Україна в період загострення кризи радянської системи (1965 – 1985 рр.)

Після зняття М.С.Хрущова у 1965 р. була здійснена спроба запровадження господарської реформи. Перш за все її зміст полягав у вдосконаленні системи управління виробництвом. Раднаргоспи були ліквідовані, натомість створювались понад 40 міністерств і відомств. Майже 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві. Передбачалося посилення економічних методів управління промисловістю, розширення прав підприємств, перехід їх на госпрозрахунок, посилення економічного стимулювання. Але в умовах надцентралізації системи управління виробництвом здійснення цієї реформи ставало проблематичним. Хоча збільшилася зарплата робітників і службовців у всіх галузях, зростало житлове будівництво, кількість проблем не зменшувалась, а збільшувалась.

На першому етапі проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п’ятирічку (1966 – 1970 рр.) «золотою». В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний прибуток – на 30%.

Проте, на початку 70-х рр.. з’явилися симптоми, які свідчили, що реформа зазнала краху. Це трапилося через те, що вона не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не змінювала структурної та інвестиційної політики. Основним гаслом брежнєвського керівництва стає стабільність, що фактично означало незмінність, застій. Потенціальні можливості командно-адміністративної системи вичерпалися, вона стала нечутливою до науково-технічного прогресу. Через недоліки заходів щодо матеріальної зацікавленості трудящих низькими були продуктивність праці та якість вітчизняних товарів. Темпи занепаду економіки України стрімко зростають. Якщо у 1961-1965 рр. середньорічний приріст валового суспільного продукту в УРСР становив 6,9%, то у 1981-1985 рр. - 3,5%.

Негативні процеси вразили також аграрний сектор. З 1965 р. почала проводитись реформа й тут. Вкотре вже були підвищені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, збільшені капіталовкладення в сільське господарство, в колгоспах вводилася гарантована оплата трудодня грошима, а також надбавка за кінцеві результати, знижувалась ціна на сільгосптехніку. Проте технічних засобів, необхідних для впровадження індустріальних технологій не вистачало. Нераціонально використовувалась земля. Залишалося невирішеним питання про соціальний розвиток села, його газифікацію, теплофікацію, водопостачання, медичне й торговельне обслуговування. Трудові ресурси на селі значно зменшилися внаслідок процесів урбанізації. Все це призвело до уповільнення темпів розвитку виробництва. У 1982 р. була прийнята Продовольча програма УРСР, яка передбачала зміни в управлінні аграрним сектором (створення структури агропрому), інтенсифікацію виробництва. Проте виконана вона не була.

Сподівання прогресивної громадськості на продовження процесу десталінізації не виправдалися. В епоху Брежнєва відбувся поворот до неосталінізму: було відновлене поважне ставлення до Сталіна, порушувалися громадянські права і свободи, демократичній активності людей навішувався ярлик злочинного інакомислення, здійснювалися незаконні репресії. У 1967 р. у структурі КДБ було створено спеціальне «п’яте управління» по боротьбі з «ідеологічними диверсіями». Адміністративно-командна система робила все, щоб із суспільних відносин виключити національний фактор. Цьому слугували гасла про зближення і злиття націй, про утворення нової історичної спільності – радянського народу. На практиці це означало тотальну русифікацію України. Українська культура й українська мова опинилися в критичному стані. Спроби керівництва УРСР діяти без вказівок із Москви розцінювалися як прояви націоналізму і каралися. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест (1963 – 1972 рр.), який проявляв наполегливість у захисті інтересів республіки в економіці, у мовній і культурній сферах, був усунутий з посади. Наступником Шелеста став В.Щербицький (1972 – 1989 рр.) – відданий провідник політичної лінії Москви. Від 1970 р. КДБ республіки очолив В.Федорчук, ініціатор особливо жорстких політичних репресій. Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідеології став В.Маланчук завдяки якому в Україні було встановлено тотальний ідеологічний контроль. Щербицький здійснив «чистку» КПУ, виключив з неї близько 37 тис. осіб. Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.

У 1977 р. була прийнята нова Конституція СРСР, а у 1978 р. – Конституція УРСР. У цих документах декларувалися принципи розширення й поглиблення «соціалістичної демократії» шляхом активізації діяльності Рад народних депутатів, залучення мас до участі в управлінні державою. Але це були лише декларації. Вперше в історії СРСР 7 стаття обох конституцій формально узаконила монополію КПРС на владу, оголосивши її «ядром політичної системи суспільства». Як наслідок – продовжують панувати адміністративно-командні методи управління, підміна Рад партійними органами, їх диктат. Відбувався процес злиття партійного і державного апаратів. На практиці тільки комуніст міг обіймати високі адміністративні й господарські посади. Тому росла кількість членів КПУ: з 1.2 млн. осіб на початку 60-х рр. до 2.7 млн. осіб наприкінці 70-х рр.

У республіці всевладдя бюрократії проявлялося у вигляді узаконеного самоправства всесоюзних міністерств, які нехтували місцевими інтересами. В умовах надцентралізації роль місцевих органів обмежувалась «палким» і «цілковитим» схваленням рішень, прийнятих у Москві. Як наслідок – в Україні все чіткіше проявлялася притаманна колонії структура економіки, що характеризувалася перевагою паливних і сировинних галузей. На споживчий ринок працювало менше 30% потужностей української промисловості. Економічний потенціал республіки нарощувався без урахування екологічних факторів. На її території будувалося вісім АЕС. Україна, яка складала 2,6% території СРСР одержувала більше чверті всіх промислових забруднень.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва СРСР і УРСР була програма КПРС, прийнята ще у 1961 р. за часі Хрущова. Основним її положенням була побудова в СРСР комунізму до 1980 р. Однак у 70- ті рр. стало зрозумілим, що комунізм побудований не буде. Тоді партійне керівництво висунуло гасло про будівництво «розвинутого соціалізму» - найбільш досконалої форми суспільно політичного устрою. Проте рівень життя населення був набагато нижчим, ніж у країнах Європи. Споживання товарів обмежувалось наявністю багатьох «дефіцитів», тобто їх відсутністю. Люди не могли купити необхідні їм речі навіть маючі гроші. Відбувалося зміщення життєвих орієнтирів, коли в суспільстві почали домінувати апатія, скептицизм, зневіра в справедливість, а в верхніх ланках влади - корупція і цинізм. Погіршувалась екологічна ситуація, зменшувалась середня тривалість життя. За рівнем смертності Україна займала третє місце серед республік СРСР.

На життя країни все більше впливала некомпетентність керівництва, самозаспокоєність. Почав роздуватися культ особи Л.І.Брежнєва, який захопився самонагородженням орденами та званнями героя і зовсім не думав ні про які зміни, необхідність яких все більше назрівала. Соціалістична система опинилася в глибокій кризі.