Поняття, юридичні ознаки, види та функціональне використання сільськогосподарських земель як об'єкта земельних правовідносин

Сільськогосподар­ські землі є найбі­льшою за площею, найважливішою за призначенням і пріо­ритетною у викори­станні категорією земель в Україні, що обумовлено функціями, які виконують зазначені землі в життєдіяль­ності людини та розвитку суспільства: 1) екологічну - як охоронюваний законом природний об'єкт, що існує незалежно від волі людини; 2) економічну - як матеріальна умова та основний засіб виробництва в сільському господарстві; 3) соціальну - як умова життя та діяльності людини і засіб забезпечення фізіологічних потреб людини в продуктах харчування; 4) рекреаційну - як територіальна основа для відпочинку населення, сільського та екологічного туризму тощо.

Особливість правового режиму сільськогосподарських земель поля­гає в тому, що їхню основу становлять ґрунти, які мають природну родючість для виробництва продовольства і сільськогосподарської сировини, і тому саме ці землі є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Порівняно з іншими засобами матеріального виробництва, які в процесі використання зношуються, зменшують свої корисні власти­вості, виходять із господарського обіїу, природна виробнича власти­вість землі не зменшується, а збільшується при своєчасному та пра­вильному здійснення заходів щодо охорони сільськогосподарських земель. Саме у зв'язку із цим сільськогосподарські землі є відновлю­ваним засобом виробництва в сільському, лісовому господарстві. Ха­рактерними ознаками правового режиму сільськогосподарських зе­мель є також їхня просторова обмеженість, незамінність, належність до природнокліматичних зон тощо.

Поняття сільськогосподарські землі як юридична категорія не ви­користовується у чинному земельному законодавстві. У ЗК України (ч. 1 ст. 22) вживається поняття землі сільськогосподарського призна­чення, до яких належать землі, надані для виробництва сільськогос­подарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково- дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробни­чої інфраструктури або призначені для цих цілей.

Водночас у теорії земельного права України зроблено висновки про те, що законодавче визначення поняття земель сільськогоспо­дарського призначення не відтворює всіх особливостей правового режиму сільськогосподарських земель, оскільки включає в себе сіль­ськогосподарські угіддя та несільськогосподарські землі, які істотно розрізняються між собою за структурою та правовим режимом щодо здійснення суб'єктивних прав на земельні ділянки, використання, охорони цих угідь тощо.

Так, наприклад, до сільськогосподарських угідь належать рілля, ба­гаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Оскільки в національному законодавстві ці поняття не визначаються, то для роз­криття їхнього змісту необхідно використовувати Державний стан­дарт Союзу РСР "Землі. Терміни та визначення" (ГОСТ 26640-85).

Рілля - це сільськогосподарське угіддя, яке систематично обробля­ється і використовується під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари. До ріллі не належать ділянки сінокосів і пасовищ, зайняті посівами сільськогос­подарських культур не більше 2-3 років, а також міжряддя садів, що використовуються під посіви.

Багаторічні сільськогосподарські насадження - це сільськогоспо­дарські угіддя, що використовуються під штучно створені дерево- кущові або трав'яні багаторічні насадження, призначені для отри­мання врожаю плодово-ягідної, технічної й лікарської продукції, а також для декоративного оформлення території. До багаторічних сільськогосподарських насаджень належать сади, ягідники, хміль­ники, виноградники.

Сіножаті розглядаються як сільськогосподарські угіддя, що вико­ристовуються систематично для сінокосіння. У свою чергу, сіножаті розподіляються залежно від певного критерію на види. Так, зокрема, залежно від місцезнаходження розрізняють: 1) заливні сіножаті - сі­ножаті, що розміщені в заплавах рік; затоплювані талими водами, які викликають зміни рослинності; 2) суходільні сіножаті (пасовища), розміщені на рівнинах, пагорбах і підвищених елементах рельєфу, зволожених в основному атмосферними опадами; 3) заболочені сіно­жаті (пасовища), розміщені на знижених елементах рельєфу, по краю боліт або на слабо дренованих вирівняних плоских територіях в умо­вах підвищеної вологи.

