулиця дає набагато більше свободи творчості і не зобов'язує ні до чого зайвому. До них приходять все більше і більше слухачів, кількість учасників в паблік зростає з кожним днем. А найголовніше, за словами Івана і Дениса те, що вони почали репетирувати власний матеріал, відновивши старий авторський проект Evana, «Molly's». У групі все так же співає і грає на гітарі Іван Верещагін, Денис Балихін грає на класичній ударній установці і третій учасник, Максим Теплинский, грає на бас гітарі. не дивлячись на важливість авторської команди, група EvanDen's не збирається припиняти вуличне виконання улюблених кавер-версій, бо це спосіб завжди займатися тим, що любиш, а на шляху до свободи немає нічого важливішого.