Вищі органи державної влади Індії

Парламент

 

Індійський Парламент, за британською традицією, складається із трьох складових: Президента, Ради Штатів (Радж’я Сабха) та Народної Палати (Лок Сабха) (ст. 79). Передбачається, що Народна (нижня) Палата виражає інтереси Федерації в цілому, а Рада Штатів (верхня палата) представляє в Парламенті суб’єкти Федерації.

Обидві Палати індійського Парламенту складаються, насамперед, з порівняно багатих, освічених людей, що звичайно належать до вищих каст. Вони користуються індемнітетом, але не володіють імунітетом.

Загальне число депутатів Народної Палати не може перевищувати 525 представників від штатів плюс 20 представників союзних територій (ст. 81) і 2 представників від англо-індійської громади, призначуваних Президентом (ст. 331). За найбільш відсталими прошарками населення, відомими в Індії як облікові, або зареєстровані племена й касти, у Народній Палаті резервуються, відповідно, 38 і 78 місць із метою представити згадані групи населення у федеральному Парламенті. У Палаті створюються галузеві постійні комісії. Головує на засіданнях Народної Палати Спікер, що обирається депутатами Палати з її складу. Спікер, як і у британській парламентській практиці, повинен бути політично неупередженим, для чого припиняє членство у своїй партії. Спікеру допомагає замісник. Спікер має суттєві повноваження, які забезпечують його вплив на зміст парламентських процедур: він тлумачить регламент Палати, визначально впливає на формування постійних комісій, накладає дисциплінарні стягнення на депутатів та ін.

Вибори в Раду Штатів опосередковані. 238 членів Ради обираються за системою пропорційного представництва виборними членами законодавчих органів штатів строком на 6 років із ротацією на третину кожні 2 роки. Ще 12 депутатів призначаються Президентом із числа осіб, що мають особливі заслуги в галузі літератури, науки, мистецтва або суспільної діяльності (ст. 80). Складна процедура формування верхньої палати Парламенту (як і легіслатур штатів) спрямована на забезпечення високого рівня компетентності її депутатів[365], що в умовах низької освіченості індійських громадян є особливо необхідним.

Керує засіданнями Ради Штатів Віце-президент, який, на відміну від Віце-президента Сенату США обирається на сумісному засіданні Палат Парламенту. Роль Віце-президента в парламентських процедурах незначна. Реально засіданнями Палати керує замісник Віце-президента, який обирається депутатами Ради Штатів з-поміж себе.

Народна Палата за ініціативою Уряду може бути достроково розпущена Президентом із призначенням дати нових виборів. Рада Штатів розпуску не підлягає. Її реальне значення в політичному житті країни невелике.

У залежності від партійної приналежності депутати Палат групуються по партійним фракціям. Оскільки партійну систему Індії характеризує підвищена нестабільність партійного членства, з метою попередження розколу фракцій і переходу депутатів від фракції до фракції, парламентське право Індії передбачає, що депутат Народної Палати, який залишив свою фракцію, втрачає свій мандат[366]. Депутатський мандат, однак, не втрачається, якщо таку акцію здійснює 30 % депутатів від фракції. Кожна із фракцій має свого лідера і партійних організаторів (за британським зразком – “батогів”), що забезпечують партійну дисципліну, явку на засідання Палат, у яких фракція зацікавлена, і однакове голосування.

Парламент працює в сесійному порядку, перерва між сесіями не може перевищувати шести місяців. Реально це означає, що Парламент проводить принаймні дві сесії в рік. Кворум для обговорення питань у кожній із Палат складає 1/10 всього складу Палати.

Законодавчий процес. Законопроекти в Парламент вносяться депутатами та Президентом. В Індії, як і в інших парламентарних республіках розробником абсолютної більшості законопроектів фактично є Уряд. Законопроект проходить у кожній із Палат три стадії обговорення (читання), після чого направляється Президентові для схвалення.

Якщо ж у другій Палаті законопроект піддається змінам, то він знову повертається в Палату, що прийняла його першою. У випадку її згоди із запропонованими поправками білль вважається прийнятим обома Палатами й передається на підпис Президенту.

Користуючись правом відкладального вето, Рада Штатів може затримати законопроекти, прийняті Народною Палатою (крім фінансових) на строк до 6 місяців. Вона може також вносити в законопроекти поправки й повертати їх у нижню палату.

У випадку виникнення незгоди між Палатами щодо тексту закону, якщо Рада Штатів вдалася до права вето, вони (Палати) намагаються дійти згоди за допомогою переговорів, а якщо переговори завершилися неуспішно – за рішенням Президента – спільним голосуванням депутатів обох Палат. Остання процедура зручна для Народної Палати, чисельність якої більш ніж у двічі перевищує число членів Ради Штатів.

Якщо упродовж шести місяців Рада Штатів не прийме ніякого рішення по законопроекту, прийнятому Народною Палатою, закон вважається прийнятим у її редакції.

