Соціально-економічний і політичний розвиток України у 50-80 рр. ХХ ст

§1. Україна в умовах десталінізації (сер. 50-х. – сер. 60-х рр.)

Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) в країні сталися суттєві зміни в соціально-політичному житті та економічній політиці. У керівництві партії розгорнулася боротьба за владу. Першим секретарем ЦК КПРС у вересні 1953 р. став Микита Хрущов.

Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях. В Україні розпочався процес українізації керівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко – перший українець на цієї посаді. З ім’ям Хрущова пов’язаний початок процесу часткової десталінізації, який був названий «відлигою». Протягом 1953 – 1955 рр. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, сфабриковані за часів сталінського режиму. Характерною рисою десталінізації стали послаблення тюремно-табірного режиму, амністія німецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (ти, які співробітничав з окупантами в роки війни), членів ОУН – УПА. Восени 1953 р. були ліквідовані інструменти сталінського терору – воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право застосовувати в адміністративному порядку висилку, заслання та ув’язнення. У 1954 р. НКВС був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ).

Значною віхою в процесідесталінізації був XX з'їзд КПРС (1956 р.), де на закритому засіданні тодішній керівник партії М.С.Хрущов зробив доповідь «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків» опублікована в газетах). Джерела культу Сталіна вбачалися їм у ворожому капіталістичному оточенні, гострій класовій боротьбі і головне – у негативних рисах його характеру. Хрущов піддав досить різкій критиці діяльність Сталіна, вказавши на багаточисельні незаконні дії з його боку в 30-ті – на початку 50-тих рр. Йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів) та ін.

Із вулиць і майданів починають прибирати портрети, пам’ятники й погруддя Й. Сталіна, змінюють їх назви. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували в Донецьку, а обласний центр Сталіне – у Донецьк.

Було припинено масові, репресії, почалася реабілітація незаконно репресованих. На кінець 50-х рр. було переглянуто справи 5,5 млн. чол., які перебували на обліку репресивних органів. З цього обліку знято (фактично реабілітовано) 58% справ. Ці цифри свідчать про жахливий масштаб репресій і одночасно - про обмеженість процесу реабілітації їх жертв. Поза реабілітацією залишилося більшість жертв репресій 20 - початку 30-х років, діячі ОУН - УПА, майже всі, хто обвинувачувався в «націоналізмі». Жорстокий ідеологічний контроль дещо ослаб, йшла критика «культу особи» Сталіна. Було ліквідовано концтабори і визволено сотні тисяч жертв сталінського терору, в тому числі українців. Підвищувалась роль і розширювалася компетенція республіканських, обласних і місцевих органів влади, депутатів Рад. Проте процес демократизації йшов непослідовно і повільно. Головною причиною цього була неспроможність командно-адміністративної системи до глибокого реформування, половинчастість в подоланні сталінізму, відрив ідеології і політики від реального життя, слабка участь широких народних мас у реформах, стиль керівництва самого М.С.Хрущова. Виступаючи з критикою Сталіна і проводячи реабілітацію його жертв, Хрущов виявив мужність і справедливість, проте будучи сином свого часу і лідером командно-адміністративної системи, не міг бути послідовним, нерідко допускаючи суб'єктивізм і волюнтаризм. Проте навіть його непослідовний курс на десталінізацію зустрів опір з боку консервативних соратників Сталіна (Молотова, Кагановича, Маленкова), які намагалися усунути у 1957 р. Хрущова, проте невдало. Спроба реанімувати сталінізм провалилася.

В Україні також відбувався процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М.Хрущова половину вищого партійного керівництва складали вихідці з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з’явилося поняття «возз’єднання України з Росією». У лютому 1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РСФСР до складу УРСР було передано Крим.

З середини 50-х рр. СРСР увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона відбувалася переважно в галузях військово-промислового комплексу. У промисловості почали застосовувати радіотехніку, електроніку, ЕОМ, штучні матеріали із заданими властивостями.

Протягом цього періоду було побудовано найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду – Дніпродзержинську, Каховську і Кременчуцьку.

Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони Львівсько-Волинський, Дніпровський. Розроблялися нові газові родовища – Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Полтавській. Унаслідок цього центр газовидобутку перемістився із західних областей України до східних.

Швидкими темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший в Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат.

В Україні були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, використовувалася новітня технологія (завод «Криворіжсталь»).

За умов НТР відставання хімічної промисловості позначилося на розвитку військово-промислового комплексу. Були збудовані нові підприємства цієї галузі. В Україні це – Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

На Харківському авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київському – турбогвинтовий літак АН-24.

Харчова й легка промисловість набули меншого розвитку. Товари народного споживання виробляли також підприємства важкої промисловості.

Прагнучи «поліпшити соціалізм», повернути суспільно-політичне життя до «ленінських норм», М.С.Хрущов провів деякі реформи та здійснив ряд експериментів у економіці.

