В офіційно-ділових паперах використовуються як сполучники сурядності, так і сполучники підрядності. Вони надають тексту книжного, власне ділового характеру.
Стилістичне забарвлення сполучників визначає сферу їх функціонування. Більшість із них належить до стилістично нейтральних, наприклад: і, або, якщо, проте, поки, для того щоб та ін. Переважно у офіційно-діловому мовленні вживаються сполучники: внаслідок того що, завдяки тому що, зважаючи на те що, з того часу як. Розмовне забарвлення властиве сполучникам: аби, а що, одначе, отож, буцімто, себто, покіль та ін. Як засіб стилізації використовуються у художніх творах застарілі сполучники: заки (поки), коби (якби), позаяк (бо) та ін.
Для уникнення повторів та для урізноманітнення мовлення вживаються синонімічні сполучники, наприклад: і, та; але, та, проте, однак; бо, тому що, через те що, оскільки, у зв’язку з тим що, поки, доки; зважаючи на те що, з огляду на те що; щоб, для того щоб, з тим щоб та ін.
Можливість заміни одного сполучника іншим є одним із шляхів удосконалення форми вислову.
Частина парних сполучників (не тільки …але (а) й, не лише…а й, не стільки …скільки) повинні стояти безпосередньо перед однорідними членами речення, наприклад: Ми маємо претензії не стільки до працівників цеху, скільки до його керівництва. Людину можна образити не тільки словом, але й дією.
У реченнях «Збори не відбулися, так як прийшло мало людей», «Ми не прийшли вчасно, так як ішов дощ» ненормативним є сполучник так як (треба: тому що, бо та ін).Уживання так як можливе хіба що тоді, коли так залишається в головній частині, а як починає підрядну, найчастіше порівняльну: Усміхався так, як його мати; Говорив так, як ніколи досі.
Як засіб створення милозвучності використовується чергування сполучників і – й - та.
І вживається:
а) перед йотованими (й, є, ї, ю, я): Розвиток банку і його стабільність залежить від…;
б) на початку речення: І комісія почала готуватися до роботи;
в) між приголосними, після паузи перед приголосними: Рівновага між попитом і пропозицією;
г) при зіставленні понять: війна і мир; добро і зло; прибутки і видатки; спад і піднесення.
Й вживається:
а) між голосними: Всі службові й особисті документи було переглянуто;
б) після голосного перед приголосним: Укладання й пролонгування контрактів було призупинено.
Та вживається:
а) якщо в реченні вже є і або й: Кафедра теорії та історії держави і права виконала навантаження; Під час обшуку були вилучені гроші та цінності.
б) для поєднання близькоспоріднених понять, явищ, станів: Фінанси та кредит; робота з газетами та журналами.
Сполучники повторюються між однорідними членами речення тоді, коли треба підкреслити вагомість кожного з перерахованих слів: Вже в перші години роботи комісії були залучені і правоохоронні органи, і працівники прокуратури, і співробітники СБУ.
Правопис сполучників
1. Разом пишуться складні сполучники, які становлятьтісне поєднання повнозначних слів із частками або прийменниками: адже, аніж, втім, зате, мовби, начеб, начебто, немов, немовби, немовбито, неначе, неначебто, ніби, нібито, ніж, отже, отож, притім, притому, причому, проте, себто, тобто, цебто, щоб, якби, якщо, атакож слова абощо, тощо.
Сполучники проте, зате, притому, тож, теж, щоб, якби, якже, які пишуться разом, слід відрізняти від однозвучного поєднання повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучник як службове слово поєднує члени речення або окремі речення. Однозвучні сполучення слів виступають членами речення, до них можна поставити питання. Наприклад: Щоб зекономити час, користуйтеся послугами Аерофлоту; але: Слідчі шукали за що б зачепитися. Якби тут був мій товариш!; але: Як би краще виконати завдання! Хоч не застав Івана дома, зате пройшовся; але: За те завдання його похвалили.
2. Окремо пишуться:
а) Сполучники з частками б, би, ж, же: або ж, адже ж, але ж, а як же, бо ж, коли б, коли б то, отже ж, хоча б, хоч би.
б) Складні сполучники: дарма що, для того щоб, замість того щоб, з тим щоб, з того часу як, після того як, при цьому, та й, так що, тим часом як, тому що й подібні.
3. Через дефіс пишуться сполучники отож-то, тим-то, тільки-но, тому-то.
Правопис часток
Частка (рос. частица) – службова частина мови, що об’єднує слова, які слугують для утворення граматичних форм, надаючи їм додаткових смислових чи емоційних відтінків.
Частки зі словами пишуться разом, окремо і через дефіс.
1. Разом пишуться:
а) Частки аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дехто, деякий, чимало, щодня, якнайшвидше, аніскільки ( але аби до кого, де на якому).
б) Частки би (б), же (ж), то, що у складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, мовби, немовбито, авжеж, атож.
в) Частка сь (ся) у зворотних дієсловах, у складі займенників, прислівників: будується, якийсь, колись, щось.
2. Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у словотворенні або уточнюють зміст цілого речення. Серед них частки би(б) (взяв би, прийшла б); же (ж) (Чому ж ти пропустив заняття?); то, це (що то за, що то, чи то); частка що в складі сполучних слів дарма що, тільки що, хіба що, що ж до.
3. Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: тільки-но, так-от, як-от, якось-то, все-таки, іди-бо (але: чим би то, скільки ж то). Частки будь-, небудь-, казна-, хтозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, який-небудь, казна-чий, хтозна-куди.
Правопис часток не і ні
Частка не пишеться разом:
1. Коли вона виступає в складі будь-якої частини мови в значенні префікса, тобто коли слово без цієї частини не вживається: негода, нежить, незабаром, неволити, невдовзі.
2. Коли вона є частиною префікса недо-, який означає неповну міру чогось: недобачати, недоторканість, недолік, недозрілий. Порівняй: Він недочув, але: Він не дочув моїх слів.
3. Коли вона з іменниками, прикметниками, займенниками та прислівниками означає одне поняття (можна підібрати антонім): неабиякий, невміння, неправда, невдалий, немалий.
Якщо поруч з прикметником є слова далеко, зовсім, аж ніяк або пояснювальне слово з часткою ні, то не пишеться окремо: нездатний, але ні до чого не здатний; невеликий, але зовсім не великий.
4. З дієприкметником, що не має при собі пояснювальних слів і стоїть перед іменником: нез'ясовані питання, але питання не з'ясовані; неспростовні факти, але факти не спростовані.
Частка не пишеться окремо:
1. Зі словами, з якими вона не становить одного поняття, а є лише запереченням (правопис можна пояснити тільки в реченні). Наприклад: Ця річка не широка (заперечення), але: Ця неширока річка впадає в Дністер (одне поняття).
2. З дієсловами, дієслівними формами, прикметниками, що виступають у функції присудків: ця справа не складна.
3. З числівниками, займенниками, присудковими словами, прийменниками і сполучниками: не ти, не тобі, не так, не треба, не другий, не дуже, не зовсім, не по-нашому.
Частка ні пишеться разом:
1. З займенниками: ніхто, нічий.
2. З прислівниками: ніколи, ніскільки.
Частка ні пишеться окремо:
1. У складі стійких словосполучень: ні риба ні м'ясо, ні кроку далі, ні так ні сяк.
2.Якщо вона виступає у функції повторювального єднального сполучника: ні спати, ні їсти; Дитина ще не вміє ні ходити, ні говорити.
3.У непрямих відмінках займенників, де є прийменник: ніщо - ні на що, ніхто - ні в кого, ні за що, ні до чого.
