Ліквідація Гетьманщини
ГЕТЬМАНУВАННЯ
ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО
(1708 – 1722)
З XVIII ст. в офіційних російських документах поширюється назва українських земель – Малоросія.
У 1708 р. за згодою російського царя Петра І був обраний гетьманом І.Скоропадський. За його правління контроль Москви над Україною підсилився. І.Скоропадський подав прохання Петру І про підтвердження царем прав та вольностей Гетьманщини. У результаті в 1709 р. були підписані «Решетилівські статті», що загально підтверджували «права та вольності» Гетьманщини царським указом з обіцянкою їх конкретизувати.
Петро І у 1709 р. при гетьмані запровадив посаду міністра-резидента із правом контролю за діями гетьмана. Ним став А.Ізмайлов. Також були спрямовані в Україну два російські полки. Гетьманська столиця була перенесена з Батурина в Глухів (ближче до Росії). Петро І почав особисто призначати генеральну і полкову старшину, часто з числа росіян та німців, які не підпорядковувалися гетьману, а отримували великі маєтки в Україні.
29 квітня 1722 р. Петро І заснував Малоросійську Колегію, яка повністю контролювала й визначала діяльність гетьмана. Очолив Малоросійську колегію генерал С.Вельямінов. Протести Скоропадського були відкинуті. У липні 1722 р. І.Скоропадський помер.
ДІЯЛЬНІСТЬ НАКАЗНОГО ГЕТЬМАНА
ПАВЛА ПОЛУБОТКА
(1722 – 1724)
У 1722 р. наказним гетьманом став чернігівський полковник П.Полуботок. Виборів гетьмана не проводили.
Наказний гетьман – особа, яка тимчасово обіймала посаду гетьмана указом правителя.
П.Полуботок активно підтримує вимоги старшини ліквідувати Малоросійську колегію та відновити повноцінне гетьманство. У 1723 р. П.Полуботком були складені Коломацькі петиції – звернення до Петра І з вимогою відновлення давніх прав України. П.Полуботок був викликаний до російської столиці м. Санкт-Петербург, заарештований і помер у 1724 р. у в’язниці.
ГЕТЬМАНУВАННЯ
ДАНИЛА АПОСТОЛА
(1727 – 1734)
У 1725 р. помер Петро І. Небезпека нової війни з Туреччиною примусили російський уряд піти назустріч українським вимогам. У 1727 р. була скасована Малоросійська Колегія. Були проведені вибори гетьмана. Ним став миргородський полковник Данило Апостол. Діяльність гетьмана регламентувалась «Рішительними пунктами» - одностороннім царським указом 1727 р.
Д.Апостол доклав зусиль на відродження гетьманської влади. Відновив право обирати козаками генеральну старшину й полковників, зменшив число росіян й інших іноземців в адміністрації, підкорив своїй владі Київ, обмежив число російських полків в Україні. У 1729 – 17 30 рр. було проведено «Генеральне слідство», за яким відбулося розмежування маєтків на Лівобережжі з метою закріплення землі за козацькою старшиною і одержанням права спадкоємності. У 1734 р. Д.Апостол домігся повернення в Україну під гетьманську булаву запорозьких козаків з-під турецького підданства, які заснували Нову Січ на р. Підпільній. У 1734 р. помер Д.Апостол.
ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНСЬКОГО УРЯДУ
(1734 – 1750)
Після смерті Д.Апостола російська імператриця Анна Іоаннівна заборонила обирати нового гетьмана й створила так зване Правління гетьманського уряду. Правління гетьманського уряду складалося з трьох українців та трьох росіян. Очолював Правління гетьманського уряду російський князь О.Шаховський, який одержав таємні інструкції про поступову ліквідацію залишків Гетьманщини.
ГЕТЬМАНУВАННЯ
КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО
(1750 – 1764)
За часи царювання російської імператриці Єлизавети (1741 – 1762), її фаворит Олексій Розумовський, звичайний український козак, що став графом, переконав її розпустити Правління гетьманського уряду й відновити гетьманську владу. Молодший брат О.Розумовського Кирило Розумовський був «обраний» гетьманом за наказом Єлизавети у 1750 р. Новий гетьман основний час проводив у Петербурзі, де став президентом Академії Наук, а управляла Гетьманщиною в основному козацька старшина. К.Розумовський зміг домогтися деякого розширення автономії. У Росії справами Гетьманщини став займатися не Сенат, а Колегія Іноземних Справ. Київ та Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьману. К.Розумовський провів судову та військову реформи. К. Розумовський переніс гетьманську столицю з Глухова до Батурина.
Однак у 1754 р. було скасоване мито на ввіз і вивіз товарів з Росії – головне джерело доходів гетьмана. У 1761 р. Київ перейшов під пряме імперське управління.
У 1762 р. російською імператрицею стає Катерина ІІ. К.Розумовський у 1763 р. звертається до імператриці із «Глухівською петицією», в якій просить повернути втрачені права Гетьманщини, дозволити скликання українського дворянського сейму – зборів, на зразок польського сейму. Також К.Розумовський просив закріпити за його родом гетьманське управління.
ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ГЕТЬМАНЩИНИ КАТЕРИНОЮ ІІ
У 1764 р. Катерина ІІ скасувала гетьманську посаду. К.Розумовський був відправлений у відставку. У 1764 р. була створена Друга Малоросійська Колегія, яка перебрала на себе управління Гетьманщиною. Очолив Другу Малоросійську Колегію П.Румянцев. Перед колегією російський уряд поставив завдання остаточно ліквідувати автономію Гетьманщини. У 1765 – 1767 р. П.Румянцев здійснив «Генеральний опис Малоросії» – перепис населення, детальний опис поземельної власності та майна кожного господаря тощо.
У 1775 р. (після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр.) царські війська зруйнували Запорозьку Січ (Нову Січ на р. Підпільній). Останнім кошовим отаманом Запорозької Січі був П.Калнишевський. Частина козаків пішла за р. Дунай, де у 1775 р. вони на території Туреччини організували нову Задунайську Січ. Згодом із частини козаків російський уряд у 1787 р. створив Чорноморське козацьке військо, яке переселили на Кубань.
У 1781 р. був знищений полковий адміністративний устрій, і Гетьманщина була реорганізована на російські намісництва. Запроваджувалось Малоросійське генерал-губернаторство у складі трьох намісництв: Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського.
У 1783 р. козацькі війська були реорганізовані в десять кавалерійських полків російської армії.
У 1783 р. на українських землях Лівобережжя було запроваджено кріпацтво.
У 1785 р. Катерини ІІ видала «Жалувану грамоту дворянству» («Грамоту про вільність дворянства»), згідно з якою козацька старшина отримала статус російського дворянства.
Гетьманщина перестали існувати, а Україна перетворилася на звичайну російську провінцію.
