Протекціонізм та фрітрейдерство

Зовнішня торгівля по-різному впливає на добробут різних соціальних груп: одні виграють у результаті укладання торгових угод, інші несуть збитки. До того ж виграш від міжнародної торгівлі нерівномірно розподіляється між партнерами по торгівлі. Отже, у ході розвитку міжнародної торгівлі зіштовхуються економічні інтереси різних прошарків населення, причому часто інтереси суперечать один одному. Це і обумовлює необхідність впливу держави на зовнішню торгівлю.

Міжнародна торгова політика – це цілеспрямований вплив держави на торгівельні відносини з іншими країнами. До найбільш розповсюджених цілей міжнародної торгової політики відносять:

- створення сприятливих умов для розвитку національного виробника;

- вирівнювання структури платіжного балансу;

- забезпечення стабільності національної валюти;

- зміна стратегії і тактики включення країни у міжнародний поділ праці;

- збереження економічної і політичної незалежності країни;

- збереження економічних та військових переваг.

У більшості випадків основною метою держави у сфері регулювання міжнародних торгових відносин є розширення експорту, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку, обмеження імпорту, зниження конкурентоспроможності іноземних товарів на внутрішньому ринку.

Існує дві основні форми міжнародної торгової політики держави: фритредерство (англ. free trade – вільна торгівля) або політика вільної торгівлі, та протекціонізм (лат. protectio – прикриття).

Фритредерство – політика держави, спрямована на утримання від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю. За таких умов торгівля розвивається під впливом ринку (існуючої кон’юнктури попиту та пропозиції). Фритредерство передбачає усунення будь-яких перешкод при ввезенні-вивезенні вітчизняних та зарубіжних товарів.

Протекціонізм – політика держави, спрямована на захист вітчизняного виробника від іноземної конкуренції. Конкретні форми протекціонізму різноманітні. Виділяють:

- селективний протекціонізм (спрямований проти окремих країн або окремих товарів);

- галузевий протекціонізм (захищає окремі галузі економіки, наприклад, сільське господарство, машинобудування тощо);

- колективний протекціонізм (проводиться об’єднаннями країн по відношенню до країн, які не входять у ці об’єднання. Наприклад, захисні торгові бар’єри, що вводяться країнами ЄС по відношенню до інших країн);

- прихований протекціонізм (здійснюється методами внутрішньої економічної політики. Наприклад, держава може зобов’язати органи влади закуповувати виключно товари вітчизняного виробництва, навіть якщо імпортна продукція виявиться дешевшою).

Крайньою формою протекціонізму є економічна автаркія – прагнення країни обмежити імпорт виключно тими товарами, виробництво яких всередині країні є неможливим.

Позиції протекціонізму більш сильні у країнах, що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Вільна торгова політика, спрямована на лібералізацію зовнішньої торгівлі, частіше практикуються країнами зі значним експортним потенціалом, а також у періоди високих темпів економічного зростання. І навпаки, під час економічного спаду та безробіття, ослаблення експортного потенціалу в суспільстві панують протекціоністські настрої. У реальній дійсності політика фритредерства та політика протекціонізму в чистому вигляді не існують. Як правило, використовуються різні варіанти їх поєднання.

Питання про те, що краще сприяє розвитку національної економіки, – політика вільної торгівлі або протекціонізм – не має однозначної відповіді. Дискусія між прихильниками вільної торгівлі та протекціонізму триває не одне століття. Наведемо найбільш розповсюджені аргументи на користь протекціонізму та їх критику з боку прибічників фритредерства.

1. Протекціонізм сприяє захисту вітчизняного виробника від іноземної конкуренції, підтримує рівень зайнятості та доходів у національній економіці, що стає особливо важливим у періоди економічного спаду.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. По-перше, існують альтернативні методи підтримки національного виробництва та зайнятості – це стимулююча бюджетно-податкова та грошово-кредитна політика. Незважаючи на те, що вони призводять до інфляції, протекціоністські заходи є більш інфляційними, оскільки перший ефект від введення тарифів, квот проявляється у зростанні цін. По-друге, внутрішнє виробництво не зростає автоматично через скорочення імпорту, оскільки імпорт зменшується внаслідок зниження споживання. По-третє, існує загроза розв’язанні торгової війни, в умовах якої навіть тимчасовий стимулюючий вплив зовнішньоторгових обмежень буде відсутнім.

