Особливості здійснення прав на користування сільськогосподарськими землями

Права на корис­тування сільськогосподарськими зем­лями реалізуються в

порядку загального та спеціального зем­лекористування.

Право загального землекористування фізичних осіб як невід'ємне природне право людини об'єктивно обумов­лено необхідністю задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих, рекреаційних та інших життєво необхідних потреб людини, а отже реа­лізується: 1) без виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості); 2) без правовстановлюючих документів; 3) на засадах безоплатності ко­ристування; 4) без установлення термінів з їхнього використання.

На титулі права загального сільськогосподарського землекористу­вання можуть використовуватися такі землі: а) природні неокультурені пасовища та сінокісні угіддя; б) полезахисні лісосмуги та інші ґрунтозахисні зелені насадження; в) внутрішньогосподарські шляхи сполучення; г) земельні ділянки з розташованими на них гідротехніч­ними спорудами загального користування; д) земельні ділянки, що використовуються як місця відпочинку, оздоровлення та рекреації на землях сільськогосподарського призначення тощо.

Право спеціального сільськогосподарського землекористування можна розглядати як установлений законодавством порядок викори­стання фізичними та юридичними особами на відповідному юридич­ному титулі індивідуально визначених на місцевості за певним місце­знаходженням, розмірами сільськогосподарських земельних ділянок, функціонально призначених для вирощування або виробництва сіль­ськогосподарської продукції з метою одержання прибутку або для за­доволення власних потреб, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної й навчальної та іншої діяльності.

У земельному праві України та в чинному національному законо­давстві права на користування сільськогосподарськими землями мо­жуть здійснюватися суб'єктами на таких правових титулах: а) право на постійне користування землею; б) право на оренду сільськогоспо­дарських земель; в) право на користування чужою земельною ділян­кою для сільськогосподарських потреб; г) право на рентне користу­вання сільськогосподарськими землями.

За чинним ЗК України суб'єктами права на постійне користування сільськогосподарськими земельними ділянками можуть бути лише державні та комунальні сільськогосподарські підприємства, установи та організації, яким надаються земельні ділянки із земель державної та комунальної власності для науково-дослідних, навчальних цілей і ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. (у справі про постійне користування землею) на такому праві можуть використовувати сільськогосподарські земельні ділянки також грома­дяни України та юридичні особи України, які набули прав постійних землекористувачів до 1 січня 2002 р. (відповідно до ЗК України від 18 грудня 1990 р. в новій редакції від 13 березня 1992 р.) і не пере­оформили його на право власності або оренди земельної ділянки в пе­ріод з 1 січня 2002 р. по 22 вересня 2005 р. та продовжують зберігати свої права та виконувати обов'язки як суб'єкти права постійного сіль­ськогосподарського землекористування. Це, зокрема, громадяни України, які ведуть фермерське господарство, особисте селянське (до 2002 р. особисте підсобне) господарство; сільськогосподарські під­приємства та організації; сільськогосподарські науково-дослідні уста­нови і навчальні заклади, сільські професійно-технічні училища і за­гальноосвітні школи, які використовують сільськогосподарські земе­льні ділянки для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; несільськогосподарські підприємства, установи та організації, громадські об'єднання і релі­гійні організації - для ведення підсобного сільського господарства.

Орендарями сільськогосподарських земельних ділянок є фізичні та юридичні особи, які набули таке право шляхом укладення договору оренди в порядку та на умовах, передбачених чинним земельним за­конодавством (ст. 22, 93, 124-125 тощо ЗК України, Закон України "Про оренду землі" топ;о).

Відповідно до ЗК України сільськогосподарські землі передаються в оренду: 1) громадянам України, іноземним громадянам, особам без громадянства для ведення особистого селянського господарства, саді­вництва; громадянам - для сінокосіння і випасання худоби, для ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва; громадянам або їхнім об'єднанням - для городництва; 2) сільськогосподарським підприємствам, фермерським господарствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; 3) сільськогосподарським нау­ково-дослідним установам і навчальним закладам, сільськогосподар­ським професійно-технічним училищам і загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ве­дення сільського господарства; 4) несільськогосподарським підприєм­ствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднан­ням громадян - для ведення підсобного сільського господарства.

Використання сільськогосподарських земель на праві оренди здій­снюється на підставі договору оренди земельної ділянки, за яким орендодавець передає орендарю земельну ділянку в тимчасове оплат не використання для задоволення його потреб, які визначаються ці­льовим призначенням орендованої ділянки і спрямовані на забезпе­чення сільськогосподарської діяльності за умови раціональності вико­ристання й охорони земель як з боку орендаря, так і держави, та на інших погоджених умовах.

Особливості використання сільськогосподарських земельних діля­нок на умовах емфітевзису визначаються земельним і цивільним за­конодавством України (див. розд. б підручника).

Особливість здійснення прав на користування сільськогосподарсь­кими землями проявляється в реалізації специфічних прав і виконан­ні особливих, специфічних обов'язків, обумовлених об'єктивною необ­хідністю ефективного використання сільськогосподарських земель, здійснення заходів щодо їхнього відтворення та комплексної охорони.

Відповідно до чинного земельного законодавства України права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів можна класифі­кувати таким чином: а) у галузі ефективного використання сільсько­господарських земельних ділянок: використовувати земельні ділянки відповідно до їхнього цільового призначення; самостійно господарю­вати на землі; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копа­лини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, а також інші корисні власти­вості землі; б) у галузі відтворення і комплексної охорони земельних ділянок: одержувати від нового землевласника або місцевої ради, ор­ганів виконавчої влади компенсацію за підвищення родючості землі в разі вилучення або добровільної відмови від земельної ділянки; корис­туватися пільгами при оподаткуванні та кредитуванні в разі виконан­ня комплексу заходів щодо відтворення і охорони сільськогосподарсь­ких земельних ділянок, що передбачено загальнодержавними і регіона­льними програмами; бути звільненим від плати за земельні ділянки, що перебувають у стадії сільськогосподарського освоєння або поліпшення їхнього стану згідно з державними та регіональними програмами.

Щодо обов'язків землекористувачів, то їх можна поділити на такі групи: а) галузі ефективного використання сільськогосподарських зе­мельних ділянок: забезпечувати використання земельної ділянки від­повідно до цільового призначення та умов її надання; ефективно ви­користовувати земельну ділянку відповідно до проектів внутрішньо­господарського землеустрою, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін і впорядкування угідь; своєчасно вносити плату за земельну ділянку (земельний податок, орендна плата); додержуватися строків землекористування; б) у галузі відтворення та комплексної охорони земель: підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі на основі застосу­вання еколого-безпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобіга­ють безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотриму­ватися стандартів, нормативів при здійсненні протиерозійних, агро­технічних; агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, за­смічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; про­водити зняття, складування, зберігання поверхневого шару ґрунту при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого ша­ру ґрунту, та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий (реку­льтивація), або на іншу земельну ділянку для підвищення її продукти­вності та інших якостей; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних земель.