Економічні функції держави

Заперечення щодо оптимістичної віри А.Сміта в саморегулювання економічних пропорцій за допомогою лише конкуренції виникло давно. Так, Роберт Мальтус у трактаті «Досвід про закон народонаселення» (1798 р.) доводив, що при відсутності спеціальних заходів з боку держави неконтрольоване зростання народонаселення приведе до перенаселення й зубожіння суспільства, до краху всієї економічної системи.

К Маркс у своїй теорії додаткової вартості довів, що механізм «вільної гри ринкових сил», до крайніх меж загострюючи внутрішні суперечності капіталізму, неминуче формує умови переходу до нового суспільного ладу (соціалізму), де макроекономічні пропорції будуть формуватися свідомо.

Згодом, особливо після «великої депресії» 30-х років ХХ ст., почали виникати цільні теорії державного регулювання ринкової економіки. Одним із визнаних теоретиків регульованої економіки був англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. У своїй головній праці «Загальна теорія зайнятості, процента, і грошей» він обґрунтував об’єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринково економіки. Його головним інструментом він вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом – ресурси інвестицій і процентні ставки. Кейнсіанська к концепція зайнятості та стабілізаційної політики тривалий час домінувала в макроекономічних переконаннях більшості економістів, була покладена в основу багатьох моделей державного регулювання економіки країн західного світу в період після Другої світової війни.

Слід зазначити, що господарський механізм, який поєднував у собі і ринкові, і державні форми господарювання, дав досить відчутні результати. А саме, відносно високими темпами йшло економічне зростання. Так, наприклад, в країнах Західної Європи щорічно ВНП у період 1961 -1973 років в середньому зростав на 5 %. 2. Відбувались істотні якісні зміни в економіці. Почалась велика структурна перебудова господарства на основі засвоєння досягнень НТР. 3.Відбулася певна стабілізація соціальних відносин.

Проте з середині 70-х початку 80-х рр..у більшості країн з ринковою економікою склалася принципово нова господарська ситуація. Розгорнулися процеси інфляції, сили економічного зростання втратили динамічність. Це призвело до скорочення інвестицій, падіння продуктивності праці й виникнення масового безробіття. Тепер з’ясувалось, що джерелом нестабільності виступила сама держава. Це викликало недовіру до теорії Кейнса й призвело до виникнення альтернативних макроекономічних концепцій,з зокрема монетаризму, теорії раціональних очікувань, теорії економіки пропозиції. Ці теорії ще називають економічним неоконсерватизмом. Теорії економічного неоконсерватизму орієнтовані на обмеження економічних функцій держави, стимулів і регуляторів.

2.Необхідність державного регулювання економіки зумовлена її економічними функціями. Серед них:

1) створення правової бази функціонування економіки («правила гри» для бізнесменів);

2) антимонопольні регулювання ринкової економіки;

3) проведення політики макроекономічної стабілізації (економічне зростання, скорочення безробіття тощо);

4) раціональне і повне використання ресурсів;

5) справедливий розподіл доходів у суспільстві.

Така класифікація функцій держави зручна для аналізу і досить умовна. На практиці всі функції переплетені між собою і в комплексі впливають на економічну ситуацію. Наприклад: антимонопольна діяльність припускає наявність відповідного законодавства, а її результати будуть позначатися на розподілі доходів.

Вперше засновником політичної економії А. Смітом було науково обґрунтовано роль держави у ринковій економіці. У своїй роботі «Дослідження природи і причини багатства народів» він стверджував, що: а) держава не повинна втручатися в економіку, тобто це призводить до порушення дії ринкового механізму; б) рівновага між пропозицією і попитом на всіх ринках встановлюється за рахунок саморегуляції, тобто, на думку А. Сміта, створює гармонічний суспільний лад без зовнішнього втручання. Ідеї А. Сміта було покладено в основу моделі вільного ринкового господарства. Відповідно до цієї моделі економіки суб’єкти приймають свої рішення на ринку не залежно один від одного. Ціни визначаються відповідністю попиту та пропозиції. Приватна власність охороняється державою. Споживачі вільно вирішують як використовувати свій дохід. Виробники планують випуск продукції відповідно до попиту на неї. Економічна взаємодія учасників господарського процесу координує ціни. Мотивом дії підприємців є прагнення до максимізації прибутку фірми, якщо вони тривалий час мають збитки – вибувають з ринку. Державі лише відведено роль «нічного спостерігача. Зокрема, держава шляхом відповідного правового регулювання дбає про те, щоб було якомога менше шкоди від функціонування вільного ринку.

Спираючись на історичний досвід, у процесі власного розвитку реальні економічні системи з часом відходили від ідеальної смітівської ринкової моделі. Практикою продемонстровано, що механізм ринку має низку недоліків:

1) порушення стабільного економічного розвитку, виникають періодично економічні кризи;

2) неможливість на основі задоволення цілої низки економічних потреб суспільства;

3) формування системи розподілу, яка породжує соціальну несправедливість у суспільстві;

4) розвиток процесів монополізації з досить негативними наслідками для системи конкуренції та системи цін.

Практично доведено, що виникла істотна різниця між теоретичною моделю та реальними ринками. Сьогодні на Заході фактично склалося декілька різновидів ринкових економік. Наприклад, США – країна найбільш наближена до моделі «вільного ринку» (вплив держави на економіку дуже обмежений), французька модель наближена до «державного дирижизму» (надзвичайно впливова роль держави в економіці). У Японії панує «корпоративний патерналізм». У Німеччині та Австрії набула розвитку модель «соціального ринкового господарства».

