З ритму, на думку найкращих учителів риторики, оратор неодмінно пізнає смисл слів, тому ритмічна промова має неабияке значення насамперед для того, щоб захоплювати і зворушувати душі [слухачів]. Адже речення без такої ритмічної побудови не може набути своєї сили і значення, бо важко може входити в душу те, що зараз же вражає у вухах, неначе в якомусь передсінку.
Через те промови багатьох, хоч і відзначаються вченістю і змістовністю, подобаються, звичайно, не завжди. Часто слухач не знає, чого в цій промові немає, а якби добре оцінив її за всіма ораторськими законами, то переконався б, що їй бракує ритму, відповідної композиції і зв’язку слів. Так, часто дивуємося, що у недосолених стравах немає смаку, \252\ хоча здається, що для смаку нічого не бракує. /97зв./ Тому ми, розглядаючи більш важливі речі, вважаємо меншим те, що, здається, має менше значення. Відтак оратори, докладаючи дуже багато зусиль і праці для пізнання цього мистецтва, не заздрять з приводу легкого способу його набування тим, які, як кажуть, лизнули ораторства тільки краєчком уст, а в цілому ставляться до нього байдуже і з гордістю; і ці останні, аж смішно, думають, що, лежачи горілиць і хроплячи, за кілька днів можуть стати видатними ораторами.
1. Треба найперше запам’ятати, що ритмічна будова промови двояка: зв’язана і вільна. Зв’язною називається така, яка закінчується періодами, тобто має ритм і зв’язок речень, побудований за певним законом. А вільною вважаємо таку будову, яка також не обходиться без ритму, але у якій відсутній зв’язок між періодами з огляду на різнорідність їх змісту. Щоб добре оволодіти однією і другою, треба знати, що таке кома [синтагма], член періоду і які є різновидності періодів.
2. Частина періоду, що по-грецьки називається «ηόμμαa» — це найкоротша частина мови, яка має якийсь смисл. Хоча інколи вона є частиною періоду або члена періоду, та й тоді має смисл або певний закінчений або незаrінчений смисл, але не завершену повну думку, наприклад, «і я боюся, судді». Подеколи вона [кома] не виходить за свої межі і тоді має певний закінчений смисл і завершує всю думку. Для прикладу нехай буде промова Ціцерона «На захист Планція» 19, 55, яка дуже переповнена синтагмами: «Маєш великий маєток, тішишся загальною пошаною, багато у тебе друзів, багато прихильників, багато людей, які сприяють твоїй славі». /98/
Член періоду, що по-грецьки «ηωλον», по-латині memhrum — це словесно закінчена частина речення, яка має певний смисл. Він називається «словесно закінченою частиною», тому що має багато слів і може складатися більш, ніж з двадцяти складів. Якщо ж має менше п’ятнадцяти складів, то тоді вже не є членом періоду, а тільки комою, отже він відрізняється від коми тільки числам складів.
Кажуть, що [член періоду] має якийсь смисл так само, як і кома. Часом член є частиною періоду і тоді має певний закінчений смисл, але не повну завершену думку, наприклад, «якщо на полях і пустельних місцях має таку силу відвага...» Іноді він закінчує речення і тоді має певний завершений смисл та повну завершену думку, як-от у вже наведеному члені періоду: «На полях і пустельних місцях має таку велику силу відвага...» \253\
4. Члени періоду можуть бути трьох видів: простий, складений з ком і складений з членів. Простий член — це такий, що не складається з ком, як це ми вже бачили. Складений з ком — це такий, у якому є синтагми або коми, як ось відомий вислів Ціцерона: «Лоб, очі, обличчя, дуже часто обманюють» (До брата Квінта, I, 1, 15) 20. Складений з членів — це такий, що раніш, ніж закінчитись, продовжується якимсь іншим вставленим членом, у двочленному періоді таким є перший і другий член. Ось приклад з промови «На захист Росція Амеріна: «За чиєю радою він вбитий, бачу, чиєю рукою замордований, не сумніваюся».
