Землі зв'язку: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне використання, особливості здійсненняправ, використання та охорони

Землі зв'язку – самості йний різновид земель несільськогосподарського призначення. Відповідно до ст..65 ЗК землями зв’язку визначаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. У ст. 75 ЗК конкретизується, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані

під повітряні й кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Наведені статті закріплюють загальні, принципові положення щодо належності певних земельних ділянок до земель зв'язку, основи їхнього правового режиму.

Основними складовими національної системи зв'язку є поштовий зв'язок і телекомунікації, тобто електрозв'язок, який надається по радіо, провідних, оптичних або інших електромагнітних системах. Телекомунікації відіграють значну роль у соціально-економічній діяльності суспільства, забезпечують оперативне або інтерактивне (діалогове) передавання інформації. За допомогою телекомунікацій надаються послуги телефонного, телеграфного, стільникового, транкінгового оперативного радіозв'язку, супутникового зв'язку, телебачення та радіомовлення, інтернет-послуги тощо.

Отже, землі зв'язку фактично включають у себе земельні ділянки декількох видів використання і можуть бути, у свою чергу, диференційовані на землі поштового зв'язку, землі телекомунікацій, землі телебачення та радіомовлення, землі супутникового зв'язку та космічної системи тощо. Такий внутрішній поділ даного різновиду земель обумовлює складність їхнього правового режиму та комплексність правового регулювання.

Правовий режим земель зв'язку визначається загальними та спеціальними правовими нормами. До загальних норм слід віднести положення ЗК України та інших актів земельного законодавства, які визначають основні принципи землекористування, порядок надання земельних ділянок у власність і користування, права та обов'язки землевласників і землекористувачів тощо.

Джерелами спеціальних норм, які деталізують і конкретизують правовий режим цих земель, є акти законодавства про зв'язок, у тому числі поштовий, телекомунікації, радіочастотний ресурс, а також космічне, екологічне, господарське законодавство.

Однією із головних ознак, які в цілому характеризують правовий режим земель зв'язку, є їхнє використання як територіальної, просторової основи для здійснення відповідної діяльності. Ці землі мають використовуватися переважно для розміщення різноманітних об'єктів спеціального призначення - обладнання, станційних і лінійних споруд, наземних комплексів (станцій) супутникового зв'язку, будівель, веж, антен, призначених для надання послуг у галузі зв'язку, утворення телекомунікаційних мереж, їхньої експлуатації, охорони. Вид електрозв'язку, який може бути проводовим та безпроводовим (радіозв'язок), обумовлює відмінності в розмірах і конфігурації земельних ділянок, які використовуються для розміщення та експлуатації відповідних технічних засобів - станційних або лінійних споруд та об'єктів.

Отже, функціональне призначення земель зв'язку полягає в забезпеченні діяльності підприємств, установ, організацій зв'язку, пов'язаної з експлуатацією, модернізацією, розвитком, будівництвом об'єктів зв'язку, у тому числі за новітніми технологічними досягненнями (радіотехнології, волоконно-оптичні кабелі, корпоративні мережі, широкосмуговий доступ, пакетні технології тощо) та наданням відповідних послуг різним категоріям споживачів.

Землі зв'язку можуть використовуватися суб'єктами всіх форм власності та організаційно-правових форм для здійснення відповідної діяльності. Відповідно до чинного законодавства суб'єктами використання земель зв'язку можуть бути юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги у відповідних галузях господарської діяльності. Як правило, така діяльність підлягає ліцензуванню. Так, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. встановлює, що ліцензуванню підлягають послуги у сфері поштового зв'язку, зокрема пересилання поштових переказів, листів, поштових карток, бандеролей тощо. Ліцензуванню підлягає діяльність з експлуатації космічних апаратів та їхніх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, що стосується суб'єктів використання систем супутникового зв'язку. Порядок ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій установлений Законом України "Про телекомунікації" від 18 листопада 2003 р. Зокрема, ліцензуванню підлягають послуги фіксованого і мобільного (рухомого) телефонного зв'язку, технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, провідного радіомовлення та телемереж, надання в користування каналів електрозв'язку.

Таким чином, одним із елементів правосуб'єктності користувачів земель зв'язку є наявність ліцензії на право здійснення відповідної діяльності. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України "Про телекомунікації" надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб із місцезнаходженням на території України, які зареєстровані відповідно до законодавства України, та/або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з постійним місцем проживання на території України.

Ст. 75 ЗК передбачає, що землі зв'язку можуть перебувати в державній, комунальній ч^д приватній формах власності. Це означає, що залежно від форми власності суб'єкта діяльності в галузі зв'язку, а та-

кож від конкретного виду зв'язку використання відповідних земельних ділянок може здійснюватися на титулах постійного землекористування, приватної власності або оренди.

Наприклад, ст. 84 ЗК передбачає, що землі космічної системи належать до державної власності й не можуть передаватися до інших форм власності. Зазначена норма стосується земельних ділянок, наданих під наземну інфраструктуру супутникового зв'язку, що становить космічну систему України.

