Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання сутності економічних процесів і явищ на рівні окремих господарюючих суб’єктів. У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові методи так і специфічні. Основними методами, які використовують для теоретичного рівня мікроекономічного дослідження, є: аналіз і синтез, індукція та дедукція, наукова абстракція, єдність історичного і логічного методів, матеріалістичної діалектики.
Методи аналізу і синтезу При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.
Метод індукція і дедукція Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знан- ня вищого ступеня, тобто від фактів до теорії. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного тобто від теорії до фактів.
Метод наукової абстракції Процес теоретичного мислення при якому при вивченні явища відокремлюється все незначне, другорядне, а звертається увага на істотне, загальне, типове.
Метод єдності історичного і логічного Логічне дослідження економічних відносин не відривається від історичного ходу подій, а тільки абстрагується від історичних випадковостей.
Метод матеріалістичної діалектики Вивчення явищ і процесів економічного життя: а) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних
Мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємств чи галузей. Позитивний аналіз вивчає факти і залежності між ними, він не має суб’єктивних оцінок і суджень. Позитивний аналіз намагається формулювати і прогнозувати явища в економіці. Нормативний аналіз створює думку стосовно того, якою має бути економіка. Отже, Ринок ресурсів Ринок продукції Домашні господарства Фірми ресурси витрати ресурси доходи товари і послуги товари і послуги виторг споживчі витрати 27 позитивний аналіз досліджує фактичний стан економіки, нормативний аналіз визначає, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані. Таблиця 1.1 Загальнонаукові методи мікроекономічних досліджень Назва методу Сутність методів Методи аналізу і синтезу При аналізі об’єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при синтезі відбувається об’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними. Метод індукція і дедукція Індукція – це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знан- ня вищого ступеня, тобто від фактів до теорії. Дедукція – метод пізнання від загального до одиничного тобто від теорії до фактів. Метод наукової абстракції Процес теоретичного мислення при якому при вивченні явища відокремлюється все незначне, другорядне, а звертається увага на істотне, загальне, типове. Метод єдності історичного і логічного Логічне дослідження економічних відносин не відривається від історичного ходу подій, а тільки абстрагується від історичних випадковостей. Метод матеріалістичної діалектики Вивчення явищ і процесів економічного життя: а) в їх загальному зв’язку й взаємозалежності; б) в стані безперервного розвитку; в) коли кількісні зміни, які виникають у процесі розвитку, ведуть до змін якісних. В мікроекономіці більше ніж в інших розділах економічної теорії застосовуються такі специфічні методи: 1. Граничний аналіз – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на досягнення поставленої мети. Наприклад, граничні витрати (витрати, що необхідні для збільшення результату на одиницю), гранична корисність (корисність, яку дає споживання додаткової одиниці блага). 28 З позицій граничного аналізу оцінюються можливості раціонального вибору. Співставляючи витрати і вигоди, раціональний суб’єкт оцінює не загальну їх значимість, а приріст користі і збитку. Для прийняття рішення мають значення саме ці прирости, додаткові результати, які визначають економічну поведінку суб’єктів. 2. Моделювання економічних процесів і явищ. Моделювання – це опосередкований метод наукового дослідження, коли оригінальний об’єкт аналізу замінюється ідеальним – моделлю, що існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка відображає реальні процеси матеріального світу. Моделлю є опис взаємозалежності між екзогенними (відомі величини, що вводяться у модель) та ендогенними змінними (величини, які отримують у рамках моделі) У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні та рівноважні. При дослідженні поведінки окремих економічних суб’єктів застосовуються оптимізаційні моделі, в яких основні поняття мають граничний характер: гранична корисність, граничний продукт, граничні витрати, граничний дохід та інші. Рівноважні моделі використовуються для дослідження взаємовідносин між економічними суб’єктами в ринковій економіці та полягають у пошуку стану, який максимально задовольнить одного чи декількох економічних суб’єктів, і, відповідно, вони не матимуть стимулу щось змінювати у своєму стані. Стан рівноваги є вихідним при аналізі ціноутворюючих факторів, стабілізації економіки. 3. Функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса і за відповідною функцією визначають взаємодію факторів, які впливають на неї. Наприклад, попит є функцією таких факторів, як ціна, доходи споживачів, кількість споживачів, їх смаків та ін. Qd = f (P,N, I….). 4. Графічний аналіз, тобто графічне зображення економічних процесів і явищ. Графік являє собою наочне зображення залежності між двома змінними. Конфігурація кривих на графіку в системі координат може бути різноманітна. 5. Алгебраїчні рівняння. Аналітичний спосіб визначення залежностей між економічними процесами і явищами, тісно пов’язаний з графічним. У загальному лінійне рівняння має такий вигляд: у = а+ b ∙ х, (1.1) 29 де у – залежна змінна; а – вертикальний перетин, b – нахил лінії (як відношення вертикальної змінної до горизонтальної); х – незалежна змінна. Таким чином, у мікроекономіці при дослідженні економічних процесів і явищ на рівні окремих господарюючих суб’єктів використовуються, як загальнонаукові, так і специфічні методи пізнання
Тема 2
Економічні блага
Економічні блага, так само як і економічні ресурси, мають складну класифікацію. Залежно від критерію, покладеного в основу їх систематизації, економічні блага поділяються:
- на матеріальні і нематеріальні;
- громадські та приватні;
- справжні і майбутні;
- прямі і непрямі;
- предмети споживання і засоби виробництва.