Для проходження в Парламенті фінансового законодавства передбачений особливий порядок. Прийнятий Народною Палатою фінансовий законопроект направляється в Раду Штатів. Верхня палата зобов’язана протягом 14 днів повернути його зі своїми рекомендаціями, які не носять обов’язкового характеру.

Парламентський контроль за Урядом. Парламент, а точніше Народна Палата, здійснює контроль за Урядом, що несе перед представницьким органом колективну відповідальність. Парламентський контроль може здійснюватися за допомогою використання депутатами Народної Палати права запиту, права обговорення політики Уряду, за результатами чого можливе винесення Урядові вотуму недовіри.

Президент Індії

 

Президент Індії обирається строком на 5 років особливою виборчою колегією, що складається з виборних членів обох Палат Парламенту й депутатів легіслатур штатів. 70-ю поправкою 1992 р. в цю колегію були включені депутати легіслатур Національної столичної території Делі та союзної території Пондічеррі. Кількість голосів усіх вибірників – членів федерального Парламенту дорівнює числу голосів, що мають вибірники від штатів. Такий порядок урівнює вплив, який може бути вчинений на вибори Глави держави федеральним Парламентом і законодавчими органами всіх штатів.

Президентом може бути обраний громадянин Індії, що досяг 35-літнього віку та відповідає вимогам, яким повинні відповідати депутати Народної Палати (ст. 58). Президент не може займати платну посаду в Уряді Федерації, уряді штату або в підконтрольних їм органах, а також бути членом Парламенту або легіслатури штату. Кандидат у Президенти повиненє подати у відставку із заборонених посад. Президент може переобиратися неодноразово (ст. 57).

Президент Індії є главою держави і формально наділений значною виконавчою владою (ст. 58). Однак відповідно до ст. 74 Конституції він зобов’язаний додержуватися порад Уряду[367]. У результаті практично всі основні повноваження Президента здійснюються від його імені Радою Міністрів, а точніше – Прем’єр-міністром. Фактично Президент лише оформляє рішення, що приймаються Кабінетом на чолі із Прем’єром, який і виступає вищою посадовою особою в системі федеральних органів виконавчої влади[368].

Президент призначає Уряд (точніше – Прем’єр-міністра, а за його пропозицією – решту міністрів), скликає й розпускає сесії Парламенту, збирає Палати для розв’язання розбіжностей між ними, може достроково розпускати Народну Палату.

Він має суттєві законодавчі повноваження. Президент володіє правом законодавчої ініціативи; ст. 111 надає Главі держави право вето, коли він може зажадати від Парламенту повторного розгляду законопроекту. Деякі закони можуть вноситися в Парламент або легіслатуру штату тільки за згодою Президента. Глава держави промульгує закони. Деякі законопроекти можуть вноситися в Парламент і легіслатури шатів лише з дозволу Президента. Закони з низки питань, прийняті парламентами штатів, резервуються на розгляд Президента і вступають у силу лише після схвалення Главою держави.

У період між сесіями Президент, виступаючи в якості Глави виконавчої влади, видає укази, що мають силу закону. Після відкриття сесії Парламенту такі укази повинні бути схвалені Палатами упродовж шести тижнів, у іншому випадку вони втрачають силу (ч. 2 ст. 123).

Глава держави має право оголошення надзвичайного стану (ст. 352), уведення президентського правління у штатах (ст. 356) і оголошення надзвичайного стану у сфері фінансів (ст. 360).

Відповідно до Конституції Президент формально є главою виконавчої влади (ст. 53)[369], головнокомандуючим збройними силами, невід’ємною складовою частиною Парламенту. Він призначає губернаторів штатів, головного суддю й інших членів Верховного Суду та вищих судів штатів, генерального прокурора, генерального аудитора і багатьох вищих державних службовців. Він має право помилування. У зовнішньополітичних відносинах Президент здійснює представницькі функції. На відміну від Великобританії, акти Глави держави в Індії не потребують контрасигнатури як необхідної умови їхньої дійсності[370].

За порушення Конституції Президент може бути підданий процедурі імпічменту (ст. 61). Будь-яка Палата може ініціювати процедуру імпічменту резолюцією, прийнятою 1/4 депутатів від її складу. Далі Палата проводить розслідування сама або за допомогою інших органів, після чого простою більшістю голосів може сформулювати звинувачення. Воно передається іншій Палаті для вирішення питання про імпічмент шляхом голосування. Усунення Президента з посади здійснюється резолюцією будь-якої Палати, яка сформулювала звинувачення, більшістю у 2/3 від загального числа її членів.

В останні десятиліття, у зв’язку з подальшим розвитком партійної системи Індії, зросла роль Президента у процедурі формування Уряду. Оскільки типовою є ситуація, за якої жодна партія не володіє абсолютною більшістю мість у Парламенті, Президент може визначати, кому з партійних лідерів доручити формування Уряду[371].