Відповідно до чинного законодавства земельні ділянки для розміщення таких об'єктів можуть бути надані державним підприємствам, які одержали ліцензію на право експлуатації наземної космічної інфраструктури. Тобто йдеться про право постійного землекористування. На сьогоднішній день оператором національної системи супутникового зв'язку є державне підприємство "Укркосмос", яке належить до сфери управління Національного космічного агентства України.

Водночас законодавство України не містить приписів щодо виключної належності засобів супутникового зв'язку до державної власності. Так, у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України, затвердженому постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р., серед космічної техніки передбачені лише ракетно-космічні комплекси. Отже, засоби супутникового зв'язку, які не є складовою частиною національної системи космічної діяльності України, можуть належати на праві власності не тільки державі, а й іншим суб'єктам. Уже з'являються малі корпоративні мережі супутникового зв'язку, до яких входять наземні станції та центри обробки інформації. Таким чином, за потреби розміщення та експлуатації таких засобів супутникового зв'язку на окремих земельних ділянках останні можуть надаватися їхнім власникам на відповідних правових титулах.

Характерною рисою правового режиму земель зв'язку є заздалегідь визначена тимчасовість потреби в їхньому використанні на період будівництва окремих об'єктів. Так, Норми відведення земель для ліній зв'язку (СН 461-74) передбачають, що при будівництві повітряних і кабельних ліній електрозв'язку та радіофікації смуги земель, надані безпосередньо під лінії, а також для розміщення тимчасових будівель і споруд, необхідних на час будівництва, надаються в тимчасове користування тільки на необхідний для цього термін. Отже, після закінчення будівництва право користування підприємств зв'язку такими земельними ділянками має припинятися. Землі повертаються попереднім землевласникам або землекористувачам і виводяться із категорії земель зв'язку, а вздовж побудованих об'єктів установлюються охоронні зони.

Водночас чинним законодавством передбачено, що для будівництва ліній зв'язку земельні ділянки можуть не вилучатися у попередніх власників (користувачів). Зокрема, у ст. 10 Закону України "Про телекомунікації" закріплено право осіб, які відповідно до цього Закону отримали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, вимагати від власників земельних ділянок або землекористувачів установлення сервітутів для прокладання під землею телекомунікаційних мереж та/або усунення пошкоджень їх. Розмір плати (тарифи) за такий сервітут має встановлювати КМ України. У таких випадках відсутні підстави для прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки і віднесення останньої до категорії земель зв'язку.

Наступною характерною рисою правового режиму земель зв'язку є встановлення їхніх розмірів у спеціальних нормах або проектній документації. Так, Норми відводу земель для ліній зв'язку (СН 461-74) визначають ширину смут земель для лінійних об'єктів і розміри земельних ділянок для розміщення нелінійних споруд на лініях зв'язку. Ширина смуг для прокладання кабельних ліній зв'язку становить 5 м, для ліній радіофікації -6 м. Смуга землі для встановлення опор та підвішування повітряних ліній має бути шириною 6 м. Розміри земельних ділянок для станційних та інших нелінійних об'єктів зв'язку (посилювальних пунктів, мережних вузлів, технічних служб, радіорелейних станцій) становлять за цими нормами від 0,001 га до 4 га. У деяких випадках, зокрема при прокладанні ліній зв'язку в межах населених пунктів, розміри земельних ділянок визначаються не нормами, а відповідною проектною документацією.

Слід зазначити, що лініями зв'язку, на які була розрахована дія зазначених норм, є лінії Єдиної автоматизованої мережі зв'язку та лінії радіофікації, створені ще за часів існування СРСР. Можливість застосування даних норм до мереж і споруд інших, сучасніших, видів телекомунікацій (стільникового, супутникового радіозв'язку тощо) викликає сумнів.

На практиці необхідність відведення земельних ділянок для будівництва об'єктів рухомого (мобільного) зв'язку виникає не завжди. За існуючими технічними нормами обладнання такого зв'язку може встановлюватися на будівлях, спорудах або кріпитися до них. У разі ж будівництва наземних щогл, башт для кріплення антенно-фідерних пристроїв виникає потреба для відведення земельної ділянки. Для прикладу зазначимо, що для будівництва споруд стільникового радіозв'язку (ретрансляційних веж, базових станцій) відповідним суб'єктам (операторам мобільного зв'язку) рішеннями відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування земельні ділянки відводять у розмірах від 0,01 га до 0,22 га. Використовуються такі земельні ділянки переважно на праві довгострокової оренди.

Потребують нормування земельні ділянки, які використовуються для розміщення наземних комплексів систем супутникового зв'язку. У теперішній час Україна орендує канали іноземних телекомунікаційних супутникових систем. З метою розвитку власного ресурсу космічного зв'язку постановою КМ України "Про заходи щодо створення національної супутникової системи зв'язку" № 696 від 3 травня 2007 р. передбачено в термін до кінця 2011 р. створення та початок експлуатації на геостаціонарній орбіті Землі першого українського власного супутника зв'язку та мовлення. У зв'язку із цим заплановано створення об'єктів наземної інфраструктури управління та забезпечення експлуатації супутника. За кілька останніх років підприємством "Укркосмос" уже введено в експериментальну експлуатацію 44 наземні супутникові приймальні станції в регіонах України та приймально-передавальний комплекс у м. Києві. Отже, наземна інфраструктура космічних систем зв'язку в Україні активно розвивається і буде розширюватися надалі.

