Соціальна тематика в документальній фотографії

Одним з інструментів формування суспільної свідомості є соціальна фотографія - вид документальної фотографії, в якій повною мірою дотримується і працює дуалізм об'єктивності та суб'єктивності. Функціонально соціальна фотографія сприяє підтримці незахищених верств населення, відновленню гуманістичних відносин між людьми і, як наслідок, побудови громадянського суспільства.

Соціальна фотографія, до якої належить і зйомка вуличних музикантів, про що мова піде нижче, - це щось більше, ніж простий виклад фактів, - це ціле мистецтво, здатне перевернути світ. Соціальна фотографія показує проблеми, що існують у суспільстві, це жанр покликаний нагадати людським умам, що не варто забувати про тих, хто потребує допомоги. Це той вид мистецтва, який показує і повинен показувати те, що є в нашому суспільстві і в світ в цілому без будь-яких рамок і цензури. Просто відображення життя - доброю чи поганою, з цензурою або без - замало для того щоб вважати фотографію соціальної.

Головне - соціальна фотографія повинна виконувати певну функцію, переслідувати благу мету - зробити людину або суспільство краще, зараз або в перспективі. А в довгостроковій перспективі, мета соціальної фотографії - зміна моделі поведінки суспільства щодо певного явища. Наприклад, зробити спорт модним або зробити курців ізгоями суспільства.

Добре ставлення до тварин, турбота про екологію, допомога бідним або інвалідам, патріотизм і так далі - все це моделі поведінки, які потрібно розвивати в суспільстві. І соціальна фотографія повинна цьому сприяти. Соціальна фотографія дозволяє розглянути те, на що наклеюється ярлик соціальної проблеми, до чого фотограф хоче привернути увагу суспільства, зробивши проблеми видимими.

Соціальна тема є однією з найгостріших у фотографії - неприкрита правда має властивість боляче бити по очах навіть, на відміну від новинний фотографії, не переходячи межу етично дозволеного. Більше того, одна з ключових особливостей соціальної фотографії полягає у фактичному рівноправність фотографічної і текстової складової соціального проекту, а в деяких випадках, і у другорядній ролі зображень. Сам текст, сама історія можуть здобути на людину настільки сильний вплив, що образотворча складова може бути не важлива - аби була хоч якась ілюстрація.

М. Дмитрієв створює цілі тематичні цикли: «Волзькі бурлаки», «Семеновские Ложкарев», «Лукояновском селяни», «Сормовський, Виксунський, Кулебакскій робочі». Роботи, що мали виражену соціальну спрямованість, взагалі займали чільне місце у творчості фотографа. Наприклад, на Паризькій фотографічної виставці Дмитрієв показав досить «гостру» фотографію «Арештанти на будівельних роботах», яка викликала деяке роздратування офіційних російських оглядачів.

Також в якості соціального фотографа М. Дмитрієв видає у власній фототипії великий альбом «Неврожайний 1891-1892 рік в Нижньогородській губернії», який став суворим обвинувальним документом. Мало піклуючись про славу і навіть власне здоров'я, Максим Петрович знімав розорені голодом села, фіксував роботу лікарів, сестер милосердя та окремих земських діячів, які допомагають хворим на тиф селянам. Альбом став важливою віхою в історії фоторепортажу і удостоївся захоплених відгуків критики.

Незважаючи на всі заслуги і очевидне першість Максима Дмитрієва в жанрі соціального фоторепортажу, основоположником соціальної фотографії на Заході прийнято вважати американського фотожурналіста і соціолога Льюїса Хайна. Своїми фотографіями він прагнув звернути увагу освічених мас на проблеми, що стоять перед людьми. Багато в чому завдяки фотографіям Хайна і пронизливим підписам до них піднімалися громадські кампанії на захист прав шахтарів, іммігрантів і почався процес щодо прийняття закону, що захищає дітей від праці, (правда, закон, що визначає поняття «важкого дитячої праці» був прийнятий лише через рік після смерті Льюїса Хайна).

Хайна намагалися не пускати на заводи і фабрики, навіть погрожували, але майстер умів знаходити виходи для того, щоб його праці побачили світ. Він маскувався під страхових агентів, проповідників або, на крайній випадок, промислових фотографів, щоб потрапити в необхідне йому місце. Він не тільки робив фотографії дітей, а й намагався спілкуватися з ними, щоб дізнатися про їхнє життя і звичках «з перших» вуст. Всі свої бесіди з дітьми він записував, тому до деяких знімках згодом були прикріплені невеликі супровідні записки.

Льюїс Хайн вважав, що фотографія може сказати більше, ніж текст, що вона може вплинути на людей. Спостерігаючи за нелегким життям дітей бідняків, він не міг миритися з тим, що суспільство ніяк не захищає найбільш незахищених, байдуже спостерігаючи за тим, як виробництво губить покоління за поколінням.

У Хайна немає фотографій з музикантами, але я все одно вважаю за потрібне відзначити його як найважливішого і найвпливовішого фотографа-документаліста.

Мета соціальної фотографії полягає навіть не в тому, щоб показати проблеми, а в тому, щоб пробудити інтерес до проблеми. Чеський фотограф Ян Рибарж, один з призерів фотоконкурсу «Czech Press Photo» 2004 року, так описує цілі соціальної фотографії: «За останні роки я був в більшості«гарячих точок»- Іраку, Афганістані, в Чечні, але до цих пір теракт в Беслані - найстрашніша трагедія, яку мені довелося побачити. І сама емоційна. Я потрапив до Північної Осетії через кілька днів після того, як там закінчилося кровопролиття. На кожному кладовищі тоді прощалися з убитими: скорбота, матері ховали своїх дітей. Це було дійсно жахливо.

