Політичні партії і партійна система Франції

Правовий статус політичних партій, їхнє призначення, порядок, умови утворення і функціонування загалом визначаються ст. 4 Конституції. Політичні партії утворюються у вільному порядку і їхнє існування безпосередньо не зв’язане з рішенням якого-небудь державного органу, що санкціонує або відмовляє у визнанні політичної партії. Інакше кажучи, у Франції використовується так звана повідомна система, за якої саме оголошення про створення політичної партії уже являє собою певний юридичний факт і спричиняє відповідні дежавно-правові наслідки. У Франції, на відміну від Федеративної Республіки Німеччини, немає детального й усебічного регулювання статусу партій у спеціальному законі. Тому французька юридична доктрина широко застосовує при визначенні статусу партій Закон про асоціації, основні положення якого були підтверджені Конституційною Радою, яка визнала свободу створення асоціацій, у тому числі й політичних, основним принципом конституційного характеру.

Політичні партії не зобов’язані проходити реєстрацію. Однак, якщо політична партія бажає набути статусу юридичної особи, вона повинна відповідати вимогам Закону про асоціації і представити необхідні для реєстрації документи. Державні органи, які здійснюють реєстрацію, не вправі безпідставно відмовити в реєстрації. Заборона діяльності партії може мати місце тільки за умови застосування процедури судочинства й наявності достатніх підстав для винесення відповідного судового рішення.

Серед умов утворення і функціонування політичних партій фігурують такі як дотримання принципів національного суверенітету та демократії. Хоча формулювання досить загальні й піддаються широкому тлумаченню, є зрозумілим, що політична партія зобов’язана поважати принципи народовладдя і закони, які є вираженням свободи народу. Їй слід діяти в умовах і в рамках встановленого конституційного ладу. Передбачається також, що партія буде носити національний характер, вона не може бути утворена іноземцями, а її діяльність не може фінансуватися з іноземних джерел.

На конституційному рівні визначається головне соціальне призначення політичних партій. Основний Закон встановлює, що політичні партії повинні сприяти вираженню думок у ході голосування [188]. Таким чином, головне призначення політичних партій – брати участь в організації і проведенні виборів, виражаючи інтереси тих або інших груп і прошарків населення, і тим самим сприяти здійсненню свободи й інтересів громадян у ході формування та діяльності представницьких установ. Звичайно, на практиці активність політичних партій далеко не зводиться до організації виборчих кампаній, підготовки і проведення виборів у представницькі установи і на виборні державні посади. Однак, з погляду Основного Закону Франції, саме такого роду діяльність повинна складати головний напрямок функціонування політичних партій.

У Франції формально дотується не стільки політична партія, що бере участь у виборчій кампанії, скільки самі кандидати, які перемогли й одержують право на відшкодування своїх витрат у ході виборчих кампаній. Однак висування кандидатів на виборах фактично залишається прерогативою політичних партій, і від їхньої підтримки вирішальною мірою залежить можливість перемоги кандидата.

Свобода утворення політичних партій, проголошена Конституцією, сприяла формуванню багатопартійної системи у Франції. Основу цієї системи утворюють, як правило, великі загальнонаціональні політичні партії й об’єднання, що справляють активний вплив на формування політичного курсу країни, а так само на функціонування усього механізму влади. У залежності від конкретних політичних умов склад існуючої у країні багатопартійної системи і її характеристики змінюються. Але принцип свободи утворення партій не піддавався перегляду, а тим самим завжди зберігалася юридична основа багатопартійності.

Багатопартійність знаходить свій прояв у існуванні не тільки великих загальнонаціональних партій, об’єднань, але й значного числа порівняно невеликих за чисельністю, а часто і впливом політичних угрупувань. У Франції діє досить багато політичних утворень у рамках регіонів і навіть департаментів, що виступають як політична сила не стільки на загальнонаціональних виборах, скільки при проведенні виборів у місцеві представницькі установи.

З виникненням П’ятої Республіки відбулися глибокі зміни в розстановці політичних сил у країні, що, у свою чергу, знайшло вираження й у формуванні та діяльності нових політичних партій і об’єднань. Повернення до влади генерала де Голя супроводжувалося створенням політичного об’єднання його прихильників, що сформувався спочатку як рух, а потім, практично вже в постголістський період, був реорганізований у політичну партію. Такою проголістською політичною партією є у цей час Об’єднання на підтримку республіки. До свого розпуску у 2002 р. Об’єднання на підтримку Республіки традиційно мало більшість місць у Парламенті. Напередодні президентських виборів 2002 р. на конгресі в Вільпенті 21 вересня члени ОПР проголосували за розпуск партії. На її основі із залученням частини Союзу французького народу та Ліберальної Демократії була утворена нова правоцентристська політична сила – Союз за народний рух, відома також під назвою Союз президентської більшості.

