Соціальні та економічні права

Соціальні та економічні права закріплені, головним чином, у Преамбулі до Конституції 1946 р.

Значне місце у Преамбулі займають положення, які відносяться до сфери здійснення трудових прав. Особливо важливе значення мають положення, що зобов’язують державу сприяти реалізації трудових прав і, водночас, підтверджують право кожної людини захищати свої права та інтереси через профспілкові організації. Профспілкові права не тільки гарантуються, але й одержують свій розвиток у результаті визнання права на страйк, а також на участь найманих працівників за посередництвом уповноважених ними осіб у колективному визначенні умов праці, виробленні й укладенні колективних договорів, а так само в управлінні підприємствами.

Преамбула передбачає надання гарантій розвитку особистості та родини. Держава заявляє про свою увагу і турботу про матір та дитину, про надання допомоги старим і особам, що не мають можливості працювати. У Преамбулі говориться про гарантії, які держава надає усім членам суспільства з метою охорони здоров’я, забезпечення відпочинку і дозвілля, підкреслюється необхідність забезпечити загальнодоступність освіти для всіх членів суспільства. Саме по собі це положення не є новелою, воно відоме законодавству Франції ще із часів Другої Республіки, однак конституційне закріплення цього права і його розширювальне тлумачення, як і надання цьому праву статусу конституційного принципу посилюють його регулятивну роль. “Нація гарантує рівний доступ дітям і дорослим до освіти, до набуття професії і культури. Організація суспільної безкоштовної і світської освіти всіх ступенів є обов’язком держави”[181].

Певне уточнення вносить Преамбула до Конституції 1946 р. й у здійснення права власності. Будь-яке майно або підприємство, що має чи набуває характер публічної служби або монополії, повинне в силу самого цього факту бути перетворене в колективну власність[182].

Політичні права і свободи

Положення, які закріплюють основні політичні права та свободи громадян, містяться у різних конституційно-правових актах. Вони зустрічаються як у Декларації 1789 р., так і у Преамбулі до Конституції 1946 р., окремі положення є також у тексті Основного Закону 1958 р. На конституційно-правовому рівні встановлені основні принципи побудови демократії і держави у Франції. До цих принципів відносяться: визнання народу єдиним джерелом влади й утвердження його верховенства шляхом проголошення доктрини національного суверенітету.

Девіз Республіки – “свобода, рівність і братерство”[183]. Принцип “правління народу, через народ і для народу”[184] залишається основним принципом П’ятої Французької Республіки. Національний суверенітет належить народу в цілому, ніяка частина народу, ніяка окрема особистість не можуть привласнити собі його здійснення. Народ здійснює свою владу через своїх представників (представницька демократія) або шляхом референдуму (пряма демократія)[185]. Голосування є загальним, рівним і таємним. Воно може бути прямим або непрямим. Порядок і умови реалізації виборчих прав громадян деталізуються у виборчому законодавстві та інших нормативних положеннях, що утворюють так званий виборчий кодекс Французької Республіки.

На конституційному рівні проголошені такі найважливіші політичні права і свободи як політичний плюралізм і свобода утворення політичних партій, свобода думки, свобода слова й цілий ряд інших традиційних політичних прав та свобод, багато з яких були закріплені вже в Декларації 1789 р. Наступні правові акти закріпили свободу асоціацій, мітингів, ходів і демонстрацій, а також цілу низку інших. У результаті діяльності Конституційної Ради багато які із принципів політичної свободи, що навіть містяться в актах, які формально не мають конституційного статусу, знайшли визнання у якості основних, тобто принципів конституційного значення.

Рівність громадян знайшла своє подальше закріплення не тільки у формулі рівності перед законом і судом, але й у рівному доступі до заняття місць на державній службі, рівному праві на освіту, рівному праві на безпеку і т. п. Конституційні тексти особливо підкреслюють дію принципу недискримінації і рівності громадян незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, політичних переконань, соціального та майнового положення.

Конституційні тексти містять порівняно обмежений перелік основних прав та свобод, що класифікуються як основні принципи. Водночас, конституційна значимість прав та свобод, які містяться в інших джерелах права, може бути підтверджена рішеннями органу конституційного контролю, який у своїй практичній діяльності при перевірці конституційності акта, прийнятого Парламентом, вправі розглядати його не тільки в аспекті формальної відповідності тексту Конституції, але й в аспекті його відповідності основним принципам, які містяться в органічних законах і поточному законодавстві. Водночас, на думку французьких державознавців, конституційна значимість надається у цьому випадку тільки самим принципам, але аж ніяк не тим юридичним актам, у яких вони сформульовані й викладені.