Сутність ефекту „Робін Гуда”. Навести приклади

Ефект Робін Гуда – це повна взаємодія між проміжними та кінцевими результатами.

Раціональність – центральне поведінкове припущення мікроекономіки. Воно ґрунтується на понятті „людини економічної”. Така людина має принаймні дві ознаки: вона діє раціонально і керується власними інтересами, або власною вигодою, як вона її розуміє. При виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску (вигоди). Зиск може бути як поточним, так і перспективним.

Для економічного життя характерною є суперечність між поточним і перспективним зиском, що називається "ефектом Робін Гуда". Грабуючи багатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачання товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

Ефект перерозподілу доходів у суспільстві в результаті інфляції має назву «ефект Робін Гуда». Його механізм включає:

• Вплив на ціни. Споживачі, які купують товари і послуги, найменш піддані зростанню цін, отримують найбільшу частку реальних доходів.

• Вплив на доходи. Споживачі, чиї номінальні доходи зростають з темпами, що випереджають інфляцію, отримують більшу частину доходів.

• Вплив на добробут. Люди, які володіють майном, ціна якого зростає при інфляції, стають багатшими інших.

Звідси видно, що інфляція діє не зовсім так, як Робін Гуд, який віднімає гроші у багатих і віддає їх бідним. Найчастіше буває навпаки.

5. Місце мікроекономіки серед економічних наук. Основні питання мікроекономіки.

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії – фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення. Політична економія — досліджує систему виробничих відносин за допомогою абстрактних категорій, таких як товар, гроші, капітал, вартість, ціна, прибуток, заробітна плата, власність тощо.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше. Наприклад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, споживацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного механізму прийняття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показники фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

У другій половині XX ст. відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, утворюється єдиний економічний організм, що функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки – міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро – та макрорівнях. акроекономіка — узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики. Макроекономіка — узагальнює економічні явища на рівні всього суспільства в цілому, зосереджує свою увагу на таких проблемах як вимірювання валового внутрішнього продукту, економічний цикл, безробіття, інфляція, цілі та інструменти економічної політики.

Такий поділ економічної теорії можна вважати досить умовним, тому що всі економічні процеси тісно взаємопов’язані, переплітаються та взаємодіють на різних рівнях господарського життя. Результати господарської діяльності залежать як від об’єктивних умов, так і від суб’єктивних рішень окремих індивідів.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Суб’єкти і об’єкти

Суб’єкти економічних відносин:

· домогосподарства (економічна одиниця, що складається з одного або більше чоловік, які ведуть спільне господарство, забезпечують економіку ресурсами і використовують зароблені при цьому кошти на поточне споживання товарів та послуг і заощадження з метою задоволення своїх потреб; напр.: сім’я);

· підприємства (фірми) (товаровиробник і основна виробнича ланка економіки, до них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробництвом товарів чи послуг з метою отримання прибутку);

· держава (сукупність органів влади, що є регулятором та координатором економічного життя)

Об’єкти економ. відносин:

мікросистема (система економічних відносин між господарюючими суб'єктами);
фактори виробництва (ресурси) (праця (ціленаправлена діяльність людини), капітал, природні ресурси (земля), підприємницькі здібності);
результати виробництва (матеріальний продукт (річ) або послуга; вимірюється кількісно (за допомогою натуральних показників) і у вартісному виразі)

7 .Методологія мікроекономіки.

Панівною методологічною основою сучасної мікроекономіки є маржиналізм, адже виокремлення мікроекономіки в самостійну науку збігалося з періодом маржинальної революції, яка ознаменувала перехід від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії (кінець XIX ст.).

Основні теоретичні засади маржиналізму:

– суб'єктивно-психологічний підхід до дослідження економічних явищ і процесів;

– перетворення політичної економії з науки про об'єктивні закони економічного розвитку в науку про поведінку економічних суб'єктів;

– примат сфери обміну та споживання над виробництвом;

– егоїстичний інтерес індивіда визначає його економічну поведінку;

– джерелом формування цінності (вартості) є корисний ефект блага;

– розмежування сукупної та граничної корисності.

Досягнення цілей мікроекономіки пов’язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства. Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є:

1. Індукція – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Фактами слугують статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.;

2. Дедукція – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків(гіпотез) до фактів. Гіпотеза – це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами. Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

3. Аналіз– уявне розчленування об'єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відношення), вивчення кожної із частин окремо.

4. Синтез– це уявне поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне (мисленне) розчленування та поєднання елементів (складових) об'єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.

5. Абстрагування – це навмисне спрощення досліджуваного об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім’ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

6. Функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

7. Методи статики й динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

8. Граничний аналіз – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).

№ 8.

Індукція - це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень.

Дедукція - це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах; хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів.

Абстрагування - це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей (напр.: при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею).

Припущення "при інших рівних умовах" - формулювання економічних законів, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах (вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними); напр.: зменшення ціни призводить до підвищення попиту на даний товар, але лише при незмінних інших факторах, бо якщо при зменшенні ціни погіршиться якість, то стверджувати, що попит зросте, не можна.

№ 9.

Функціональний аналіз - в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають (після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою (функцією)).

