На противагу дискреційної фіскальної політики, яка передбачає свідоме зміна державних витрат і податків, існує недискреційна політика, звана також політикою вбудованих стабілізаторів, автоматичної фіскальною політикою. Під автоматичним, або вбудованим, стабілізатором розуміється економічний механізм, який автоматично реагує на зміни ВВП в різні періоди економічного циклу. Вбудовані стабілізатори можуть збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати його позитивне сальдо) в період спаду або зменшувати дефіцит (підвищувати позитивне сальдо) в період інфляції без спеціального втручання з боку уряду.
До вбудованих стабілізаторів відносяться податки, допомоги по безробіттю, соціальні виплати та ін. Вони служать для пом'якшення реакції економіки на зміни випуску товарів і послуг, рівня цін і процентних ставок.
Автоматична фіскальна політика заснована на автоматичній зміні суми податкових надходжень і розміру соціальних допомог при змінах стану економіки. У період підйому виробництва підвищується рівень зайнятості, зростають податкові надходження до бюджету, що означає збільшення сум коштів для підтримки безробітних та соціально не захищених верств населення. При спаді виробництва ситуація зворотна.
Розглянемо вплив зміни економічних умов на зміну рівня податків і трансфертних платежів. Збільшення реального випуску підвищує реальні доходи від усіх основних джерел податкових надходжень: прибуткових податків, відрахувань на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій, податків з продажу та обороту. Одночасно скорочуються витрати уряду на виплати трансфертних платежів (оскільки при зростанні виробництва скорочується кількість безробітних). З урахуванням цих обставин можна зробити висновок, що збільшення реального ВВП скорочує дефіцит державного бюджету.
Підвищення цін також впливає на доходи і видатки бюджету: збільшує номінальні доходи держави від податків при незмінному рівні випуску і одночасно - номінальні витрати бюджету (оскільки інфляція підвищує ціни на товари і послуги, придбані урядовими органами в рамках державного замовлення й через відсутність індексації трансфертних програм залежно від зростання вартості життя). Номінальне збільшення витрат буде менше необхідного при підвищенні рівня цін, так що реальні витрати знизяться.
Якщо всі статті бюджету індексуються, то зростання цін ніяк не впливає на реальний дефіцит держбюджету. Але на практиці так буває не завжди, а значить, номінальні величини податків зростають швидше, ніж номінальні величини державних витрат, тобто при підвищенні цін номінальний обсяг дефіциту держбюджету скорочується, причому в реальних цифрах це скорочення ще більш значно.
Зростання номінальних процентних ставок підвищує реальні витрати на погашення державного боргу. Разом з тим збільшуються і номінальні доходи державних органів від підвищення норм відсотка та облікової ставки банку, але в меншому ступені. Значить, підвищення номінальних процентних ставок збільшує як реальний, так і номінальний бюджетний дефіцит.
Зі сказаного випливає висновок: податкові надходження автоматично зростають в період економічного зростання і скорочуються в період спаду, а трансфертні платежі, навпаки, автоматично скорочуються в періоди економічного зростання і підвищуються в періоди спаду. Отже, в період спаду в економіці закономірно виникає дефіцит бюджету, але він все ж не настільки сприяє обвального спаду, як це було б без дії автоматичних стабілізаторів. Виникнення бюджетного надлишку під час пожвавлення економіки призводить до деякого стримування сукупного попиту: вбудовані стабілізатори пом'якшують його зміни і допомагають тим самим стабілізувати випуск національного продукту.
Головне достоїнство недіскреціонной фіскальної політики в тому, що її інструменти (вбудовані стабілізатори) включаються негайно при найменшій зміні економічних умов, тобто тут практично відсутня часовий лаг.
Недолік автоматичної фіскальної політики в тому, що вона тільки допомагає згладжувати циклічні коливання, але не здатна їх усунути. Слід зазначити, що чим вище ставки податків і величина трансфертних платежів, тим дієвіше недискреційна політика.
Практика останніх 5-10 років показує, що дискреційна фіскальна політика має досить помірний ефект, тому що мультиплікатори незалежно від застосовуваних нею інструментів дуже малі. Як свідчить досвід розвинених країн, короткостроковий податковий мультиплікатор в середньому дорівнює 0,5, а мультиплікатор держвидатків - близько 1; іноді фіскальні мультиплікатори бувають негативними - це парадоксальний випадок так званого «експансіоністського фіскального скорочення». Тому при виборі прийнятних бюджетно-податкових заходів фахівці останнім часом часто віддають перевагу автоматичним стабілізаторам. Вони вважаються більш дієвими, до того ж застосовуються без спеціального втручання держави і саме тоді, коли в цьому виникає необхідність.
