Філософські системи Платона та Аристотеля

1. Давньогрецька філософська думка. Платон і Аристотель.

Наука і філософія античної Греції є тим ґрунтом, на якому виросла сучасна європейська цивілізація, її світоглядна основа. Такі сучасні науки як логіка, фізика, геометрія, біологія, психологія, етика, економіка, соціологія тощо мають свій початок в античній Греції.

Становлення давньогрецької філософії відбувалось в VІ – V ст. до н. е. В наступні сторіччя відбувався її подальший розвиток. Давньогрецька філософська думка розвивається від наївно-стихійної філософії Фалеса і Анаксімандра до значно ґрунтовніших філософських поглядів Геракліта і Піфагора. Після них виникає вчення про атоми Левкіпа і Демокрита. Сучасник Демокрита Сократ висуває свою філософію – етичний антропологізм, центром якої є людина як моральна істота. Також він перший підніс знання до рівня чітких понять (дефініцій). До нього філософи, визначаючи якийсь термін, робили це стихійно.

Кульмінацією філософії періоду класичної Греції є вчення Платона і Аристотеля. Їхні філософські погляди глибоко продумані, системні і сильно деталізовані. Платон і Аристотель є сучасниками. У 369 році до н. е. сімнадцятирічний Аристотель стає слухачем «Академії» вже широко відомого на той час Платона і впродовж наступних двадцяти років залишається учнем Платона. Водночас, маючи свій світогляд, Аристотель розвиває своє вчення і врешті-решт проголошує: «Платон мені друг, але істина дорожча». Варто розглянути які погляди у філософіях Платона і Аристотеля спільні, а які відрізняються.

2. Погляди Платона і Аристотеля на суть буття.

В плані погляду на основу буття Платон і Аристотель є антагоністами, представляючи різні світогляди – ідеалізм і матеріалізм.

Платон першоосновою буття вважає свідомість, яка не є породженням матерії, але сама є причиною матеріальних форм. Світ речей, які сприймаються чуттями (тобто матеріальний світ) не є в кінцевому підсумку реальним. Все матеріальне народжується, змінюється і врешті-решт гине. Матеріальні речі існують лише завдяки тому, що існують їх безтілесні прообрази, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно їх причинами, і тими зразками, за якими створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Ідеєю всіх ідей виступає ідея добра як такого – джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець – особистісне начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона.

Першообрази усіх речей матеріального світу існують в ідеальному світі в своєму первинному, ідеальному стані. Але їхні відображення в матеріальному світі є недосконалими.

Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням душі і тіла. Тіло – смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене з елементів землі, води, вогню і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла – бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душу створив Бог. Душі творяться із залишків тієї суміші, з якої Бог створив душу космосу. Індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної (тобто чуттєвої). За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями. На протиставленні душі і тіла ґрунтується й теорія пізнання Платона. Її суть полягає в тезі, що знання – це пригадування (анамнез) того, що душа знала колись, а потім забула. Метод анамнезу – сходження до ідей, до загального. Але не шляхом систематизації часткового і одиничного, а шляхом пробудження забутого знання. Найголовнішим в методі анамнезу є мистецтво логічного мислення, філософські бесіди, запитання і відповіді тощо.

Аристотель началом буття вважає матерію і форму. Він вважає що суть буття будь-якої речі – її форма. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія є чиста можливість, потенціал речі, а форм – реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ.

Не заперечуючи існування душі і Бога, Аристотель відводить їм другорядну роль. Він не вважає що матеріальні форми створені Богом. Але все ж таки Бог вніс в матеріальний світ першооснову форм. Душа – це здійснення можливості життя природного тіла. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки не можуть існувати без матерії. Третя душа – метафізична. Ця метафізична душа незалежна від тіла і лише вона має здатність уявляти і мислити. Але в кінцевому підсумку душа існує лише заради існування фізичного тіла.

3. Погляди Платона і Аристотеля на державу і суспільство.

Погляди Платона і Аристотеля на державу і суспільство хоча і є трохи різними, але не антагоністичними. Вони одне одного доповнюють.

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі, точніше тим фактом, що в людей різна психологія. Розумній частині суспільства, чеснота якої полягає в мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шаленій частині, чеснота яких полягає в мужності – стан воїнів (стражів); низовинній, хтивій частині суспільства – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі Платона існує три групи громадян, три суспільні стани. І така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини суспільства перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива – в ній усі служать їй як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших. І це суспільство найбільш прогресивне – люди обіймають той суспільний стан, в якому їхні позитивні якості розкриваються найповніше, а негативні якості гальмуються і поступово трансформуються в позитивні.

Слід зауважити, що Платон не був певен що такий устрій держави взагалі можливо побудувати. Просто він вважав що так було б найкраще. А чи можливо таку модель державного устрою втілити на практиці або наскільки до неї можливо наблизитись – то вже інше питання. І тому в сучасній філософії і науці існує поняття «ідеалізація». Воно означає уявлення або моделювання якогось об’єкту або проекту, який має ідеальні якості (наприклад «ідеальний газ»). Але зрозуміло, що якості реального об’єкту (проекту) тією чи іншою мірою відрізнятимуться від ідеальних уявних якостей. І корисність або доцільність певного об’єкту або проекту полягає в тому наскільки його якості близькі до ідеальних.