Приклад мови, побудованої з членів періоду, маємо у промові «На захист Мілона», 37: «Коли ж потім спочив його [Клодія] кинджал, якого він одержав від Катіліни? Ним він намірився на нас: це я не дозволив йому вдарити вас за мене; це він робив засідки на Помпея; це він убивством Папірія 21 заплямував Аппієву дорогу 22, пам’ятник, що носить ім’я Аппія; це ж він після довгого проміжку часу знову звернувся був проти Імене». /99/
5. Період, що по-грецьки περιοδος, а по-латині circuitus або ambitus, так визначається Арістотелем: «Мова, початок і кінець якої видно, і її можна легко схопити одним поглядом» («Риторика», 3, с. 1409). Щоб зрозуміти це визначення, запам’ятай, що в періоді є дві частини: протасис і аподосис. Протасис — це та частина, що починає речення, і почувши яку, слухач напружується і чекає закінчення. Аподосис — це саме закінчення речення, яке заспокоює розум.
Отже, Арістотель каже, що період — це те, якого початок, або протасис, і кінець, або аподосис, знаходиться на виду, тобто на виду думки, а не ока, і його можна легко бачити одним поглядом і водночас розуміти.
Протасис і аподосис не можна зрозуміти окремо, але, як я вже сказав, розум, охопивши протасис, жде аподосису, а коли той прийшов, звертається знову до протасису і, бачачи їх зв’язок, схоплює, неначе одним поглядом, ціле речення. Як, наприклад (Ціцерон, «Філіппіка», 10, 20): «Таким прекрасним є повернення волі, що при цьому навіть не треба уникати смерті». Тут протасис — це перший член: «Таким прекрасним є повернення волі», а аподосис — другий член: «що при цьому навіть не треба уникати смерті» і т. д. З цих частин жодну не можна зрозуміти окремо; коли чую «таким прекрасним є повернення волі», то не зупиняюсь, а уявляю собі, що далі щось ще буде у зв’язку з цим, очевидно, наведений вже аподосис «що навіть не треба уникати смерті» і т. д. А щоб його легко зрозуміти, повертаю до протасису і вже бачу одие і друге водночас, неначе одним поглядом. Саме так побудованому \254\ реченню надаємо назву періоду, а латиняни називають це обходом, кругом, обігом, описом, охопленням, продовженням і т. д.
6. Різнорідність періодів (щоб поминути незначні, які тут дуже старанно нагромаджують софісти) видно на підставі числа членів. Одні називаються властивими періодами, інші — невластивими. Властивих періодів чотири: моноколон (одночленний), що має один член, диколон — два, триколон — три, тетраколон — чотири члени. Щодо них коротко запам’ятай таке:
7. Одночленний період, щоб відрізнятися від простого члена, повинен бути трохи довшим і саме одним членом, який складається з ком або з інших членів. Наприклад, якщо скажеш: «Не важчим бувають інколи муки катів від мук хвороб», то це буде член періоду. А періодом буде те, що Ціцерон («Філіппіка», XI, 8) так висловлює з доданням коми: «Не важчими є муки, тортури катів, ніж інколи муки хвороб». Та про це треба дбати не надто старанно.
У диколоні протасис міститься в одному члені, а алодосис — у другому, (як, наприклад, «Проти Верреса», промова 4, 37, 72): «Він протягом трьох літ вів себе в цій провінції так, що здавалося, він оголосив війну не тільки людям, /99зв./ а й навіть безсмертним богам».
8. У триколоні за протасисом, що охоплений одним членом, іде алодосис, що міститься в інших двох членах або навпаки, два члени — це протасис, а третій — це аподосис. Приклад першого знаходимо в «Філіппіці» (IX, 1): «Я б хотів, сенатори, аби безсмертні боги зробили можливим, щоб ми скоріше складали подяку Сервієві Сульпіцієві живому, ніж по його смерті прагнули віддати йому належну пошану». Приклад другого є в IV-ій промові «Проти Верреса», 34, 75: «Коли цей грабіжник і ворог всяких священнодійств та обрядів побачив її, був ніби поранений тим самим смолоскипом, так почав палати жадобою і шалом».
9. У тетраколоні протасис міститься в одному, аподасис у трьох останніх членах, або навпаки, або — що є красивішим і елегантнішим, — у двох членах міститься протасис, а два наступні — це аподосис.
Дуже гарним прикладом цього періоду є початок промови «На захист Цеціни» 23, (I, 1): «Якби стільки значила на Форумі та в суді безсоромність, скільки на полі та у відлюдних місцях значить відвага, мусив би А. Цеціна поступитись перед безсоромністю Секста Ебутія 24, коли проти нього вжили насильства».
