Землі зв'язку: ПОНЯТТЯ, склад, функціональне використання, особливості здійсненняправ, використання та охорони

Землі зв'язку – самості йний різновид земель несільськогосподарського призначення. Відповідно до ст..65 ЗК землями зв’язку визначаються земельні діля­нки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. У ст. 75 ЗК конк­ретизується, що до земель зв'язку належать земельні ділянки, надані

під повітряні й кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. Наведені статті закріплюють загальні, принципові по­ложення щодо належності певних земельних ділянок до земель зв'яз­ку, основи їхнього правового режиму.

Основними складовими національної системи зв'язку є поштовий зв'язок і телекомунікації, тобто електрозв'язок, який надається по ра­діо, провідних, оптичних або інших електромагнітних системах. Теле­комунікації відіграють значну роль у соціально-економічній діяльності суспільства, забезпечують оперативне або інтерактивне (діалогове) передавання інформації. За допомогою телекомунікацій надаються послуги телефонного, телеграфного, стільникового, транкінгового оперативного радіозв'язку, супутникового зв'язку, телебачення та ра­діомовлення, інтернет-послуги тощо.

Отже, землі зв'язку фактично включають у себе земельні ділянки декількох видів використання і можуть бути, у свою чергу, диферен­ційовані на землі поштового зв'язку, землі телекомунікацій, землі те­лебачення та радіомовлення, землі супутникового зв'язку та космічної системи тощо. Такий внутрішній поділ даного різновиду земель обу­мовлює складність їхнього правового режиму та комплексність пра­вового регулювання.

Правовий режим земель зв'язку визначається загальними та спеці­альними правовими нормами. До загальних норм слід віднести поло­ження ЗК України та інших актів земельного законодавства, які ви­значають основні принципи землекористування, порядок надання земельних ділянок у власність і користування, права та обов'язки зе­млевласників і землекористувачів тощо.

Джерелами спеціальних норм, які деталізують і конкретизують правовий режим цих земель, є акти законодавства про зв'язок, у тому числі поштовий, телекомунікації, радіочастотний ресурс, а також ко­смічне, екологічне, господарське законодавство.

Однією із головних ознак, які в цілому характеризують правовий режим земель зв'язку, є їхнє використання як територіальної, просто­рової основи для здійснення відповідної діяльності. Ці землі мають використовуватися переважно для розміщення різноманітних об'єктів спеціального призначення - обладнання, станційних і лінійних спо­руд, наземних комплексів (станцій) супутникового зв'язку, будівель, веж, антен, призначених для надання послуг у галузі зв'язку, утво­рення телекомунікаційних мереж, їхньої експлуатації, охорони. Вид електрозв'язку, який може бути проводовим та безпроводовим (радіо­зв'язок), обумовлює відмінності в розмірах і конфігурації земельних ділянок, які використовуються для розміщення та експлуатації відпо­відних технічних засобів - станційних або лінійних споруд та об'єктів.

Отже, функціональне призначення земель зв'язку полягає в забез­печенні діяльності підприємств, установ, організацій зв'язку, пов'яза­ної з експлуатацією, модернізацією, розвитком, будівництвом об'єктів зв'язку, у тому числі за новітніми технологічними досягненнями (радіотехнології, волоконно-оптичні кабелі, корпоративні мережі, широ­космуговий доступ, пакетні технології тощо) та наданням відповідних послуг різним категоріям споживачів.

Землі зв'язку можуть використовуватися суб'єктами всіх форм вла­сності та організаційно-правових форм для здійснення відповідної діяльності. Відповідно до чинного законодавства суб'єктами викорис­тання земель зв'язку можуть бути юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які надають послуги у відповід­них галузях господарської діяльності. Як правило, така діяльність під­лягає ліцензуванню. Так, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р. встановлює, що ліцензуванню підлягають послуги у сфері поштового зв'язку, зокрема пересилання поштових переказів, листів, поштових карток, бандеро­лей тощо. Ліцензуванню підлягає діяльність з експлуатації космічних апаратів та їхніх складових частин, наземної космічної інфраструк­тури та її складових частин, що стосується суб'єктів використання систем супутникового зв'язку. Порядок ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій установлений Законом України "Про телекому­нікації" від 18 листопада 2003 р. Зокрема, ліцензуванню підлягають послуги фіксованого і мобільного (рухомого) телефонного зв'язку, тех­нічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, провідного радіомовлення та телемереж, надання в користування каналів електрозв'язку.