Пасовище - це сільськогосподарське угіддя, що систематично ви­користовується для випасання худоби. Вони розподіляються на гірсь­кі, до яких належать ті, що розташовані на території гірської системи, та обводнені пасовища, на яких розташовані водні джерела, здатні забезпечити водою належної якості поголів'я худоби.

Перелоги - це сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів.

Що ж стосується несільськогосподарських угідь, то відповідно до пп. "б" п. 2 ст. 22 ЗК України вони виступають операційною базою для роз­міщення господарських шляхів і прогонів, полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, господарських будівель і дворів. До несільськогосподарських угідь законодавець відносить також землі тимчасової консервації.

У теорії земельного права України правовий режим сільськогоспо­дарських земель розглядається через призму установленого чинним законодавством порядку, який визначає поведінку суб'єктів земель­них правовідносин до сільськогосподарських земель, що виконують екологічну, економічну, соціальну, рекреаційну та інші функції, як об'єкта права власності, користування, управління, відтворення і охорони та захисту їхніх земельних прав.

Оскільки за якісними показниками землі сільськогосподарського призначення не є однорідними, у спеціальній юридичній літературі пропонується виділяти їхній загальний, особливий та спеціальний правовий режим. Так, зокрема, загальний правовий режим охоплює всі землі, придатні для потреб сільського господарства, особливий правовий режим поширюється на сільськогосподарські угіддя з када­стровою оцінкою вище середньорайонного рівня. До них належать рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги. Спе­ціальний правовий режим установлюється для особливо цінних сіль­ськогосподарських угідь: найбільш родючі ґрунти, чорноземи та землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів (ч. 1 ст. 150 ЗК України).

Правовий режим сільськогосподарських земель визначається нор­мами Конституції України, ЗК України, законами "Про охорону на­вколишнього природного середовища": ст. 7, 10-12 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" від 14 лютого 1992 р. зі змінами і доповненнями, ст. 12, 20, 22, 25 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р. зі зміна­ми і доповненнями, ст. 5-7, 12-21 Закону України "Про фермерське господарство" у новій редакції від 19 червня 2003 р., ст. 5, 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15 травня 2003 р., "Про охорону земель" від 19 червня 2003 р., "Про оренду землі" у но­вій редакції від 2 жовтня 2003 р., "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" від 5 червня 2003 р. тощо.

Реалізація окремих функцій управління на землях сільськогоспо­дарського призначення врегульована законами "Про державний кон­троль за використанням та охороною земель" від 19 червня 2003 р., "Про землеустрій" від 22 травня 2003 р. тощо.

Відносини щодо використання, відтворення та охорони земель сільськогосподарського призначення врегульовані також цілою сис­темою підзаконних актів, зокрема: укази Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері - сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 р., "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільсь­когосподарським підприємствам і організаціям" від 8 серпня 1995 р., "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. тощо та інші підзаконні акти.

Теоретичний аналіз наведених нормативних джерел земельного права, а також наукової літератури дає можливість виділити юриди­чні ознаки, які розкривають особливості правового режиму сільсько­господарських земель серед інших категорій земель.

> Сільськогосподарські землі є самостійною категорією земель із поліфункціональним використанням і призначені для: а) ве­дення товарного сільськогосподарського виробництва; б) ве­дення особистого селянського господарства; в) садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби; г) для дослід­них і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду веден­ня сільського господарства сільськогосподарськими науково-дослідними установами і навчальними закладами, сільськими професійно-технічними училищами і загальноосвітніми шко­лами; ґ) для ведення підсобного сільського господарства несільськогосподарськими підприємствами, установами та організа­ціями, релігійними організаціями^ об'єднаннями громадян.

