Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, що вивчає закономірності функціонування окремих економічних суб'єктів (мікросистем: споживачів, фірм, галузей, державних інститутів та ін.) у процесі використання обмежених ресурсів для задоволення безмежних потреб шляхом виробництва, купівлі-продажу та споживання економічних благ.
Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма.
Об’єктами мікроекономіки є мікросистеми: домашнє господарство, підприємство (фірма), ринок (галузь), державний інститут.
Фундаментальні припущення мікроекономічного аналізу:
принцип рідкісності або обмеженості ресурсів;
закон спадної віддачі;
принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.
Ресурси економіки в цілому, ресурси виробництва і споживання обмежені, тоді як потреби суспільства і окремих суб’єктів безмежні.
Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.
Проблема вибору – це проблема, яка постає перед економічними суб’єктами внаслідок обмеженості ресурсів.
Вибір – це компроміс, на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.
Альтернативна вартість – це суб’єктивна оцінка індивідом тих благ, якими він змушений пожертвувати, щоб одержати бажане благо; це цінність втрачених можливостей, вимірювана кількістю одного блага, від якої потрібно відмовитись, заради одержання додаткової одиниці іншого.
Межа виробничих можливостей або крива трансформації виробничих можливостей – це модель, яка ілюструє ситуацію обмеженості ресурсів, необхідності компромісного вибору та оцінки альтернативної вартості рішень. Вона сполучає точки максимально можливого виробництва двох благ за умови цілковитого використання обмежених ресурсів. Кутовий коефіцієнт кривої виробничих можливостей показує альтернативну вартість виробництва двох благ (Δ Y / Δ X). У ситуації обмеженості ресурсів збільшення виробництва одного блага можливе лише за рахунок скорочення виробництва іншого. Всі точки на межі виробничих можливостей є точками ефективного розподілу ресурсів.
Ефективність – це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів.
Всі точки над межею виробничих можливостей є недосяжними за даного обсягу ресурсів і даної технології. Всі точки під нею відповідають неповному використанню ресурсів, є точками неефективних розподілів ресурсів.
Розширення виробничих можливостей потребує або збільшення обсягів ресурсів у суспільстві, або підвищення ефективності їх використання за рахунок технологічних інновацій. Тоді межа виробничих можливостей зміщується праворуч – відбувається економічне зростання.
Межа виробничих можливостей є опуклою спадною зі зростаючим в міру просування зверху донизу кутом нахилу, що є наслідком дії закону зростання альтернативних витрат. Водночас закон зростаючих альтернативних витрат є відображенням закону спадної віддачі.
Закон спадної віддачі полягає у тому, що за певних умов, з нарощуванням використання деякого ресурсу за незмінних обсягів інших, кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва.
Раціональність поведінки означає, що основною метою діяльності економічного суб’єкта є одержання безпосередньої матеріальної вигоди.
Прагнучи максимізації власного добробуту, мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі критерію „витрати – вигоди“ і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.