Статика - передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом.

Динаміка - вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

Граничний аналіз - це технічний прийом, що широко використовується в побудові мікроекономічних моделей (дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Напр.: граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).

№ 10.

Кінцевим завданням мікроекономічних досліджень є розробка теорій та моделей.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат.

Економічні змінні — це натуральні або вартісні величини, які можуть набувати можливих значень.

Побудова моделі передбачає використання ендо- та екзогенних змінних. Ендогенні - величини, які вводяться в модель в готовому вигляді, екзогенні – величини, які отримують в результаті реалізації моделі.

Метою економічного моделювання є допомога зрозуміти, як діє той чи інший сектор економіки. Критерієм корисності економічної моделі є відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальних подій.

Одним з найпростіших видів економіко-математичного моделювання є моделювання у двохвимірному просторі — за допомогою графіків.

11. Поняття потреби, види потреб. Економічні блага.

Споживач, виходячи на ринок, має на меті придбати деяку кількість товарів або послуг для того, щоб задовольнити свої потреби. При цьому він орієнтується на властивості товарів задовольняти потреби та приносити задоволення.

Потреби – це внутрішні збуджуючі стимули діяльності людини. Це стан незадоволення, який людина хоче змінити, або задоволення, яке вона хоче продовжити. Враховуючи різноманітність людських потреб, їх можна об’єднати у групи, використовуючи ті чи інші класифікаційні ознаки. Одночасно задовольнити всі потреби неможливо, людина ранжирує потреби за ступенем їх важливості у кожен даний момент.

Блага – це товари, послуги та соціальні й екологічні умови, які задовольняють потреби людини або які людина вимушена споживати чи використовувати.

Економічні блага – це блага, в яких відчувається певна нестача, тобто їх не вистачає на всіх. Залежно від своєї корисності блага поділяються на блага з додатною корисністю та блага з від’ємною корисністю (або антиблага). Блага з додатною корисністю – це блага, збільшення обсягу яких у розпорядженні людини є привабливим для людини (відпочинок житло, одяг). Блага з від’ємною корисністю або антиблага – це блага, збільшення яких небажане для людини (наявність СО2 у повітрі або радіонуклідів).

Залежно від впливу рівня доходу на обсяг споживання розрізняють нормальні блага та блага низької споживчої цінності (неякісні блага). Нормальні благ – це блага, обсяг споживання яких зростає при зростанні доходу (більшість товарів і послуг). Блага низької споживчої цінності – це блага, обсяг споживання яких спадає при зростанні доходу (одяг чи взуття, що вийшли з моди, дешеві продукти харчування).

12.Сутність та класифікація економічних благ (нормальні блага, антиблага, неякісні блага)

13.Поняття, види та функція корисності. Перший закон Госсена.

Корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг або від будь-якої діяльності. Термін „корисність” ввів англійський вчений Джемері Бентам. Корисність – поняття виключно індивідуальне: те, що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматись як антиблаго (наприклад, кава, сигарети, алкоголь).

Розрізняють пряму, непряму та повну корисність. Якщо благо безпосередньо впливає на умови життя людини, то вважається, що воно має пряму корисність.

Якщо благо безпосередньо не впливає на добробут людини, а використовується для виготовлення товарів, що мають пряму корисність, то воно має непряму корисність. Сукупність прямої та непрямої корисності є повною корисністю блага.

Для викладення теорії вибору споживача та інших досліджень корисності представниками кардиналістської теорії (яка говорить про те, що корисність можна виміряти кількісно) запропонована одиниця виміру корисності „ютіль” (від англ. слова utility – корисність). Тоді рівень корисності людини, яка споживає набір із n товарів у кількості x1, x2, x3, xn, можна виразити функцією корисності.

Функція корисності – це економіко-математична модель, котра відображає зв’язок між певною кількістю економічних благ, які споживач прагне придбати, і рівнем корисності, яку споживач сподівається отримати від споживання цих благ протягом певного періоду:

(2.1)

де U – корисність,

x1, x2, x3, xn – кількість відповідних товарів, що споживається за даний період.

Гранична корисність блага спадає, тобто корисність кожної наступної одиниці блага, яку одержуємо в даний момент, менше корисності попередньої одиниці – перший закон Госсена.

14.Визначення сукупної та граничної корисності. Динаміка кривих TU та MU для нормальних благ, антиблаг та предметів розкоші.

Рис. 2.1. Взаємозв’язок сукупної та граничної корисності

Сукупна корисність (TU) – це загальне задоволення, яке отримує споживач від спожитих ним товарів чи послуг. TU зростає у процесі споживання, але вона зростає все меншими і меншими темпами.

Гранична корисність (MU) – це приріст корисності від споживання кожної додаткової одиниці товару чи послуги (MU = ∆TU/∆Q).

Є випадки, коли кожна наступна одиниця товару спочатку збільшує його граничну корисність і тільки з часом вона почне зменшуватися. Може мати місце й ситуація, за якої додаткова одиниця товару не лише зменшує додатну граничну корисність, а перетворює її у від'ємну величину.

