Промова при привітанні гостей 2 страница

Отже, в добру путь, вельмишановні шанувальники красномовства, нова генерація риторів та ораторів нової України! Нехай Ваша душа не стомиться від пошуків таїни благодатного слова на духовних скрижалях пращурів, які були у вічних пошуках «особливого», «гідного», «достойного» слова: «...у безумовному послухові простягнемо недостойну нашу руку і, прийнявши посох слова від їхнього ж розуму, омиємо темноводну, але освітлену смиренномудрість; і на... чистих серцях їхніх, як на якомусь папері, або краще сказати, на духовних скрижалях будемо живописати Божественні слова, вірніше, Божественне насіння...»².

ПЕРЕДМОВА

Бо зо слів своїх будеш виправданий,

і ЗО СЛІВ СВОЇХ будеш ЗАСУДЖЕНИЙ.

Мф. 12:37

умовах демократизації, духовно-інтелектуального відродження українського народу, зростання культурно-просвітницької активності мас, гуманізації та гуманітаризації реформованої освіти, росту національної самосвідомості суспільства активізується проблема екології духу людини, народу, бо людина з часів Протагора була мірою усіх речей.

Нині настав час відродження національної культурної спадщини, зокрема й риторичної, — чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світу титанів думки, слова, духу — Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Петра Могилу, Феофана Прокоповича, Іоаникія Галятовського та інших просвітителів-гуманістів.

На повен зріст постала проблема підвищення якості освіти, перш за все за рахунок кардинальної зміни у ставленні до базових класичних наук давнього тривіуму, до якого належала риторика — наука і мистецтво публічної переконуючої комунікації, що становить фундамент професіоналізму вчителя, політика, юриста, дипломата, журналіста, менеджера та багатьох інших гуманітарних кадрів нової України: людей, які діють словом, — homo verbo agens (лат.).

Нині виникла гостра потреба у людях особистісного типу, які вміють самостійно мислити, переконувати живим словом, спонукати до дій в ім'я торжества істини, добра, краси.

У соціальному аспекті актуальність введення курсу культуротворчої риторики до середньої та вищої школи України зумовлена дефіцитом ораторської культури, недостатнім рівнем розробки проблем риторики в Україні, яка зазнала великих духовно-інтелектуальних втрат протягом нелегкого шляху до незалежності й суверенності. Зростання інтенсивності ораторської комунікації у часи формування молодої демократичної держави вимагає відродження класичної та національної риторичної спадщини, розвитку риторики як науки на якісно новому рівні, формування риторичної культури особистості з ефективним мисленням, якісним мовленням, оптимальним спілкуванням. Свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а також доля людей, отже, і всього суспільства. Тому значно зростає вагомість розвитку риторики, яку на Заході називають теорією і практикою комунікації (США), теорією мовного існування людини (Японія), неориторикою (Бельгія) тощо, а високоцивілізовані держави вкладають значні кошти в її розвиток з метою формування національного інтелекту як найціннішого ресурсу суспільства.

Важливу роль у відновленні національних риторичних традицій відіграють культурно-наукові передумови: в останні десятиліття активізувалися науки, спрямовані на розвиток мовної особистості, — стилістика, лінгвістика тексту, прагматика, герменевтика, культура мовлення, соціолінгвістика, психолінгвістика, еристика, соціальна і особистісна психологія, педагогіка, методика викладання мови тощо.

Однак, незважаючи на багатоманітність гуманітарних наук, кожна з них вивчає одну з граней мовної особистості. В результаті виникає суперечність, розв'язання якої передбачає появу певного цілісного підходу до розвитку мовної, а на її базі — й риторичної особистості. Роль синтезатора покликана відіграти риторика філософсько-дидактичного спрямування, у лоні якої ще 2500 років тому був створений повний ідеомовленнєвий цикл (системність мисленнєво-мовленнєвої діяльності як основа мовної особистості), який на коленому часовому виткові переосмислювався, збагачувався за рахунок розвитку суміжних наук.

Класичні науки (філософія, логіка, риторика та інші) з найдавніших часів були основоположними загальноосвітніми дисциплінами, бо слугували вихованню всебічно і гармонійно розвиненої людини — homo novus¹. Батько риторики, видатний оратор Давнього Риму Цицерон писав: «Краща у світі мета — стати хорошою людиною». Тому у давньому світі існували чисельні школи філософії, риторики, ораторського мистецтва, де обдарована молодь оволодівала секретами класичних наук на користь собі й державі.