Таким чином, одним із елементів правосуб'єктності користувачів земель зв'язку є наявність ліцензії на право здійснення відповідної діяльності. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону України "Про теле­комунікації" надання телекомунікаційних послуг на території України є виключним правом юридичних осіб із місцезнаходженням на тери­торії України, які зареєстровані відповідно до законодавства України, та/або фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності з постій­ним місцем проживання на території України.

Ст. 75 ЗК передбачає, що землі зв'язку можуть перебувати в дер­жавній, комунальній ч^д приватній формах власності. Це означає, що залежно від форми власності суб'єкта діяльності в галузі зв'язку, а та-

кож від конкретного виду зв'язку використання відповідних земель­них ділянок може здійснюватися на титулах постійного землекорис­тування, приватної власності або оренди.

Наприклад, ст. 84 ЗК передбачає, що землі космічної системи на­лежать до державної власності й не можуть передаватися до інших форм власності. Зазначена норма стосується земельних ділянок, на­даних під наземну інфраструктуру супутникового зв'язку, що стано­вить космічну систему України.

Відповідно до чинного законодавства земельні ділянки для розмі­щення таких об'єктів можуть бути надані державним підприємствам, які одержали ліцензію на право експлуатації наземної космічної ін­фраструктури. Тобто йдеться про право постійного землекористуван­ня. На сьогоднішній день оператором національної системи супутни­кового зв'язку є державне підприємство "Укркосмос", яке належить до сфери управління Національного космічного агентства України.

Водночас законодавство України не містить приписів щодо виклю­чної належності засобів супутникового зв'язку до державної власнос­ті. Так, у Переліку видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України, затвердженому по­становою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р., серед космі­чної техніки передбачені лише ракетно-космічні комплекси. Отже, засоби супутникового зв'язку, які не є складовою частиною націона­льної системи космічної діяльності України, можуть належати на пра­ві власності не тільки державі, а й іншим суб'єктам. Уже з'являються малі корпоративні мережі супутникового зв'язку, до яких входять на­земні станції та центри обробки інформації. Таким чином, за потреби розміщення та експлуатації таких засобів супутникового зв'язку на окремих земельних ділянках останні можуть надаватися їхнім влас­никам на відповідних правових титулах.

Характерною рисою правового режиму земель зв'язку є заздалегідь визначена тимчасовість потреби в їхньому використанні на період бу­дівництва окремих об'єктів. Так, Норми відведення земель для ліній зв'язку (СН 461-74) передбачають, що при будівництві повітряних і ка­бельних ліній електрозв'язку та радіофікації смуги земель, надані без­посередньо під лінії, а також для розміщення тимчасових будівель і споруд, необхідних на час будівництва, надаються в тимчасове корис­тування тільки на необхідний для цього термін. Отже, після закінчення будівництва право користування підприємств зв'язку такими земель­ними ділянками має припинятися. Землі повертаються попереднім зе­млевласникам або землекористувачам і виводяться із категорії земель зв'язку, а вздовж побудованих об'єктів установлюються охоронні зони.

Водночас чинним законодавством передбачено, що для будівництва ліній зв'язку земельні ділянки можуть не вилучатися у попередніх вла­сників (користувачів). Зокрема, у ст. 10 Закону України "Про телеко­мунікації" закріплено право осіб, які відповідно до цього Закону отри­мали ліцензію на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій, вима­гати від власників земельних ділянок або землекористувачів установ­лення сервітутів для прокладання під землею телекомунікаційних ме­реж та/або усунення пошкоджень їх. Розмір плати (тарифи) за такий сервітут має встановлювати КМ України. У таких випадках відсутні підстави для прийняття рішення про зміну цільового призначення зе­мельної ділянки і віднесення останньої до категорії земель зв'язку.