Аристотель також формулював ідеальні зразки державного устрою. Однак він був більшим реалістом і спирався на аналіз наявних суспільних і державних форм. Заради цього він і його учні проаналізували суспільний і державний лад 159 міст-полісів Греції. В той час цей аналіз був першим і найбільшим порівняльним дослідженням у сфері суспільствознавства. Таким чином, Аристотель заклав основи порівняльного методу в суспільних науках.

Аристотель прийшов до розуміння того, що в економічному плані для процвітання країни потрібно забезпечити панування «середнього класу», його домінування в соціальній структурі, уникати надмірної поляризації суспільства на дуже багатих і дуже бідних. Також він засуджував рабство з моральних позицій: «усяке рабство протирічить природі». Головна задача держави – забезпечення як можна більш щасливого життя для якнайбільшої кількості вільних людей. В морально-етичному плані держава може вимагати від громадян певних позитивних якостей, без яких її існування і розквіт стають проблематичними. Доброчесність усіх громадян гарантує вільне і процвітаюче життя суспільства і держави. Ідеалом в людському житті є не аскетизм і не жага до насолод, а розумна стриманість, прийняття лише того що реально необхідно для життя у цьому світі.

Філософія еллінізму

Еллінізм, що охоплює період від завоювань Олександра Македонського до падіння західної Римської Імперії характеризує собою подальшу античну філософію. Зберігши багато чого з античної класики, Еллінізм, по суті, завершив її. Вихідні принципи, закладені великими греками, були систематизовані; відбувалося концентрування уваги на проблемі людини і суспільства. Філософія зосередилася на суб'єктивний світ людини. Відзначається різноманіття шкіл і напрямів цього періоду. У цей час були засновані 4 філософські школи: кініків, скептиків, стоїків і епікурейців.

Період Еллінізму важливий у відношенні філософії, хоча і не в такій мірі, як період Платона і Аристотеля. Після 3 століття до н.е. в грецькій філософії, по суті, немає нічого нового аж до неплатників. Але, тим часом, римський світ підготовлявся до перемоги християнства.

Завоювання Олександра Македонського змінили грецький світ. Він завоював Малу Азію, Сирію, Єгипет, Вавилон, Персію і т.д. Допитливі греки, при цьому, ознайомилися з древньою наукою вавилонян, з буддизмом, тобто з тією культурою, яка була у завойованих народів. Усюди Алекс. засновував грецькі міста, де намагався сформувати грецьку цивілізацію з додаванням місцевих традицій. Таким чином він проводив політику злиття греків і варварів. Йому це було необхідно, так як тільки з допомогою армії він не міг утримувати владу на завойованих територіях. Але Схід звик до однієї форми правління - влада царя і А. відчував себе здатним бути таким правителем, але для цього потрібно було змінити ідеологію греків і місцевого населення.

У греків існувало відчуття переваги по відношенню до варварам. Олександр, будучи не чистокровним греком, намагався зломити це почуття. Він одружився на двох князівнах варварських племен і своїх полководців змушував одружитися на місцевих жінках. Цим він хотів домогтися здійснення на практиці концепції того, що людство є єдиним цілим. У філософії цей космополітичний погляд бере початок від стоїків. Але насправді він з'явився раніше, тобто з часів А. Македонського. У результаті грецька цивілізація охопила велику територію в меншій мірі стала грецької. Але вплив А. на народи Азії було дуже великим. Однак, після його смерті не вдалося зберегти його імперії: вона розпалася на три великі частини і нащадки Олександра відмовилися від спроб подальшого злиття греків з варварами і встановили військові тиранії в кожній з трьох частин.

Найбільший вплив мав Єгипет. І особливо місто Олександрія, яка стала центром науки і культури епохи еллінізму. Тут був розташований "museon", де творили вчені з усього світу. Але вони займалися наукою не так як греки, тобто не всіма її областями, не обговорювали питання загальної філософії. Вони були фахівцями в сучасному розумінні цього слова. Наприклад Евклід і Архімед були математиками і не прагнули до відкриттів в області філософії. Епоха еллінізму характеризується спеціалізацією в усіх галузях, а не тільки у світі науки.

В суспільному устрої епохи еллінізму було багато протиріч. Після періоду завоювань А. Македонського, елліністичний світ перетворився в хаос через відсутність деспота, досить сильного щоб досягти міцного переваги. Поширені були суспільне невдоволення і страх перед революцією, що призвело до того, що багато філософів починали займатися астрологією. Стали вірити в долю, фортуну.

Руйнування колишньої моралі. Нестійкість соціально-політичної обстановки змусило людей переглянути свої погляди на деякі життєві ситуації. Змінилося поняття чеснота. Метафізика відступає на задній план, а індивідуальна етика стає найважливішою.