Реформи почалися з сільського господарства. При Сталіні сільське господарство було збитковим, і збитки покривалися державними кредитами і дотаціями, що з економічної точки зору було абсурдом. З 1953 р. почалося підвищення заготівельних та закупівельних цін на сільськогосподарські продукти, які до кінця 50-х рр. зросли в три рази. Були скасовані обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. З середини 50-х років сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954-1958 рр. на 20%, цукрових буряків - удвічі, м'яса - більш як у два рази, молока - втричі. Однак у кінці 50-х рр. знов посилилися обмеження розвитку особистого підсобного господарства, бо Хрущов наказав, щоб усі колгоспники звели корів до колгоспу і брали молоко з магазинів. В результаті - питома вага особистих господарств у загальній товарній продукції сільського господарства знизились з 27% у 1940 до 15% у 1960р.

Хрущов намагався вирішити проблему продовольства за рахунок екстенсивних факторів - освоєння цілинних земель у Казахстані і Сибіру. Це суттєво позначилося на ситуації в Україні, яка повинна була взяти на себе значну частину витрат. До 1956 р. звідси на цілину було перекинуто тисячі тракторів і 80 тис. досвідчених сільськогосподарських робітників, що для України мало негативне значення. Практика показала, що більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України.

Інший експеримент передбачав вирощування величезної кількості кукурудзи. Після свого візиту до США (1959 р.) Хрущов побачив у цьому головний важіль, за допомогою якого можна вирішити продовольчу проблему, адже кукурудза дає і корм худобі (силос), і борошно, і олію. Проте її значення перебільшувалось і посіви насаджувались командним методом на шкоду іншим традиційним для України культурам, перш за все пшениці. Незабаром було висунуто план наздогнати й перегнати США за виробництвом молока, масла та м’яса, для чого необхідно було збільшити виробництво цих продуктів у три рази.

В 1958 р. ліквідували машинно-тракторні станції (МТС), а їх техніку передали колгоспам, що було неоднозначним рішенням, адже за техніку треба було платити, а вона знаходилась не в дуже доброму стані.

Розвитку сільського господарства заважала надмірна централізація, коли в центрі продовжували вирішувати, що і де треба сіяти, не враховуючи місцевої специфіки. З 1958 р. у сільському господарстві почався спад.

У 1957 р. почалася реформа управління народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства (раднаргоспи). В результаті створили таку структуру, яка повинна була поєднати централізоване планове керівництво з підвищенням самостійності республік і областей. Економіка переходила на управління за територіальним принципом через ради народного господарства, що створювалися в економічних адміністративних районах. На території УРСР їх було утворено 11. Це робилося для того, щоб зменшити бюрократизм у центрі. Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових підприємств, а під кінець 1957 р. вони наглядали за 97% заводів у республіці. Спочатку реформа дала певний ефект. В рамках економічних районів розширились можливості спеціалізації і кооперування, господарники дещо звільнилися від диктату центру, покращилося використання місцевих ресурсів. Проте тенденція до територіальної відокремленості все більше вступала у суперечність з об'єктивним процесом поглиблення галузевої спеціалізації виробництва. Не вдалося знайти й оптимальні форми поєднання місцевих та загальнодержавних інтересів.

За Хрущова відбувся підйом життєвого рівня населення: до 7 годин скоротився робочий день, зросла заробітна платня, був скасований випуск обов’язкових облігацій держпозик. Почалося масове житлове будівництво – родини стали одержувати окремі квартири. Продовжувалася газифікація міст. Колгоспники одержали паспорти і право вільно пересуватися країною.

Але реформування народного господарства було приречене на невдачу, оскільки зводилося до адміністративних методів керівництва, економічні закони ігнорувалися. Проведена у 1961 р. грошова реформа негативно позначилася на життєвому рівні населення, призвела до зростання цін. По країні прокотилася хвиля протестів, а в 1962 р. у Новочеркаську відбулися страйки робітників, розстріляні військами. Після посухи 1963 р. виникла продовольча криза, населення було поставлене на межу голоду. Із цього часу СРСР почав закуповувати зерно за кордоном, були введені картки на хліб.

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, але рівень життя людей все ж значно зріс, вражаючих успіхів було досягнуто у космосі (у 1957 р. - запущено перший штучний супутник Землі, а у 1961 р. - першу людину в космос).

Реформи Хрущова містили позитивні елементи, він щиро бажав підвищення добробуту народу, але вони в силу об'єктивних та суб'єктивних причин не могли бути радикальними. За цих умов у жовтні 1964 р. рішенням Пленуму ЦК КПРС (з ініціативи його найближчого оточення) Хрущова було знято з усіх постів і відправлено на пенсію. Першим секретарем ЦК КПРС був обраний Леонід Брежнєв. Консервативні сили перемогли.