Історія розвитку економічної науки засвідчує існування різних підходів до визначення сутності та структури капіталу:
1. Згідно предметно-функціонального підходу — капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу з метою одержання доходу. У межах цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактору виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлено його високою мобільністю, похідним характером формування та роллю, що опосередковується.
2. Соціально-економічний підхід, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія — специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умовах. Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість, К. Маркс трактував його як капіталістичні виробничі відносини між капіталістами і найманими працівниками, за яких знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення чистини чужої неоплаченої праці.
3. На думку деяких економістів водночас необхідно врахувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки, поширення колективних форм приватної власності, акціонування, демократизація управляння капіталом змінюють соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі «соціалізації» капіталу та «капіталізації» праці. Зближенню інтересів суб’єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.
4. Згідно грошовому капіталу капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.
У традиційному політекономічному визначенні капітал (від лат. capitalis — головний) має такі властивості:
1) обмеженість;
2) здатність до нагромадження
3) ліквідність
4) здатність до конвертації (постійної зміни форм);
5) самозростання.
Загальне поняття «капітал» конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивний, торговельний, грошевий, індивідуальний, акціонерний, міжнародний та ін. Тому капітал розгортається в систему капіталістичних виробничих відносин. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами підприємства. Процес формування капіталістичних виробничих відносин відбувається і в Україні. Персоніфікаторами капіталу є власники комерційних банків, велика кількість директорів підприємств (деякі з них «приватизували» немалу частку державної власності, ділки тіньової економіки, кланово-номенклатурна еліта, деякі вищі чиновники державного апарату.
Структура капіталу
Складові капіталу, спрямовані на організацію виробництва, відіграють неоднакову роль у створенні вартості та додаткової вартості. Постійний капітал — це частина витрат капіталіста на придбання засобів виробництва, які у процесі виробництва не змінюють (не збільшують) вартості; К.Маркс позначив його буквою c (constant — постійний). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, споживання вартостей, але не залучений до процесу збільшення вартостей, а відповідно не створює додаткової вартості.
Змінний капітал — частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює вартість у процесі виробництва; позначають буквою v (various — змінюваний). Він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок вартості, тобто додаткову вартість.
На 11 тис. народних підприємств, викуплених трудящими США, здебільшого подолано відчуження працівниками від засобів виробництва, експлуатацію тощо. Тому засоби виробництва на цих підприємствах перестали бути капіталом.
