Підприємство — це господарська та фінансова одиниця й одночасно юридична особа. Воно виконує певні економічні та соціальні функції. Основними економічними функціями підприємства є мобілізаційна, організаційна, творча і соціальна.
Виробничі відносини на мікрорівні — це передусім технологічні відносини. Технологія являє собою сукупність прийомів і способів перетворення вихідних ресурсів на готову продукцію. Кожна технологія характеризується певною комбінацією факторів, необхідною для забезпечення випуску певного блага.
Функція виробництва показує максимально можливий випуск продукції (Q), що може бути досягнутий за розрахунковий період за кожної конкретної комбінації факторів виробництва:
Q = f(x1, x2, …, xi, … xn) (1.3)
де n — кількість видів споживаних ресурсів;
xi — обсяг застосування ресурсу i-го виду.
Вираз «максимально можливий випуск продукції» є принципово важливим. Ним підкреслюється, що ресурси не повинні витрачатися даремно. Будь-яка їх комбінація має використовуватися підприємством ефективно.
Виробничий процес, як правило, може бути організований по-різному, із застосуванням різних технологій. Виробнича функція описує множину технічно ефективних способів виробництва продукції. Спосіб виробництва вважається технічно ефективним, якщо не існує ніякого іншого способу, в який для виробництва заданого обсягу продукції витрачається менша кількість принаймні одного виду ресурсів без збільшення споживання всіх інших ресурсів. Якщо ж спосіб А припускає використання одних ресурсів у більшій, а інших — у меншій кількості, ніж спосіб Y, то обидва способи розглядаються як технічно ефективні й обидва включаються у виробничу функцію. Отже, спосіб виробництва є технічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим у разі використання точно визначених обсягів ресурсів.
Після того, як підприємство визначило технічно ефективні способи виробництва, воно повинно вибрати з них один — економічно ефективний, тобто який забезпечує виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами чи за заданого розміру витрат забезпечує максимум випуску. Такий підхід дає змогу за збуту продукції збільшувати прибуток, обчислений як різниця між виторгом від реалізації продукції і витратами. Який з технічно здійсненних способів буде обрано і реалізовано, залежить від багатьох факторів, насамперед — від цін відповідних ресурсів.
Важливо мати на увазі, що виробнича функція відповідає деякому даному рівню технології. Якщо рівень технології змінюється внаслідок удосконалення матеріально-речовинних і особистісних факторів виробництва, то відповідно змінюється й виробнича функція.
«Пагорб виробництва» і варіації факторів. Виробнича функція може бути задана в табличний, аналітичний або графічний спосіб. Цінним інструментом вивчення виробничих функцій є їх геометрична інтерпретація.
За однієї незалежної та однієї залежної змінної [Y=f(x)] безупинна виробнича функція зображається лінією на площині з координатами у та х.
За двох незалежних змінних та однієї залежної змінної [Y = f(x1, x2)] виробнича функція зображується поверхнею у тривимірному просторі. У разі більшої кількості змінних виробнича функція являє собою гіперповерхню в абстрактному багатовимірному просторі.
У мікроекономічній теорії традиційно застосовується двофакторна виробнича функція, в якій максимальний обсяг випуску продукції за період (Q) визначається комбінацією певної кількості використаних одиниць праці (L) і капіталу (K):
Q=f(L,K) (1.4)
Двофакторну функцію нескладно подати у графічному вигляді. Зауважимо, що графічні методи, поряд із своєю безперечною перевагою — наочністю, мають і суттєву ваду: вони обмежують дослідника тривимірним простором або ж двомірною площиною. Однак висновки, отримані для двофакторних моделей, як показують практика і дослідження багатьох учених, справедливі й для n-вимірних випадків.
Виробнича функція — це відношення між будь-яким набором факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, виробленим за допомогою цього набору факторів:
де Q — обсяг виробництва; L — затрати праці; К — затрати капіталу; М — матеріали.
При незмінній технології виробнича функція має ряд властивостей, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:
1. Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, К, 
а зростає тільки 
2. Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявності певної кількості іншого. Разом з тим, є можливість без скорочення обсягів виробництва замінити деяку кількість одного фактора на певну кількість іншого. Однак така заміна має свої межі.
3. Зміни у використанні факторів виробництва більш еластичні в довготерміновому періоді, ніж в короткотерміновому.
Короткотерміновий період — це період виробництва, протягом якого деякі фактори виробництва не можуть бути змінені (найчастіше — капітал). Довготерміновий період — це період, протягом якого виробник має достатньо часу для зміни всіх факторів виробництва.
Якщо дещо спростити виробничу функцію, аналізуючи залежність обсягів виробництва лише від кількості праці та капіталу, то можна скласти виробничу сітку — таблицю, що описує виробничу функцію для певного максимального обсягу продукції, який може бути здійснений при кожній комбінації факторів виробництва (табл. 5.1).
Легко помітити, що однакові обсяги продукції можуть бути отримані при різних співвідношеннях факторів виробництва: 150 шт. при К = 300; L = 200 та при К = 200; L = 300; 210 шт. при К = 400; L = 200 та при К = 300; L = 300 тощо. Можна графічно показати ті комбінації факторів виробництва, що дають однаковий виробничий результат. Отримана таким чином крива називається ізоквантою (рис. 5.2).
Ізокванта — це крива, що відображає різні варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Ізо-кванти подібні до кривих байдужості. Так само, як криві байдужості відображають альтернативні варіанти споживацького вибору, що забезпечують певний рівень корисності, ізокванти відображають альтернативні варіанти комбінацій затрат ресурсів для виробництва певного обсягу продукції.
Ізокванта показує, що співвідношення факторів, які відповідають координатам точок М та N, забезпечать обсяг виробництва 200 шт. Однак при комбінації mi обсяг виробництва перевищить заданий. Через цю точку, як і через будь-яку іншу, можна провести свою ізокванту. Так ми отримаємо карту ізоквант (рис.5.3).
Карта ізоквант — це ряд ізоквант, що відображає максимальний випуск продукції за будь-якого набору факторів виробництва. Як і криві байдужості, криві ізоквант на одній карті ніколи не перетинаються. Кожна Ізокванта, розміщена на більшій відстані від
