ОСОбЛИВОСТІ правової охорони земель історико-культурного призначення

Згідно зі ст. 66 Конституції України кожен зобов'язаний не заподіювати шко­ди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завда­ні ним збитки.

На землях історико-культурного призначення забороняється діяль­ність, яка створює загрозу об'єктам культурної спадщини.

Органи охорони культурної спадщини, а також органи місцевого са­моврядування, на території яких не створено органів охорони культур­ної спадщини, зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодав­ство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини (ст. ЗО Закону "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до п. "а" ч. 1. ст. 112 ЗК України навколо об'єктів куль­турної спадщини з метою охорони і захисту їх від несприятливих ан­тропогенних впливів створюються охоронні зони. Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини" метою захисту традицій­ного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них мають установлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Відповідно до ч. 2 ст. 54 ЗК, а також у ч. 2 ст. 32 Закону "Про охо­рону культурної спадщини" охоронні зони встановлюються навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх похо­вань, архітектурних ансамблів і комплексів із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму ви­користання цих земель.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони занорятьоя до Списку історичних населених місць України, який затверджується КМ України за поданням центрального органу

виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Межі та ре­жими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, установленому КМ України відповід­ною науково-проектною документацією, яка затверджується центра­льним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Постановою КМ України № 318 від 13 березня 2002 р. затверджено Порядок визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території іс­торичних ареалів населених місць. Відповідно до Порядку в охорон­них зонах здійснюється реставрація та реабілітація пам'яток, забез­печується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують традиційний характер середови­ща, відтворення втрачених цінних об'єктів. Нове будівництво можли­ве тільки у виняткових випадках за проектами, погодженими в по­рядку, визначеному законодавством.

Зони охоронюваного ландшафту можуть використовуватися для рекреації з мінімальним упорядженням і для традиційної діяльності, що не порушує ландшафт.

У зонах регулювання забудови здійснюється реконструкція буді­вель і споруд. Ступінь реконструкції визначається цінністю наявних об'єктів культурної спадщини, розташуванням зони в історичному ареалі, особливостями об'ємно-просторового устрою історичного насе­леного місця. У зоні регулювання забудови зберігаються цінні істори­чні розпланування і забудова, озеленення та впорядження, виразні елементи ландшафту; закріплюється та відтворюється значення па­м'яток в архітектурно-просторовій організації історичного ареалу; за­безпечуються сприятливі умови для огляду пам'яток та історичного ареалу в цілому. У зонах регулювання забудови нові будівлі регламен­туються за розташуванням, прийомами організації, висотою, довжи­ною фасадів, масштабом, характером членувань, пластичним і кольо­ровим вирішенням, функціональним використанням.

Реконструкція існуючих будівель і споруд регламентується відпові­дно до їхньої культурної та містобудівної цінності, а також відповідно до вимог збереження традиційного характеру середовища.

Для кожного історичного ареалу визначаються режим використан­ня і конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць. Правила охорони і використання історичних ареалів населених місць мають ураховуватися під час розроблення місцевих правил забудови. Розроблення місцевих правил забудови є першочерговим для міст, включених до Списку історичних населених місць України, затвердженого КМ України.

Відповідно до ст. 11 Закону "Про музеї та музейну справу" на тери­торії, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно із статутом музею може бути виділено зони: заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплек­сів і окремих об'єктів; експозиційна - для стаціонарного демонстру­вання великогабаритних музейних предметів і використання в куль­турно-пізнавальних цілях; наукова - для проведення науково- дослідної роботи; рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею; господарська - для розміщення допоміжних гос­подарських об'єктів.

Відповідно до ст. 37 Закону "Про охорону культурної спадщини" будівельні, меліоративні, шляхові та інші роботи, що можуть призвес­ти до руйнування, знищення чи пошкодження об'єктів культурної спадщини, проводяться тільки після повного дослідження цих об'єктів за рахунок коштів замовників зазначених робіт.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, ар­хітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних ро­біт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, у зо­нах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослі­дження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального орга­ну виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, що вида­ється виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини. Дозволи на проведення археологічних розвідок, розкопок надаються за умови дотримання виконавцем робіт вимог охорони культурної спадщини та наявності у нього необхідного кваліфікаційного документа, вида­ного кваліфікаційною радою. Порядок надання дозволів установлю-

ється КМ України. Дозволи на проведення земляних (підводних) робіт на території місць бойових дій, місць загибелі бойових кораблів, мор­ських і річкових суден, місць поховань померлих і померлих (загиб­лих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у вій­нах, унаслідок депортації та політичних репресій на території Украї­ни, надаються згідно з програмами, погодженими з відповідним ор­ганом охорони культурної спадщини.

Застосування металошукачів чи будь-якого іншого пошукового об­ладнання або відповідної технології на об'єктах культурної спадщини

ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ТІЛЬКИ за наявності дозволу на їхнє використання та підлягає обов'язковій реєстрації у відповідному органі охорони куль­турної спадщини.

Право на проведення наукових досліджень археологічної спадщини надається виключно археологам, які мають практичний досвід про­ведення археологічних робіт (розкопок, розвідок), виконують вимоги законодавства України про охорону культурної спадщини (ст. 10 За­кону "Про охорону археологічної спадщини"). Використання будь- якою особою металодетекторів та інших приладів для пошуку об'єктів археологічної спадщини або рухомих предметів, пов'язаних з культу­рним шаром, без наявності відкритого листа і дозволу на проведення археологічних досліджень є незаконним.

Ст. 31 Закону "Про поховання та похоронну справу" забороняє ви­конання будь-яких будівельних робіт у місцях поховань, на місцевості із залишками слідів давніх поховань, на територіях закритих кладо­вищ, а також у прилеглих до місць поховань охоронних зонах.

З метою правової охорони земель історико-культурного призначен­ня ст. 150 ЗК України передбачається спеціальний порядок їхнього вилучення як особливо цінних земель. КК України у ст. 298 встанов­лена підвищена відповідальність за порушення режиму цих земель.