2. Протекціонізм дозволяє послабити або подолати проблему дефіциту платіжного балансу: цілеспрямований вплив на скорочення імпорту сприяє зменшенню витоку валюти з країни; розширення експорту, навпаки, стимулює валютні надходження.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Досить часто причини дефіциту платіжного балансу пов’язані не з зовнішньою торгівлею, а з динамікою валютного курсу. Тому протекціоністська політика може і не дати очікуваних результатів.

3. Протекціонізм захищає вітчизняних виробників від іноземних конкурентів, які використовують дешеву працю при виробництві аналогічних товарів. Якщо не вжити протекціоністських заходів, збільшиться наплив дешевого імпорту на національний ринок. У результаті зниження внутрішніх цін зменшиться і заробітна плата, що може призвести до падіння рівня життя у країні.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Дійсно, рівень оплати праці у різних країнах відрізняється. Однак у даному випадку важливою є не погодинна ставка заробітної плати, а витрати по оплаті праці на одиницю продукції. Враховуючи, що дешева праця зазвичай менш продуктивна, у розрахунку на одиницю продукції її може знадобитися більше, ніж дорогої праці вітчизняних робітників.

Якщо галузь втратила конкурентні переваги та виявилася неконкурентоспроможною, її діяльність доцільно припинити, а продукцію замінити імпортом. Звільнені працівники отримають допомогу з держбюджету (на перекваліфікацію, переїзд в інші регіони тощо). У такому випадку державні витрати виявляються більш ефективними, ніж, наприклад, дотації вітчизняним виробникам, оскільки сприяють підвищенню мобільності трудових ресурсів, їх більш раціональному розміщенню та використанню, що стає фактором економічного зростання у довгостроковій перспективі.

4. Протекціонізм захищає нові, «молоді» галузі національної економіки, породжені науково-технічним прогресом, від конкуренції більш зрілих та ефективних іноземних фірм. Підвищення рівня зайнятості у передових галузях виробництва дає значні соціальні переваги, пов’язані зі зростанням знань, кваліфікації, запровадженням нових прогресивних типів суспільних відносин. Додаткові нагромадження, які утворюються у галузі в результаті запровадження протекціоністських заходів, можна використати на закупки сучасного обладнання, удосконалення організації виробництва. Коли галузь стане конкурентоспроможною, необхідність у протекціоністських заходах відпаде.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Галузі, які захищаються державою від іноземної конкуренції митними тарифами, квотами на імпорт, різноманітними субсидіями, дотаціями тощо, втрачають стимули розвитку та врешті решт можуть так і не стати конкурентоспроможними. До того ж протекціоністські заходи посилюють монопольне становище окремих підприємств.

5. Протекціоністські заходи захищають галузі, які виготовляють стратегічно важливі для країни види продукції або продукцію, що становить предмет національної гордості та престижу.

Критика цього положення прихильниками фритредерства. Подібні аргументи найчастіше висуваються бізнес-групами, які лобіюють інтереси окремих галузей та підприємств. Маючи широке законодавче представництво, вони добиваються впровадження захисних заходів для неконкурентоспроможних галузей або таких, що випускають продукцію у завершальних фазах життєвого циклу. Це негативно позначається на добробуті платників податків. Наприклад, введення митного тарифу веде до зростання цін, скорочення споживання. Надання виробникам дотацій, податкових і кредитних пільг створює додаткове навантаження на державний бюджет.

Таким чином, дилема «вільна торгова політика або протекціонізм» завжди знаходиться на перехресті соціально-економічних інтересів. Акцент на тому чи іншому типі торгової політики здатний суттєво вплинути на розподіл доходів у суспільстві.

Основними інструментами міжнародної торгової політики є митно-тарифне та нетарифне регулювання.