Незважаючи на те, коли саме (спочатку чи згодом) починає зменшуватися корисність кожної додаткової одиниці економічного блага, зменшення граничної корисності, пов'язане зі споживанням додаткової кількості одного й того самого блага, є закономірним. Цей зв'язок в економічній теорії називають законом спадної граничної корисності.

Конкретним прикладом дії закону є споживання кави (квасу, цигарок, морозива тощо). Перша чашка кави любителю і знавцеві цього напою приносить насолоду, але недостатню для повного задоволення. Друга – більшу насолоду. Третя – вже меншу, ніж друга. Четверта – меншу, ніж третя. А п'ята може викликати відразу (корисність зі знаком мінус).

TU

х

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 2.2. Динаміка сукупної корисності для антиблаг

МU

х

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 2.3. Динаміка зростаючої граничної корисності

Із розглянутих вище тенденцій сукупної та граничної корисності є деякі винятки. Для антиблаг максимальна корисність досягається за їх відсутності, а функція корисності є монотонною спадною (рис. 2.2). Іноді трапляються випадки, коли гранична корисність може бути зростаючою (для людей, що перебувають у полоні сильних пристрастей: колекціонерів, наркоманів, алкоголіків) – рис. 2.3. Зростаюча гранична корисність може спостерігатись лише у певному інтервалі споживання блага.

15.Рівновага споживача з позицій кардиналістської теорії поведінки споживача. Другий закон Госсена. Приклади досягнення рівноважного стану споживачем шляхом оптимізації структури покупок.

Рівновага споживача – це досягнення максимальної сукупної корисності, це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів – у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати:

(2.2)

де І – бюджет споживача;

А, В, Х – споживчі товари;

РА, РВ, РХ – ціни відповідних товарів.

Рівність 2.2 називають бюджетним обмеженням.

У економічній теорії існувало два підходи до визначення корисності: кількісний (кардиналістський) і порядковий (ординалістський). Кардиналістська концепція ґрунтується на передумові, що споживач здатен кількісно визначити міру задоволення власних потреб тим чи іншим економічним благом. Оскільки не було одиниці кількісного визначення корисності, то вчені домовилися використовувати умовну одиницю – ютиль. Отже, кардинальна корисність означає, що індивід може надавати спеціальні значення або числа в ютилях корисності будь-якої спожитої кількості товару (або кошика товарів).

Із позицій кардиналістського підходу максимальна корисність при певному бюджеті досягається тоді, коли остання грошова одиниця, яка використана на придбання товару А, і остання грошова одиниця, використана на придбання товару В, забезпечують однакову граничну корисність. Це можна виразити рівнянням:

(2.3)

Споживач при заданих цінах і бюджеті максимізує свою функцію корисності, якщо відношення граничної корисності блага до його ціни однакове по всіх благах. Цей висновок називають другим законом Госсена. Коли споживач розподіляє свій бюджет у відповідності з другим законом Госсена, тоді його структура покупок стає оптимальною (досягається оптимум споживача). Такий стан називають рівновагою споживача, оскільки будь-яка зміна у структурі покупок знижує рівень його задоволення.

Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме товари таким чином, щоб їх граничні корисності в розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні. Цей підхід називається еквімаржинальним принципом. Відношення MUa/Pa показує приріст загальної корисності в результаті збільшення витрат на товар А на 1 грн. Кожне відношення з рівності (2.3) можна вважати граничною корисністю грошей (точніше 1 гривні). Ця величина показує, на скільки ютилів збільшується загальна корисність при збільшенні доходу споживача на 1 грн.

16.Сутність кардиналістської й ординалістської концепцій поведінки споживача. Визначення аксіом, які висуваються економічною наукою щодо вподобань споживачів.

Як зазначалося, представники кардиналістської теорії поведінки споживача (кардиналісти) стверджували, що індивід може надавати спеціальні значення або числа в ютилях корисності будь-якої кількості спожитого товару. Одиналісти ж доводять, що споживач лише ранжує (впорядковує) корисність, отриману від споживання різної кількості товарів. Таким чином, споживач знає, що споживання двох одиниць товару (наприклад, піци) дає йому більшу корисність, ніж споживання однієї одиниці, не вказуючи точно, яку кількість додаткової корисності забезпечує додаткова одиниця товару, тобто друга піца.

Отже, у зв’язку з тим, що неможливо визначити ступінь корисності певного блага в ютилях, вчені запропонували реальніший метод виміру корисності – порядковий (ординалістський). Порядкова корисність означає, що вподобання споживача можна упорядкувати.

Ординалістський (порядковий) підхід до аналізу корисності ґрунтується на таких припущеннях (аксіомах):

1) Аксіома повноти (порівнянності) – споживач може порівняти будь-які два набори благ, тобто вказати, що для нього один з двох наборів є кращим або вони еквівалентні.

2) Аксіома транзитивності – означає несуперечливість уподобань у тому сенсі, що коли для даного споживача кошик Х кращий за У, а У кращий за Z, то це означає, що Х кращий за Z. Це припущення дає можливість однозначно вибудувати всі товари у послідовності зростання або спадання задоволення від їх споживання.

3) Аксіома монотонності – випливає з бажань людини мати якомога більше благ, адже споживач віддає перевагу більшій, аніж меншій кількості благ; цю властивість ще називають ненасичуваністю потреб.

