Основні права та обов’язки іспанських громадян

П’ятдесят п’ять статей розділу І із загального числа 169, що складають Основний Закон, присвячені правам, свободам і обов’язкам громадян. В абз. 1 ст. 10 Конституції простежується вплив природноправової доктрини на конституційні формулювання про права і свободи особи: “Гідність особистості, невідчужуваність її невід’ємних прав, її вільний розвиток, повага до закону, прав інших є основою політичного порядку та соціального миру”[329]. Навколо прав і свобод, як концептуальної основи, будується політична та соціальна організація Іспанської держави. Конституція проголошує невідчужуваність прав і свобод; у деяких випадках дія ряду прав може припинятися (ст. 55), але інші реалізуються незважаючи на жодні обставини. Ст. 10 говорить про те, що проголошувані права і свободи мають розглядатися відповідно до норм Загальної декларації прав людини і громадянина, міжнародних договорів з угодами, ратифікованими Іспанією[330].

Основоположним елементом правового статусу особи за змістом розділу І є принцип рівності громадян перед законом та заборона будь-яких форм дискримінації (ст. 14 Конституції). Свобода і рівність громадян та їхніх груп, відповідно до Конституції, повинні бути дійсними й ефективними; у зв’язку із цим державні органи і служби повинні створювати умови для забезпечення цих прав[331]. Статті 47-51 вказують деякі гарантії для цього: у ст. 50 прямо говориться про матеріальні гарантії пенсійного забезпечення з боку держави, у інших – про участь держави в реалізації ряду прав і свобод.

Порядок викладу прав у Конституції має певну особливість: права згруповані не за критерієм розрізнення сфер суспільної життєдіяльності чи іншими традиційними критеріями, а за критерієм рівня їх правового захисту. Права, закріплені у статтях 14 та 15-29 (секція 1 глави 1 “Основні права та громадянські свободи”), можуть захищатися в будь-якому суді, зокрема, Конституційному, права, закріплені у статтях 39-52 (глава 3 “Про основоположні принципи соціально-економічної політики”), захищаються судами загальної юрисдикції.

Особливістю розділу І є намагання укладачів Конституції закріпити в ній механізми реалізації проголошених прав та визначити систему їх юридичних гарантій. Зокрема, до останніх відноситься право оскарження порушень прав у Конституційний суд та в суди загальної юрисдикції. Ст. 17 (п. 4) передбачає процедуру “habeas corpus”, як специфічну форму охорони свободи особи; ця процедура полягає в негайній передачі в розпорядження суду особи, затриманої незаконно. Ще один спосіб захисту прав громадян – звернення до Народного захисника – іспанського омбудсмана, який призначається Генеральними Кортесами (ст. 54 Конституції). Ця посадова особа покликана захищати тільки права і свободи громадян, закріплені в першому розділі Основного Закону, і вона не є гарантом дотримання всіх його норм. Народний захисник може порушувати справи в Конституційному суді за мотивами неконституційності і в порядку процедури ампаро[332]. Іспанська держава зобов’язується приймати відповідне законодавство в галузі прав людини, їй забороняється вчинення дій, які б обмежували реалізацію прав та свобод.

Конституція 1978 р. – акт періоду активного втручання держави в економічне життя; ця функція зі всією очевидністю простежується за змістом Конституції. У ст. 38 поряд із визнанням свободи приватнопідприємницької діяльності в умовах ринкового господарства встановлене зобов’язання держави гарантувати й захищати це право у відповідності “із загальними економічними вимогами й вимогами планування”, а у ст. 128 визнається “право публічної ініціативи в економічній діяльності”, а також говориться про можливість збереження за державою певних ресурсів і монополій. Спеціальний розділ (статті 128-136) стосується ролі держави в економічній і фінансовій сферах.

Конституція Іспанії досить детально закріплює основні права й обов’язки громадян країни. У цьому відношенні Основний Закон Іспанії за своїм змістом є одним із найбільш демократичних у Європі. Поява розгорнутого розділу про права та свободи пояснюється тривалим періодом відсутності демократичних прав та свобод людини і громадянина в Іспанії в період франкістської диктатури. Тому цілком закономірно, що Конституція 1978 р. як основу політичного порядку та соціального миру проголошує гідність особистості, непорушність її невід’ємних прав, вільний розвиток особистості, повагу особистості до закону і прав інших людей. При цьому публічні влади, відповідно до конституційних норм, забезпечують умови дійсного й ефективного здійснення принципів свободи та рівності, вільної участі всіх громадян у політичному, економічному, культурному й соціальному житті країни.

