Процеси пам’яті поряд із процесами уяви й уваги виконують у психіці об’єднавчу (інтегративну) функцію.
Пам’ять інтегрує всю сукупність знань людини про світ і про себе; увага поєднує суб’єкта з об’єктом в актах пізнання й діяльності; уява зв’язує суб’єкта з його метою, завдяки чому передбачається результат діяльності й можуть бути сплановані способи його досягнення. Переважна спрямованість пам’яті на минуле, уваги – на сьогодення, а уяви – на майбутнє забезпечують безперервність у часі психічного життя людини.
Пам’ять – це система процесів, що забезпечують придбання, зберігання й повторне використання інформації й досвіду. До мнемічних (від грецьк. мнеме, анамнесіс, Мнемозина) відносять процеси запам’ятовування, збереження, відтворення й забування інформації. Мнеме – фізіологічно обумовлена здатність будь-якого організму зберігати отриману інформацію. На її основі виникає здатність пам’ятати (Аристотель). Анамнесіс – це спогад, основна функція пам’яті пов’язана з душею (Платон). Мнемозина – мати дев’яти муз, титанида, що входить у пантеон найдавніших богів, породжена Ураном і Геєю, сестра Кроноса (Хроноса). Кронос у римській міфології – це Сатурн, що сприймався як символ часу. Єдність пам’яті й часу, таким чином, іде коріннями в давньогрецьку міфологію.
У пам’яті зберігаються, насамперед, продукти безпосереднього пізнання навколишнього світу – відчуття й сприйняття. Пройшовши певну переробку, вони зберігаються у вигляді уявлень. Уявлення актуалізуються при пізнаванні об’єктів, з якими людина контактувала раніше, ситуацій і подій, свідком яких була в минулому. Уявлення можуть актуалізуватися спонтанно як спогади про минуле, як результат наполегливого й навмисного пригадування відомого раніше, але, здавалося б, забутого і т. ін.
Пам’ять створює можливість для існування й поступового нагромадження власного досвіду. Без пам’яті люди все життя залишалися б у положенні немовлят. Минулий досвід виступає також і засобом досягнення майбутніх результатів, тому що він служить базою для поточних і передбачуваних (проектованих) майбутніх дій суб’єкта.
В організації психічного життя суб’єкта пам’ять виконує такі функції:
1) накопичення та збереження індивідуального й видового досвіду, за рахунок чого забезпечується виживання окремих індивідів і біологічних видів у цілому;
2) забезпечення безперервності суб’єктивного часу шляхом «зв’язування часів» (минулого, сьогодення й майбутнього);
3) пізнавання в поточній діяльності конкретних предметів, явищ, подій, ситуацій, з якими людина мала справу в минулому;
4) узагальнене впізнавання класів об’єктів за рахунок співвіднесення образів одиничних предметів і явищ із групами подібних предметів і явищ;
5) збереження наступності між результатами попередніх і наступних дій; тим самим забезпечується безперервність психічної діяльності;
6) використання почуттєвих знань про об’єкти сприйняття за їх відсутності.
Основні характеристики пам’яті – обсяг, швидкість запам’ятовування, тривалість зберігання, точність відтворення, швидкість відтворення, завадостійкість.
Обсяг – гранично можлива кількість інформації, яка вимірюється одиницями пам’яті і зберігається нею. Одиниці пам’яті – це порції перцептивних відомостей про об’єкти, які надійшли при запам’ятовуванні й які не можна розкласти на частини без втрати якісної специфіки інформації. Прикладами таких мнемічних одиниць можуть бути букви, склади, слова, цілі фрази й т. ін. Одиниці пам’яті можуть синтезуватися, утворюючи укрупнені мнемічні одиниці й концентруючи в собі все більше інформації.
Швидкість запам’ятовування характеризується часом, який витрачається на закріплення інформації з урахуванням числа повторень. Від швидкості запам’ятовування залежить швидкість засвоєння й закріплення інформації, що надходить.
