З'ясуйте економічну природу, різновиди та основні властивості мікросистеми

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскільки мікросистема — це система економі­чних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відноси­ни; з приводу чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об'єд­нують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогоспо­дарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використо­вує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функ­ціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробни­чих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробни­чим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зо­крема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для законодавця важливо, щоб підприємство було обов’язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про ви­пуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувало­ся метою максимізації прибутку;

в) держава. У мікросистемі розглядається як су­купність органів влади, що є координатором та регу­лятором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробниц­тво товарів громадського користування тощо. Найсут­тєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відноси­ни у мікросистемі, є ресурси виробництва та його ре­зультати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здат­на видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ре­сурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використову­ються у виробничому процесі. Найчастіше їх назива­ють узагальнювальним словом "земля". Підприємни­цькі здібності — це особливі здібності окремих лю­дей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх ор­ганізацію у виробничому процесі та творче викорис­тання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів пове­дінки економічних суб'єктів та побудови відповід­них моделей має врахування таких властивостей ре­сурсів:

— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ре­сурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів;

— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вири­ти екскаватором, затративши незначну кількість пра­ці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно біль­ша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці роз­глядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ре­сурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здат­ність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.