Територіальна структура АПК

Розвиток АПК залежить від сукупної дії різних факторів. Найбільший уплив на формування АПК України мають такі суспільні фактори, як рівень розвитку продуктивних сил і науково-технічний прогрес, рівень господарського освоєння території, характер розселення і забезпеченість трудовими ресурсами, зростання потреб населення у продуктах харчування. При оцінці впливу суспільних факторів на формування АПК необхідно виділити матеріально-технічну базу (оснащеність технікою сільського господарства), забезпеченість його галузей хімічними та біологічними засобами захисту рос­лин, рівень упровадження нових технологій у переробну промисловість). Оцінка природно-географічних факторів передбачає зважання на агрокліматичні ресурси, якість грунтів, забезпеченість території держави водними ресурсами.

Україна має сприятливі агрокліматичні ресурси, що характеризують ступінь забезпечення сільськогосподарських культур теплом і вологою. Високим ступенем теплозабезпеченості характеризується Степова зона,

однак тут недостатня вологозабезпеченість і це є одним із чинників, що стримують розвиток сільського господарства. У Лісостепу й Поліссі кількість тепла зменшується, але його цілком достатньо для культивування зернових, технічних та овочевих культур, поширених на цій території. Загалом, природно-географічні чинники сприяють сільськогосподарському виробництву в усіх природних зонах України.

Україна - одна з небагатьох у світі держав, в яких наявні значні земельні ресурси. Майже 2/3 площі ріллі - це найбільш родючі чорноземи та наближені до них за родючістю ґрунти. Із загальної площі сільсько­господарські угіддя становлять 69,4 %, з них орні землі - 79,5 %. До того ж, у Лісостеповій і Степовій зонах частка ріллі становить 75-85 %, а у Поліській - 65 %. Найменша частина орних земель (близько 47 %) припадає на гірські й передгірські райони Карпат.

Незважаючи на великі земельні ресурси, розвиток АПК не можна назвати інтенсивним через низький науково-технічний рівень сільського господарства і переробної промисловості, недостатнє впровадження новітніх досягнень науки й техніки. На сьогодні наявна недосконала структура АПК, зокрема низька частка у виробництві загального обсягу валового суспільного про­дукту переробної промисловості, незабезпеченість її і сільськогосподарського виробництва сучасними сховищами і складами, навісами для техніки, дорогами з твердим покриттям. За останні десять років знизилася кількість активних виробничих фондів (близько 20 %, а у розвинених країнах - 60-70 %). Усе це та інші причини призвели до низької продуктивності праці в сільському господарстві, яка останні 15-20 років досягала лише 20-25 % рівня США.

АПТК країни базується не тільки на галузевому і міжгалузевому поділі праці, а й на територіальному, що передбачає використання особливостей і переваг природно-кліматичної зони, її природно-господарського потенціалу. Тому успіхи в розвитку АПК в цілому визначаються динамічним розвитком і удосконаленням його територіальної структури.

Територіальна структура відображає внутрішню територіальну будову АПК, характеризує територіальні відношення між процесами виробництва, промисловою переробкою сільськогосподарської сировини і умовами їх розвитку в межах регіонів різного масштабу, тобто форми територіального зосередження агропромислового процесу. Територіальне їх можна чле­нувати за різними якісними ознаками (основами).

Елементи територіальної структури АПК можуть бути приміськими і зональними, регіональними і локальними. Зональні й приміські АПТК відображають специфіку поєднань природних умов, характер розселення і спеціалізації агропромислового процесу та інших суспільно-географічних факторів. Елементами зональних АПТК є інтегральні агропромислові зони та райони, спеціалізовані агропромислові райони.

Інтегральна агропромислова зона — це територіальне поєднання всіх агропромислових продуктових підкомплексів у межах однієї природно-господарської зони (наприклад, агропромислова зона лісостепу України). Вона складається із спеціалізованих агропромислових зон, кожна з яких формується на основі якогось одного спеціалізованого процесу (наприклад, бурякоцукрова зона України).

Інтегральний агропромисловий район — це територіальне поєднання агропромислових підприємств у межах певної частини природно-господарської зони, для якої характерна підвищена концентрація виробництва додаткової товарної сировинної продукції (наприклад, Прикарпатський агропромисловий район України).

Спеціалізований агропромисловий район — це сукупність агропро­мислових підприємств одного виробничого циклу, на основі якого вироб­ляється якийсь один вид додаткової товарної продукції (наприклад, хмелярський агропромисловий район України).

Усі ці зональні й внутрішньозональні агропромислові утворення є найбільш «географічними»,.