Практика господарювання вказує, що суто ринковими методами забезпечити високу роль сучасного, величезного за допомогою масштабів підприємства неможливо. Ринковий механізм у реальному житті щоразу більше доповнюється державним регулюванням. Держава через свою роль у суспільстві в різні часи в певній мірі втручалася в економічні процеси.

Спочатку це втручання було досить обмеженим і зумовило необхідність отримання стягнення частини суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників, армії, поліції, судів тощо. Такі інтереси визначали пасивну роль держави в економіці, тому одержала назву «нічного сторожа». Активним регулятором економіки виступав ринок.

З огляду на вищесказане, розвиток товарного виробництва, його монополізації і ускладнення відтворюючих процесів мали місце біль сильні прояви обмеженості регулюючих можливостей ринкового механізму. У цих умовах виникла об’єктивна необхідність активізації ролі держави в регулюванні економіки. Світова економічна криза 1929-1933 рр. особливо прискорила цей процес. Ця криза вказала на те, що ринковий механізм бездержавного регулювання не здатний забезпечити макроекономічну стабільність соціально-економічної системи.

Необхідність державного регулювання економіки зумовлена економічними функціями держави. Суть економічних функцій держави полягає в таких чинниках:

- забезпечення правової бази з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи;

- антимонопольна політика;

- перерозподіл доходів і багатства;

- розподіл ресурсів з метою застосування структури національного продукту;

- стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості, інфляцією, а також стимулювання економічного зростання;

- фінансування виробництва суспільних благ і послуг;

- регулювання зовнішньоекономічних відносин.

Отже, суть економічних функцій держави зводиться до того, що в сучасному суспільстві назріла низка соціально-економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення їх можливе лише при державному втручанні.

Для вирішення всіх вищезазначених завдань у державі необхідно вжити досить широкий набір «інструментів».

До найважливіших з них належать: кредитно-грошова і податково-бюджетна політики. Регулюючи систему оподаткування, державою поставлено дві головні цілі: збільшення надходження податків до бюджету і стимулювання ділової активності. Держава повинна встановити в країні не високу ставку податку, це буде сприяти збільшенню об’єму податкових надходжень в державний бюджет, які залежать від обсягів виробництва.

Збільшення податкових ставок на перших етапах наповнює бюджетні ресурси. Далі вони неминуче призводить до скорочення доходів бюджету. І цей непомірний податковий прес призводить до спаду ділової активності, викликає скорочення виробництва і, як наслідок, підриває фінансову базу оподаткування. За допомогою важелів податкової політики держава впливає на стан державної кон’юнктури. Податкові інструменти, які застосовуються, у першу чергу, − це знижки та різноманітні пільги.

3.Уряд може здійснювати вплив на економіку, реалізуючи фіскальну, монетарну, зовнішньоекономічну, соціальну антимонопольну,інноваційну, інвестиційну, антиінфляційну політику. Кожна політика здійснюється за допомогою інструментів (засобів) впливу економіку.

Інструменти (засоби) – це те дії, за допомогою яких можна реалізувати цілі та завдання, що постають перед урядом (державою). Наприклад, інструментами соціальної політики: встановлення мінімальної заробітної плати, обов’язково соціальне страхування, соціальна допомога, страхування на випадок безробіття тощо.

Інструментами фіскальної (бюджетної) політики є державні закупівлі та інвестиції, податкові ставки, податкові пільги, база оподаткування, режим оподаткування, структура витрат, балансування бюджетів.

Антиінфляційна політика, її інструменти: вплив на грошову пропозицію, індексація грошових доходів, посилення регулювання цін і доходів, контроль за грошової емісією, заборона емісійного фінансування державного бюджету.

Антимонопольна політика, її інструменти: антимонопольні заборони, контроль за діяльністю природних монополій.

Форми ( м етоди) впливу уряду на економіку є прями та непрямі. Прямі методи впливу називають адміністративними, а непрямі – економічними. Адміністративні методи ґрунтуються на сили державної влади і включають: – засоби заборони (скупувати акцій своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

- засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших благ);

- засоби примусу (держава зобов’язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організувати виробниче навчання, встановлювати очисні споруди, здійснювати обов’язкове страхування та ін.);

Окрім того, адміністративні методи правління ґрунтуються на командних формах наказів та розпоряджень, які здійснюють ті, хто стоїть вище в ієрархії. Їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, антиінфляційної політики

Питання для перевірки знань

1. Назвіть та розкрийте зміст чинників, що зумовлюють необхідність урядового впливу на економіку.

2. Що розуміється під ринковим регулюванням економіки і які Ви можете назвати його позитивні риси (ефекти)?

3. У чому полягають недоліки (дефекти) ринкового регулювання економіки?

4. Які типи та моделі урядового впливу на економіку ви знаєте? Розкрийте їх зміст?

5. Назвіть і прокоментуйте основні напрями економічної політики сучасної держави?

6. Які Ви знаєте форми державного регулювання економіки і які економічні регулятори держава використовує?

7. Розкрийте зміст, переваги та недоліки прямих (адміністративних) та непрямих (економічних) методів впливу на економіку. В яких умовах краще спрацьовують прямі, в яких – непрямі методи?