4) Аксіома спадної граничної корисності – гранична корисність блага зменшується із збільшенням обсягу його споживання.

Ці припущення можуть бути використані для зображення індивідуальних переваг споживача з використанням кривих байдужості.

17.Криві байдужості, карта кривих байдужості, гранична норма заміщення.

Вибір споживача можна виразити за допомогою кривої байдужості. Крива байдужості – це крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг (ринковий кошик чи споживчий кошик), що забезпечує однаковий рівень корисності. Таку назву дана крива отримала тому, що споживачеві байдуже, який набір товарів придбати, адже вони приносять йому однакову корисність. Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називають набором байдужості.

Хліб, кг на міс.

М’ясо, кг на міс.

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.1. Крива байдужості

Криві байдужості – це інструмент для моделювання вподобань. Якщо на площині координат по одній осі відкладати обсяг споживання одного блага (наприклад, хліба), а по другій – іншого (скажімо, м’яса), то крива байдужості – це всі комбінації обсягів цих двох благ, які для індивіда є еквівалентними (за інших рівних умов забезпечують однаковий рівень корисності) – рис. 3.1.

Якщо йдеться про блага (на відміну від антиблаг), то згідно з аксіомою ненасичуваності збільшення споживання одного блага при незмінних обсягах споживання інших благ завжди збільшить загальну корисність людини (рівень добробуту). Тобто всі набори благ, що містяться вище кривої байдужості, забезпечують більший рівень корисності.

Множину кривих байдужості, які відповідають різним рівням корисності, називають картою кривих байдужості (рис. 3.2).

Споживач максимізує свою корисність, якщо він знаходиться на кривій байдужості, яка максимально віддалена від початку координат.

Основні рисикривої байдужості:

1. Для будь-якої комбінації двох товарів є інші комбінації цих самих товарів, які мають однакову загальну корисність для споживача.

2. Крива байдужості має нисхідний нахил (спадний характер). Він пояснюється тим, що для збереження незмінної загальної корисності по кривій байдужості має бути зворотний зв'язок між товарами, що формують споживчий кошик. Тобто, зменшення кількості одного товару в споживчому кошику має компенсуватися збільшенням кількості другого товару для збереження загальної корисності споживчого кошика.

3. Крива байдужості має опуклу до початку координат форму. Це означає, що нахил кривої байдужості стає плоскішим у міру наближення її до горизонтальної та вертикальної осей координат. Така конфігурація кривої байдужості – свідчення дії закону спадної граничної корисності. Рухаючись по кривій байдужості (рис. 3.1) згори донизу спостерігаємо, що чим менше у споживчому кошикові товару Y (хліба), тим ціннішим він стає для споживача, тим важче споживач відмовляється від цього товару, сплачуючи за кожну одиницю відмови від товару Y більшу плату, яка вимірюється обсягом товару X.

Напрям зростання корисності

Хліб, кг на міс.

М’ясо, кг на міс.

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.2. Карта кривих байдужості

Описана поведінка споживача математично представлена граничною нормою заміщення (MRS) одного товару іншим. Тобто перехід від однієї до іншої точки вздовж кривої байдужості означає, що індивід згоден пожертвувати певною кількістю одного блага в обмін на інше. Максимальна кількість одного блага, якою людина згодна пожертвувати в обмін на одну додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміщення (MRS) – рис. 3.3.

Гранична норма заміщення розраховується за формулою:

∆x

y

x

1 2 3 4 5 6 7 8

∆y

Рис. 3.3. Графічна інтерпретація заміни товару Y товаром X

MRSyx = – ∆y / ∆x (3.1)

Особливості величини граничної норми заміщення:

а) гранична норма заміщення є завжди від’ємною величиною, оскільки показує відмову (–) від певної кількості одного товару заради збільшення на 1 одиницю кількості іншого товару, тому при її розрахунку перед дробом ставимо знак мінус, щоб отримати додатню величину;

б) Гранична норма заміщення зменшується за абсолютною величиною у міру руху вниз по кривій байдужості.

Гранична норма заміщення є мірою відносної корисності двох благ, тобто MRS – це, по суті, і є гранична корисність блага, виміряна не в абстрактних одиницях корисності, а в одиницях іншого блага:

MRSyx = MUx / MUy.

18.Охарактеризувати криві байдужості для абсолютних доповнювачів та абсолютних замінників. Навести приклади.

Форми (види) кривих байдужості визначаються уподобаннями споживача і залежать від ступеня взаємозамінності благ у споживанні. Адже для споживача існує певна замінність благ – додаткова кількість одного блага компенсує йому втрати іншого. Якщо така замінність відсутня (споживач не відмовиться від жодної одиниці певного блага, яку б кількість іншого блага йому не пропонували), то криві байдужості матимуть форму прямого кута (рис. 3.4). Два блага, криві байдужості для яких мають таку форму, називають абсолютними доповнювачами.

Напрям зростання корисності

Хліб, кг на місяць

Вода, л на місяць

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.4. Карта кривих байдужості для благ – абсолютних доповнювачів (повна відсутність взаємозамінності)

Протилежним випадком є абсолютна замінність благ – коли споживач згоден обмінювати одне на інше в одній і тій самій пропорції незалежно від того, який загальний обсяг одного чи іншого блага у нього є (рис. 3.5).

