Поняття, види та функціональне використання земель рекреаційного призначення

Законом України "Про охорону навколишнього природного середовишд- (ст. вз)

рекреаційні зони віднесені до природних територій та об'єк­тів, що підлягають особливій охороні і визначаються як ділянки суші й водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

Чинний ЗК України відносить землі рекреаційного призначення до пріоритетних категорій земель у складі земель України (п. "г" ст. 19 ЗК України).

Визначення поняття земель рекреаційного призначення дається у ст. 50 ЗК України, відповідно до якої до земель рекреаційного при­значення належать землі, які використовуються для організації від­починку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Виокремлення земель рекреаційного призначення в окрему катего­рію передбачає встановлення особливого правового режиму земель­них ділянок, які мають використовуватися і охоронятися для забезпе­чення права громадян на дозвілля та відпочинок, на збереження та поліпшення їхнього здоров'я, на задоволення їхніх духовних, естетич­них, культурних, спортивних, рекреаційних потреб.

Землі рекреаційного призначення є самостійним об'єктом правово­го регулювання, об'єктом земельних відносин і за своїм складом мо­жуть використовуватися для різних функціональних потреб у сфері відпочинку, спорту, туризму населення.

Водночас за чинним земельним та екологічним, аграрним законодав­ством України для задоволення рекреаційних потреб можуть викорис­товуватися земельні ділянки з інших категорій земель. Так, наприклад, у межах населених пунктів для рекреаційних потреб використовуються землі загального користування - майдани, сквери, аква- та гідропарки, землі лісогосподарського призначення, водного фонду тощо.

Для потреб рекреації в межах земель водного фонду можуть вико­ристовуватися прибережні захисні смуги вздовж морів, річок, навко­ло водойм та інші ділянки (акваторії) водойм (ст. 64 ВК України).

Згідно з поділом лісів за екологічним і соціально-економічним зна­ченням і залежно від основних виконуваних ними функцій виділя­ються рекреаційно-оздоровчі ліси, які виконують переважно рекреа­ційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції (ст. 39 ЛК України).

Відповідно до ст. 20-24, 32, 34, 36, 38 Закону України від 16 черв­ня 1992 р. "Про природно-заповідний фонд України" для рекреацій­них потреб можуть використовуватися окремі землі природно-заповідного фонду - національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, зооло­гічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва.

Згідно зі ст. 1, 2, 12, 32 Закону України від 8 червня 2000 р. "Про охорону культурної спадщини" з метою задоволення рекреаційних по­треб можуть використовуватися землі ландшафтних об'єктів та об'єк­тів садово-паркового мистецтва культурної спадщини, окремі зони охорони пам'яток культурної спадщини (зона ландшафту).

Більшість земель в Україні потенційно можуть виступати об'єктом рекреаційного використання, проте інтенсивність такого викорис­тання суттєво відрізняється. Тому земельні ділянки, у межах яких здійснюється немасове та неорганізоване рекреаційне природокорис­тування (напр., несільськогосподарські угіддя земель сільськогоспо­дарського призначення, місця скупчення рослинності та зелених на­саджень на землях промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, ін­шого несільськогосподарського призначення, більшість земель лісого­сподарського призначення, земель водного фонду) законодавством не віднесені до земель рекреаційного призначення.

Якщо рекреаційне природокористування є масовим та організова­ним, проте здійснюється на землях, які мають інше основне функціо­нальне призначення (напр., землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі лісогосподарського призна­чення, землі водного фонду), в їхніх межах створюються рекреаційні зони без зміни цільового призначення відповідних земельних ділянок.

Головним критерієм для віднесення земельних ділянок до категорії земель рекреаційного призначення є визначення їхнього основного

цільового призначення - організація відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 ЗК України).

Відповідно до основного цільового призначення у ЗК України ви­значаються допустимі види функціонального ' використання земель цієї категорії. До складу земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших насе­лених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, марко­ваних трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочи­нку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристи­чних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єк­тів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спо­рудження інших об'єктів стаціонарної рекреації (ст. 51 ЗК України).

