Приклади, які ілюструють вміння дораджувати

Коли Пірр, цар Епіру, вів війну з римлянами, то послав до Риму оратора Кінея з проханням, щоб вони прийняли царя до міста для підписання перемир’я ⁹. А коли в цій справі винесли рішення передати її на розгляд сенатові з участю усіх сенаторів, то Аппій Клавдій, який через хворобу очей уже довго не брав участі в публічних нарадах, прибув на засідання до курії і вніс свою пропозицію, щоб Пірру відмовити в цьому, його промова збереглася б, якщо б лишилась друга декада історії Т. Лівія. Тепер є лиш одна згадка про це у витягу з його 13-ї книжки ¹⁰.

Ось і подумаймо, на що при згаданих даних можна було відповісти двояко.

По-перше, дораджується, що прохання Пірра треба задовольнити, беручи до уваги честь, адже ж прийом царя буде доказом римської слави та величі, а до того ще цар сам попросить дозволу на вхід до міста; далі, римляни не заперечать ані трохи своєї хоробрості, бо ж вони не побояться показати все своє ворогові, ані людяності, бо приймуть ворога гостинно, і, навпаки, якщо не приймуть царя, то дуже сплямують римське ім’я таким ганебним вчинком. У цьому проявиться певна їхня дикість, пуста забобонність, начебто таких, що бояться, щоб погляд царя не знеславив їхнього вільного міста; тоді особливо буде помітною їхня боязливість, наче б то вони бояться навіть погляду самого Пірра. По-друге, беручи до уваги користь, можна радити [щоб царя прийняти], бо не треба буде боятися жодної кари, а далі й тому, що краще можна буде вивідати про вдачу царя від його близьких, а саме: що він задумує, чого побоюється, чи певний у своїх силах тощо. Потім ще й тому, що завдяки цьому прояву людяності та переговорам буде змога укласти певніший та міцніший мир та скріпити дружбу, і, навпаки, якщо йому відмовити, то Пірр, ворог жорстокий і гордий недавньою перемогою, тому що ми відкинемо цей нерівний мир, ще більше буде шаленіти і не перестане нам шкодити з усієї сили, — і це підтвердиться, — адже ж, маючи доступ До одного міста, він нападе на інші залежні від Риму держави, як озброєний ворог. І навіть [з необхідності] треба буде боятися, щоб безсмертні боги, месники за попрошену і не дану гостинність, не відкрили міста мечем того, для кого \380\ воно було замкнуте. І нічого (з точки зору труднощів) тут нема, що здавалося б трудним: і це, чи доведеться Піррові вести війну в середині міста, і, навпаки, якщо не доведеться, то легше тоді він зможе вести розмову про умови миру через Сціпіонів ¹¹, ніж через послів. Нарешті, радісна та приємна (з точки зору приємності) буде згадка про цю подію, що саме вона сталася за наших часів, що царі добивалися побачення та переговорів з римським народом.

* Це саме відраджується.

Аппій Клавдій зміг проти цього виступити так: спочатку він відкинув сказане, потім спростував протилежне, підкреслюючи, що слава, якщо вона з цього може бути, насправді досягнена в усій повноті, бо Пірр /165/ вже попросив входу до Риму, і вона не буде більшою, якщо він увійде до міста. «А справді сміливий (з точки зору ганебного), або великодушний це вчинок, прийняти ворога в середині міста» — чи так хтось скаже? Скоріше це назвуть нерозумним вчинком. Адже того, що він хоче прибути для миру, ще не виходить, що він перестав бути ворогом, поки не укладено миру.

Отже, ввійде до міста, як ворог, і не ясно, чи вийде з нього другом. (З точки зору некорисного та шкідливого) і стосовно того, що якщо вийде з міста ворогом, то ще більше буде шкодити, коли сам все він розвідає, підкупить багатьох громадян золотом, порахує всіх сенаторів, огляне всі технічні споруди, вивчить зброю та укріплення, а багатства римлян збудять у нього жадобу, коли побачить незгоду громадян і замітить, хто з них рого хоче. Та він ще більше буде шаленіти, коли доведеться йому соромитись, що сам не зміг нічого вдіяти. Почуття жалю з приводу даремного штурму міста викличе ще більший гнів. Хто ж, справді, може знати, чи не послав він перед своїм прибуттям багатьох сюди, чи не сприяє йому вже багато з віроломних громадян, які нічого не бажають для скриття своїх слідів злочину, як тільки прибуття царя Пірра. А боятися, щоб Пірр не завоював інші міста, то це ознака незвичайної розпачі, бо чи ж слід віддати Рим, щоб інші міста не попали під його володіння? Вони ж від порятунку Риму залежні, а не Рим від них. Справді, тут нічого не перешкоджає вести переговори про укладення миру, але треба більше цінувати безпечну війну, ніж небезпечний мир.

(З необхідності): чи потрібно, якщо він. прийде, прийняти найганебніші умови миру, щоб його взагалі не впустити. Якщо ж можна відкинути такі умови миру, то легше буде боротися з тим, хто не побував у Римі. Не надати гостинності ворогові — це значить, що боги не можуть мститись за не виявлену гостинність, бо треба остерігатись цього ворога. \381\ Інакше, якщо Пірр, будучи гостем, вийде звідси, не добившись успіху, то доведеться говорити, що гостинність знеславлено, і тоді треба буде боятися набагато більшого гніву богів.

(З точки зору важкого): досить є труднощів у зв’язку з тим, що Пірр буде в Римі: в таких умовах не було б забобонного переконання перед царським поглядом, якщо б не було упередження предків до самого царського імені, які не потерпіли, щоб добрий громадянин і консул Л. Тарквіній проживав у Римі ¹².

(З точки зору приємного та прикрого): не може бути жодної приємності із зустрічі з царем, хіба тільки тому, хто по-рабськи і надто підло думає про римське ім’я і т. п. Запам’ятай: треба з усією пильністю берегтися, щоб оці поняття: почесне, корисне, необхідне, легке, приємне, ганебне і т. п. не вживалися в промові недоречно, а особливо тоді, коли вона виголошується в присутності досвідчених суддів, бо вони пізнають мистецтво і зменшують вагу доказів. /165зв./ «...» \382\

Книжка восьма