Багато прикладних досліджень спрямовані на вивчення властивостей уваги. Є. О. Мілеряном описано ряд властивостей уваги. Серед них треба розрізняти основні властивості, тобто такі, які обов’язково виявляються в кожному акті уваги, і похідні. Зосередженість і спрямованість – основні властивості уваги. Крім них увага характеризується концентрацією, розподілом, стійкістю, переключенням та обсягом. Концентрація збуджень у домінуючому осередку є фізіологічною основою психічного стану зосередження.
Зосередженість уваги припускає таку її організацію, що забезпечує глибину, точність і ясність відображення у свідомості об’єктів пізнання. Зосередженість – необхідна умова осмислення і запам’ятовування інформації, що надходить до мозку. На фоні як розслабленої (пасивної), так і надмірної бадьорості у людини виникають труднощі зосередження.
Спрямованість, або вибірність уваги як пошук, вибір об’єктів пізнання.
Перелічені властивості уваги є необхідними для виникнення і перебігу нашого відчуття, сприймання, мислення та інших психічних процесів.
Розглядаючи такі властивості уваги, як зосередженість, спрямованість при відносній стійкості, неважко впевнитися в тому, що кожна з них характеризує істотну сторону уваги. Зникнення хоча б однієї з них призводить до зникнення уваги.
Окрім цих основних властивостей уваги відомі й інші. Наприклад, концентрація – ступінь зосередженості на об’єкті. Внаслідок концентрації уваги об’єкти, з якими людина взаємодіє, чіткіше відображаються в її мозку, і враження від них триваліше. Концентрація уваги має важливе значення в багатьох видах діяльності й особливо в тих, які вимагають довгого, глибокого зосередження на об’єктах. Вона великою мірою залежить від досвіду людини, знань, від її вміння ставити перед собою певні навчальні чи трудові завдання і мобілізуватись на їх виконання. Сконцентрованість уваги свідчить про посилену внутрішню активність особистості, про її великий інтерес до своєї діяльності.
Напруженість уваги періодично змінюється: то знижується, то підвищується. Це явище називається коливанням уваги. Воно призводить до посилення і зниження чіткості сприймання, зростання і зниження продуктивності розумової праці, зміни спрямованості психічних процесів то на одні, то на інші ознаки об’єкта діяльності. Так, прислухаючись до цокання годинника, ми чуємо звуки то дужче, то слабше. Фізіологічною основою коливання уваги є зміна збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль головного мозку. При невеликих коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних – увага може відволікатися.
Стійкість –тривалість зосередженості уваги на об’єкті. Особливо важлива стійка увага в навчальній діяльності, оскільки вона є необхідною умовою успішного сприймання, запам’ятовування і осмислення навчального матеріалу. Але здатність стійко зосереджувати свою увагу на об’єктах або видах діяльності у різних людей розвинута неоднаково. Це залежить від працьовитості людини, її уміння керувати собою, змушувати себе працювати у будь-яких умовах.
Переключення уваги виступає як похідна властивість від її спрямованості, бо це є зміна спрямованості, довільне перенесення уваги на новий об’єкт відповідно до змінених умов її роботи. Увага переключається не тільки при переході від однієї діяльності до іншої, а і в межах однієї діяльності, коли людина переходить із зорового сприймання на слухове, від пригадування до усвідомлення того чи іншого об’єкта, його зв’язків із зовнішнім світом.
В основі зміни спрямованості уваги лежить переміщення в корі головного мозку осередку оптимального збудження. Увага переключається тим легше, чим більша рухливість нервових процесів у людини, а також чим краще розвинуті у неї механізми довільних рухів. Це дає їй можливість затримувати одні дії і включатись у виконання інших. Таке керування своїми процесами здійснюється за допомогою мови. Користуючись нею, людина ставить перед собою завдання переключитись з одного об’єкта на інший, припинити одну діяльність, братися за іншу і т. ін. Слабкість переключення є ознакою інертності нервових мозкових процесів.
Переключення легше дається при наявності зв’язку між змістом попередньої і наступної діяльності. Важче переключатися на виконання менш привабливого чи непривабливого завдання. При великій зосередженості на певному об’єкті важче переключатися на інший. Переключення полегшується, коли виконання попереднього завдання закінчене. Мають значення також і індивідуальні особливості людини. Вміння переключати увагу виховується на практиці. Воно є цінною якістю людини, виявом її здатності володіти своєю увагою, яка допомагає їй успішніше орієнтуватися в навколишній дійсності і швидше включатися у виконання нових завдань.
Розподіл уваги є похідною властивістю від зосередженості, бо є одночасною зосередженістю на двох різних видах діяльності, можливістю одночасного успішного виконання декількох відмінних видів діяльності (дій). Розподіл уваги між кількома діяльностями можливий тільки тоді, коли людина їх добре опанувала і має чимало зв’язаних із ними навичок. Виконуючи ці звичні дії автоматично, людина може в цей же час повністю віддатися одній головній для неї справі (наприклад, вести розмову і шити, слухати лекцію і конспектувати, бо шиття і письмо це така звична справа, що не потребує особливої напруженості психічних процесів). Чим більше зосереджена увага, тим важче її розподіляти. За великої концентрації уваги розподіл стає неможливим. Формування вміння розподіляти увагу залежить також від віку, ступеня розвитку особистості та її індивідуальних особливостей.
Обсяг уваги характеризується кількістю об’єктів, які з достатньою ясністю усвідомлюються людиною в даний момент одночасно. Ця кількість об’єктів, яку відображає мозок, залежить від змісту матеріалу, від того, наскільки він пов’язаний смисловими зв’язками, від інтересу особистості до нього та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина, працюючи в певній галузі. Обсяг уваги є індивідуальною характеристикою. Для розрізнених предметів, зазвичай, його показник дорівнює 5±2, а для об’єднаних у смислові групи об’єктів – значно більший. Відзначимо, що поняття обсягу уваги дуже близьке до поняття обсягу сприйняття, а широко застосовувані в літературі поняття поля ясної й поля неясної уваги дуже близькі до понять центра й периферії зорового сприйняття. Кількість зв’язаних між собою елементів, що перебувають у полі нашої уваги, може бути набагато більша, якщо ці елементи об’єднані в осмислене ціле. Обсяг уваги є нестійкою величиною, що залежить від того, наскільки зв’язаний зміст, на якому зосереджується увага, і від уміння осмислено зв’язувати й структурувати матеріал. Останню обставину необхідно враховувати в педагогічній практиці, систематизуючи пропонований матеріал таким чином, щоб не перевантажувати обсяг уваги учнів.
Названі вище властивості уваги виступають і як індивідуальні її особливості у різних людей. Властивості уваги не є вродженими. Усі вони є продуктом розвитку людини, результатом її виховання і навчання. Вони тісно пов’язані з іншими її якостями, зокрема з мотивацією діяльності, вмінням працювати тощо. На формуванні цих рис позначаються індивідуальні особливості нервової системи людини. Повноцінне функціонування уваги можливе лише при певному рівні активності мозку в цілому.