Наступною характерною рисою правового режиму земель зв'язку є встановлення їхніх розмірів у спеціальних нормах або проектній до­кументації. Так, Норми відводу земель для ліній зв'язку (СН 461-74) визначають ширину смут земель для лінійних об'єктів і розміри земе­льних ділянок для розміщення нелінійних споруд на лініях зв'язку. Ширина смуг для прокладання кабельних ліній зв'язку становить 5 м, для ліній радіофікації -6 м. Смуга землі для встановлення опор та підвішування повітряних ліній має бути шириною 6 м. Розміри земе­льних ділянок для станційних та інших нелінійних об'єктів зв'язку (посилювальних пунктів, мережних вузлів, технічних служб, радіоре­лейних станцій) становлять за цими нормами від 0,001 га до 4 га. У деяких випадках, зокрема при прокладанні ліній зв'язку в межах населених пунктів, розміри земельних ділянок визначаються не нор­мами, а відповідною проектною документацією.

Слід зазначити, що лініями зв'язку, на які була розрахована дія зазначених норм, є лінії Єдиної автоматизованої мережі зв'язку та лінії радіофікації, створені ще за часів існування СРСР. Можливість застосування даних норм до мереж і споруд інших, сучасніших, ви­дів телекомунікацій (стільникового, супутникового радіозв'язку то­що) викликає сумнів.

На практиці необхідність відведення земельних ділянок для будів­ництва об'єктів рухомого (мобільного) зв'язку виникає не завжди. За існуючими технічними нормами обладнання такого зв'язку може встановлюватися на будівлях, спорудах або кріпитися до них. У разі ж будівництва наземних щогл, башт для кріплення антенно-фідерних пристроїв виникає потреба для відведення земельної ділянки. Для прикладу зазначимо, що для будівництва споруд стільникового радіозв'язку (ретрансляційних веж, базових станцій) відповідним суб'єктам (операторам мобільного зв'язку) рішеннями відповідних органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування земельні ділянки відво­дять у розмірах від 0,01 га до 0,22 га. Використовуються такі земель­ні ділянки переважно на праві довгострокової оренди.

Потребують нормування земельні ділянки, які використовуються для розміщення наземних комплексів систем супутникового зв'язку. У теперішній час Україна орендує канали іноземних телекомунікацій­них супутникових систем. З метою розвитку власного ресурсу космі­чного зв'язку постановою КМ України "Про заходи щодо створення національної супутникової системи зв'язку" № 696 від 3 травня 2007 р. передбачено в термін до кінця 2011 р. створення та початок експлуатації на геостаціонарній орбіті Землі першого українського власного супутника зв'язку та мовлення. У зв'язку із цим заплановано створення об'єктів наземної інфраструктури управління та забезпе­чення експлуатації супутника. За кілька останніх років підприємст­вом "Укркосмос" уже введено в експериментальну експлуатацію 44 наземні супутникові приймальні станції в регіонах України та при­ймально-передавальний комплекс у м. Києві. Отже, наземна інфра­структура космічних систем зв'язку в Україні активно розвивається і буде розширюватися надалі.

Чинним законодавством установлено низку приписів щодо вибору земельних ділянок для будівництва споруд зв'язку, а також щодо поряд­ку узгодження і координації будівництва. По-перше, відповідно до ст. 22 ЗК для будівництва ліній зв'язку мають надаватися переважно несільськогосподарські угіддя або угіддя гіршої якості. Лінії зв'язку ма­ють проводитися головним чином уздовж шляхів, трас тощо. Ці норми мають ураховуватися проектними організаціями, власниками відповід­них ліній (мереж), органами управління в галузі зв'язку та телекомуніка­цій, а також органами державної влади і місцевого самоврядування, які здійснюють відповідні управлінські дії в процесі відведення земельних ділянок. Будівництво і реконструкція ліній електрозв'язку, що проходять по сільськогосподарських угіддях, має виконуватися, як правило, у пе­ріод, коли ці угіддя не зайняті під польові культури.