Чинним законодавством установлено низку приписів щодо вибору земельних ділянок для будівництва споруд зв'язку, а також щодо порядку узгодження і координації будівництва. По-перше, відповідно до ст. 22 ЗК для будівництва ліній зв'язку мають надаватися переважно несільськогосподарські угіддя або угіддя гіршої якості. Лінії зв'язку мають проводитися головним чином уздовж шляхів, трас тощо. Ці норми мають ураховуватися проектними організаціями, власниками відповідних ліній (мереж), органами управління в галузі зв'язку та телекомунікацій, а також органами державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють відповідні управлінські дії в процесі відведення земельних ділянок. Будівництво і реконструкція ліній електрозв'язку, що проходять по сільськогосподарських угіддях, має виконуватися, як правило, у період, коли ці угіддя не зайняті під польові культури.

Будівництво кабельних і радіорелейних ліній може вестися як за окремими титулами, так і в складі комплексів господарського призначення (трубопроводів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач). Наприклад, відповідно до п. З Положення про взаємовідносини підприємств електроенергетики і зв'язку при проектуванні, будівництві, реконструкції та експлуатації електромереж 0,4 кВ із сумісним підвішуванням проводів провідного мовлення, затвердженого наказом Міністерства зв'язку України і Міністерства енергетики та електрифікації України № 28 від 7 березня 1997 р. та № 27 від 20 березня 1997 р., енергопідприємства повинні передбачати можливість сумісного підвішування проводів повітряних ліній та провідного мовлення при проектуванні, будівництві, реконструкції й капітальному ремонті ліній електропередачі. Під час спорудження або реконструкції будівель, доріг, мостів, ліній енергопостачання із спільним використанням опор для підвіски проводів ліній електрозв'язку та інших об'єктів роботи, пов'язані з упорядкуванням і перенесенням мереж електрозв'язку, виконуються замовниками будівництва та реконструкції відповідно до технічних умов і під контролем операторів телекомунікацій.

Порядок погодження та координації будівництва мереж зв'язку визначається Положенням про порядок координації будівництва споруд електричного зв'язку Єдиної національної системи зв'язку, затвердженим наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Служби безпеки України та Міністерства оборони України № 8т/020/0816 від лютого 2000 р. Проектування будівництва кабельних-і радіорелейних ліній, споруд електрозв'язку протяжністю понад 100 км або на території декількох областей, незалежно від їхнього призначення і форм власності, має погоджуватися з Державним комітетом зв'язку та інформатизації України. Проект мережі протяжністю до 100 км у межах однієї області погоджується з Відкритим акціонерним товариством "Укртелеком". Технічні умови на проектування споруд електрозв'язку видаються замовнику Держкомзв'язку за попереднім погодженням із ВАТ "Укртелеком" і Генеральним штабом Збройних сил України.

Особливості процедури підтвердження відповідності закінчених будівництвом об'єктів телекомунікацій проектній документації та нормативним вимогам установлюються наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 180 "Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у сфері телекомунікацій" від 27 лютого 2006 р. Об'єкт вважається готовим до експлуатації в разі його відповідності затвердженому проекту, санітарним, протипожежним та екологічним вимогам і нормам, вимогам з охорони праці, дромислової безпеки та енергозбереження й іншим нормативним вимогам.

Навколо споруд та об'єктів телекомунікацій встановлюються охоронні, охоронно-захисні зони та зони обмеження забудови, правовий

режим яких пов'язаний, як правило, з обмеженням прав землевласників і землекористувачів, на земельних ділянках яких встановлені такі зони. Уздовж трас кабельних і повітряних ліній електрозв'язку і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку встановлюються охоронні зони. Землі в межах охоронних зон у власників землі та землекористувачів не вилучаються і можуть використовуватися ними з обмеженнями, передбаченими Правилами охорони ліній електрозв'язку, затвердженими постановою КМ України № 135 від 29 січня 1996 р. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надані у власність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, по яких проходять лінії електрозв'язку, несуть відповідальність за проведення робіт на ділянках і зобов'язані вживати належних заходів для збереження цих ліній.

Правовий режим охоронно-захисних зон і зон обмеження забудови навколо радіо-, телевізійних і радіолокаційних станцій різного призначення в населених пунктах установлюється Державними санітарними нормами і правилами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 239 від 1 серпня 1996 р. Основним призначенням зазначених зон є захист населення від впливу електромагнітного випромінювання радіотехнічних об'єктів. Зокрема, передбачено, що майданчик (технічну територію) для розміщення радіотехнічних об'єктів необхідно обирати з урахуванням низки фізичних, технічних та інших умов таким чином, щоб рівні електромагнітного випромінювання не перевищували гранично допустимі рівні для населення, затверджені даним документом.