Процес монополізації має позитивні та негативні наслідки.
Позитивні наслідки:
·більші можливості гігантських підприємств та їх об'єднань розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітні техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці;
·розширення масштабів планомірного й організованого розвитку економіки, свідомого регулювання економічної системи внаслідок виникнення і розвитку крупних господарських одиниць, координації їх діяльності;
·наявність змоги у гігантських підприємств завдяки масовому виробництву економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевими якісними товарами.
Негативні наслідки:
·практика встановлення монопольних цін, створення штучного дефіциту. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовляють переважну масу продукції. За підрахунками американських економістів, населення США щорічно переплачує майже 70 млрд. дол. через завищені груповими монополіями ціни;
·гальмування науково-технічного прогресу. Це відбувається тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нових досягнень науки і техніки у виробничий процес, стримуючи повне використання ресурсів, максимально можливе зниження витрат виробництва і відповідне зростання його ефективності;
·вкладання у гонитві за прибутком крупними компаніями коштів у проекти, які дають найвищу віддачу, з вилученням або істотним зменшенням при цьому інвестицій у важливіші з погляду широких верств населення виробництва. Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (кілька десятків мільярдів доларів) зменшують валовий національний продукт США;
·витрачання монополіями та олігополіями значних ресурсів для збереження і зміцнення монополістичних позицій, влади (шляхом використання гіпертрофованої реклами, підкупу державних чиновників з метою створення вигідної законодавчої бази, складнощі в отриманні від них малими і середніми фірмами дозволу на відповідний вид діяльності, встановлення такими чиновниками різних бар'єрів — ліцензійних, патентних та ін.);
·придушення конкуренції — важливої рушійної сили економічного прогресу. Тому П. Самуельсон називає монополію економічним злом. В поєднанні позитивних і негативних рис полягає одна з найважливіших сутнісних сторін монополії як економічної категорії.
Інструменти антимонопольної політики. Державою проводиться регулювання діяльності монополій, що ґрунтується на недоліках, пов'язаних з їхньою діяльністю, яким суперечливим воно не було б з економічної точки зору..
Антимонопольне регулювання може стосуватися, по-перше, регулювання злиття фірм.
По-друге, антимонопольне регулювання може здійснюватися щодо зловживань монополістом своєю владою через введення комітетом штрафних санкцій чи навіть, примусове роз'єднання фірми-монополіста.
По-третє, антимонопольне регулювання проводиться по відношенню до природних монополій — монополія, яка існує за рахунок економії на масштабах виробництва. Держава щодо них проводить регулювання рівня цін і якості продукту.
Регулювання діяльності природних монополій може здійснюватися декількома методами:
1. Лінійніціни, в основі яких лежить принцип мінімізації чистих збитків суспільства від монополії на основі встановлення цін, що відповідають умовам беззбитковості — рівності загального доходу загальним витратам.
2. Нелінійніціни.
Двоставочний тариф — найпростіший приклад нелінійного ціноутворення. Ціна складається з двох частин. Перша частина фіксується на рівні граничних витрат, а друга — повинна покрити збитки і встановлюється діленням величини прибутку на загальну кількість споживачів:
Р=МС + ТР/N
де N — кількість споживачів.
Однак такий метод має недолік: попит споживачів може бути різним для різних категорій споживачів (наприклад, пенсіонери), і фіксована частина ціни може бути вищою за надлишок для деяких споживачів; якщо вони підуть з ринку, тоді ефективність від введення такого ціноутворення знизиться.
3. Непрямерегулюванняцін, яке здійснюється регулюванням норм доходності та регулювання межі підвищення цін.
Регулювання норми доходності. Капітал, що був інвестований у фірму — природного монополіста, має давати віддачу, рівну середній по економіці, та забезпечувати залучення нових інвестицій для розвитку.
Держава не є найбільш ефективним інститутом захисту споживача. З розвитком економіки виникають приватні рейтингові, ліцензійні компанії, що визначають стандарти якості. У світі розвиваються ринки аудиторських, консалтингових послуг, фінансовий ринок, які теж регулюють діяльність монопольних об'єднань.