Напрям зростання корисності

Хліб, кг на місяць

Батон, кг на місяць

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.5. Карта кривих байдужості для благ – абсолютних замінників

(3.5)

19.Бюджетні обмеження і можливості споживача. Причини та механізми переміщення бюджетної лінії.

Вибір споживача залежить не тільки від його уподобань і переваг, а й від бюджету. Бюджет – це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу. Для аналізу впливу бюджетних обмежень на вибір споживача будемо вважати, що:

– розмір бюджету домогосподарства на споживання визначається розміром поточного доходу;

– на споживання витрачається весь обсяг поточного доходу.

Крім розміру наявного бюджету, обмежуючим фактором є ринкові ціни благ. Залежність обсягів споживання благ від розміру бюджету показує бюджетна лінія (лінія бюджетних обмежень).

Бюджетна лінія показує всі можливі набори благ, які домашнє господарство спроможне придбати протягом певного періоду за наявного бюджету за умови, що весь бюджет витрачається повністю. Тобто графічно бюджетне обмеження можна представити як лінію, що показує доступні комбінації благ (рис.3.6).

Дохід (I)

I/ Px

Обсяги спожив. інших благ

Обсяг спожив. блага X

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.6. Бюджетна лінія

При доході розміром I людина може придбати I / Px одиниць блага x, витративши на нього увесь свій дохід. Інша крайність – не купувати благо х зовсім, витрачаючи дохід на інші блага. Усі можливості домогосподарства, за умови, що весь бюджет витрачається, можуть графічно бути представлені відрізком між цими двома точками – він називають бюджетною лінією.

Нахил бюджетної лінії має важливу економічну інтерпретацію – він показує, яким обсягом споживання всіх інших благ необхідно пожертвувати, щоб збільшити споживання блага Х на одиницю. Чим крутіша лінія бюджетного обмеження, тим більшою кількістю товарів треба пожертвувати для отримання додаткової одиниці товару Х.

Зміна доходу та цін на товари змінює положення лінії бюджетного обмеження. Збільшення доходу означатиме паралельний зсув бюджетної лінії праворуч угору (і навпаки – при зменшенні доходів) – рис.3.7.

Дохід (I)

I/ Px

Обсяги спожив. інших благ

Обсяг спожив. блага X

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.7. Зміна положення бюдж. лінії під впливом зміни доходу споживача

Зміна ціни блага Х означатиме поворот бюджетної лінії навколо точки, що позначає дохід домогосподарства – рис. 3.8.

I/ Px

Дохід (I)

Обсяги спожив. інших благ

Обсяг спожив. блага X

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.8. Зміна положення бюдж. лінії під впливом зміни ціни на товар Х

При зменшенні ціни блага Х зменшуватиметься і кут нахилу бюджетної лінії (і навпаки).

Якщо змінюються ціни на інші блага, які споживаються поряд із благом Х, то це означає поворот бюджетної лінії навколо точки перетину її з віссю х. Коли змінюються ціни обох товарів, бюджетна лінія буде зміщуватися в просторі і її нове положення буде визначатись співвідношенням зміни цін.

Якщо ціни змінюються так, що їх співвідношення залишається незмінним, це рівнозначно збільшенню або зменшенню доходу, тобто бюджетна лінія зміщується паралельно сама собі. Отже зміна цін веде до зміни купівельної спроможності споживачів.

20.Рівновага споживача з ординалістських позицій. Внутрішня та кутова рівновага.

Споживач максимізує корисність при наявності певних бюджетних обмежень, тому завданням моделі поведінки споживача є пояснення того, як на його вибір впливають уподобання, дохід і ціни на товари. Для наочної демонстрації процесу вибору сумістимо на одному графіку карту кривих байдужості та лінію бюджетних обмежень споживача (рис. 3.9).

Рис. 3.9. Графічне зображення рівноваги споживача

А2

А1

1 2 3 4 5 6 7 8

Максимальна корисність, яка доступна при заданому бюджеті, досягається тоді, коли споживається комбінація товарів, що відповідає точці, де бюджетна лінія дотикається до найвіддаленішої від початку координат кривої байдужості. Всі криві байдужості, які розташовані вище точки А2, є недосяжними для споживача. Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні, тобто це найкращий для споживача (за даних умов – доходу, ринкових цін, уподобань) набір благ. Рівноважним це положення є тому, що у людини відсутні мотиви замінювати своє рішення відносно обсягів споживання.

Рівновага споживача, при якій він придбає обидва товари, називається внутрішньою. Однак може статися, що споживач буде максимізувати свою корисність, зупинившись на придбанні лише одного товару. Така рівновага називається кутовою. Наприклад, студент, що споживав молоко і булочки, витрачаючи 5 грн., вирішив обмежити споживання молока, тоді кут нахилу кривої байдужості значно зросте, і в жодному місці лінія бюджетних обмежень не зможе бути дотичною до такої кривої байдужості. Рівновага буде досягатися в точці, яка відповідає максимально можливій кількості булочок, що може придбати студент залежно від його бюджету (рис. 3.10).

