Тема 12. Фінансово-кредитна система суспільства

 

1.Суть і функції фінансів.

2. Державний бюджет

2. Необхідність, суть та джерела кредиту

Важливо складовою частиною ринкової економіки є фінансові та кредитні відносини. Вони породжують досить ефективні економічні форми і важелі функціонування ринкової економіки, опосередковують основну частину економічних зв’язків розширеного відтворення. Об’єктивна необхідність фінансових відносин обумовлюється існуванням держави, товарно-грошових відносин, закону вартості. Рух грошових фондів, їх формування і використання створюють природну матеріальну основу фінансових відносин. Але при цьому слід відмітити, що самі по собі гроші не визначають суті фінансів, їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінанси - не гроші, не грошові доходи і не фонди грошових засобів самі по собі, а певні економічні відносини, що виникають при утворенні, розподілі і використанні грошових доходів, нагромаджень і відповідних їм цільових фондів грошових коштів суспільного призначення.

Таким чином, фінанси – це сукупність економічних відносин, що пов’язана із системою утворення та використання фондів грошових ресурсів для задоволення потреб розширеного відтворення. При цьому фінанси включають лише ті відносини, що пов’язані з процесом утворення, розподілу та використання фондів грошових засобів на підприємствах, у галузях суспільного виробництва, регіонах і народногосподарському комплексі країни в цілому. Звідси очевидно, що до системи фінансових відносин не входять відносини з приводу тих грошових коштів, які обслуговують роздрібній товарообіг, оплату побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, так само як і акти дарування чи спадщини грошей.

Фінансові відносини охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в ощадний банк тимчасово вільних грошей. Держава, в свою чергу, надає населенню кредити через фінансові заклади, регулює індивідуальну трудову діяльність, здійснює управління соціально – економічними процесами, визначає темпи та пропозиції суспільного відтворення.

Таким чином, фінанси пронизують усі сфери економічного життя суспільства, стаючи своєрідним індикатором реального стану справ у народному господарстві. Суб’єктами фінансових відносин виступають підприємства, державні органи управління, держава в цілому й населення країни.

Найважливіші суттєві ознаки, властивості фінансів у концентрованій формі знаходять свій вираз у їх функціях. Фінанси виконують розподільчу та контрольну функції. Розподільча функція проявляється у процесі руху суспільного продукту. За допомогою фінансів виявляється виділення із вартості сукупного продукту фонду відшкодування (матеріальні витрати і амортизації відрахування) та національного доходу, їх подальший розподіл та перерозподіл між матеріальною та нематеріальною сферами, муж галузями, регіонами, підприємствами і організаціями та між окремими підрозділами підприємства.

Контрольну функцію фінанси виконують у процесі утворення і використання грошових фондів. За допомогою фінансів встановлюється контроль за пропорціями в розподілі і ефективному використанні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів шляхом виявлення відповідності розміру фондів поставленим завданням. Ця функція фінансів реалізується через систему показників прибутку, рентабельності, собівартості, витрат обігу тощо. Фінансові відносини реалізуються в русі фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси – це грошові кошти, що утворюються у процесі розподілу і перерозподілу частини вартості сукупного суспільного продукту і національного доходу в грошовій формі і призначені для задоволення суспільних потреб. Склад і структура фінансових ресурсів, напрям їх використання визначається економічною, в тому числі фінансовою, політикою держави. Фінансові ресурси України складаються із коштів державного бюджету, бюджетів місцевих рад, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. Сукупність різних сфер фінансових відносин, а також фінансових закладів (включаючи і кредитні) тієї чи іншої країни утворює її фінансову систему.

 

Фінансова система України складається з трьох рівнів:

а) фінанси підприємств, організацій;

б) загальнодержавні фінанси;

в) фінанси населення.

Фінанси підприємств – це грошові відносини, що виникають у процесі відтворення між підприємствами та їх працівниками, між державою і підприємствами, між самими підприємствами. Із розвитком різних форм власності та різних типів підприємств поряд з фінансами державних підприємств все більшого розвитку набувають фінанси кооперативних, акціонерних, змішаних та приватних підприємств. Фінанси підприємств разом із загальними рисами, властивими фінансам взагалі, мають такі специфічні ознаки, як їх пов’язаність із характером та особливостями відносин розподілу виручки від реалізації продукції, особливостями формування Фонду заміщення спожитих засобів виробництва, валового доходу, безпосередній зв’язок з формуванням різноманітних фондів, які забезпечують виробничо–господарську діяльність підприємств.

Для покриття невідкладних додаткових витрат, які поки що неможливо передбачити, створюються резервні фонди. Їх ще називають страховими фондами. Такі фонди створюються у підприємствах, колгоспах та державні в цілому. Грошові доходи, одержані у сфері підприємницької діяльності, виступають як первинні доходи господарюючих суб’єктів. Далі вони підлягають складним процесам перерозподілу. Одним із каналів цього перерозподілу є система податків, яка формує основну частину державних фінансів.

Фінанси держави – це система грошових фондів, які має держава і які спрямовуються на фінансове забезпечення її функцій: управління, оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо. Провідна роль в системі фінансів держави належить державному бюджету.

Державний бюджет – це система грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, підприємствами, організаціями і населенням – з іншого боку, з фонду державних грошових ресурсів для задоволення суспільних потреб.

Державний бюджет – це щорічно розроблюваний та регульований органами держави фінансовий план утворення використання загальнодержавних фінансів. Він складається з доходів та видатків. Баланс між ними саме і забезпечує узгодження матеріально – речових та грошово – фінансових пропорцій суспільного відтворення. Джерелом доходів державного бюджету є податок на прибуток підприємств, об’єднань і організацій, податок на додану вартість; акцизний збір, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, податок з населення, надходження від реалізації цінних паперів тощо.