Конституція закріплює широкий спектр особистих прав і свобод людини. Проголошується право кожного на життя, на фізичну й моральну недоторканність, заборонено піддавати кого-небудь катуванням, негуманним або принизливим покаранням. Покарання у формі страти скасоване, за винятком випадків, передбачених військовими кримінальними законами у воєнний час. Конституція гарантує свободу ідеології, віросповідання та відправлення обрядів, при цьому ніхто не зобов’язаний повідомляти про свою ідеологію, релігію або вірування.

Конституція досить обережно підходить до проблеми взаємин держави й церкви. Ніяка релігія не може бути державною, однак публічні влади повинні брати до уваги релігійні вірування іспанського суспільства й підтримувати відповідні відносини співробітництва з Католицькою церквою та іншими конфесіями.

Конституційні положення з питань релігії доповнює прийнятий 5 липня 1980 р. Органічний закон “Про свободу віросповідання”, який детально регулює відносини, зв’язані з віросповіданням і відправленням релігійних обрядів. Закон підтверджує, що свобода віросповідання й відправлення релігійних обрядів у Іспанії гарантуються державою. Дискримінація за релігійними мотивами заборонена. У законі під свободою віросповідання розуміється можливість будь-якої особи вільно сповідувати обрану нею релігію або не сповідувати ніякої, змінювати своє віросповідання або зовсім відмовлятися від нього, відкрито демонструвати свої релігійні переконання або їхню відсутність, відзначати свої конфесійні свята, укладати шлюб відповідно до установлень своєї конфесії, бути похованим відповідно до конфесійного ритуалу, публічно проповідувати свої релігійні погляди й т. д.

Законом передбачене право церков, конфесій і релігійних товариств встановлювати місця відправлення релігійних обрядів, так само як і підтримувати відносини з іншими конфесіями, які перебувають на національній території та за кордоном. Поза сферою захисту даного закону перебуває діяльність, зв’язана з теоретичними пошуками і практичними дослідами у сфері парапсихології, так само як і організації, які здійснюють дану діяльність і спекулюють метафізичним знанням.

Закон встановлює статус релігійних організацій Іспанії, який передбачає, що церкви, конфесії та товариства релігійного характеру вносяться до спеціального реєстру при міністерстві юстиції й одержують статус юридичної особи. Всі згадані організації мають повну автономію, можуть самостійно визначати власну організаційну структуру, внутрішній порядок і режим роботи свого персоналу.

Відповідно до закону задачею держави є розробка й підписання договорів про співробітництво насамперед із тими релігійними організаціями, що за сферою своєї діяльності та числом прихильників мають значний вплив у країні. Із цією метою при міністерстві юстиції створена спеціальна Консультативна комісія, яка займається збором інформації, виробленням відповідних рекомендацій і розробкою згаданих договорів про співробітництво. До складу комісії входять представники державної адміністрації, церков, конфесій, релігійних товариств, а також загальновизнані авторитети в даній сфері.

Конституція проголошує право кожного на свободу й безпеку. Попереднє затримання не може продовжуватися більше 72 годин, після закінчення яких затриманий повинен бути або звільнений, або переданий судовій владі. Затриманому гарантується при здійсненні поліцейських і судових дій присутність адвоката. До найважливіших особистих прав Конституція відносить право кожного на честь, інтимне, особисте й сімейне життя, на власне ім’я, на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, у тому числі поштову, телеграфну й телефонну, право іспанців вільно обирати своє місце проживання та пересуватися по національній території, а також право вільно в’їзджати в Іспанію та виїзджати з неї на підставі закону. Останнє право не може бути обмежене з політичних або ідеологічних міркувань.

Конституція визнає право на вільне поширення й одержання інформації будь-якими способами при дотриманні вимог сумління й охорони професійної таємниці. Забороняється обмежувати це право введенням попередньої цензури. Водночас, Конституція допускає парламентський контроль за засобами масової інформації, залежними від держави або будь-якої публічної установи, і гарантує доступ до цих засобів різним представницьким, соціальним і політичним групам, поважаючи принципи плюралізму і співіснування в Іспанії декількох мов. Конституція допускає на підставі закону обмеження користування інформацією з метою гарантії охорони честі, інтимного, особистого й сімейного життя громадян і повного здійснення ними своїх прав. Конфіскація публікацій, записів та інших засобів інформації може здійснюватися тільки в силу судового рішення.

Конституція встановлює право кожного на ефективний судовий захист при здійсненні своїх прав і законних інтересів, при цьому нікому не може бути відмовлено в такому захисті. Конституція гарантує кожному обвинувачуваному право на гласний процес, користування всіма способами доказів для свого захисту, право на презумпцію невинуватості, право не давати свідчень проти себе, не визнавати себе винним.

