Зміст та основні цілі монетарної політики

Головним результатом функціонування грошово-кредитної системи є розробка і реалізація певної монетарної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки й визначає ефективність самої системи.

Монетарна політика – це узгоджена діяльність органів державної влади щодо управління грошовою масою, яка використовуючи певні специфічні механізми роботи, спрямована на досягнення заздалегідь визначених макроекономічних цілей. Часто її називають грошово-кредитною або ж просто – грошовою політикою.

Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає держава, яка реґулює цю сферу через свої представницькі органи – центральний банк і відповідні урядові структури, зокрема міністерство фінансів й органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом. Однак, вирішальна роль у розробленні й реалізації монетарної політики належить центральному банку, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.

Об’єктами, на які спрямовуються реґулятивні заходи грошово-кредитної політики є пропозиція грошей, відсоткова ставка, валютний курс, швидкість грошового обігу, рівень інфляції.

Монетарна політика виглядає “плаванням проти вітру” – вона покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії (політика “дешевих грошей”) і пригнічувати, утруднювати економічне зростання при перегріві кон’юнктури (політика “дорогих грошей”), а кінцева мета грошово-кредитного реґулювання економіки збігається з основоположними завданнями макроекономічної політики держави.

Роль монетарної політики в економіці країни визначається комплексом завдань останньої, які прийнято називати цілями грошово-кредитної політики, а саме:

- стабільність цін, адже за всіх часів і режимів ключовою умовою непохитності держави були і залишаються стабільні гроші, - за умов яких економічні аґенти здатні вести передбачувану і ефективну господарську діяльність, що сприяє стійкому і сталому економічному зростанню й зниженню рівня безробіття;

- забезпечення стабільності фінансових ринків, так як вони є барометром економіки, чутливими до різноманітних коливань й визначниками траєкторії руху усіх економічних аґентів від яких і залежить подальший розвиток народного господарства, основні макропоказники й добробут населення;

- реґулювання темпів приросту грошової маси, оскільки саме вона має прямий вплив на стабільність грошової одиниці й розвиток інфляційних процесів;

- нагляд за відсотковими ставками комерційних банків, адже кредити останніх у подальшому перетворюються в інвестиції – основне джерело економічного зростання, від рівня та якості якого залежатиме розвиток країни загалом і кожного економічного аґента зокрема;

- визначення рівня відсотків за державними облігаціями, тому що дані боргові зобов'язання мають істотний вплив на обсяг грошової маси в економіці – з одного боку, та становище державного бюджету – з іншого, які, у свою чергу, не є останніми у забезпеченні стабільності цін, розвитку економіки й добробуту населення;

- контроль темпу росту грошової бази, оскільки саме вона є підґрунтям, живильним середовищем для зростання грошової маси, вплив якої на рівень цін й стабільність грошової одиниці доволі вагомий;

- встановлення обсягів кредитування комерційних банків центральним банком, так як це впливає на рівень відсоткових ставок за кредити й активність інвестиційної діяльності, а як наслідок – рівень економічного зростання й становище фірм, держави і домогосподарств;

- нагляд за рівнем відсотків на міжбанківському ринку, адже останній складає головні артерії грошово-кредитної системи, пошкодження й хворобливе становище яких може викликати загальне ослаблення чи призвести до “коматозного стану” цілого організму - національної економіки країни.

Досягнення поставлених цілей здійснюється в основному за допомогою таких інструментів як операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки й норми обов’язкового резервування.

Операції на відкритому ринку – це інструмент монетарної політики, що проводиться центральним банком країни і дає можливість збільшувати (при купівлі цінних паперів) або зменшувати (при продажу цінних паперів) обсяг власних резервів комерційних банків зокрема та банківської системи в цілому, наслідком чого є зміна вартості кредиту і попиту на гроші.

Зміна облікової ставки. Річ у тому, що одна із функцій центрального банку полягає у тому, щоб бути “кредитором останньої надії”. Центральні банки надають позики фінансово міцним комерційним банкам, які мають несподівані і нагальні потреби в додаткових коштах. Коли комерційний банк отримує позику, він передає центральному банку виписане на себе зобов’язання, що ґарантовано прийнятою заставою – державними цінними паперами (здебільшого векселями).

Зміна норми обов’язкового резервування. Обов'язкові резерви – є часткою банківських депозитів, яка згідно зі встановленими нормативними актами повинна зберігатись у формі готівки в центрального банку задля запобігання кризи ліквідності, страхування ненадійних позик й ризикових ситуацій банкрутства, виступаючи ґарантією стабільності банківської системи у цілому.

Так, змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та кредитні можливості комерційних банків.