1. Щоб ти знав, як починати лист, то завжди май на думці, по-перше, причини, які спонукали до писання (наприклад, твоя любов до друга, а друга до тебе, що не дозволяє тобі забути його), і на підставі цього скажи, що ти завжди хочеш з ним розмовляти тощо. Крім того, можуть придумуватися інші причини (наприклад, чиєсь прохання, користь товариша, що має статися з якого-небудь повідомлення в листі, наша необхідність в писанні); потім про те, що повідомлення про цю чи іншу річ, на нашу думку, буде приємним для друга тощо. По-друге, ми можемо починати від нагоди, вказуючи, що ми не хотіли пропустити час, коли листи так потрібні товаришеві, наприклад: чи був коли-небудь вигід \365\ ніший час, щоб тобі добре послужитися? Я завжди шукав нагоди, щоб зміцнити дружбу з тобою міцнішими узами, і ось знайшов. Хоча ніколи ти не можеш зникнути з нашої пам’яті, /158зв./ однак, здається, що цей час певним чином поєднує нас, коли і т. д.
[2.] Завжди треб.а так розмовляти в листі, неначе друзі поруч з тобою; «Але оскільки громадська потреба не дозволяє нам бути разом, то я дуже радий, що мені випала нагода порозмовляти з тобою в листах».
[3.] Треба виправдатись за тривалу нашу мовчанку, пояснюючи, чому ми до цього часу не писали.
[4.] Якщо виникла затримка, то, повідомляючи про щось визначне чи навіть жартуючи, пишемо; «Я не міг описати тобі дуже дивної справи, і гадаю, тобі буде надзвичайно приємно почути про неї» і т. д.
[5.] Раніше може подаватися думка якого-небудь автора, яка простиляє шлях до викладу справи.
[6.] Можна починати від якого-небудь гідного згадки факту, щоб міг би бути водночас цінним для справи.
[7.] Легко розпочинати листи-відповіді, бо вони завжди пишуться в зв’язку з листом, присланим від товариша; такий спосіб двоякий: по-перше, просто говорячи, що ми отримали його листи і з них про те-то й те-то довідалися, і, по-друге, зображаючи яке-небудь почуття, що нас огорнуло з його листів: мовляв, мене страшенно приголомшив твій лист, чи «Я впевнений, що ти також добре знаєш, як я зворушений листом, якого отримав від тебе».
[8.] Часто можемо писати навіть і без будь-якого вступу, особливо, з причин, які викладені в 9-му розділі. Однак найкращий вид неповних листів маємо у відповідях, які починаються яким-небудь сполучним словом типу: однак, але, проте, навіть та інші. Ось як почав лист Ціцерон: «Однак я, Сервію, хотів би, як ти сам пишеш, щоб ти був присутнім у моєму найтяжчому горі». Адже таким чином, здається, що відповідь дає присутній.
[9.] Погляньмо тепер, який стиль повинні мати листи. Часто згадують дві основні риси листів, а саме: стислість і чіткість. Перша вимагає, щоб вступні частини були якнайкоротшими. У листах сімейного характеру вони [вступи] повинні бути подібними до переходів; іноді вони можуть займати тільки середні періоди, потім мали б йти підтвердження, спростування, складені з багатьох міркувань, якщо такі були, при цьому можна застосувати помірну ампліфікацію (не надмірну і не слізну). І тут особливо пригодиться емфаза. Виклад, якщо такий буде, треба подавати історичним, а не ораторським способом. \366\
[10.] Чіткість вимагає простої мови: слова загальновживані з прямим чи навіть переносним значенням, але від добре відомих речей, однак не цілком взяті з вулиці (що вказує на неосвіченість автора), а такі, якими, звичайно, користується більш освічений народ. Періоди — справжні і короткі, без художньої вишикуваності, такі, що самі спадають на думку; синтагми і члени періодів можна змішувати, але тут немає особливого правила: фігури у реченнях треба вживати часто. /159/ І це навіть є правилом загального стилю, зрештою, також тут є винятки, бо ж листи бувають іноді довшими і можуть складатися за зразком Ціцерона, якщо в них розглядається яка-небудь важлива і значна справа, якими є справи, написані царями до інших царів про союз, договори, війну, повідомлення про рішення. Так само і в релігійних справах, яких чимало в листах святого Василія до єпископів Італії та Галлії і до інших, а також послання, які називаються циркулярами. Крім того, в листах до народів, держав і общин тощо, але в них стиль буде більш високий і подібний до ораторського, хоча такі листи завжди повинні виглядати більш стримано, ніж ті декламаторські, сповнені пафосу.
[11.] Для повнішого пізнання стилю запам’ятай: уся різниця його обробки і значення особливо залежить від тієї справи, про яку йдеться, і від особи, до якої пишуть; бо якщо пишеш до товариша, рівного за положенням або нижчого про справу малого значення, то стиль має бути найнижчим і найпростішим; якщо пишемо до пристойнішого, то надай листові більш блискучого стилю. Якщо ж пишеш про щось дуже важливе, то значення справи вимагає більш високого стилю висловлювання. \367\
Книжка сьома