> Сільськогосподарські землі мають пріоритетний характер для використання в сільському та лісовому господарстві. У чин­ному ЗК України передбачено, що: 1) визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру; 2) землі, придатні для потреб сільського господарства, мають надава­тися насамперед для сільськогосподарського використання; 3) для будівництва промислових підприємств, об'єктів житло­во-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних тру­бопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веден­ням сільськогосподарського виробництва, надаються перева­жно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.

> Функції управління у сфері ефективного використання, від­творення та охорони сільськогосподарських земель віднесені до органів загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції. Крім цього, внутрішньогосподарське управління щодо ефек­тивного використання та охорони земель сільськогосподарсь­кого призначення здійснюють загальні збори членів сільсько­господарських кооперативів, господарських товариств - ак­ціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальніс­тю тощо, правління цих підприємств, голови сільськогоспо­дарських підприємств, фермерських господарств, директори державних сільськогосподарських підприємств тощо.

> Суб'єктами правовідносин у сфері здійснення прав на земельні ділянки, використання, відтворення та охорони сільськогоспо­дарських земель виступають фізичні та юридичні особи, які мають спеціальну земельну правосуб'єктність і використовують зазначені земельні ділянки на різних юридичних титулах: 1) на праві приватної власності, що виникає в порядку приватизації або на підставі земельно-правових угод, у тому числі на конку­рентних засадах; 2) на праві постійного користування та орен­ди; 3) на праві користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; 4) на праві ренти тощо.

> Чинний ЗК України встановлює обмеження щодо кола суб'єк­тів права приватної власності на землі сільськогосподарсько­го призначення. Згідно з п. 4 ст. 22 ЗК України землі сільсь­когосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. У той же час, відповідно до п. 4 ст. 81 ЗК України, землі сільського­сподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню. Аналогічно вирішується питан­ня і відносно земель сільськогосподарського призначення, отриманих у спадщину іноземними юридичними особами (п. 4 ст. 82 ЗК України).

> Нормованість безоплатної передачі земельних ділянок сільсь­когосподарського призначення громадянам України із земель державної або комунальної власності: 1) для ведення фермер­ського господарства - у розмірі земельної частки (паю), ви­значеної для членів сільськогосподарських підприємств, роз­ташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розмішується фермерське господарство; 2) для ведення осо­бистого селянського господарства - не більше 2,0 га. Розмір такої земельної ділянки може бути збільшено в разі отриман­ня в натурі (на місцевості) земельної частки; 3) для ведення садівництва - не більше 0,12 га.

> Тимчасова обмеженість до 1 січня 2015 р. загальної площі зе­мель сільськогосподарського призначення до 100 га, яку мо­жуть набувати на праві власності громадяни та юридичні особи. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування земельних ділянок за законом.

> Установлення мораторію до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр і про ринок зе­мель щодо купівлі-продажу або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміни цільового призначення (викорис­тання) земельних ділянок, які перебувають у власності грома­дян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва, земельних ділянок, виділених у нату­рі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ве­дення особистого селянського господарства, а також земель­них часток, крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ді­лянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилу­чення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

> Установлення заборони на вилучення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподар­ських потреб (ст. 150 ЗК України).

> Використання сільськогосподарських земель зумовлює вико­нання власниками земель і землекористувачами специфічних обов'язків, застосування до їхньої діяльності певних обме­жень, пов'язаних з виконанням комплексу заходів щодо охо­рони та відтворення родючості ґрунтів.

> Вилучення із сільськогосподарського обігу та консервація техно­генно забруднених земель сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам).

> Надання статусу спеціальної сировинної зони з виробництва сировини, що використовується для виготовлення продуктів дитячого та дієтичного харчування відповідно до рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної, Севастопольської міської держадміністрації строком на п'ять років за критеріями визначених у Порядку надання статусу спеціальної сировинної зони з виробництва сировини, що ви­користовується для виготовлення продуктів дитячого та діє­тичного харчування, затвердженого постановою Кабінету Мі­ністрів України № 1195 від 3 жовтня 2007 р.