Будівництво кабельних і радіорелейних ліній може вестися як за окремими титулами, так і в складі комплексів господарського при­значення (трубопроводів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач). Наприклад, відповідно до п. З Положення про взає­мовідносини підприємств електроенергетики і зв'язку при проекту­ванні, будівництві, реконструкції та експлуатації електромереж 0,4 кВ із сумісним підвішуванням проводів провідного мовлення, за­твердженого наказом Міністерства зв'язку України і Міністерства енергетики та електрифікації України № 28 від 7 березня 1997 р. та № 27 від 20 березня 1997 р., енергопідприємства повинні передбача­ти можливість сумісного підвішування проводів повітряних ліній та провідного мовлення при проектуванні, будівництві, реконструкції й капітальному ремонті ліній електропередачі. Під час спорудження або реконструкції будівель, доріг, мостів, ліній енергопостачання із спільним використанням опор для підвіски проводів ліній електро­зв'язку та інших об'єктів роботи, пов'язані з упорядкуванням і пере­несенням мереж електрозв'язку, виконуються замовниками будів­ництва та реконструкції відповідно до технічних умов і під контро­лем операторів телекомунікацій.

Порядок погодження та координації будівництва мереж зв'язку ви­значається Положенням про порядок координації будівництва споруд електричного зв'язку Єдиної національної системи зв'язку, затвер­дженим наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України, Служби безпеки України та Міністерства оборони України № 8т/020/0816 від лютого 2000 р. Проектування будівництва кабе­льних-і радіорелейних ліній, споруд електрозв'язку протяжністю по­над 100 км або на території декількох областей, незалежно від їхнього призначення і форм власності, має погоджуватися з Державним ко­мітетом зв'язку та інформатизації України. Проект мережі протяжніс­тю до 100 км у межах однієї області погоджується з Відкритим акціо­нерним товариством "Укртелеком". Технічні умови на проектування споруд електрозв'язку видаються замовнику Держкомзв'язку за попе­реднім погодженням із ВАТ "Укртелеком" і Генеральним штабом Збройних сил України.

Особливості процедури підтвердження відповідності закінчених будівництвом об'єктів телекомунікацій проектній документації та нормативним вимогам установлюються наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 180 "Про затвердження Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у сфері телекомунікацій" від 27 лютого 2006 р. Об'єкт вважається готовим до експлуатації в разі його відповідності затвердженому проекту, санітарним, протипожежним та екологічним вимогам і нормам, ви­могам з охорони праці, дромислової безпеки та енергозбереження й іншим нормативним вимогам.

Навколо споруд та об'єктів телекомунікацій встановлюються охо­ронні, охоронно-захисні зони та зони обмеження забудови, правовий

режим яких пов'язаний, як правило, з обмеженням прав землевлас­ників і землекористувачів, на земельних ділянках яких встановлені такі зони. Уздовж трас кабельних і повітряних ліній електрозв'язку і навколо випромінюючих споруд електрозв'язку встановлюються охо­ронні зони. Землі в межах охоронних зон у власників землі та земле­користувачів не вилучаються і можуть використовуватися ними з об­меженнями, передбаченими Правилами охорони ліній електрозв'язку, затвердженими постановою КМ України № 135 від 29 січня 1996 р. Підприємства, установи, організації та громадяни, яким надані у вла­сність, постійне або тимчасове користування земельні ділянки, по яких проходять лінії електрозв'язку, несуть відповідальність за прове­дення робіт на ділянках і зобов'язані вживати належних заходів для збереження цих ліній.

Правовий режим охоронно-захисних зон і зон обмеження забудови навколо радіо-, телевізійних і радіолокаційних станцій різного при­значення в населених пунктах установлюється Державними санітар­ними нормами і правилами, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 239 від 1 серпня 1996 р. Основним при­значенням зазначених зон є захист населення від впливу електромаг­нітного випромінювання радіотехнічних об'єктів. Зокрема, передба­чено, що майданчик (технічну територію) для розміщення радіотехні­чних об'єктів необхідно обирати з урахуванням низки фізичних, тех­нічних та інших умов таким чином, щоб рівні електромагнітного ви­промінювання не перевищували гранично допустимі рівні для насе­лення, затверджені даним документом.