Віце-президент обирається строком на 5 років таємним голосуванням спеціальною колегією вибірників, яка складається із членів обох Палат Парламенту, скликаних на спільне засідання. Віце-президент не може займати платну посаду в органах Уряду Федерації або штату. Віце-президентом може стати громадянин віком понад 35 років, який володіє кваліфікацією, необхідною для обрання в якості члена Ради Штатів (ст. 66), оскільки Віце-президент за посадою є головою Ради Штатів Парламенту. Він заміщує Президента в періоди його відсутності, хвороби або у випадку вакантності місця Президента до обрання нового Глави держави.

Уряд Індії

 

Провідну роль у практичному здійсненні державної влади в Індії відіграє Рада Міністрів – колективний орган виконавчої влади, що складається із Прем’єр-міністра і міністрів, призначуваних Президентом. Відповідно до конституційного звичаю Президент зобов’язаний призначити Прем’єр-міністром лідера партії, що перемогла на виборах у Народну Палату. Прем’єр-міністр формує Уряд із керівних діячів фракції більшості в Народній Палаті. Він розподіляє міністерські портфелі й визначає функції та повноваження міністрів (ч. 1 ст. 75). Міністри в Індії, як і у Британії, повинні бути членами однієї з Палат Парламенту чи стати ними упродовж шести місяців із моменту призначення (ч. 5 ст. 75). Формуючи Уряд, Прем’єр-міністр прагне до того, щоб у ньому були представлені основні національності, релігійні громади, касти, найбільші штати і т. д. У разі потреби сформувати коаліційний уряд необхідно враховувати специфіку партнерів правлячої партії по коаліції. Незважаючи на удавану строкатість складу Уряду, більшість його членів є представниками заможних верств і належать до вищих каст індійського суспільства.

Після свого призначення Уряд представляється Парламенту і повинен отримати його довіру.

Прем’єр-міністр може зі схвалення Президента змінювати склад Уряду і звільняти міністрів.

Конституція Індії чітко не визначає компетенцію Ради Міністрів. Зазначається, що цей орган утворюється для виявлення допомоги і надання порад Президенту при виконанні ним своїх функцій. Однак з огляду на обов’язок Президента додержуватися порад останнього (ч. 1 ст. 74), реально Уряд виконує повноваження, які Конституцією включені в компетенцію Президента, за виключенням суто представницьких. Кажучи інакше, виконавча влада, формально закріплена за Президентом, насправді здійснюється Урядом.

Розвиток сучасної індійської державності був позначений концентрацією влади в руках Прем’єр-міністра. Піком цієї тенденції стали 42-а і 44-а поправки, які відобразили процес конституційного закріплення збільшення ролі Прем’єр-міністра в порівнянні із Президентом та інституціоналізації Кабінету. У результаті фактично склалося і конституційно оформилося явище, яке за аналогією з терміном “президенціалізм” можна назвати “ прем’єр-міністеризм ”або “ прем’єр-міністерська форма правління ”, з тією лише відмінністю, що замість концентрації влади в руках глави держави президентської республіки вона виявилася зосередженою в руках глави уряду парламентарної республіки[372]. У подальшому реальний розвиток подій призвів до деякого ослаблення фактичної влади Прем’єр-міністра, про що говорить поява посади заступника Прем’єр-міністра. У будь-якому випадку, положення Уряду в системі стримувань і противаг є визначальним. Рада Міністрів є головним суб’єктом законодавчої ініціативи; застосовуючи принцип партійної дисципліни, вона спрямовує законодавчу діяльність Парламенту, здійснює власну нормотворчість у формі указів Президента та делегованого законодавства. Будучи порівняно вузьким, оперативним і постійно працюючим органом, Кабінет на чолі із Прем’єр-міністром здійснює реальне управління країною.

Рада Міністрів відповідальна перед Народною Палатою й у випадку вираження останньою вотуму недовіри Урядові може бути розпущена Президентом. (Допоки такого не було ні разу). Однак Президент за порадою Прем’єр-міністра може в цьому випадку достроково розпустити нижню палату.

Уряд в Індії, за британським зразком, включає велику групу осіб (іноді до 60 чол.) і звичайно не засідає в повному складі. Реально найважливіші питання управління державою вирішуються вузьким складом Уряду – Кабінетом, який утворюють Прем’єр і ключові міністри (звичайно до 20 чол.) – керівники найважливіших галузей управління. Як і Рада Міністрів, Кабінет очолюються Прем’єр-міністром, який скликає на засідання ці органи та керує їхньою роботою. Звичайно рішення приймаються із загальної згоди без формального голосування. Велика частина роботи Кабінету здійснюється через створювані всередині нього спеціалізовані комітети: з політичних питань, оборони, бюджету, законодавства, економічної політики й інтеграції, зайнятості, парламентських справ, нових призначень і т. д.

Досить істотну роль у діяльності уряду грає секретаріат, тобто апарат радників і помічників при Главі уряду.

Керівники менш важливих відомств, що не є членами Кабінету, мають ранг державних міністрів. Міністри, що не мають закріплених за ними міністерств і виконують окремі важливі доручення, називаються міністрами без портфеля. Вони можуть бути членами Кабінету. У Раду Міністрів входять також заступники міністрів. Міністерства контактують із Парламентом через міністрів-парламентарів або парламентських секретарів.