Унітарна держава та її реформа. Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії являє собою унітарну державу, що складається з Англії, Уельсу, Шотландії та Північної Ірландії. Історично об’єднання цих територій відбувалося у різний час і за неоднакових обставин, що обумовило особливості їх суспільного й політичного життя.
У різній мірі, але й у Шотландії, і в Уельсі, і в Північній Ірландії частина корінних жителів виступає за надання самостійності цим регіонам: в Уельсі й Шотландії – самоврядування, у Північній Ірландії – незалежності від Великобританії. Ставлення центрального уряду до цих настроїв (при всіх особливостях підходу консерваторів і лейбористів) виражається у прагненні до політики реформ, спрямованої на пошук оптимальних форм управління, що поєднають начала централізації й децентралізації, при збереженні регіональних демократичних і правових традицій життя єдиної держави.
У Шотландії й Уельсі в 1997 р. вересня було проведене голосування, у ході якого більшість шотландців і валлійців висловилася за відтворення Парламенту в Шотландії й Асамблеї в Уельсі, скасованих кілька століть тому внаслідок приєднання Шотландії та Уельсу до Англії. Створення цих державних органів означає децентралізацію влади у Великобританії й розширення самостійності регіонів. При цьому обсяг повноважень шотландського Парламенту і валлійської Асамблеї різний. Парламент Шотландії наділяється законодавчими повноваженнями з питань місцевого управління, економічного розвитку, житлового, сільського й лісового господарства, рибальства, навколишнього середовища, охорони здоров’я, освіти, спорту і мистецтв. Повноваження з питань конституційного ладу, зовнішньої політики, оборони, національної безпеки, фінансово-економічної системи та забезпечення єдиного ринку товарів і послуг, соціального забезпечення, регулювання транспорту й радіомовлення залишаються у віданні британського Парламенту.
Парламент Шотландії складається із 129 депутатів, які обираються на 4 роки. 73 з них обираються за мажоритарною системою відносної більшості, 56 чоловік – за пропорційною системою. Шотландський Парламент наділяється повноваженнями в питаннях податкової політики на території Шотландії, але фінансуватися його діяльність повинна на основі рішень Парламенту Великобританії. Виконавча влада здійснюється Урядом, що формується на парламентській основі і підзвітний Парламентові Шотландії. При цьому у британському Кабінеті зберігається посада міністра у справах Шотландії.
Асамблея Уельсу отримала інші права, аніж Парламент Шотландії. Асамблея не наділяється законодавчими повноваженнями, а одержує лише право розширювального тлумачення законів, прийнятих британським Парламентом, з огляду на регіональні особливості Уельсу. До компетенції Асамблеї віднесені питання охорони здоров’я, житлового будівництва, освіти, культури, спорту. В Асамблею обираються 60 депутатів, із них 40 чоловік по округах, а 20 – за партійними списками. Фінансування діяльності Асамблеї здійснюється на основі рішень британського Парламенту.
Більш проблематично складалися відносини центрального Уряду з Північною Ірландією. Це обумовлено історією приєднання Північної Ірландії до Великобританії. У 1801 р. законом про унію Ірландія була приєднана до Великобританії. Колоністи з Англії і Шотландії (протестанти за віросповіданням), що переїжджали на острів, склали більшість населення у північно-східній частині острова.
У 1921 р. за англо-ірландською Згодою про Ірландську вільну державу (Ейре) південна і північно-західна частини Ірландії отримали статус Домініону, а в 1949 р. здобули незалежність. Північно-східна частина острова залишилася у складі Великобританії й одержала назву Північної Ірландії. Значна частина населення цієї території – протестанти, нащадки англійських і шотландських переселенців, меншу частину складають католики-ірландці. З 1922 по 1972 р. у Північній Ірландії діяв порядок здійснення влади, що одержав назву “система стормонту”. Був сформований Парламент (стормонт), що складався із двох палат. На основі представництва в нижній палаті формувався відповідальний перед Парламентом Уряд. При цьому центральні органи влади Великобританії зберігали своє верховенство стосовно державних органів Північної Ірландії. У 1972 р. “система стормонту” була замінена “системою прямого правління з Лондона”. Відповідно до Закону про тимчасові заходи 1972 р. була припинена діяльність Стормонту, а вся повнота влади передана центральному Урядові (Кабінетові), у складі якого заснували нову посаду державного секретаря у справах Північної Ірландії. Боротьба, яку ведуть, зокрема терористичними методами, католики-ірландці, обумовлює особливості конституційного регулювання у цьому регіоні. Характерною рисою правопорядку в Північній Ірландії є дія надзвичайного законодавства, застосування якого створює умови для перевищення повноважень органами держави і порушень прав особи. У рамках конституційної реформи передбачається зміна порядку взаємин центрального Уряду і Північної Ірландії. Однак очевидно, що політика децентралізації влади стосовно Північної Ірландії буде мати свої особливості в порівнянні з політикою у Шотландії й Уельсі.
Адміністративно-територіальний устрій. Уся територія держави поділена на графства (Англія, Уельс, Північна Ірландія) і територіальні одиниці місцевого управління (Шотландія). В Англії 45 графств, з них 6 мають статус “столичних” графств (Великий Манчестер; Мерсісайд; Західний Йоркшир; Південний Йоркшир; Західний Мідленд; Тайн і Уейр). В окрему адміністративно-територіальну одиницю виділений Великий Лондон. Графства, у свою чергу, складаються із 296 адміністративних округів. Великий Лондон – з 32 міських районів і Сіті. У сільській місцевості й невеликих містах Англії низовою адміністративно-територіальною одиницею є приход.
Територія Уельсу складається з 11 графств і 11 міст-графств. У сільській місцевості графства поділяються на громади. У Шотландії утворені 32 територіальні одиниці місцевого управління, у тому числі три острівні території (Шетландскі, Оркнейські й Гебридські острови). Низовою адміністративно-територіальною одиницею є громада.
Територія Північної Ірландії складається із 6 графств, що, у свою чергу, поділяються на 26 округів.
Органи місцевої влади. На всіх рівнях адміністративно-територіального поділу Сполученого Королівства місцева влада представлена органами місцевого самоврядування. Самоврядування в адміністративно-територіальних одиницях здійснюється радами, що обираються населенням. Виключення складають графства Північної Ірландії і “столичні” графства Англії, а також Великий Лондон.
Порядок формування і склад органів місцевої влади. Члени місцевих рад (радники) обираються громадянами на певний строк. Вони здійснюють свою діяльність на безоплатній основі і поєднують її з основною професійною діяльністю.
Рада обирає із числа радників голову (у столичних районах і в округах “столичних” графств він йменується мером) і формує комітети, до складу яких можуть входити поряд із радниками й інші особи. Основна форма роботи ради – сесія, на якій розглядаються найбільш важливі питання місцевого самоврядування.
Компетенція. Ради графств займаються питаннями: а) транспортного розвитку; б) дорожнього руху; в) охорони порядку (поліції); г) освіти; д) соціального обслуговування; е) пожежної безпеки.
До компетенції рад округів відноситься: а) охорона здоров’я; б) місцеве планування; в) житлове будівництво.
Ради приходів або загальні збори виборців (у тих приходах, де населення нараховує менше 150 виборців, ради не можуть створюватися за законом) вирішують усі ті питання, що не входять у компетенцію вищестоящих рад.