Розглянемо деякі з названих груп.
Матеріальні блага є результатом функціонування матеріального виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва тощо). Це будівлі, машини, продукти харчування одяг, спортивні товари, побутова техніка і т.д. Нематеріальні блага (послуги) - це блага, що існують у формі діяльності: навчання, лікування, транспортне, побутове, комунальне обслуговування населення і т.д. Принципова відмінність нематеріальних благ від матеріальних полягає в тому, що споживання матеріальних благ передує процес їх створення. Ці два процеси розділені як у часі, так і в просторі, тоді як виробництво послуг є в той же час їх споживання, тобто тимчасового розриву тут, як правило, немає.
Громадські блага знаходяться в загальному, колективному споживанні; це національна оборона, охорона громадського порядку, служби санітарно-епідеміологічного контролю, вуличне освітлення і т.д. Відмінними рисами суспільних благ є невибірковість і неісключаемость їх із споживання. Невибірковість означає, що суспільні блага не можуть бути надані одній особі так, щоб одночасно не задовольнити потреби інших людей в даному благо. Неісключаемость в споживанні означає, що суспільні блага неподільні і від користування ними не можуть бути відсторонені споживачі, які не сплатили їх виробництво. Надаючи неплатникам право користування суспільними благами, держава - виробник цих благ - використовує по відношенню до них особливі методи впливу. Інакше поводяться виробники приватних благ - так називають блага, які надходять в приватне споживання окремо взятої людини (одяг, взуття) або колективу людей (обладнання, електроенергія, паливо). Споживанню приватних благ передує їх покупка на ринку, в результаті якої покупець відшкодовує виробнику витрати на їх створення. Тільки при виконанні цієї умови приватне благо надходить у власність споживача, і подальша доля блага, як правило, перестає цікавити виробника.
Розрізняють також блага прямі і непрямі. Прямі блага надходять у споживання людини безпосередньо, непрямі - опосередковано,
чгрез участь у виробництві прямих благ. Тому економічні блага класифікують як предмети споживання і засоби виробництва. Предмети споживання - це блага, використовувані для особистого, сімейного, домашнього та інших видів соціального споживання. Засоби виробництва - це створені людьми і використовувані в трудовій діяльності засоби праці (машини, устаткування, будівлі, споруди, інструменти, прилади) і предмети праці (матеріали, енергія).
Кругообіг благ і доходів. Щоб зрозуміти, як виробляються і споживаються економічні блага, розглянемо найпростішу економічну модель «Кругообіг благ і доходів», запропоновану швейцарським економістом Л. Вальрасом (1834-1940). Дана модель в загальному вигляді демонструє, як функціонує економіка, спрямована на задоволення різноманітних потреб людей.
Господарська діяльність людей являє собою комплекс різноманітних процесів і явищ, в якому економічна наука виділяє чотири стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання.
Два економічних агента - домашні господарства і фірми - представляють відповідно споживання і виробництво, а розподіл і обмін здійснюються на двох ринках: ресурсному і ринку товарів і послуг. Домашні господарства, будучи власниками ресурсів, надають їх фірмам
через механізм ринку ресурсів. Споживаючи ресурси, фірми виробляють товари та послуги, які продають домашнім господарствам на ринку товарів і послуг. Отримавши доходи від реалізації товарів, фірми здійснюють платежі, що утворюють грошові потоки у вигляді заробітної плати, ренти, відсотка і прибутку. Грошові доходи, отримані домашніми господарствами, самі по собі реальної цінності не мають. Значимість їх полягає в тому, що вони можуть перетворитися на товари та послуги і тим самим задовольнити різноманітні потреби домашніх господарств. Це і відбувається на ринку товарів і послуг. Тут доходи домашніх господарств перетворюються на витрати, а для фірм вони набувають форму доходів. Представлена??модель функціонування економіки нагадує театральну сцену, де в кожній дії актори змінюють костюми. Так і в даній моделі. На ринку ресурсів домашні господарства виступають в якості продавців, а фірми - в якості покупців. На ринку товарів і послуг, навпаки, фірми стають продавцями, а домашні господарства - покупцями. «Міняють маски» та грошові потоки: витрати виробників товарів перетворюються на доходи домашніх господарств, а всі витрати домашніх господарств - у доходи виробників.