Народ України хоче і повинен зростити духовну, високоморальну, інтелектуальну творчу особистість, відповідальну за мовленнєвий вчинок, — справжнього громадянина України. Тому відновлення статусу риторики як

¹ Нова людина (лат.).

науки і навчальної дисципліни є визначним кроком на шляху до творення демократичного, цивілізованого суспільства, в якому людина діє словом ефективно, переконуюче, пам'ятаючи слова П. Куліша: «Отечество собі ґрунтуймо в ріднім слові!».

Доповнена і перероблена «Риторика»¹ — комплексний посібник з риторики, який складається з таких частин навчального курсу, де викладаються основні науково-теоретичні та історичні категорії і закони риторики, хрестоматії, яка містить зразки народного золотослову, фрагменти праць риторів античного світу, давніх слов'ян, діячів українського риторичного Ренесансу XVII-XVTII ст., сучасних ораторів, афоризми мислителів давнього і сучасного світу про ораторське мистецтво тощо.

«Риторика» народилася як нагальна потреба нашого часу, коли ми усвідомили необхідність збирати, а не розкидати каміння. Відомий мислитель Даниїл Заточник писав: «...яко пчела, падая по различным цветам и совокупляя медвяны соты, тако и аз, по многим книгам избирая сладость словесную и разум, и совокупих аки умех воды морския»².

Цей посібник до курсу риторики подарує Вам «радість серця», за образним висловом Григорія Сковороди, коли припадете до безсмертної риторичної спадщини людства від найдавніших до сучасних днів. Ці інтелектуальні перли, нанизуючись, створили духовний дивоцвіт, у центрі якого стоїть прекрасна постать Оратора — мудреця й златоуста, патріота, громадянина, «сина Вітчизни», увінчаного лаврами безсмертя й любові.

Ця книга — чисте й унікальне джерело збагачення Вашої думки, високої й вишуканої краси слова. Щирий відгук у Вашому серці знайдуть риторичні думки з праць Горгія, Аристотеля, Цицерона, Платона, Демосфена, Ф. Прокоповича, М. Ломоносова та інших мислителів, мудрі й красномовні фрагменти з «Повчання» Володимира Мономаха, літописів преподобного Нестора, праць Кирила Туровського, пресвітера Козьми, Василія Великого, Піфагора, Георгія Кониського та інших. Про персонали «Риторики» можна сказати словами великого Гомера, який так писав про старого Нестора — учасника Троянської війни, мудрого порадника і красномовця: «Ex cuius lingua melle dulcior fluebat oratio»³.

¹ Див.: Сагач Г. М. Риторика.— К., 1993; Сагач Г. М. Золотослів.— К„ 1993; Сагач Г. М. По
хвальне красномовство,— К., 1996; Зязюн I. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії.— К.,
1997; Сагач Г. М. Золотослів.— К., 1998.

² В мире мудрых мыслей.— М., 1962.— С. 197.

З язика його лилися слова, солодші від меду (лат.).

Мета сучасної інтелігентної людини — осмислити риторичну скарбницю людства й рідного народу стосовно власних можливостей, конкретної ситуації спілкування, виробити свій оригінальний ораторський стиль, розширити інтелектуально-духовні обрії у широкому контексті світової культури.

Перероблена, доповнена «Риторика» адресована усім, хто хоче жити і творити в новій Україні. «Не вважайте себе незваними гостями на бенкеті мудреців, — писав Анатоль Франс. — Займіть підготовлене там вам місце. І тоді, віч-на-віч із прекрасними творіннями поетів, учених, артистів, істориків усіх часів і народів, ви правильно оціните свої здібності, і вашим очам відкриються нові, широкі, незвідані обрії»¹.

Візьміть «Риторику» у дорогу!

Автор

Душл культури - це культурд душі.

Гофміллєр

СЛОВО - ПЕрШЕ ДЗЕрКАЛО Духу. ГІЕТрАрКА

Глава І

ІСТОРІЯ РИТОРИКИ І КРАСНОМОВСТВА

1.1. Історичні традиції. Герої й боги красномовства

істина завжди торжествує. Цицерон

иторика має глибокі корені у світовій культурі. У міфології та її героях різних народів і культур простежується художньо-образне уявлення предків про велику роль живого слова, поетично-пісенного, риторично-публіцистичного мовлення, про яскраву, часом драматичну й трагічну долю людей, наділених божественним даром — красномовством.

