Ці листи бувають такі звинувачення і виправдання чи захист. Крім того, є й інші види, наприклад, скарга з погрозою і позов зі звинуваченням. Прохання про помилування, \360\ хоч відрізняється від захисту тим, що не так виправдовує себе від злочину, як вимагає звільнення від гніву й кари, все-таки може зараховуватися до цього виду і складатися на його зразок.
1. ПРО ЗВИНУВАЧУВАЛЬНІ ЛИСТИ
Іноді звинувачуємо інших, а іноді тих самих, кому пишемо. Це друге обвинувачення може називатися скаргою або позовом. Якщо хтось вчинив якийсь дуже тяжкий злочин, ми можемо розпочати лист раптово, без вступу, але спокійним і співчутливим вигуком. /156зв./
Коли горе, на яке скаржимось, не таке вже велике, чи навіть якщо це серйозний випадок, то вступ треба почати від характеристики особи, якій пишемо, або від викладу загального стану: наскільки небезпечна провина, чи як рідко можна знайти вірну дружбу, або від того, яких жорстоких страждань зазнає щире кохання тощо. Тоді треба викласти дуже коротко факти беззаконня і. якщо потрібно, обгрунтувати. Потім для підсилення, вживаючи якнайм’якші слова, ми можемо розповісти, чому це неправильно зроблено, що привело до цього [злочину] друга, чи когось іншого, що заслужено завдало нам образи.
На закінчення заохочуватимемо або до прийняття кари, або, якщо діємо м’якше, особливо, коли ми своїм звинуваченням завдали горя тому, кому пишемо, то будемо просити, щоб в майбутньому цього не було і покажемо, що ми занепокоєні майбутнім стражданням більше, ніж теперішнім чи минулим. Як приклад може бути другий лист з V книжки «До близьких», в якому Ціцерон, пишучи до Антонія, звинувачує його в невдячності («Незважаючи на те, що я вирішив не посилати до тебе ніяких листів...»). Крім того, численні приклади таких листів є ще в святих отців, у яких вони скаржаться на беззаконня щодо них; якнайжалісливіші і якнайкращі листи ти знайдеш у святого Василія 58, які адресовані ним до Григорія і відповіді того в свою чергу Василієві, в яких вони один одного звинувачують у знехтуванні обов’язком і в незбереженні вірної дружби: перший лист Василія під числом 33: «Я одержав листи твоєї святості...» і другий лист — Григорія під числом 34: «Це було розумно...»; третій лист Григорія під числом 35: «Ти не перестанеш нас лихословити...» \361\
2. ПРО ЛИСТ ВИПРАВДУВАЛЬНИЙ АБО ЗАХИСНИЙ
Це, власне, відповідь на попередній лист. Вступ можна побудувати, починаючи від опису кривди, яку ми відчули з з боку товариша, або помірно спростовуючи звинувачення друга; потім заперечуватимемо зроблене і при цьому треба буде спростувати те, на підставі чого визнають, що вчинок мав місце, або, зрештою, вчинку не заперечуватимемо, але тоді добре його проаналізуємо. Якщо ж бо ми не заперечуємо факт, але не можемо правильно його показати, то візьмемося за применшення злочину, називаючи його помилкою і перекладемо на інших осіб, які нас обманули і довели до цього, або на час, або на місце, на необережність і долю, або на необхідність, вік тощо. Але іноді не варто применшувати злочинів, а відверто просити вибачення, чим і подібні ці листи до листів-прохань.
Закінчення може бути протилежне чотирьом пунктам, що подані перед цим: по-перше, якщо у нас була любов, або в когось іншого, яку захищаємо, то доводитимемо, що вона є і буде незмінною; по-друге, коли ми будемо просити, щоб легковажне підозріння щодо нашої невинності навіть і в добрих вчинках не змінило його прихильності тощо. По-третє, якщо подібним чином умовлятимемо, щоб мала образа не ламала великої і тривалої дружби. І, по-четверте, коли прагнемо до примирення (дивись попередню книгу, де йдеться про пом’якшення гніву). Прикладом на це є 1-й лист II кн. «До близьких», в якому Ціцерон оправдується перед Куріоном 59 за зволікання з листами. /157/
Розділ одинадцятий