На поточний момент Союз за народний рух вважається найбільшою політичною силою у Франції. Партія відстоює у соціальній і економічній сферах принципи неоконсерватизму, поєднуючи ліберальні свободи з досить активною діяльністю держави в регулюванні всіх сфер громадського життя. У державно-правовій сфері Союз за народний рух – один із захисників і прихильників режиму сильної влади. Партія відстоює ідею політичної стабільності як умови успішного внутрішнього розвитку й досягнення зовнішньополітичних цілей, що відповідають національним інтересам країни. Вона підтримує у цілому плани європейської інтеграції, є активним захисником ідеї економічного й валютного союзу в рамках ЄС.

Правоцентристські політичні групи утворили політичне об’єднання, йменоване “Союз за французьку демократію” (СФД).

Найбільшого успіху Союз за французьку демократію домігся у 1974 р., коли один із його лідерів – Валері Жіскар д’Естен був обраний на посаду Президента Республіки. СФД стабільно досягає значного успіху на місцевих муніципальних і кантональних виборах. Однак у 80-і і 90-і рр. ХХ ст. він виступав переважно як молодший партнер у коаліції з Об’єднанням на підтримку республіки.

Одну з найбільших і найвпливовіших у цей час політичних партій утворює Французька соціалістична партія (ФСП). Соціалістичний рух у Франції має довгу історію. Ще на початку ХХ ст. оформилася Французька секція соціалістичного інтернаціоналу – СФІО(абревіатура від французького найменування партії). Практично й у Третій, і в Четвертій Республіках ця партія належала до числа найвпливовіших парламентських партій. Французькі соціалісти активно брали участь у багатьох урядах Четвертої Республіки. Зі створенням П’ятої Республіки соціалістичний рух у Франції потрапив у глибоку кризу; партія саморозпустилася і практично була відтворена на новій основі, прийнявши найменування Французької соціалістичної партії. Важливу роль у її утворенні зіграв Франсуа Міттеран. У 1981 р. він здобув перемогу на президентських виборах і був – порівняно нечастий випадок – переобраний згодом на новий семирічний термін. Протягом майже всього цього чотирнадцятилітнього періоду французькі соціалісти входили до складу урядової більшості і, з невеликими перервами, заміщували у Французькій Республіці посаду Прем’єра й основну масу міністрів.

ФСП являє собою типову соціал-демократичну партію. Значна увага у її програмі приділяється вирішенню проблем соціального порядку. Своїми успіхами партія значною мірою зобов’язана обіцянкам поліпшити соціальну ситуацію у країні і, зокрема, домогтися скорочення безробіття. Успіхи ФСП на цьому поприщі залишають бажати кращого. Проте вона залишається провідною політичною силою у країні. У внутрішньодержавній сфері ФСП залишається прихильником плюралістичної демократії, активно захищає діючу Конституцію і конституційний лад. У сфері внутрішньої політики вона більше, ніж праві партії, акцентує увагу на реалізації соціальних програм. Зовнішньополітична програма партії у цілому не набагато відрізняється від того курсу, якого дотримуються праві партії. Зокрема, французькі соціалісти – активні прихильники європейської інтеграції, зміцнення Європейського Союзу і використання єдиної європейської валюти.

До числа крупних політичних партій Франції відноситься Французька комуністична партія (ФКП). Створена в 1920 р., після розколу всередині соціалістичного руху, ця партія зіграла важливу роль у розвитку робітничого руху у країні та в організації Руху Опору в роки Другої світової війни. Це дозволило ФКП домогтися серйозних успіхів на політичній арені в перші післявоєнні роки. За ФКП у цей період голосувало на виборах від чверті до третини усіх виборців. Однак у подальшому роль і вплив партії помітно зменшились. На цей час її виборчий корпус різко скоротився і складає близько 10 % виборців. Усе ж це досить стійкий електорат, що дозволяє французьким комуністам мати у своєму розпорядженні порівняно стабільне представництво в Національних Зборах і в місцевих виборних органах. Політична програма ФКП за останнє десятиліття зазнала істотних змін. Партія відмовилася від багатьох догматичних конструкцій, що не відповідають реаліям сучасного суспільного розвитку. Відбулося певне зближення ФКП із французькими соціалістами за рахунок сприйняття багатьох соціал-демократичних постулатів. Уже порівняно давно вона відмовилася від установки на революційне насильницьке повалення існуючого конституційного ладу і діє у цілому в рамках конституційної законності.

Вкрай правий фланг серед провідних політичних партій країни займає у даний час Національний Фронт (НФ). Ідеологія партії поєднує засади французького націоналізму, популізму та євроскептицизму. Офіційна кількість членів партії – 75 тис. Вважається третьою найбільшою політичною партією Францїї, представлена у національному та Європейському парламенті.

Різкому піднесенню цієї партії сприяв цілий ряд соціальних факторів. Особливо активно вона використовувала проблеми росту масового безробіття у країні й малоконтрольованого припливу емігрантів ззовні. Гасло НФ, яке стверджує, що вигнання емігрантів дасть роботу всім французам, заходить досить широку підтримку серед деяких прошарків населення. Особливо значним є вплив НФ на півдні Франції.