10. Зверни також увагу, що інколи один період або один член так продовжується в другому, що, здається, — це тільки \255\ один член або один період. Тут, звичайно, допомагає фігура зевгми 28, як, наприклад: «Хай змагається моя пильність з їхньою жадобою, ваша безкорисливість — з його грішми, ваша стійкість — з погрозами і могутністю його опікунів». Тут є три одночленні періоди, що видно кожному, хто подумає, бо, як видно, словами «хай змагається» поєднуються всі. /100/
11. Крім того, справжній період не повинен мати надто розтягнених членів. Найбільшим є триколон і не завжди в його членах вимагається таке число складів, як у члені періоду, про що ми сказали вже. Іноді він може складатися з коротких членів, як, наприклад: «Якщо це життя нужденне, прямуймо до іншого».
12. Періоди, що мають більше, ніж чотири члени або виголошуються в інший спосіб, ніж ми дотепер сказали, називаються несправжніми періодами і мають окремі назви. Тут подаю визначніші з них: надмірний, пневматичний період, період-«пневма», поширений періодичний виклад, розтягнений період. Про окремі з них пізнай коротко таке.
13. Надмірний період — це член або розтягнений член і довгий як натягнутий шнур, звідки і взяв свою назву, бо σλοτυος по-грецьки «шнур». Він утворюється двояким способом: або за допомогою фігури гіпербатон, тобто шляхом нагромадження багатьох членів або ком, бо інакше буде мати види, як, наприклад, у промові «Про аграрний закон», 11, 5, проти Рулла: «Я кажу, квірити, що в цій главі згідно з таким розділом закону, всі племена, народи, провінції і царства віддані під владу і суд десяти, мужів».
14. Пневматичний період — це або триколон або тетраколон і називається пневматичним від πνεμα [дух, дихання], тому що мова пристосовується до дихання, як-от цей диколон в «Аграрному законі» проти Рулла, 11, 6: «Отже, я, починаючи з першого розділу закону аж до останнього, квірити, переконуюся, що це все задумано, розпочато і проведено тільки для того, щоб установити владу десяти керівників державного скарбу /100зв./ над провінціальними податками, над усією республікою, над царями вільних народів, і, нарешті, над усім світам, і що це все дається під фальшивим приводом проведення земельного закону».
15. Періодом-пневмою називається така форма речення, що одночасно містить у собі багато ком і членів і тягнеться доти, поки дихання і легені того, хто говорить, можуть виголошувати. Таким є період-пневма в промові Ціцерона «На захист поета Архія», 31: «Судді! Благаю вас, якщо мужі такого видатного таланту можуть разраховувати не тільки на людську, а й божественну рекомендацію, то ви \256\ цього мужа, що завжди звеличував вас, ваших вождів, героїчні подвиги, римського народу, обіцяв дати вічне свідоцтво похвали також тим остатнім пережитим нами і вами внутрішнім небезпекам; і він належить до числа тих, яких завжди всі вважають і називають блаженними, ви прийміть його під свою опіку, щоб здавалося, що скоріше принесла пільгу ваша людяність, ніж ранила його ваша суворість».
Період-пневма відрізняється від пневматичного періоду тим, що він побудований за правилом справжнього періоду, але має начебто розтягнені члени і може мати їх більше, ніж чотири. Ця різниця дуже незначна.
16. Розтягнений період відрізняється від періоду-пневми хіба тільки тим, що він, звичайно, довший від того, який можна виголосити за один віддих, і вживається для вираження величини справи, як і період-пневма, і тому майже тотожний з останнім.
17. Поширений періодичний виклад подібний у дечому до справжнього періоду, але не зберігає його законів і бува?, навіть коротшим від нормального. Він не має /101/ належного числа складів або містить більше, ніж чотири члени, які, однак, у справжньому періоді взаємно пов’язані.
Прикладом хай буде початок промови «На захист Мілона»: «Починаючи свою промову на захист найхоробрішого мужа, ганебно боятися, і це саме в той час, коли сам Тіт Анній турбується більше про добро республіки, ніж про своє власне, мені також буде не до лиця, якщо я при розгляді його справи не зможу показати такої стійкості духа, яка є у нього, але мене лякають ці нові обставини незвичайного суду, куди не кину погляд, шукаю і не знаходжу прийнятих на Форумі звичаїв, ні звичаю суддів».
Розділ п’ятий