Із сивої давнини до наших тривожних днів дійшли, долетіли на легких крилах мудрої й прекрасної афористичної думки деякі надзвичайно сильні, чарівні, фантастичні міфи про культурних героїв, богів, присвячені класичному мистецтву «солодкомовності», красномовства, ораторського мистецтва, чаруючого співу... Вони випромінюють магічну силу краси й духовності, дарують опоетизовану інформацію про класичне мистецтво й науку — риторику, яку уособлювала у давніх греків «прекрасноголоса» богиня Калліопа, яка була однією з дев'яти муз. Донька могутнього Зевса й Мнемозіни (богині пам'яті), Калліопа вирізнялася своїми обдарованнями серед усіх інших муз. Вона стала музою епічної поезії й науки. Синами Калліопи були прекрасні співці Лін, Орфей, фракійський цар Рес. Краса й мудрість Калліопи втілювалася митцями у скульптурному зображенні богині з вощаною дощечкою або сувоєм і грифельним прутиком у руках. Цікаво, що однією із відомих скульптур геніального оратора давнього світу Марка Туллія Цицерона було зображення Калліопи, біля підніжжя якої лежав він, кращий оратор усіх часів і народів.

Міф стоїть біля джерел словесного мистецтва, посідаючи значне місце в усній фольклорній традиції різних народів. З міфів виросли казки, казання, легенди.

У грецькій міфології відомі сирени — напівптахи, напівжінки, які успадкували від батька Ахелая дику стихійність, а від матері — музи трагедії Мельпомени — божественний голос. Вони мешкали на скелях безлюдного острова, всіяного кістками й висохлою шкірою їхніх жертв, яких сирени заманювали магічним, зачаровуючим співом. Виникає чисто риторичне запитання: якою ж силою краси й дієвості були наділені ці міфічні істоти, перед божественною піснею яких не могли встояти мужні й хоробрі мореплавці, які пройшли безліч випробувань достойно, та лише на цій землі знайшли свою неминучу смерть — загибель? Красномовним є й той факт, що легендарний Одіссей, пропливаючи повз ці небезпечні острови, прив'язував себе до щогли корабля й заливав воском вуха своїм товаришам.

Нас не можуть не зацікавити і уявлення пращурів, зокрема давніх греків, про величну гармонію космосу. До наших днів збереглися й дійшли уявлення класичної античності про вісім солодкомовних та мудрих сирен, які сидять на восьми небесних сферах світового веретена богині Ананке, створюючи своїм чарівним співом величну гармонію космосу. Як бачимо, звукова природа космічної краси, мелодійна ладовість, гармонія звукової величі — феномен, який чекає своїх дослідників на стику цілого ряду наук: від давньої риторики, міфології, філології, філософії до сучасної фоностилістики, психолінгвістики, акустики музикознавства тощо.

Сучасників — дослідників у галузі теорії й практики красномовства — вражають міфи Стародавнього світу про дивовижну, всеосяжну силу ораторського мистецтва. Зокрема, гордий імператор Траян звернувся одного разу до Діона Хризостома з такими промовистими словами: «Я не знаю, що ти говориш, але я люблю тебе не менше, ніж себе самого»¹. Справді, егоїстична натура володаря могла бути розчуленою лише видатним ораторським хистом Хризостома, вустами якого, як говорили давні, віщували боги.

У творах Платона знаходимо цікавий опис сили й могутності оратора, який володіє словом, що зцілює душі: «Я стверджую, що якби у Народному зібранні чи у будь-якому іншому зібранні зайшла суперечка, кого з двох об-

Див: Ораторы Греции.— М., 1985.— С. 5—27.

рати лікарем, то на лікаря ніхто і дивитися не схотів би, а обрали б того, хто володіє словом, — варто було б йому лише забажати...»¹.

Чи не парадоксальним є висновок Платона? Виявляється, що це звучить фантастично лише для нашого прагматичного часу, а тоді сприймалося як нормальне явище у такому суспільстві, де часом одна вдала промова могла змінити хід політичних подій, могла вплинути на рішення суду й відкрити шлях до слави, громадського визнання.

