Суспільний продукт, призначений для задоволення суспільних та власних потреб, підлягає розподілу. Тільки після розподілу та наступного після нього обміну продукт надходить у споживання. Частина продукту повертається у виробництво з метою його безперервного розвитку. Друга частина іде на задоволення особистих потреб трудящих.
Під грошовими доходами, як правило, розумують суму грошевих коштів, отриманих за певний період часу і призначених для придбання матеріальних благ і послуг з метою задоволення власних потреб. Через те що в умовах ринкової економіки значна частина споживчих благ і послуг реалізується як товари, грошевим доходам належить виключна роль у формуванні життєвого рівня населення, який, у свою чергу, визначається рівнем споживання матеріальних і духовних благ.
Сучасна економічна наука визначає три головних джерела грошевих доходів: доходи від власності (прибуток, процент і рента), доходи від трудової діяльності (заробітна плата) і трансфертні доходи. Останні складаються із виплат соціальної сфери (допомоги по безробіттю, пенсії, стипендії тощо), а також допомоги, які надаються найбіднішим верстам населення громадським благодійними організаціями.
Грошові доходи населення, а також натуральні доходи, які створюються в домашньому господарстві для власного споживання сім’ї, трансферти, які населення отримує у натуральному вигляді (наприклад, продовольчі пайки, інвалідам або безкоштовна медична допомога) формують фонд особистого споживання, або фонд життєвих засобів населення. Економічною основою його є чистий продукт, або національний доход — реальний доход. Який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення. Він є частиною валового суспільного продукту, яка залишається після відшкодування спожитих у суспільстві виробництві засобів і предметів праці. В процесі розподілу та використання національний дохід поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. За величиною вартості ці два фонди дорівнюють необхідному і додатковому продукту.
Необхідний продукт – це економічна категорія, що характерна для будь-якої економіки. Він створюється робітниками для себе, для задоволення власних потреб і привласнюється ними в таких формах, як заробітна плата і соціальні фонди споживання.
Додатковий продукт виступає у реальний економічної формі прибутку. Розподіл чистого продукту в реальному житті фактично зводиться до розподілу прибутку.
В процесі розподілу чистий доход (а це різниця між ціною всією реалізованою продукції і витратами на її виробництво, тобто собівартістю) набуває також форми процента і ренти.
Якщо до прибутку, процента і ренти додати заробітну плату, держимо первинні форми розподілу чистого продукту (національний дохід) розподіляється між його безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва.
Первинний розподіл доповнюється перерозподілом чистого продукту, необхідність якого зумовлена завданням концентрації ресурсів для розв’язання важливих соціальних проблем; існуванням невиробничої сфери, на утримання якої кошти надходять через перерозподіл доходів; важливістю залучення на громадські потреби; потреби на НТР (науково-технічні розробки) прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів країни.
Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет. Через який проходить приблизно 60 % національного доходу. Важливу роль в цьому розподілі відіграє податкова система, оплата населенням послуг, механізм цін, а також добровільні платежі в суспільні організації. В результаті розподілу і перерозподілу національного доходу складаються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств. Формуванням фондів споживання і нагромадження завершується процес розподілу і перерозподілу чистого продукту, після чого він надходить у стадію кінцевого споживання.