Крім зональних агропромислових утворень, де визначальну роль у їх формуванні відіграють територіальні поєднання природних умов, є ще приміські АПТК — інтегральні й спеціалізовані, в основі формування яких лежать переважно суспільно-географічні фактори і умови. Тому вони, як правило, є азональними утвореннями навколо своїх «ядер» — міських агломерацій, величезних і великих міст. Елементами їх територіальної структури є пояси приміської агропромислової спеціалізації, або приміські агропромислові комплекси. Тут головним суспільно-географічним чинником їх формування є попит населення великих міст на малотранспортабельні продукти харчування (овочі й окремі плоди, незбирана молочна продукція, свіже і дієтичне м'ясо, гриби, квіти тощо).

До характерних рис цих АПТК належать широкий розвиток прямих зв'язків між сільськогосподарськими і торговельними підприємствами (наприклад, плодоовочева продукція лише сортується, очищається, пакується, а промислове консервування має підпорядковане значення) та звуження виробничої спеціалізації в окремих виробничо-тери­торіальних типах господарств — немає виробництва і переробки більшості зернових і технічних культур; незначна участь підприємств комплексу в міжрайонному поділі праці й широке використання харчових відходів на корм, вторинного тепла промислових підприємств, елект­роенергії для створення теплично-парникового господарства; стічних вод для зрошення полів тощо. Характерна риса приміських АПТК — тісний зв'язок виробництва продукції з її реалізацією. По суті — це агропро­мислово-торговельні територіальні комплекси.

Регіональні АПТК — це територіальні частини інтегрального АПК держави, межі яких співпадають з межами одиниць політико-адміністративного поділу: АПТК республіки, області чи низового адміністративного району (НАР). Вони включають у сі види агропромислової діяльності, тобто поєднують усі наявні продуктові підкомплекси різної спеціалізації. Вони найчастіше є об'єктами державного прогнозування, планування та управління. До регіональних АПТК належать також територіальні агропромислові утворення в межах одиниць господарського районування — АПТК макро-, мезо- і мікрорайонів.

Найпоширенішими є локальні АПТК, які сформувалися завдяки поєднанням агропромислових підприємств порівняно невеликих територій. За повнотою технологічного циклу вони поділяються на елементарні та багатостадійні агропромислові утворення. Як форми територіального зосередження елементарні агропромислові утворення можуть бути агропромисловими пунктами, центрами, кущами і вузлами.

Агропромислові пункти бувають двох видів: 1) сформовані на базі радгоспно-колгоспних переробних підприємств (радгосп-завод, колгосп-завод); 2) сформовані на базі державного заводу, який знаходиться на самостійному балансі (рис. 5, а). Спільне між ними те, що вони пере­робляють сировину одного виду.

Агропромислові центри формуються на базі міських поселень (як правило, райцентрів) і включають промислову переробку кількох видів сільськогосподарської сировини. Агропромислові центри, територіальне взаємодіючи з агропромисловими пунктами, формують агропромислові «кущі».

Агропромисловий вузол — це складне територіальне агропромислове утворення. Для нього характерне компактне взаєморозміщення агропро­мислових центрів і пунктів навколо великого міста (як правило, обласного центру), де діють державні та інші заводи, що переробляють кілька видів сільськогосподарської сировини і перебувають на самостійному балансі (рис. 5, г). Усі ці утворення є елементами територіальної структури агропро­мислового процесу. Кожен елемент функціонально-територіальної структури має свою власну відтворювальну базу (цикл), основою якої є стадія реалізації і споживання певного виду продукції.

Особливе місце в територіальній структурі АПТК посідають сільські адміністративні райони, оскільки вони є «вузловим центром» здійснення на місцях державних рішень. Вони покликані вирішувати не тільки виробничо-економічні, а й соціальні завдання. У їхньому складі можна виділити мікрорайони, які мають свій громадський центр (невелике місто або селище міського типу) з його службами, що «притягають» окремі агропромислові функції підприємств, які входять до агропромислових пунктів.

Найефективнішою формою організації агропромислового процесу в районі є агропромислові комбінати або агропромислові об'єднання.

Організаційно-управлінська структура. Збалансоване функціонування АПТК потребує створення адекватної йому організаційно-управлінської форми.

Організаційно-управлінська структура АПК — це сукупність орга­нізаційних форм і органів управління, які ієрархічно взаємопов'язані і за­безпечують цілеспрямований і узгоджений розвиток усіх ланок АПК.

Елементи організаційної структури створюються державними і господарськими органами як форми управління агровиробництвом з урахуванням об'єктивних процесів економічного розвитку.

Теперішня система функціонально-управлінської структури АПК України, яка багаторазово змінювалася, включає Міністерство сільського господарства і продовольства та підпорядковані йому обласні й районні