Видатний оратор Цицерон у своїх трактатах про ораторське мистецтво писав про формування нової людини — людини-патріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави. До речі, самі Цицерон та Демосфен, які були видатними ораторами й патріотами, ще за життя були увінчані лаврами «сина Вітчизни», «рятівника народу» і под.

У давньогрецькій міфології, крім богині Калліопи, знаходимо певні функції, пов'язані з мовленням, мистецтвом виступати у Народному зібранні, вести бесіду, полеміку, дебати тощо, й у деяких інших богів. Зокрема, богиня мороку, нічних видінь і чаклунства Геката була покровителькою деяких громадських занять людей, зокрема у суді, Народному зібранні, змаганнях, у суперечках, полеміці тощо.

Цікавим і не дуже відомим божеством грецької міфології є божество лихослів'я Мом, яке було пов'язане з темними космічними силами. Тривале зловживання терпінням богів, проти яких постійно пащекував Мом, призвело до вигнання його Зевсом з Олімпу.

Більші симпатії викликає богиня Осса, яка у грецькій міфології була персоніфікацією чуток. Як провісниця Зевса, вона приносила людям звістки від нього, її голос вважали «божественним», а саму називали «дитям золотої надії».

Одним із найпопулярніших образів грецької міфології у сфері володіння чарами словесного впливу на людей, богів та природу був Орфей, син богині Калліопи та бога Еагра (варіант: Аполлона). Магічна сила його мистецтва виявлялася у чарівному співі, прекрасній музиці, натхненних молитвах, за допомогою яких він сприяв аргонавтам у їхньому нелегкому поході, бо втихомирював морські хвилі, заспокоював гнів могутнього Ідаса, переконував пса Аїду Кербера, Еріній та Персефону повернути на землю кохану Евриді-ку. Трагічну смерть Орфея від вакханок оплакують зачаровані його співом, голосом та талантом птахи, звірі, ліси, каміння, дерева... Легенда про Орфея довгі роки надихає митців-нащадків на відтворення його образу у різних жанрах мистецтва. Цей повноводний потік любові невичерпний!

¹ Об ораторском искусстве.— М., 1980.— С. 37.

Разом із Орфеєм одним із батьків епічної поезії, «солодкомовності» у греків вважався Фамірід (Тамірис, Тамір), який був фракійським співцем, сином обдарованого музики й німфи. Це був надзвичайно гарний юнак, який майстерно грав на кіфарі, був переможцем на Піфійських іграх. Але юнака згубили гордість та марнослав'я: він кинув виклик Музам у досить грубій формі, пообіцявши їм у разі програшу віддати все, чого вони тільки забажають. Розлючені Музи-переможниці відняли в необачного Фаміріда найдорожче: вони осліпили його, позбавили голосу й уміння грати на кіфарі...

Давній Єгипет подарував світові цікавий міф про Сіа — богиню пізнання й мудрості, яка тісно пов'язана з богом Ху — втіленням божественного слова — вона сидить у вигляді гарної жінки праворуч бога Тота.

Тот у єгипетській міфології був богом мудрості, рахування й письма. Йому приписували створення усього інтелектуального життя країни: він був «владикою часу», вів літописи, створив писемність, навчив людей писати й рахувати. Він був покровителем переписувачів, архіваріусів, бібліотекарів, керував «усіма мовами» і сам вважався язиком бога Птаха, з яким його ототожнювали.

У японців божеством красномовства був Бенсай-тен (Бензай-тен), який входив до числа «семи богів щастя» і забезпечував як поліфункціональне божество довге життя, багатство, військові успіхи, захищав від стихійного лиха, дарував мудрість, красномовство. Він зображувався верхи на драконі чи змії з японським музичним інструментом біва у руках.

У давньоіндійській міфології є щонайменше дві богині красномовства — Бач і Сарасваті.

