Відволікання, неуважність та порушення уваги

Відволікання уваги – це мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на іншій, це ослаблення стійкості уваги, що виявляється в нездатності людини довго зосереджуватися на певному об’єкті або діяльності. Відволікання виникає при дії сторонніх подразників на людину, що зайнята в цей момент якою-небудь діяльністю. Його причиною є слабкість волі, лінощі, відсутність звички до праці, невміння керувати своєю діяльністю, відсутність інтересу до об’єкта, надмірна збудливість людини, слабкість гальмівних процесів її нервової системи, хворобливий стан, втома.

Відволікання може бути зовнішнім й внутрішнім. Фізіологічною основою зовнішнього відволікання уваги є негативна індукція процесів збудження й гальмування, викликана дією зовнішніх подразників, що не має відношення до виконуваної діяльності. При внутрішньому відволіканні уваги, яке обумовлене сильними почуттями або бажаннями, у корі головного мозку з’являється потужний осередок збудження; з ним не може конкурувати відповідний об’єкту уваги більш слабкий осередок, у якому за законом негативної індукції виникає гальмування.

Відволікання уваги необхідно відрізняти від її переключення.

Виховання у школярів стійкого й глибокого інтересу до знань є важливою умовою боротьби з відволіканням уваги.

Повною протилежністю симптому відволікання є патологічне застрягання, тугорухливість уваги, що властива хворим на епілепсією, депресії. У цих випадках спостерігаються порушення механізму перемикання уваги з одного об’єкта на іншій, що залежить від малої рухливості основних нервових процесів у корі головного мозку. У деяких випадках посилення уваги виникає у вигляді явища «прилипання» уваги до певної думки або уявлення, що часто виражається в мові повторенням і тих самих слів (персеверація).

Нездатність людини спрямовувати свою психічну діяльність на об’єкти, нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, легке і часте відволікання уваги, розсіяність називається неуважністю. Вона є виявом слабкої уваги людини, невмінням володіти своєю увагою. Так зазвичай називають два різних явища. Несправжня неуважність («професорська») – явище, яке виникає в результаті великої зосередженості на якій-небудь діяльності. Її фізіологічною основою є потужний осередок збудження в корі головного мозку, що викликає гальмування в навколишніх ділянках кори за законом негативної індукції. Зовсім інший вид неуважності – справжня неуважність – спостерігається в тих випадках, коли людина не в змозі ні на чому довго зосередитися. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, що виникає під дією зовнішніх сигналів, легко поширюється, але важко концентрується. У результаті в корі головного мозку неуважної людини створюються нестійкі осередки збудження. Довільна увага людини, що страждає справжньою неуважністю, відрізняється крайньою нестійкістю й відволіканням. Причини справжньої неуважності різноманітні (загальний розлад нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізичне або розумове стомлення, важкі емоційні переживання, значна кількість отриманих вражень, невпорядкованість захоплень і інтересів).

Іноді неуважність є ознакою слабкості нервової системи, яка потребує зміцнення, оздоровлення. Тут необхідно зупинитися на такій проблемі як синдром дефіциту уваги дітей із гіперактивністю (СДУГ). Діти із СДУГ нездатні довго зосереджуватися, імпульсивні, їм характерна рухова незграбність. Найчастіше причиною СДУГ називають мінімальні мозкові дисфункції.

Виснаження уваги – прогресуюче ослаблення її інтенсивності в процесі роботи, хоча відпочатку спостерігався досить високий ступінь зосередження. У силу цього різко падає продуктивність роботи, стає неможливим захоплення і заглиблення у діяльність.

Звуження обсягу уваги – патологічне зосередження, обумовлене слабкістю розподілу уваги. Звідси змістом свідомості стають найбільш особистісно близькі хворому враження. У таких хворих обсяг уваги обмежений об’єктами, що мають ситуаційну або індивідуально-особистісну значимість.

Ослаблення уваги відзначається при різних астенічних станах, особливо якщо вони супроводжуються нестійкістю ступеня пильнування. Швидке виснаження уваги властиве хворим із травмами черепа й іншими органічними захворюванніми мозку. Підвищене відволікання із мимовільною увагою до випадкових і нейтральних подразників характерне для маніакальних станів і при розгубленості.

При гіперпрозексіях увага посилена, причому часто за рахунок однобічної її спрямованості. Наприклад, хворі з іпохондричними станами проявляють патологічно підвищену увагу до своїх хворобливих відчуттів і до всього, що має відношення до здоров’я.

Парапрозексія – порушення уваги, що частіше розуміється як її зосередження на об’єктах патологічного характеру (марення, галюцинації). Парапрозексії варто розглядати як невідповідності, неадекватність початкової установки довільної уваги й результату. Найчастіше це виникає при надмірно сильній напрузі уваги, що саме по собі стає нестерпним для нервової системи і спричиняє парадоксальні, перекручені реакції з боку уваги. Парапрозексії можуть виникати й у здорових людей. Наприклад, спортсмен на старті не чує пострілу стартового пістолета, хоча активно зосереджувався і готувався до цього моменту.

Розлади уваги при осередковій патології мозку підрозділяють на порушення модально-неспецифічні (поширюються на всі види й рівні уваги) й модально-специфічні (проявляються тільки в одній сфері – зоровій, слуховій, тактильній або руховій).