Про періоди і, передусім, про суть, різновидності і частини періодів

З ритму, на думку найкращих учителів риторики, оратор неодмінно пізнає смисл слів, тому ритмічна промова має неабияке значення насамперед для того, щоб захоплювати і зворушувати душі [слухачів]. Адже речення без такої ритмічної побудови не може набути своєї сили і значення, бо важко може входити в душу те, що зараз же вражає у вухах, неначе в якомусь передсінку.

Через те промови багатьох, хоч і відзначаються вченістю і змістовністю, подобаються, звичайно, не завжди. Часто слухач не знає, чого в цій промові немає, а якби добре оцінив її за всіма ораторськими законами, то переконався б, що їй бракує ритму, відповідної композиції і зв’язку слів. Так, часто дивуємося, що у недосолених стравах немає смаку, \252\ хоча здається, що для смаку нічого не бракує. /97зв./ Тому ми, розглядаючи більш важливі речі, вважаємо меншим те, що, здається, має менше значення. Відтак оратори, докладаючи дуже багато зусиль і праці для пізнання цього мистецтва, не заздрять з приводу легкого способу його набування тим, які, як кажуть, лизнули ораторства тільки краєчком уст, а в цілому ставляться до нього байдуже і з гордістю; і ці останні, аж смішно, думають, що, лежачи горілиць і хроплячи, за кілька днів можуть стати видатними ораторами.

1. Треба найперше запам’ятати, що ритмічна будова промови двояка: зв’язана і вільна. Зв’язною називається така, яка закінчується періодами, тобто має ритм і зв’язок речень, побудований за певним законом. А вільною вважаємо таку будову, яка також не обходиться без ритму, але у якій відсутній зв’язок між періодами з огляду на різнорідність їх змісту. Щоб добре оволодіти однією і другою, треба знати, що таке кома [синтагма], член періоду і які є різновидності періодів.

2. Частина періоду, що по-грецьки називається «ηόμμαa» — це найкоротша частина мови, яка має якийсь смисл. Хоча інколи вона є частиною періоду або члена періоду, та й тоді має смисл або певний закінчений або незаrінчений смисл, але не завершену повну думку, наприклад, «і я боюся, судді». Подеколи вона [кома] не виходить за свої межі і тоді має певний закінчений смисл і завершує всю думку. Для прикладу нехай буде промова Ціцерона «На захист Планція» ¹⁹, 55, яка дуже переповнена синтагмами: «Маєш великий маєток, тішишся загальною пошаною, багато у тебе друзів, багато прихильників, багато людей, які сприяють твоїй славі». /98/

Член періоду, що по-грецьки «ηωλον», по-латині memhrum — це словесно закінчена частина речення, яка має певний смисл. Він називається «словесно закінченою частиною», тому що має багато слів і може складатися більш, ніж з двадцяти складів. Якщо ж має менше п’ятнадцяти складів, то тоді вже не є членом періоду, а тільки комою, отже він відрізняється від коми тільки числам складів.

Кажуть, що [член періоду] має якийсь смисл так само, як і кома. Часом член є частиною періоду і тоді має певний закінчений смисл, але не повну завершену думку, наприклад, «якщо на полях і пустельних місцях має таку силу відвага...» Іноді він закінчує речення і тоді має певний завершений смисл та повну завершену думку, як-от у вже наведеному члені періоду: «На полях і пустельних місцях має таку велику силу відвага...» \253\

4. Члени періоду можуть бути трьох видів: простий, складений з ком і складений з членів. Простий член — це такий, що не складається з ком, як це ми вже бачили. Складений з ком — це такий, у якому є синтагми або коми, як ось відомий вислів Ціцерона: «Лоб, очі, обличчя, дуже часто обманюють» (До брата Квінта, I, 1, 15) ²⁰. Складений з членів — це такий, що раніш, ніж закінчитись, продовжується якимсь іншим вставленим членом, у двочленному періоді таким є перший і другий член. Ось приклад з промови «На захист Росція Амеріна: «За чиєю радою він вбитий, бачу, чиєю рукою замордований, не сумніваюся».