Модель «Кругообіг благ і доходів» є вельми спрощеною, оскільки вона абстрагується від багатьох реальних процесів. По-перше, далеко не всі ресурси, що поставляються домашніми господарствами на ринок, виявляються затребуваними фірмами. Зокрема, модель не показує існування такого соціального явища, як безробіття. По-друге, відповідно до моделі всі вироблені фірмами товари та послуги надходять у споживання домашнім господарствам в обмін на їхні доходи. Проте в житті далеко не завжди фірмам вдається продати всі вироблені товари, тому не випадково найважливішою проблемою сучасного підприємництва є проблема реалізації. По-третє, модель показує функціонування ринку первинних ресурсів, що поставляються домашніми господарствами. У той же час вона абстрагується від фінансового ринку та ринку засобів виробництва, на яких контрагентами виступають фірми, продаючи і купуючи обладнання, сировина, цінні папери і т.д. По-четверте, згідно економічної моделі, споживання і домашніх господарств, і фірм обмежена споживанням лише приватних благ, а ми знаємо, що поряд з ними істотне місце в житті людей займають і суспільні блага. Але в схемі їх немає, як немає у ній і виробник цих благ - держава. Однак сьогодні держава бере на себе функцію регулювання економічних процесів у всіх секторах економіки. Об'єктами його уваги стають грошовий обіг, зайнятість, економічний цикл, платіжний баланс, галузева і регіональна структура господарства, НДДКР, соціальні відносини, зовнішньоекономічні зв'язки і т.д.
Як слід ставитися до такого невідповідності моделі та реальності? Чи слід відмовитися від використання цієї моделі або доцільно створити більш складну модель, цілковито відбиває псу різноманіття дійсності? Відповіді на ці питання залежать від поставлених дослідником завдань. Якщо ми хочемо отримати загальне уявлення про досліджуваний об'єкт, «вловити» в ньому найважливіші взаємозв'язки і побачити спрощені впливу екзогенних (що вводяться ззовні) змінних на ендогенні (що пояснюється даною моделлю) змінні, то застосування подібних моделей виправдано. Єдиною моделі, здатної повною мірою висвітлити проблему, яка розглядається, не існує. Тому економісти використовують безліч моделей, кожна з яких вирішує одну або кілька завдань. Наприклад, словесні моделі претендують на описову відображення об'єктивних закономірностей економічного розвитку. Такі закон узвишшя потреб, закон попиту, закон пропозиції та багато інших законів, з якими ви познайомитеся надалі. Як економічних моделей використовуються також математичні формули і графіки. Взаємозалежність економічних явищ можна зобразити і окремої формулою, і системою математичних рівнянь. Перша спроба дослідження економічних I фоцессов за допомогою математичних методів була зроблена в XIX в. французьким математиком Антуаном Курно (1801-1877). Відтоді економісти широко використовують математичний інструментарій для вирішення економічних завдань.
Складаючи системи рівнянь, вони дають опис глибинних закономірностей в економіці, які неможливо виявити прямими спостереженнями.
Використання математичних методів вимагає вимірювання економічних величин. При цьому підхід до вимірювання може бути різним. Наприклад, можливе використання показників абсолютних (валовий національний продукт - ВНП, національний дохід - НД) і відносних (ВНП на душу населення, норма прибутку, банківська ставка відсотка). Показники можуть бути приватними, що характеризують стан окремо взятого економічного явища або об'єкта (продуктивність праці на конкретній фірмі, коефіцієнт змінності роботи устаткування, розмір грошових заощаджень сім'ї), і інтегральними, що характеризують стан національної економіки в цілому (номінальний і реальний внутрішній валовий продукт (ВВП), рівень офіційного і фактичного безробіття, розмір дефіциту державного бюджету, курс національної валюти). З кінця XIX в. в аналізі економічних процесів стали використовуватися граничні величини: гранична корисність, граничні витрати, граничний дохід, гранична прибуток. Прикметник «граничний» є еквівалентом англійського слова
marginal, хоча зміст останнього передається неточно: marginal означає «що знаходиться на самому краю», «крайній». Однак значення російського терміну інше: граничний означає «додатковий», «виникає при збільшенні обсягів виробництва (споживання) на одну одиницю». Граничні величини використовуються як в теорії поведінки фірми, так і в господарській практиці при вирішенні задач на оптимізацію обсягів виробництва та максимізацію прибутку.
