Загальна оцінка й структура рослинницько-продуктових підкомплексів

У технолого-економічному плані рослинницько-продуктові підкомплекси є базовими, незважаючи на те, що частка рослинницької продукції знижувалась і становила в 1994 р. 48 %. Тепер в Україні найвища частка тваринницької продукції в карпатських та індустріальних областях.

Рослинницько-продуктові підкомплекси є стійкими територіальними сукупностями підприємств, що виробляють рослинницьку сільськогосподарську сировину, переробляють її, зберігають і реалізують готову продукцію.

До особливостей рослинницько-продуктових підкомплексів належать:

· нерозривний зв'язок виробництва продукції рослинництва з землею, з особливостями агроресурсного потенціалу території;

· різко виражена сезонність виробництва як у сировинній, так і в переробній сферах;

· великі обсяги отримуваної продукції, а також відходів при її переробці;

· малотранспортабельність більшості видів продукції;

· виробництво основної частини кормів для тваринництва, яке поста­чає рослинницьким підкомплексам органічні добрива;

· комплексоформуюча роль на основі раціонального використання землі, трудових і матеріально-технічних ресурсів; тут основні виробничі цикли «обростають» допоміжними і обслуговуючими.

Такі особливості посилюють значення раціональної територіальної організації цих підкомплексів.

Залежно від виду вироблюваної продукції та її споживчих якостей рослинницько-продуктові підкомплекси поділяються на продовольчі й непродовольчі.

До продовольчих належать: зернопродуктовий; бурякоцукровий; плодоовочепродуктовий; картоплепродуктовий; олійнопродуктовий; винограднопродуктовий; тютюно- і хмелепереробні. Рослинницько-продуктові підкомплекси включають також продовольчі дари лісів (гриби, ягоди, горіхи) і морів (ламінарія), виробництво пряно­щів, солі тощо.

До непродовольчих підкомплексів рослинницької орієнтації належать: бавовнопромисловий; луб'янопромисловий, що включає льоно- і конопле-промислові; ефіроолійний; кормопромисловий, лікарськопромисловий, тощо.

В Україні вирощується близько 300 різних видів культурних рослин, але найпоширеніші з них — лише кілька десятків. За своїм господарським значенням вони поділяються на окремі галузі: зернове господарство, виробництво технічних культур і картоплярство, овочівництво і баштанництво; плодівництво; польове кормовиробництво.

Земля в рослинницько-промислових підкомплексах є головним засо­бом виробництва і предметом праці. Земля є середовищем, яке забезпечує рослини водою і поживними речовинами; цим вона безпосередньо бере участь у виробництві.

Земля в рослинництві використовується у вигляді сільськогосподарських угідь — орних земель, багаторічних культурних насаджень, сіножатей і пасовищ.

Загальна земельна площа України на 1 січня 1995 р. становила 60,4 млн. га, з них у сільськогосподарському використанні знаходилось близько 78%.

Власне сільськогосподарські угіддя займали 40,8 млн. га, або 67,6% усієї зе­мельної площі. За площею сільськогосподарських угідь Україна посідає чет­верте місце серед країн СНД, після Росії, Казахстану та держав Середньої Азії.

Головною матеріальною основою для розвитку рослинницько-продуктових підкомплексів є орні землі, що використовуються безпосеред­ньо під посіви, їх площа в Україні на 1 січня 1995 р. становила 33,3 млн. га. За цим показником Україна займає третє місце серед країн СНД, поступаючись Росії і Казахстану.

Серед держав Європи Україна виділяється високим рівнем розораності території (55,2 %), тоді як у Франції цей показник становить 42, ФРН — 33, США — 27 %. Тому слід негайно знизити розораність території степу і лісостепу, зняти із сівозмін орні землі з кутом нахилу поверхні понад 7°.

Якщо орних земель на одного жителя в Україні в 1934 р. припадало 1,3 га, то тепер лише 0,64 га при середньосвітовому рівні 0,25 га; мінімальний показник у Японії — 0,05 га.

Вплив екологічних умов на територіальну організацію рослинниць­ко-продуктових підкомплексів принциповий (якість ґрунтів, тепло, воло­га), бо від них залежить природна продуктивність сільськогосподарської праці, багаторічна врожайність, величина затрат праці і собівартість продукції. Уже в Україні із сільськогосподарського землекористування виведено 182,5 тис. га, в тому числі орних 112 тис. га.

Використання землі й решти екологічних умов становить природну основу певних систем землеробства — сукупності агротехнічних і організаційно-економічних заходів використання земель у сільському гос­подарстві, що забезпечують збереження і підвищення родючості грунтів і отримання стійких високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Для отримання програмованих урожаїв скрізь впроваджено плодо­змінні зональні системи землеробства з використанням інтенсивних техно­логій.

Біокліматичний потенціал — сукупність агрокліматичних факторів, які визначають рівень продуктивності вирощування культур в Україні,— досить високий. Лише в окремі роки в південно-східній частині дошку­ляють суховії, а в Поліссі є перезволожені землі — тут потрібна меліорація. Разом з тим в Україні є 10 млн.. га еродованих земель, щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн. т (0,3—0,4 %), у тому числі гумусу — понад 20 млн. т; усе це разом завдає збитків на 350 тис. грн. щороку. До того ж у нашій країні загальна площа радіоактивного забруднення (без врахування 30-кілометрової зони ЧАЕС) становить 3,5 млн.. га, або близько 6 % усієї площі.

Важливою складовою системи землеробства є науково обґрунтовані сівозміни (польові, кормові, спеціальні), на основі яких формується відповідна структура посівів.

У 1994 р. в Україні під посівами було зайнято 31,0 млн. га, або понад 93 % усіх орних земель. Площа під зерновими культурами поступово зменшується, а під кормовими, технічними та овочевими — зростає.

В Україні загальна площа радіоактивного забруднення (без урахування 30-кілометрової зони ЧАЕС) становить близько 6 % усієї площі, або 3,5 млн. га. Виходом із цього становища є науково обґрунтована інтенсифікація та індустріалізація агропромислового виробництва. Основними напрямами інтенсифікації рослинницько-продуктових підкомплексів є: технічне переозброєння, комплексна механізація і автоматиза­ція виробництва; підвищення родючості землі на основі науково обґрунтованої хімічної і гідротехнічної меліорацій; використання досягнень науково-технічного прогресу, передового досвіду та підготовка від­повідних спеціалістів.

Головним результативним показником діяльності рослинницько-про­дуктових підкомплексів є валовий збір головних землеробських культур, динаміку виробництва яких показано в табл. 2.