Присуджений до тюремного ув’язнення в період його відбування користується основними правами, за винятком обмежень, обумовлених вироком, але в будь-якому випадку засуджений має право на оплачувану роботу і на користування благами соціального страхування, а також на доступ до культури та на повноцінний розвиток своєї особистості.

Визнається право кожного на навчання і свобода освіти. Початкова освіта є обов’язковою й безкоштовною. Гарантується право батьків обирати для своїх дітей релігійну освіту, відповідно до своїх переконань. Конституція гарантує автономію університетів.

Конституція Іспанії регулює широкий комплекс соціально-економічних прав і свобод громадян, виходячи насамперед із принципів декларованого нею соціального характеру держави. Визнається право на приватну власність та її спадкування, при цьому заборонено позбавляти будь-кого власності або права на неї, окрім як із причин, виправданих публічною користю або соціальними інтересами за умови відповідного відшкодування та з дотриманням вимог закону. Конституція визнає права іспанців на працю, на вільний вибір професії або заняття, на просування по службі та на винагороду, достатню для задоволення власних потреб та потреб своєї родини.

Визнається свобода підприємництва в рамках ринкового господарства, а публічні влади гарантують і охороняють її здійснення відповідно до загальних економічних вимог. Відповідно до конституційних положень держава виявляє особливу турботу про охорону економічних і соціальних прав іспанських працівників, які перебувають за кордоном, і проводить політику, спрямовану на їхнє повернення. Конституція гарантує громадянам гідне економічне існування у старості, надаючи їм відповідні пенсії, розміри яких періодично переглядаються.

Конституцією декларується захист прав споживачів, при цьому публічні влади зобов’язані сприяти поширенню інформації та необхідних знань, а також здійсненню прав звернення до влади за захистом законних інтересів громадян.

Політичні права і свободи громадян. Конституція встановлює основні принципи виборчого права і право участі в референдумах. Також визнається право на проведення зборів – мирних і без зброї. Для здійснення цього права не потрібно попереднього дозволу. Про збори в публічних місцях і демонстрації влада має бути попередньо сповіщена, і вона може заборонити їхнє проведення тільки за умови достатніх підстав передбачати порушення суспільного порядку, зв’язане з небезпекою для людей і майна. Визнається право на об’єднання, але об’єднання, які переслідують злочинні цілі або використовують злочинні засоби, є незаконними. Об’єднання можуть бути розпущені або діяльність їхня призупинена тільки в силу обґрунтованого судового рішення. Конституція забороняє існування таємних товариств і воєнізованих об’єднань. Конституційні положення доповнюються чинним законодавством про профспілкові об’єднання і про політичні партії. Іноземцям можуть надаватися політичні права і свободи на умовах взаємності, встановлюваних міждержавними договорами і внутрішнім законодавством, включно право голосу на муніципальних виборах.

Конституція Іспанії встановлює обов’язки громадян; вони не виходять за рамки обов’язків, установлюваних для своїх громадян іншими західноєвропейськими конституціями. Насамперед, це захист Іспанії, що за Конституцією проголошується правом і обов’язком усіх іспанців. Конституція допускає звільнення від обов’язкової військової служби як за мотивами невідповідності переконанням, так і з інших причин, і можливість заміни її громадськими повинностями. Водночас, Конституція передбачає можливість встановлення додаткових обов’язків громадян на випадок суттєвої небезпеки, катастрофи або суспільного лиха.

Як обов’язок усіх сплачувати податки передбачена необхідність участі в суспільних витратах у відповідності зі своїми економічними можливостями шляхом справедливої податкової системи, побудованої на принципах рівності і прогресивного оподаткування (взаємовиключні принципи – авт.), яка не передбачає ні за яких умов такого покарання, як конфіскація майна. Конституція передбачає обов’язок іспанців трудитися.

В якості юридичних гарантій здійснення прав і свобод громадян передбачене звернення останніх у звичайні суди, у Конституційний суд Іспанії та до народного захисника.