Державні видатки – це сукупність грошових відносин, які складаються у процесі розподілу і використання централізованих фондів грошових ресурсів для фінансування основних витрат суспільства. Основними принципами організації державних випадків є плановість, цілеспрямованість, ефективність використання коштів, безповоротність витрат виділених коштів і дотримання економії. Ігнорування цих принципів негативно позначається на державному бюджеті. Негативні тенденції, які посилилися в розвитку економіки країни у 80-90-ті роки, відбилися і на державному бюджеті. Головний недолік державного бюджету сьогодні – його дефіцитність. Витрати бюджету зростають значно швидше, ніж його доходи.

Так дефіцит державного бюджету 1998 р. становив понад 5% внутрішнього валового продукту. Бюджетний дефіцит буває струнким і циклічним. Стрункий дефіцит пов’язаний з урядовою фіксальною політикою, циклічний – із змінами у промисловому циклі. Виникнення бюджетного дефіциту примушує уряд або додатково друкувати гроші, або позичати кошти у населення.

Накопичені позичені суми являють собою державний борг, який буває зовнішнім та внутрішнім. Зовнішній борг означає заборгованість іноземним державам і громадянам і пов’язаний з дефіцитом торгового балансу. Внутрішній – характеризуя заборгованість уряду громадянам своєї країни. Він пов'язаний із продажем населенню державних цінних паперів і виплатою процентів їх власнику. Випереджаюче зростання державних витрат порівняно з доходами викликає хронічний дефіцит бюджетів більшості країн світу.

У США, наприклад, державний бюджет збалансувався без дефіциту за останні пів століття лише два рази — у 1969 р. та 1998 р.; у Франції з 1952 по 1989 р. державний бюджет був дефіцитним 32 рази. Навіть у такій країні, як Німеччина, яка має більш сприятливе економічне і валютне становище, ніж інші країни Західної Європи, перевищення державних видатків над заходами спостерігається постійно. Не становлять винятку інші країни Заходу.

Головним методом покриття бюджетного дефіциту в нашій країні стало використання кредитних ресурсів, що привело у 1998 р. до величезного (понад 12 млрд. дол.) зовнішнього боргу і майже 80 млрд. дол. – внутрішнього. Це негативно позначилося на грошовому обігу країни, стабільності гривні, виплаті зарплат, пенсій тощо.

На думку спеціалістів, тривале застосування кредитних запозичень для покриття дефіциту державного бюджету без належних фондів товарних ресурсів здатне породити найсерйозніші наслідки для грошово-кредитної системи. Набагато вигідніше застосувати немонетарні методи покриття дефіциту, до яких належать випуск цінних паперів, реорганізація системи ціноутворення, реформа банківської системи, перебудова зовнішньоекономічної діяльності. Ефективним методом фінансового оздоровлення країни є переведення державних підприємств на акціонерну форму власності.

За своєю структурою державний бюджет має багаторівневий характер. У федеративних державах він, як правило, включає три рівні: державний (федеральний) бюджет, бюджет членів федерації і місцеві бюджети. Наприклад, у США паралельно існують федеральний бюджет, бюджет штатів і бюджети місцевих органів влади (муніципалітетів); у Німеччині державні фінанси включають федеральний бюджет, бюджети земель і бюджети общин (місцеві бюджети). В унітарних державах бюджетна система складається із двох рівнів – державного бюджету і місцевих бюджетів.

Бюджетна система України включає в себе бюджет Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети: обласні, районні, міські, селищні, сільські. Місцеві бюджети України слугують фінансовим підґрунтям місцевим органам влади.

Найхарактернішими їх рисами стали самостійність, самофінансування, незалежність від вищого рівня органів управління. Це означає, що кожен місцевий бюджет повинен дбати про свою економічну базу, підтримувати підприємливість, ініціативу, розбудовувати інфраструктуру свого регіону тощо. Основними статтями видатків місцевих бюджетів стали витрати на охорону здоров’я, освіту, житловокомунальне господарство і побутове обслуговування. В ході економічних перетворень в Україні вдосконалюються і набувають нових форм фінанси населення.

Фінанси населення – це грошові фонди, які утворюються у жителів країни з надходжень, отриманих від трудової, господарської та іншої діяльності, які спрямовуються на примноження їх власності та підвищення добробуту. Вони виражають сукупність грошових відносин, що виникають навколо акумуляції і використання заощаджень, страхових та пенсійних фондів для потреб нагромадження й розвитку соціальної інфраструктури.

Усі названі підсистеми фінансів тісно пов’язані між собою. Саме з фінансів підприємств і населення надходять ресурси до державних підприємств і населення надходять ресурси до державних фінансів підприємств і населення надходять ресурси до державних фінансів і саме на них спрямовані механізми формування останніх: податкова система, страхові, митні, гаранті платежі. У свою чергу, державні фінансові ресурси знаною мірою повертаються населенню та підприємствам у вигляді фінансування соціальних програм, субсидій, дотацій та капіталовкладень.

Фінанси підприємств та населення також пов’язані між собою: для більшості громадян заробітна плата та дивіденди, які вони отримують від підприємств, є основними джерелами формування фінансів. З іншого боку, фінансові ресурси населення поповнюють фінанси підприємств і фірм, головним чином, через купівлю акцій та утворення малих підприємств. Стан фінансової системи значною мірою залежить від гармонійного взаємозв’язку та розвитку усіх її складових.