Я не ставив перед собою мету демонструвати чужі переживання, а швидше, таким чином хотів розповісти про одну з багатьох людських доль. Іноді життя може нести позитивний заряд, іноді - негативний. Але Беслан був певною віхою в низці трагічних подій, які в Росії передували цій трагедії. Страждання до цього має безпосереднє відношення. При цьому я ніколи не намагався показати виключно страждання. Для мене завжди було важливо представити країну, де я знімаю, такою, яка вона є, знайти в ній щось особливе. У випадку Росії я завжди пам'ятав про те, що Захід не здатний зрозуміти цю величезну країну, не знає, як до неї ставитися».

Крім того, чеський фотограф говорить і про те, що життю і здоров'ю тих, хто займається документальної фотографією і піднімає проблемні теми, може загрожувати небезпека: «У Білорусії я фотографував мітинг опозиції під час попередніх президентських виборів. Там було дуже багато людей, і в одному з темних переходів в Мінську на мене напали і жорстоко побили. Я досі не знаю, хто це був. Можна висувати різні гіпотези, чому це сталося, але деякі білоруси мені говорили, що, ймовірно, це сталося через те, що я журналіст».

Соціальні проекти - справа трудомістка і витратна, але, незважаючи на це, вони популярні протягом останніх ста років. Пояснення криється і у величезному значення цих проектів у формуванні особистості сучасних молодих людей, і в здатності цих репортажів мотивувати індивідуумів на схвалювані суспільством вчинки. Або не робити не схвалюваних.

Тут багато шляхів для реалізації. Хтось працює на межі фолу і орієнтується на молодь, як, наприклад, арт-група «Протез» - їм належить абсурдістко-соціальний проект «Про *** але російський», жорстко іронізує над сучасної соціальною рекламою у формі переосмислених афіш.

Хтось волає до віри, намагаючись пробудити в людях паростки милосердя закликами вступити в суспільство абстрактних націонал-патріотів і православних корогвоносців.

Хтось робить соціальну тематику головною темою творчості, як, наприклад, німецький фотограф Андреа Діфенбах, об'їздив півсвіту з виставкою «СНІД в Одесі» і працює в рамках проекту «Країна без батьків» з молдавськими дітьми, чиї батьки поїхали на заробітки в інші країни.

Соціальні проблеми існують стільки ж часу, скільки існує і все людство. З винаходом фотографії з'явилися нові можливості залучення уваги до тієї чи іншої проблеми, тому що одна справа - прочитати про людській біді, і зовсім інша - побачити її своїми очима за допомогою фотографій, усвідомити весь масштаб проблеми. Ставши масовою практикою, а не просто дозвіллям заможних людей, фотографія у ХХ ст. знайшла собі широке застосування, саме воно багато в чому змінило вигляд культури.

Перші фотографії, як відомо з історії, з'явилися в середині XIX століття, а піонером фоторепортажу, одного їх жанрів соціальної фотографії, вважається французький фотограф Леон Гімпель. Його зображення втомленого солдата часів громадянської війни вперше звертає увагу до душевного стану «гарматного м'яса».

Так повелося в історії соціальної фотографії, що найрезонансніші роботи з'являлися під час різних воєн. Цивільні битви, Друга світова війна знаходять відображення в фотороботах, досі вражають звірствами виючих і стражданнями мирного населення. Фотографіями, що потрясли світ, стали жахи війни у ​​В'єтнамі. Неможливо без здригання дивитися на бранця, спійманого южно-вьетнамскими солдатами і оголену дівчинку, що біжить з іншими дітьми від напалму. Більше того, саме фотографії з В'єтнаму спонукали громадськість розпочати масову кампанію за припинення військових дій.

Документальною фотографією називають один з жанрів фотографії звернений до реальних подій. До завдань документальної фотографії можна віднести створення фотографічного документа, що є свідченням реальних подій, документом епохи, а так само зверненням або попередженням.

У сучасному середовищі види фотографії, до яких ми звертаємося, щоб отримати надійну інформацію про оточуючих нас реаліях, насилу піддаються чіткому визначенню.

Об'єктом документальної фотографії може бути зовсім будь-яка подія, будь то народження нації або дитини, тематика її не має обмежень. Документальні фотонариси не обмежені ні тематикою, ні часом.

Документальна фотографія існує для того, щоб відобразити і залишити нащадкам вигляд міста. Вуличні музиканти є невід'ємною частиною будь-якого мало-мальськи великого міста і змінюються разом з ним.

Незважаючи на те, що фотозйомка вуличних музикантів проходить на вулиці і в переходах метро, ​​вона не відноситься до стріт-фотографії. Вулична фотографія (стріт-фотографія) - вид документальної фотографії без явної соціальної спрямованості, зазвичай зображає людей в звичайних ситуаціях у громадських місцях.

Соціальна тема - одна з найскладніших і зачіпок у фотографії. Коли з'явилася можливість ілюструвати статті знімками, змінилося ставлення до ЗМІ, посилилася реакція на фотографії.

Основною метою соціальної фотографії ставиться привернення уваги громадськості до найбільш гострих соціальних проблем, а також запропонувати способи їх запобігання та вирішення.