Тривалість зберігання – це період від надходження інформації до мнемічної системи до моменту її втрати або такого перекручування, яке змінює суть відповідних відомостей.
Точність відтворення – це ступінь відповідності між інформацією, що надійшла до пам’яті (тобто «вхідної») й інформації, відтвореної на «виході». «Фотографічна» точність пам’яті – досить рідкісне явище через активну природу збереження, в ході якого інформація піддається переробці, збагаченню, перекручуванням, трансформаціям різної природи. Велика точність свідчить про загальну ефективність пам’яті суб’єкта. Порушення точності можуть бути зовнішніми (формальними), що полягають у втраті (або придбанні) образом пам’яті яких-небудь сенсорно-перцептивних якостей. Зміст і сутність того, що запам’ятовується при цьому істотно не порушується. Внутрішнє (змістовне) перекручування, навпаки, обов’язково стосується значення того, що запам’ятовується, його особистісного смислу для суб’єкта.
Швидкість відтворення – це швидкість витягу необхідної інформації з пам’яті, вимірювана часом, втраченим на відновлення необхідних відомостей.
Завадостійкість – це здатність пам’яті протистояти зовнішнім і внутрішнім впливам, що перешкоджають повноцінному запам’ятовуванню, зберіганню або відтворенню матеріалу. Чим більше число й інтенсивність перешкод може ігнорувати пам’ять, тим вища її завадостійкість.
Продуктом роботи пам’яті є уявлення. Вони вторинні стосовно відчуттів і сприйняттів, похідні від них. Якщо первинні образи (відчуття й сприйняття) існують у момент впливу подразників на наші органи почуттів, то вторинні образи (уявлення) продовжують зберігатися у свідомості й після припинення дії подразників.
Уявленням властиві: 1) узагальненість (відсутність більшості конкретних деталей, схематичність); 2) менша (в порівнянні з перцептивними образами) виразність; 3) менша яскравість; 4) модальність (зорова, слухова, дотикова, рухова, нюхова, смакова, больова й т. ін.).
Будучи продуктом переробки сенсорно-перцептивної інформації в пам’яті (і в уяві), уявлення стають матеріалом для образного мислення. Через уявлення первинні образи (відчуття й сприйняття) пов’язані з поняттями. Вторинні образи, в яких відбиті конкретні предмети і явища, прийнято називати одиничними уявленнями. Вони несуть інформацію про особливе, властиве конкретному предмету, явищу. У загальних уявленнях відбиваються класи подібних між собою об’єктів. Такі уявлення інформують про загальні особливості групи предметів, об’єднаних за якої-небудь ознакою.
Якщо виникнення вторинного образу є наслідком спонтанної активності психіки людини, то в цьому випадку говорять про мимовільне уявлення. Створення мимовільного уявлення не є спеціальною метою діяльності. Якщо ж людина створює уявлення навмисно, то воно є довільним.
Уявлення класифікуються також і за критерієм виду психічної активності, продуктом якої вони є і яку обслуговують. Так виділяються: 1) сенсорні (образи синього, холодного, солодкого й т. ін.), 2) перцептивні (образи автомобіля, книги, банана тощо), 3) емоційні (образи пережитих станів радості, суму, переляку, натхнення та ін.); 4) рухові (образи спортивних, трудових, танцювальних рухів, образи бігу, плавання, ходьби тощо); 5) розумові (образи проблемних ситуацій, розумових завдань, гіпотез, міркувань, здогадів і т. ін.), 6) мовні (образи слів, фраз із їхнім значенням і смислом).
Термін «уявлення» має вузьке й широке тлумачення. У вузькому значенні образ – це психічне явище, що будується на основі сенсорної й перцептивної інформації про об’єкт і зовнішні характеристики, що його відбивають. У широкому значенні образ, уявлення – це психічний конструкт, що є продуктом (і регулятором) будь-якого виду психічної активності (не тільки сенсорно-перцептивного пізнання, але й інтелектуального пошуку, емоційних переживань, вольової напруги, проявів психомоторики).