Землі рекреаційного призначення характеризуються такими юри­дичними ознаками: а) є самостійним об'єктом земельних правовідно­син; б) використовуються як просторовий операційний базис для від­починку населення, туризму та проведення спортивних заходів; в) можуть перебувати в державній, комунальній і приватній власності; г) можуть використовуватися необмеженою кількістю осіб на праві загального земле-, природокористування; ґ) в їхніх межах можливе використання сукупності природних, природно-соціальних умов і процесів і природно-антропогенних комплексів, придатних для тури­зму та організації масового відпочинку населення; д) установлення меж, місця розташування та оголошення таких земель рекреаційними зонами відбувається у передбаченому законодавством порядку; е) за­конодавством визначаються види та порядок використання земель рекреаційного призначення.

 

ОСОБЛИВОСТІ здійснення права власності на землі рекреаційного призначення

 

Здійснення суб'єктивного права власності на землях рекреаційного призначення залежить від форми власності на землю. За ЗК Украї­ни землі рекреацій­ного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності (ч. 1 ст. 52 ЗК України).

Законами України можуть бути встановлені імперативи, згідно з якими окремі види земель рекреаційного призначення мають перебу­вати у виключній власності держави подібно до того, як це зроблено для інших категорій земель. Наприклад, відповідно до ст. 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" не можуть перебу­вати в інших формах власності, крім державної, землі, надані націо­нальним природним паркам, у тому числі зони регульованої та стаці­онарної рекреації цих парків. Не можуть перебувати в іншій, ніж державна власність, ліси, які виконують рекреаційні функції, крім замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення зага­льною площею до 5 га у складі селянських, фермерських та інших го­сподарств (ст. 56 ЗК України).

Суб'єктами здійснення права власності на земельні ділянки рекреа­ційного призначення є український народ, а також громадяни, юриди­чні особи, включаючи й іноземних осіб, держава, територіальні громади.

Держава може набувати право власності на землі рекреаційного призначення за підстав, визначених ч. 5 ст. 84 ЗК України.

У комунальній власності можуть перебувати землі рекреаційного призначення з різним функціональним використанням.

Передача земель рекреаційного призначення державної власності в комунальну та земель рекреаційного призначення комунальної влас­ності в державну власність проводиться в порядку, визначеному ЗК України для юридичних осіб (ст. 117).

Фізичні та юридичні особи можуть набувати право власності на зе­млі рекреаційного призначення з додержанням вимог, передбачених ст. 78-91, 116-129, 131, 132 ЗК України.

Здійснення права власності на окремі види земель рекреаційного призначення має такі особливості:

> Земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень загального користування міст та інших населених пунктів (парки, скве­ри, бульвари) віднесені до земель загального користування населених пунктів, які належать виключно до земель комуна­льної власності й не можуть передаватись у приватну влас­ність (п. "а" ч. З ст. 83 ЗК України).

> Чинне земельне законодавство України не визначає особливо­стей здійснення права власності на землі навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, які пе­ретикають значну кількість земельних ділянок земель різних категорій, переважно земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земель лісогосподарського

призначення. Отже, право власності на такі землі належить власникам земельних ділянок різних категорій. Проте за та­ких умов лишаються не врегульованими питання доступу громадян до земель навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, що пролягають через земельні діля­нки приватної власності.

> Законодавчо не визначеним є порядок здійснення права вла­сності на земельні ділянки, зайняті територіями будинків від­починку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, ту­ристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і намето­вих туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мис­ливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів. За ЗК України ці земель­ні ділянки можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності, форма якої, як правило, обумовлюється формою власності на об'єкти стаціонарної рекреації, розта­шовані в їхніх межах.

> Згідно з п. "ґ" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України ма­ють право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із зе­мель державної або комунальної власності для індивідуально­го дачного будівництва в розмірі не більше 0,1 га.