I/ Px

x (булоч.)

y (молоко)

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 3.10. Кутова рівновага споживача

У наведеному прикладі кутова рівновага може перетворитись у внутрішню, коли ціни значно знизяться на молоко чи значно зростуть на булочки.

Кутовою рівновага споживача буде і тоді, коли один із товарів є антиблагом, тобто таким, що має від’ємне значення корисності для споживача. У цьому разі зміниться сам характер кривої байдужості: замість спадної вона стане зростаючою. Наприклад, через зайву вагу споживач взагалі не хоче вживати калорійні булочки, тоді його приваблюватиме той набір, де менше булочок, а рівновага (максимізація корисності) досягатиметься у точці, що відповідає максимальній кількості молока, яку він може придбати, виходячи з бюджету (рис. 3.11).

Рис. 3.11. Кутова рівновага споживача за умови, що товар Х – це антиблаго

I/ Px

y (молоко)

x (булоч.)

1 2 3 4 5 6 7 8

Максимальне задоволення потреб споживача за допомогою бюджетного обмеження забезпечується в точці, де гранична норма заміщення товару Y товаром Х буде дорівнювати співвідношенню цін цих товарів:

MRSyx = Px / Py.

Таким чином, рівність граничної норми заміщення благ співвідношенню їх цін і є умовою рівноваги споживача в ординалістській концепції.

Якщо MRSyx > Px / Py, то в такому випадку можна досягти економії бюджету за того самого рівня корисності, зменшуючи споживання блага Y і відповідно збільшуючи споживання блага Х. Поліпшити набір благ неможливо лише за умови MRSyx = Px / Py.

21.Реакція споживача на зміну його доходу. Характеристика кривих „дохід-споживання” для нормальних товарів.

Відомо, що збільшення доходу споживача призводить до переміщення бюджетної лінії праворуч і вверх. Відповідно, точки рівноваги (тобто перетину бюджетної лінії і кривої байдужості) будуть знаходитись далі від початку координат, що забезпечуватиме більшу корисність вибраного набору благ.

Змінюючи грошовий дохід споживача і в той же час утримуючи ціни та смаки споживача незмінними, ми можемо вивести криву „дохід–споживання ”. Крива „дохід–споживання” є множиною точок оптимуму споживача при зміні лише доходу споживача і незмінному співвідношенні цін.

Отже, якщо зобразити на рисунку відповідний графік, де показати точки рівноваги споживача при різних рівнях його доходу, та провести лінію, що проходить через ці точки, то отримаємо криву „дохід–споживання” (рис. 4.1).

Дохід (I)

I/ Px

Обсяг спожив. інших благ

Обсяг спожив. блага X

1 2 3 4 5 6 7 8

Крива „дохід–споживання”

Рис. 4.1. Крива „дохід-споживання” за умови споживання нормальних благ

Характер кривої „дохід–споживання” буде залежати від оцінки товару споживачем. Адже при зростанні доходу споживання окремих благ може при цьому як зрости, так і зменшитись. Нормальні товари – це такі товари, які людина споживає у більшій кількості, коли зростає її дохід.

22.Реакція споживача на зміну його доходу. Характеристика кривих „дохід-споживання” для неякісних товарів.

Крива „дохід–споживання”

Дохід (I)

I/ Px

Обсяг спожив. інших благ

Обсяг споживання блага X

1 2 3 4 5 6 7 8

Рис. 4.2. Крива „дохід-споживання” за умови, якщо благо Х – неякісне благо

Неякісні товари – це товари, споживання яких зменшується за умови зростання доходу споживача. Належність товару до тієї чи іншої групи залежить не стільки від його специфічних властивостей, скільки від сприйняття цього товару споживачем. Те, що для одного споживача буде нормальним товаром, інший оцінюватиме як неякісний (наприклад, міський транспорт). Тому для нормальних товарів крива "дохід – споживання" матиме зростаючий характер, а для неякісних – спадний (рис. 4.2).

Разом з тим, є група товарів, яка не належать ні до нормальних, ні до неякісних. Обсяги їх споживання не залежать від рівня доходу споживача. Це порівняно дешеві товари, які не мають субститутів. Малоймовірно, що хтось у разі зростання доходу збільшить споживання, наприклад, солі. Отже, крива "дохід–споживання" для цієї групи товарів матиме вигляд вертикальної лінії.

23.Сутність та характеристика кривих Енгеля. Закон Енгеля.

Взагалі залежності між розміром доходу та обсягами споживання тих чи інших благ прийнято називати кривими Енгеля. Крива Енгеля показує кількість блага Х, яку споживач придбав би (за одиницю часу) за різних рівнів доходу, тобто характеризує зв’язок між обсягом споживання блага і доходом споживача (за незмінних цін і смаків споживача). Для більшості нормальних товарів крива Енгеля має зростаючий характер із прискоренням, тобто певний приріст доходу спричиняє менший приріст споживання товару X. Це пояснюється дією закону спадної граничної корисності (рис. 4.3).

∆Х

∆І

Х1 Х2

І2

І1

Рис. 4.3. Крива Енгеля

Однак для певної групи товарів крива Енгеля може зростати із затуханням. До цієї групи належать предмети розкоші, споживання яких зростає швидше, ніж зростає дохід споживача. Ці залежності ввійшли в мікроекономіку як закон Енгеля:

1. При незмінних цінах на всі блага частка сімейного бюджету, що витрачається на продукти споживання, має тенденцію до зменшення за умови зростання доходів сім'ї.