Богиня Бач — «мовлення», «слово» — є персоніфікацією мовлення. У відомій «Рігведі» їй присвячено гімн, у якому анаграмується її ім'я. Бач називали «царицею богів», «володаркою багатств». Вона вважалася донькою бога любові Ками. В епічний період вона стала богинею мудрості й красномовства, через що її почали ототожнювати з іншою богинею — Сарасваті. Сарасваті була поліфункціональною, бо первинно усвідомлювалася як богиня води, ріки, великого потоку. Сарасваті — популярна богиня давньоіндійського епосу: вона захищає співців, є богинею священного мовлення, богинею красномовства й мудрості, винахідницею санскриту й алфавіту деванагарі, виступає покровителькою мистецтв і наук. Індійські веди підкреслюють такі її риси, як краса, вишуканість, простота, білизна. Сарасваті стала дружиною Брахми як носителька численних творчих обдаровань і талантів, а любов народу до неї живе у віках.

Серед давніх візантійських, середньовічних, зокрема слов'янських, легенд викликає цікавість образ райського птаха з обличчям людини, який називався алконостом або сірином. Образ цей вочевидь пов'язаний із грецьким міфом про Алкіона, перетвореного богами у птаха. Спів цього птаха був таким прекрасним, що той, хто чув його, забував про все на світі. У російських духовних віршах періоду середньовіччя йдеться про птахів сірин, які, спускаючись із раю на землю, зачаровували людей своїм співом. Образ чарівного птаха у різних модифікаціях типу жар-птиця, диво-птах тощо є дуже популярним у східнослов'янській культурній традиції, зокрема українській та російській. Як бачимо, «солодкоголосі» птахи, міфічні істоти володіли тим прекрасним даром, до якого завжди прагнула людина, — оволодіння душами через гармонійне, прекрасне й чарівне Слово у всіх формах: слово поетичне, прозове, ораторське, пісенне, духовно-пророче...

Такі видатні оратори минулого, як Арістотель, Цицерон, Демосфен, Гор-гій та інші, ораторське обдарування обґрунтовували наявністю дару мислення, могутньої думки, як вони писали, — винайдення думки — логосу. Тому справжній ораторський талант виявлявся перш за все в силі змісту, інтелектуальній могутності оратора, який оволодівав розумом, волею, почуттям слухачів нетрадиційним, нестандартним, часом «алогічним», на перший погляд, мисленням. З цієї точки зору не може не зацікавити образ Іванушки-дурника, який є типовим втіленням казкової стратегії, що випливає з нестандартних постулатів практичного розуму, з опертям на пошук власних, оригінальних рішень у найскладніших ситуаціях. Це дарує йому успіх, повну перемогу над супротивниками, ворогами, опонентами. Його слово — не менш цікаве явище, ніж його справи: воно втілює магічно-юридичну функцію, як вважають спеціалісти (Ж. Дюмезіль). Він пророкує майбутнє, тлумачить незрозуміле, легко, жартома, з прислів'ями, приказками, мовними парадоксами загадує й відгадує найскладніші загадки, мова його відзначається розвиненою омонімією, полісемантичністю, метафоричністю тощо, що є виразною ознакою поетичного стилю, ораторського обдаровання Іванушки-дурника. Риси алогічності, зарозумілості, критичного мислення наближають цей казковий образ до образу юродивого, традиційного для слов'янської, зокрема російської, духовної традиції. Осмислення глибини і сили ораторського обдаровання цього популярного у слов'ян казкового образу може подарувати дослідникам безліч цікавих спостережень та висновків, бо ще не всі загадки Іванушки-дурника нами відгадані!

Інший слов'янський билинний герой — гусляр Садко — цікавий як талановитий співак, виконавець, гра якого принесла йому як громадське визнання, так і особисте щастя. Його чарівний голос, майстерна гра полюбилися Морському цареві, що сприяло щасливому одруженню Садка з прекрасною Чернавою, принесло йому славу, багатство, повне вдоволення життям. Вдячний Садко побудував у Новгороді пишні церкви, завдяки щасливій долі й видатному імпровізаторському таланту.