Приклад мови, побудованої з членів періоду, маємо у промові «На захист Мілона», 37: «Коли ж потім спочив його [Клодія] кинджал, якого він одержав від Катіліни? Ним він намірився на нас: це я не дозволив йому вдарити вас за мене; це він робив засідки на Помпея; це він убивством Папірія ²¹ заплямував Аппієву дорогу ²², пам’ятник, що носить ім’я Аппія; це ж він після довгого проміжку часу знову звернувся був проти Імене». /99/

5. Період, що по-грецьки περιοδος, а по-латині circuitus або ambitus, так визначається Арістотелем: «Мова, початок і кінець якої видно, і її можна легко схопити одним поглядом» («Риторика», 3, с. 1409). Щоб зрозуміти це визначення, запам’ятай, що в періоді є дві частини: протасис і аподосис. Протасис — це та частина, що починає речення, і почувши яку, слухач напружується і чекає закінчення. Аподосис — це саме закінчення речення, яке заспокоює розум.

Отже, Арістотель каже, що період — це те, якого початок, або протасис, і кінець, або аподосис, знаходиться на виду, тобто на виду думки, а не ока, і його можна легко бачити одним поглядом і водночас розуміти.

Протасис і аподосис не можна зрозуміти окремо, але, як я вже сказав, розум, охопивши протасис, жде аподосису, а коли той прийшов, звертається знову до протасису і, бачачи їх зв’язок, схоплює, неначе одним поглядом, ціле речення. Як, наприклад (Ціцерон, «Філіппіка», 10, 20): «Таким прекрасним є повернення волі, що при цьому навіть не треба уникати смерті». Тут протасис — це перший член: «Таким прекрасним є повернення волі», а аподосис — другий член: «що при цьому навіть не треба уникати смерті» і т. д. З цих частин жодну не можна зрозуміти окремо; коли чую «таким прекрасним є повернення волі», то не зупиняюсь, а уявляю собі, що далі щось ще буде у зв’язку з цим, очевидно, наведений вже аподосис «що навіть не треба уникати смерті» і т. д. А щоб його легко зрозуміти, повертаю до протасису і вже бачу одие і друге водночас, неначе одним поглядом. Саме так побудованому \254\ реченню надаємо назву періоду, а латиняни називають це обходом, кругом, обігом, описом, охопленням, продовженням і т. д.

6. Різнорідність періодів (щоб поминути незначні, які тут дуже старанно нагромаджують софісти) видно на підставі числа членів. Одні називаються властивими періодами, інші — невластивими. Властивих періодів чотири: моноколон (одночленний), що має один член, диколон — два, триколон — три, тетраколон — чотири члени. Щодо них коротко запам’ятай таке:

7. Одночленний період, щоб відрізнятися від простого члена, повинен бути трохи довшим і саме одним членом, який складається з ком або з інших членів. Наприклад, якщо скажеш: «Не важчим бувають інколи муки катів від мук хвороб», то це буде член періоду. А періодом буде те, що Ціцерон («Філіппіка», XI, 8) так висловлює з доданням коми: «Не важчими є муки, тортури катів, ніж інколи муки хвороб». Та про це треба дбати не надто старанно.

У диколоні протасис міститься в одному члені, а алодосис — у другому, (як, наприклад, «Проти Верреса», промова 4, 37, 72): «Він протягом трьох літ вів себе в цій провінції так, що здавалося, він оголосив війну не тільки людям, /99зв./ а й навіть безсмертним богам».

8. У триколоні за протасисом, що охоплений одним членом, іде алодосис, що міститься в інших двох членах або навпаки, два члени — це протасис, а третій — це аподосис. Приклад першого знаходимо в «Філіппіці» (IX, 1): «Я б хотів, сенатори, аби безсмертні боги зробили можливим, щоб ми скоріше складали подяку Сервієві Сульпіцієві живому, ніж по його смерті прагнули віддати йому належну пошану». Приклад другого є в IV-ій промові «Проти Верреса», 34, 75: «Коли цей грабіжник і ворог всяких священнодійств та обрядів побачив її, був ніби поранений тим самим смолоскипом, так почав палати жадобою і шалом».

9. У тетраколоні протасис міститься в одному, аподасис у трьох останніх членах, або навпаки, або — що є красивішим і елегантнішим, — у двох членах міститься протасис, а два наступні — це аподосис.

Дуже гарним прикладом цього періоду є початок промови «На захист Цеціни» ²³, (I, 1): «Якби стільки значила на Форумі та в суді безсоромність, скільки на полі та у відлюдних місцях значить відвага, мусив би А. Цеціна поступитись перед безсоромністю Секста Ебутія ²⁴, коли проти нього вжили насильства».