2. Споживання освітніх, медичних, юридичних послуг і послуг, пов'язаних з відпочинком, має тенденцію зростати швидше, ніж зростають доходи.

24. Реакція споживача на зміну цін товарів. Крива „ціна-споживання” та крива попиту.

Якщо вважати дохід постійним, а ціни змінними, то можна побудувати криву "ціна–споживання". Якщо при зміні ціни на товар Х дохід і ціни на інші товари залишаються незмінними, то точка перегину лінії бюджетних обмежень з віссю Y залишиться попередньою. Зниження ціни на товар X призведе до повороту лінії бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю X, більш віддаленої від початку координат. І, навпаки, підвищення ціни на товар X повертає лінію бюджетних обмежень до точки, що лежить ближче до початку координат.

ОбсягХ

Ціна Р

Е3

Е2

Е1

Х3

Х2

Х1

Обсяг споживання блага X

I/ Px

Обсяг спожив. інших благ

Е3

Е1

Е2

Крива „ціна–споживання

Крива попиту

Рис. 4.4. Крива „ціна-споживання” та крива індивідуального попиту на благо Х

Крива "ціна - споживання" показує, як змінюється обсяг закупівель товару X при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту (рис. 4.4). Від кривої "ціна–споживання" можна перейти до кривої індивідуального попиту. Для цього потрібно перенести точки Е1, Е2, Е3 кривої „ціна–споживання” в іншу систему координат, де по вертикальній осі ординат замість обсягу споживання інших благ (Q_Y) відобразити ціну товару Х (Р_х).

Зменшення кута нахилу лінії бюджетних обмежень (зниження цін на товар X) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар (Рх) та розміром його бажаних закупок для споживача відображає крива індивідуального попиту.

Попит (demand) – це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду. Крива попиту та крива "ціна - споживання" – це два різні способи описання того, як придбана кількість товару змінюється при зміні ціни на нього (за умови, що інші фактори не діють).

Оскільки залежність між цінами товару та попитом на нього досить стійка, то можна говорити про закон попиту, який наголошує, що із зростанням цін на товар розмір попиту на нього зменшується і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.

25-26. Сутність та графічне зображення ефекту заміщення та ефекту доходу для нормальних товарів та неякісних товарів.

Вплив зміни ціни на обсяг споживання певного блага може бути поділений на дві складові. По перше, зниження цін на товар X робить його привабливішим для споживача, оскільки він стає дешевшим щодо товарів-субститутів. По-друге, вивільнення коштів від здешевлення покупки товару X дає змогу людині збільшити споживання інших товарів. Таким чином, зростає реальний доход споживача, хоча його номінальний доход залишається незмінним.

Щоб моделювати поведінку споживача, необхідно розмежовувати дію двох ефектів, які спостерігаються при зміні цін на один з товарів (рис. 4.5).

Ефект доходу

Ефект заміщення

Обсяг спожив. інших благ

Обсяг споживання блага X

Рис. 4.5. Ефект заміщення і ефект доходу, якщо благо Х – нормальне благо

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим, інші більш дорогі товари. Ця заміна ілюструється рухом вздовж кривої байдужості U1 (переміщення з точки А у точку С (відрізок R1 – R).

Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару X без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує механізм переміщення від однієї кривої байдужості U1 до іншої U₂ (відрізок R – R2). Тобто зменшення ціни навіть одного блага означає загальне збільшення можливостей суб’єкта щодо споживання, а це значить, що збільшується реальний дохід споживача.

Напрям впливу ефекту доходу залежить від того – йдеться про нормальний чи неякісний товар. Зростання доходу суперечливо впливає на споживання нормальних та неякісних товарів: якщо із збільшенням доходу споживання нормальних товарів зростає, то споживання неякісних – зменшується. Тобто у випадку нормального блага при зменшенні ціни ефект доходу створює мотив до збільшення споживання. Для неякісних товарів навпаки, ефект доходу діятиме у протилежному напрямку стосовно ефекту заміщення.

Залежно від того, який ефект спрацьовує сильніше, динаміка ціни та динаміка споживання матимуть однакову або протилежну спрямованість. Якщо ефект заміщення має більший вплив, то при зниженні ціни споживання товару Х збільшується. Однак може виникнути ситуація, коли переважає ефект доходу, тоді при зменшенні ціни зменшується і споживання (рис. 4.6).

Ефект заміщення

Обсяг спожив. інших благ

Обсяг споживання блага X

Ефект доходу

Рис. 4.6. Ефект заміщення і ефект доходу, якщо товар Х – Гіфеновий товар.

Неякісний товар, для якого ефект доходу переважає над ефектом заміщення, називається Гіфеновим товаром, а зростання споживання цього товару із підвищенням ціни на нього – парадоксом Гіфена.

Таку ситуацію можна було спостерігати при аналізі структури споживання малозабезпечених верств населення України під час економічної кризи 90-х років. Товар Гіффена повинен відповідати таким вимогам:

– бути неякісним в уявленні споживача;

– становити значну частку в його витратах.