Східнослов'янська міфологія звеличує образ епічного співця — поета Бояна, який відзначався багатьма унікальними рисами талановитого оратора. Зокрема, у «Слові о полку Ігоревім», у написах у Софії Київській, у новгородському літописі Боян згадується як «віщий, аще кому хотяще песнь творити, то растекашеся мыслию по древу, серым вълком по земли, шизым орлом под облакы». Струни Боянові рокотали славу руським князям, які ставали на захист рідної землі. Відомий поет Ігор Шкловський та інші дослідники вважають легендарного Бояна «ритором, солодкомовним оповідачем», талановитим імпровізатором, бо звучать у віках, не стихаючи, його живі гусла, чарівний голос, дивовижні, вражаючі інтонації... Не змовкає у нашій вдячній пам'яті слава Боянова — «соловейка стародавнього часу». Так само нам, нащадкам слави предків, не личить забувати видатну ораторську пам'ятку — «золоте слово» Святослава, змішане із сльозою, мета якого — єднання усіх патріотів рідної землі перед вражою навалою. «Золоте слово», мудрі літописи, які творилися на нашій славній землі, пастирське слово та ін. — взірці високої ораторської культури наших предків, так само як і дивовижно-прекрасні міфи різних народів усіх часів — невичерпна скарбниця культурної, риторичної загальнолюдської спадщини¹. Народи творили тисячолітній національний золотослів, вбираючи й творчо використовуючи надбання попередніх епох, творячи ораторські перлини як свідчення глибоких етико-естетичних дум, поривань, мрій, надій... Прочитати цю величну книгу життя, осмислити загальнолюдський національний набуток — велике щастя й наш моральний обов'язок на стику епох. Адже вивчати риторику можна по-різному, але можна й через опанування красою й силою міфологічної риторичної спадщини: «Блаженна людина, що мудрість знайшла!» (Біблія).

Див.: Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким.— К., 1991.

1.2. Деякі етапи історії розвитку риторики

Слова - єдине, що житиме вічно.

Гезлітт

Риторика, як й інші науки, має свою історію, злети й падіння, без знання яких важко розраховувати на успіх, тим більше в ораторському мистецтві.

До недавнього часу були відомі більшою чи меншою мірою праці античних риторів Арістотеля, Цицерона, Демосфена, Квінтіліана та деяких інших авторів, частково й слов'янська риторична спадщина, особливо ломоносівського періоду, часів Київської Русі, епохи українського Ренесансу XVII-XVIII ст.

Дослідження останніх років виявили, що незмірні багатства зберігаються у рукописних відділах бібліотек у великих містах України та колишнього Союзу, осередках науки і культури, адже у XVII-XVIII ст. риторика була традиційною шкільною дисципліною.

Давня Греція, Давній Рим в епоху демократичного розквіту стали світовою скарбницею риторики й ораторського мистецтва. За законами Солона, кожний афінянин повинен був особисто захищати свої інтереси на суді, бо участь представників дозволялася лише у виняткових випадках, наприклад, у справах неповнолітніх, жінок тощо.

Інтенсивний темп життя демократичних полісів вимагав діяльності, яка б спиралася на практичні навички у найрізноманітніших галузях, — роботу знавців, майстрів, — «техне» (гр. — наука, ремесло, мистецтво). Серед них вирізнялося й словесне мистецтво логографів, риторів, які за наймом творили ораторські промови. Публічний виступ громадян у Народному зібранні чи в суді перед аудиторією у сотні й тисячі чоловік був невід'ємною частиною функціонування апарату державної влади у демократичних полісах Давньої Греції. Крім того, ораторське мистецтво користувалося в Елладі величезною повагою, популярністю, тому численні ораторські школи давнього світу ніколи не були порожніми.

Перше відоме керівництво — техне — для тих, хто готувався виступати публічно, належало, очевидно, сицилійським риторам Тисію й Кораку і давало рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, епілог) і які докази слід добирати.

На жаль, оригінальних ораторських праць чи фрагментів до наших днів майже не дійшло, крім комедії Аристофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Еврипіда за право поета називатися кращим чи наймудрішим

знавцем техне, а також деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Ісократа та інших¹.

Легендарний оратор давнього світу Демосфен жив у епоху, коли закінчувався період народоправства. Великий оратор і громадянин-патріот Демосфен намагався зберегти державний лад і своїм життям заплатив за вірність переконанням та ідеалам.

До наших днів дійшли ЗО промов Демосфена, у тому числі відома промова «Про вінок». Жодна з них не є плодом імпровізації, а є результатом тривалої, виснажливої праці, покладеної на віднайдення теми, її розвиток, схематизацію плану, на відпрацювання стилю, шліфування виразів. Великий трудівник Демосфен цілі ночі проводив за риторичною роботою, тому його недруги говорили, що промови Демосфена тхнуть лампадним маслом, яке він спалював у величезній кількості. Але його промови були «свіжими й чарівними, наче щойно вилились із грудей: вони наповнені життям, емоціями і, подібно творінням Фідіаса, не мають на собі жодних слідів різця, що працював так ретельно»².