10. Зверни також увагу, що інколи один період або один член так продовжується в другому, що, здається, — це тільки \255\ один член або один період. Тут, звичайно, допомагає фігура зевгми ²⁸, як, наприклад: «Хай змагається моя пильність з їхньою жадобою, ваша безкорисливість — з його грішми, ваша стійкість — з погрозами і могутністю його опікунів». Тут є три одночленні періоди, що видно кожному, хто подумає, бо, як видно, словами «хай змагається» поєднуються всі. /100/

11. Крім того, справжній період не повинен мати надто розтягнених членів. Найбільшим є триколон і не завжди в його членах вимагається таке число складів, як у члені періоду, про що ми сказали вже. Іноді він може складатися з коротких членів, як, наприклад: «Якщо це життя нужденне, прямуймо до іншого».

12. Періоди, що мають більше, ніж чотири члени або виголошуються в інший спосіб, ніж ми дотепер сказали, називаються несправжніми періодами і мають окремі назви. Тут подаю визначніші з них: надмірний, пневматичний період, період-«пневма», поширений періодичний виклад, розтягнений період. Про окремі з них пізнай коротко таке.

13. Надмірний період — це член або розтягнений член і довгий як натягнутий шнур, звідки і взяв свою назву, бо σλοτυος по-грецьки «шнур». Він утворюється двояким способом: або за допомогою фігури гіпербатон, тобто шляхом нагромадження багатьох членів або ком, бо інакше буде мати види, як, наприклад, у промові «Про аграрний закон», 11, 5, проти Рулла: «Я кажу, квірити, що в цій главі згідно з таким розділом закону, всі племена, народи, провінції і царства віддані під владу і суд десяти, мужів».

14. Пневматичний період — це або триколон або тетраколон і називається пневматичним від πνεμα [дух, дихання], тому що мова пристосовується до дихання, як-от цей диколон в «Аграрному законі» проти Рулла, 11, 6: «Отже, я, починаючи з першого розділу закону аж до останнього, квірити, переконуюся, що це все задумано, розпочато і проведено тільки для того, щоб установити владу десяти керівників державного скарбу /100зв./ над провінціальними податками, над усією республікою, над царями вільних народів, і, нарешті, над усім світам, і що це все дається під фальшивим приводом проведення земельного закону».

15. Періодом-пневмою називається така форма речення, що одночасно містить у собі багато ком і членів і тягнеться доти, поки дихання і легені того, хто говорить, можуть виголошувати. Таким є період-пневма в промові Ціцерона «На захист поета Архія», 31: «Судді! Благаю вас, якщо мужі такого видатного таланту можуть разраховувати не тільки на людську, а й божественну рекомендацію, то ви \256\ цього мужа, що завжди звеличував вас, ваших вождів, героїчні подвиги, римського народу, обіцяв дати вічне свідоцтво похвали також тим остатнім пережитим нами і вами внутрішнім небезпекам; і він належить до числа тих, яких завжди всі вважають і називають блаженними, ви прийміть його під свою опіку, щоб здавалося, що скоріше принесла пільгу ваша людяність, ніж ранила його ваша суворість».

Період-пневма відрізняється від пневматичного періоду тим, що він побудований за правилом справжнього періоду, але має начебто розтягнені члени і може мати їх більше, ніж чотири. Ця різниця дуже незначна.

16. Розтягнений період відрізняється від періоду-пневми хіба тільки тим, що він, звичайно, довший від того, який можна виголосити за один віддих, і вживається для вираження величини справи, як і період-пневма, і тому майже тотожний з останнім.

17. Поширений періодичний виклад подібний у дечому до справжнього періоду, але не зберігає його законів і бува?, навіть коротшим від нормального. Він не має /101/ належного числа складів або містить більше, ніж чотири члени, які, однак, у справжньому періоді взаємно пов’язані.

Прикладом хай буде початок промови «На захист Мілона»: «Починаючи свою промову на захист найхоробрішого мужа, ганебно боятися, і це саме в той час, коли сам Тіт Анній турбується більше про добро республіки, ніж про своє власне, мені також буде не до лиця, якщо я при розгляді його справи не зможу показати такої стійкості духа, яка є у нього, але мене лякають ці нові обставини незвичайного суду, куди не кину погляд, шукаю і не знаходжу прийнятих на Форумі звичаїв, ні звичаю суддів».

Розділ п’ятий