27. Надлишок споживача, його суть і значення.

Розглянемо наслідки введення нових податків на конкурентному ринку для окремих груп учасників і суспільства в цілому. Надлишок споживача (або споживчий надлишок за Маршалом) – це різниця між тим, скільки споживач згоден заплатити за благо, і тим, скільки він реально за нього сплачує. Визначається надлишок споживача як площа фігури, обмеженої згори лінією попиту, зліва – вертикальною віссю, знизу – лінією ціни.

Різницю між індивідуальною грошовою оцінкою і ціною, яку насправді заплатить індивід, можна вважати за надлишок вартості, здобутий ним завдяки цій торговельній операції. Додаючи надлишки, що їх здобули всі особи, ми одержимо міру надлишку споживача на ринку. Отже, надлишок споживачів є своєрідним мірилом їх добробуту, який утворюється на ринку певного блага. Надлишок споживачів дозволяє кількісно визначити ефективність рішення споживачів купувати обсяг блага, відповідний ціні.

Якщо подивитись на спадну криву попиту (рис. 5.6), то вона ілюструє той факт, що за першу одиницю блага споживач готовий платити більше, ніж за кожну наступну.

Q_а

Q_е

Р_е

Р_а

СS

Рис. 5.6. Графічне зображення надлишку споживача (CS)

Якщо на ринку встановилась ціна Р_е, то за цією ціною споживач готовий придбати Q_е одиниць блага, але на рівні Р_е він оцінює вигоди від споживання лише останньої з одиниць, яку він придбає. За першу і кожну з наступних одиниць блага – аж до одиниці з номером Qе-1 він готовий заплатити більше, ніж Р_е. Якщо він купить Q_е одиниць, то його сумарний виграш (сукупна чиста вигода) складе величину, яка вимірюється площею заштрихованого трикутника ЕРеС на рис. 5.6. Ця величина має назву надлишку споживача (СS). Це перевищення його сукупних вигід (площа фігури ОСЕQ_е) від споживання блага над сукупними витратами на придбання блага (Р_е× Q_е), графічно – площа прямокутника ОР_еЕQ_е.

Концепція надлишку має надзвичайно велике значення, коли ми оцінюємо вплив на добробут споживачів державного втручання в ринкове ціноутворення. Створюється потенційна можливість оцінити кількісно вплив на ефективність для споживачів таких державних рішень, як, наприклад, про встановлення мінімальних цін на цукор (які є вищими, ніж нерегульовані ринкові ціни) або максимальних цін на певні товари та послуги (які є нижчими, ніж рівноважні ціни).

28.Ринковий попит, закон попиту, нецінові фактори ринкового попиту.

Індивідуальний попит – це та кількість продукту, яку споживач готовий та може придбати за тими чи іншими цінами протягом певного періоду. Ринковий попит – це сума індивідуальних попитів за певного рівня цін. Тобто це кількість товару, яку всі споживачі готові придбати за тими чи іншими цінами.

Крива ринкового попиту показує загальний обсяг попиту всіх споживачів при будь – якій ціні (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Крива ринкового попиту

Функція попиту – це залежність між величиною попиту та факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на попит ціна товару. Обернена залежність між ціною та споживанням називається законом попиту.

Функція попиту може бути задана рівнянням:

ХD = f (P), (5.1.)

де XD – обсяг попиту, одиниць товару;

Р – ціна товару.

При зміні ціни товару відбувається зміна обсягу попиту, цій ситуації відповідає рух вздовж кривої попиту (від т. А до т. Е).

При зміні нецінових чинників крива попиту зсувається або праворуч–угору, коли попит зростає (D1 – D3), або ліворуч–вниз, коли попит скорочується (D1 – D2). Збільшення попиту означає, що за тією ж ціною споживачі готові купити більшу кількість одиниць товару (рис. 5.2).

До нецінових факторів ринкового попиту належать: а) зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами; б) зміна цін на інші товари, зокрема товари – замінники; в) кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару; г) цінові очікування покупців;д) доходи споживачів.

29. Ринкова пропозиція, закон пропозиції, основні фактори зміни пропозиції та наслідки їх впливу.

Індивідуальна пропозиція окремої фірми визначається її виробничими можливостями, згідно з якими для кожної конкретної ціни фірма може запропонувати до продажу певні обсяги блага.

Ринкова пропозиція блага складається із суми індивідуальних пропозицій блага за кожною конкретною ціною.

Функція пропозиції – це залежність обсягу пропозиції блага від його ціни:

Закон пропозиції: обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни, і, навпаки, обсяг пропозиції спадає при зменшенні ціни.

Крива пропозиції – це графічне відображення функції пропозиції (рис. 5.3).

Рис. 5.3. Крива ринкової пропозиції

Обсяг пропозиції Х

Переміщення кривої пропозиції S вправо (S2) чи вліво (S1) означає, що пропозиція збільшується чи зменшується при тій же ціні. Якщо жоден з факторів, що впливають на пропозицію, не змінюється, а ціна товару змінюється, то відбувається переміщення по кривій пропозиції S вгору чи вниз.

До основних факторів зміни пропозиції належать:

1. Ціни на ресурси. Зниження цін на