У Давньому Римі народ брав безпосередню участь у вирішенні державних та судових справ, тому там також була великою сила ораторського слова, риторичного мистецтва. Видатний теоретик та практик риторики Марк Тул-лій Цицерон написав і виголосив низку ораторських шедеврів — «Брут», «Про знаменитих ораторів», «Оратор», «Про оратора» тощо³. Інший видатний оратор, Марк Фабій Квінтиліан, створив оригінальну систему навчання риторики на основі принципів Цицерона у вигляді 12 книг риторичних настанов. Квінтиліан, як й інші палкі прихильники таланту Цицерона, говорив, що небо надіслало його на землю, щоб дати приклад, до яких меж може дійти могутність слова.

Цікаво, що першу промову Цицерон створив у 25 років під назвою «На захист Публія Квінкція», а останню, 12-ту філіппіку, — у рік смерті, в 63 роки. У «Бруті» Цицерон називав риторику «матір'ю усього, що добре зроблено й сказано». Він відпрацював простий, блискучий, пристрасний, патетичний ораторський стиль, вважаючи складовими успіху оратора освіту, природний дар і ораторські вправи. ¹ Див.: Ораторы Греции.— М., 1985; Платон. Діалоги.— К., 1995.

Див. детальніше: Орлов Б. Демосфен и Цицерон. Их жизнь и деятельность.— СПб., 1898.— С. 52; Демосфен. Речи.— М., 1954.

Марк Туллий Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве.— М., 1972; Античные риторики.— МГУ, 1979.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї викував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найтонші вигини думки. Він залишив понад 100 промов, з яких 57 збереглось, як риторична скарбниця для усіх часів та народів.

У період середньовіччя у галузі риторики царювали догматизм і схоластика. Феодальний лад базувався на зовнішній, фізичній силі, на звичаї, що виливався у суворо визначені, незмінні формули. Дослідник О. Тимофеев писав: «Рішителем доль держав і приватних осіб був меч, а не слово»¹. Порівняйте ставлення до риторики Секста Емпірика, який у своїх творах, у розділі «Проти риторів» вважав риторику «не корисною», «шкідливою», «шарлатанством»².

Авторитет католицизму гнітюче діяв на розвиток риторики, бо тримав ключі від майбутнього блаженства. В тих умовах ораторське мистецтво не могло володіти творчою силою справжнього мистецтва, а оратору не знаходилося місця у державному житті. Політичне красномовство тоді майже не існувало, а ораторське мистецтво розвивалося в основному на церковних кафедрах, в університетах і судах.

Занепад і відродження риторики не могли не відбитися на розвиткові людини й суспільства. Реабілітація риторики в системі освіти знайшла втілення наприкінці середньовіччя, з поверненням тривіуму й квадріуму, серед яких риториці відводилося почесне місце у прагненні людини оволодіти світом через античний логос — єдність і гармонію думки й слова.

Першою серйозною спробою опису історії риторики Київської Русі є робота В. І. Аннушкіна «Перша російська «Риторика», видана у Москві, товариством «Знання» у 1989 p., де аналізується риторика «Сказання про сім вільних мудрощів», «Риторика» 1620 року, що дає багатий і глибокий матеріал для аналізу історії слов'янської риторичної думки.

Київська Русь — давньоруська держава IX—XII ст. — розквітала при Ігорі, Ользі, Святославі, Володимирі, Ярославі Мудрім. У Києві відкривалися перші бібліотеки, школи, розвивалися різні ремесла.

Після хрещення Русі активно створюються пам'ятки писемності, розвивається мистецтво, архітектура, література, культура слов'ян, зокрема риторична³.

¹ Тимофеев А. История красноречия с древнейших времен.— М., 1893.— С. 65.

² Див.: Секст Эмпирик. Сочинения в 2-х томах.— Т. 2.— М., 1975.— С. 122-144.

³ Див.: Вомперский В. П. Русские риторики XVII-XVIII вв.— М., 1988; Чепіга І. П. Ора
торське мистецтво на Україні в XVI—XVII ст.ст. // Українська мова і література в
школі.— 1989, № 10.