Індія – централізована або штучна федерація, тому, на відміну від багатьох інших федеративних держав, у Індії існує єдина, строго централізована судова система, покликана слугувати зміцненню єдності країни й однаковому застосуванню законодавства на всій її території. Нижчою ланкою судової ієрархії є суди панчаятів (народні суди), які розглядають малозначимі цивільні і кримінальні справи. Далі, у міру прийняття до свого розгляду більш складних категорій справ, йдуть суди мунсифів, які складають другу ланку в судовій системі. Вони роглядають лише цивільні справи (із сумою позову від 1000 до 5000 рупій). Вище знаходяться додаткові суди, які роглядають цивільні справи з необмеженою сумою позову й апеляції на рішення судів мунсифів. Окружні суди розглядають апеляції на рішення додаткових судів і володіють необмеженою юрисдикцією як суди першої інстанції по цивільним і кримінальним справам.
Вищою судовою інстанцією штату є вищий суд штату, що може виступати як суд першої інстанції і як апеляційний суд. Свій вищий суд можуть мати і союзні території.
Вищим органом єдиної централізованої судової системи Індії є Верховний Суд, що складається звичайно зі старшого за віком головного судді і 17 членів. Члени Верховного Суду призначаються Президентом із числа найвизначніших юристів країни після консультації з головним суддею й міністрами Кабінету. Досягнувши 65-літнього віку, вони зобов’язані йти у відставку, а також можуть бути достроково звільнені за негідну поведінку або зміщені наказом Президента через професійну непридатність. Наказ Президента про зміщення члена Верховного Суду повинен бути підтриманий рішенням 2/3 присутніх членів обох Палат Парламенту.
Верховний Суд повноважний розглядати як суд першої інстанції суперечки між Урядом Союзу і штатами, а також суперечки між штатами (ст. 131). Він є вищою апеляційною інстанцією з кримінальних і цивільних справ. У межах чинного законодавства він видає розпорядження з питань судочинства, а на прохання Президента може давати різні висновки з ряду питань.
Важливою є роль Верховного Суду Індії і вищих судів штатів як органів конституційного контролю.
При розгляді будь-якої справи Верховний Суд може давати тлумачення конституційних положень (ч. 3 ст. 132), а сформульоване ним право “є обов’язковим для всіх судів на території Індії”[373]. Верховний Суд може оголосити неконституційним будь-який закон, що суперечить Основному Закону Індії. Найчастіше це стосується законодавчих актів, що порушують основні права громадян.
У системі стримувань і противаг Верховний Суд Індії, на відміну від Верховного Суду США, має відчутно слабші позиції. Контроль за конституційністю законів, який здійснюється Верховним Судом Індії, неадекватний тому, що має місце у Сполучених Штатах. Стосовно Індії неможливо говорити про “правління суддів”, тому що рішення Суду, які стримують нормотворчість законодавчого органу і перешкоджають здійсненню політики Парламенту в союзі з Урядом, досить легко нейтралізуються шляхом внесення поправок до Конституції[374]. До того ж, Конституція Індії значно деталізованіша порівняно з Конституцією США, що саме по собі не передбачає такого запиту на її тлумачення вищим судовим органом країни, як це має місце у США. Однак тенденція до деякого посилення судової влади, що спостерігалася протягом останньої чверті століття, говорить про те, що правлячі кола в Індії прагнуть зберегти і навіть дещо посилити вагу судової гілки в системі поділу влади як необхідну противагу Уряду, що має майже диктаторські повноваження, а також на випадок можливого виходу Парламенту з-під контролю Уряду. Важливим є ідеологічний вплив діяльності судів на народні маси в умовах високого рівня соціальної напруженості у країні. Тому процес деякої загальної демократизації форм і змісту діяльності Верховного Суду та відносного посилення судової влади в цілому відображає рух країни до більш широкого використання демократичних інститутів.