Народний захисник

Конституцією Іспанії й Органічним законом 1981 р. заснований спеціальний інститут народного захисника. Народний захисник є парламентським уповноваженим, призначуваним Генеральними Кортесами для охорони конституційних прав громадян, а також для нагляду за діяльністю адміністрації. Захисник обирається терміном на п’ять років Генеральними Кортесами, які керують його діяльністю через Голову Конгресу Депутатів і голову Сенату. Кандидатуру або кандидатури народного захисника висувають спеціально призначувані комісії Палат. Комісії приймають рішення простою більшістю голосів і засідають під керівництвом Голови Конгресу Депутатів. Після висування погоджених у комісіях кандидатур у десятиденний термін скликається пленарне засідання Конгресу Депутатів, на якому й відбувається обрання народного захисника. Кандидатура народного захисника повинна бути схвалена більшістю у 3/5 загального складу Конгресу Депутатів і затверджена такою ж більшістю в Сенаті. Якщо в першому випадку необхідну більшість голосів одержати не вдалося, друге висування кандидатур і голосування відбувається через місяць після першого. У цьому випадку для призначення на посаду народного захисника кандидат має одержати 3/5 у Конгресі Депутатів і абсолютну більшість голосів у Сенаті. Народним захисником може бути обраний будь-який повнолітній іспанець, що користується в повному обсязі громадянськими й політичними правами.

Народний захисник може бути достроково відсторонений від посади у випадку явно недбалого ставлення до виконання своїх службових обов’язків або у випадку осудження за остаточним вироком, винесеним за здійснення тяжкого злочину. Рішення про дострокове звільнення з посади приймається більшістю у три п’ятих голосів членів кожної палати з одночасною пропозицією нової кандидатури.

Народний захисник при здійсненні своїх функцій незалежний від будь-яких органів влади і діє за власним розсудом. При здійсненні своїх функцій він користується недоторканністю, за винятком випадків затримання на місці злочину. В останньому випадку притягнення його до судової відповідальності здійснюється винятково Палатою у кримінальних справах Верховного суду. Діяльність народного захисника несумісна з будь-яким представницьким мандатом, з будь-якою політичною діяльністю, із судовою і прокурорською роботою, а також із будь-якою професійною, комерційною і трудовою діяльністю.

Народний захисник з обов’язку служби самостійно або за вимогою сторони може почати і проводити будь-яке розслідування з метою з’ясування дій і рішень публічної адміністрації і її представників стосовно громадян для забезпечення належного дотримання прав, проголошених Конституцією. Повноваження народного захисника поширюються на діяльність міністрів, адміністративної влади, службовців і будь-якої особи, яка перебуває на службі в публічній адміністрації. Діяльність народного захисника не може бути перервана на період розпуску Генеральних Кортесів. У випадку оголошення надзвичайного стану або стану облоги діяльність народного захисника не переривається, і зберігається право громадян на звернення до нього без яких-небудь обмежень.

Народний захисник інформує подавця скарги й інших зацікавлених осіб про результати своїх розслідувань і своєї діяльності, а також про відповіді, отримані від адміністративної влади або службовців, за винятком відомостей, що є секретними.

Народний захисник щорічно звітує про виконану роботу перед Генеральними Кортесами шляхом представлення своєї доповіді на черговій сесії Парламенту. Якщо необхідно, він може представити позачергову доповідь. У річній доповіді, яка обов’язково публікується, він оголошує про кількість і види скарг, що надійшли на його ім’я, про скарги, які він відхилив і про причини відхилення, а також про скарги, по яких було проведене розслідування і про його результати із вказівкою прийнятих адміністрацією пропозицій і рекомендацій. Висновки доповіді викладаються народним захисником в усній формі на пленарному засіданні обох Палат, де можуть виступати члени іспанського Парламенту, висловлюючи свою позицію щодо звіту Захисника.

Вибори і референдум

Активне виборче право надається іспанським громадянам із 18 років. Виборці повинні мати повний обсяг політичних прав. Виборче право – загальне, рівне і пряме при таємному голосуванні. Пасивне виборче право не передбачає встановленого цензу осілості для депутатів представницьких органів влади й місцевого самоврядування.

Конституція Іспанії закріплює за громадянами право на участь у референдумі. Референдум може бути запропонований Конгресом Депутатів або Урядом за пропозицією його Глави. Призначає референдум Король шляхом видання декрету, схваленого Урядом і скріпленого підписом його Глави.

Процедура проведення референдуму здійснюється в рамках загальних принципів виборчого права Іспанії. За пропозицією політичних угрупувань, представлених у представницькому органі, створюються виборчі ради, у функції яких входить органцізація відповідного виду референдуму. Центральна виборча рада в особі свого голови офіційно повідомляє результат референдуму й оголошує його Главі уряду та керівникам Палат Парламенту. Якого-небудь додаткового затвердження результатів референдуму з боку Парламенту або інших державних органів не потрібно.

Відомий Основному Закону Іспанії і загальнонаціональний консультативний референдум, предметом якого можуть бути “політичні рішення, що мають особливу значимість”[333].