Ринок праці й механізм його рівноваги

Трудові ресурси являють собою частину працездатного населення від 16 – 54 років (жінки) і від 16 – 59 років (чоловіка). У всій сукупності ресурсів трудові ресурси займають особливе місце. Трудові ресурси, преутворюючи матеріали в процесі реалізації виробничої функції, забезпечують досягнення результатів технологічно й економічно ефективного способу проведення. Щоб забезпечити себе даним видом ресурсу, підприємство стає активним учасником процесу купівлі-продажу на ринку праці. Саме на цьому ринку реалізується вся система суспільних відносин між покупцем (роботодавцем) і продавцем (найманою робочою силою). Працівник є носієм і власником своєї робочої чинності, тобто сукупності своїх здатностей до здійснення певних видів трудової діяльності. По суті об'єктом угоди є право використання одиниці ресурсу праці певного якості в певних умовах і період часу. Відмінні риси трудового ресурсу проявляються й у тому, що працівник не може служити тільки коштом для досягнення цілей підприємства. Він вносить певний життєвий зміст у виробничий процес. Володіючи здатностями, ініціативою, волею, найманий робітник є не тільки пасивним об'єктом керування, але й провідником самостійної лінії поведінки. Будучи формально членом якої-небудь певної структури підприємства, працівник у той же час може входити до складу неформальних груп людей, спілкування з якими буде впливати на поведінку їх один з одним і відповідно на ефективність виконуваних завдань.

Слід зазначити й таку особливість трудового ресурсу, як невіддільність прав власності на товар (праця) від його власника. Праця являє собою процес витрати робочої чинності свого носія, що приводить до виникнення особливих відносин у процесі її купівлі-продажу. Працівник лише частково реалізується на проведенні, його буття не обмежується тільки виробничою діяльністю. Працівник знаходить самовираження поза проведенням, у безлічі соціальних контактів. Поряд із грошовим аспектом угоди між роботодавцем і продавцем праці, значну роль відіграють і не грошові аспекти угоди: умови праці, мікроклімат у колективі, перспективи просування по службі й професійного росту.

Угода, що укладається на ринку праці теж специфічна. Їй властивий високий ступінь індивідуальності. Оскільки кожний працівник унікальний, а робочі місця відрізняються друг від друга й пред'являють до працівників специфічні вимоги, те й трудові угоди в значній мірі носять індивідуальний характер. Висновок угоди припускає початок тривалих відносин між суб'єктами ринку праці. Система відносин на ринку праці складається з відносин між найманими робітниками й роботодавцями; між суб'єктами ринку праці й представниками персоналу, асоціацій роботодавців, служби зайнятості й ін; між суб'єктами ринку праці й державою.

Основним документом, що регулюють взаємини між підприємством, працівником і державою є Закон України «Про зайнятість населення в Україні»

Роботодавці виходять зі своїх потреб, умов, вимог до найманого працівника. Найманий працівник виходить із рівня й умов оплати праці, заходу його привабливості й т.п. Якщо збігаються фактори попиту та пропозиції, то на цій основі визначається ціна одиниці ресурсу праці даного якості, тобто заробітна плата (годинна ставка, посадовий оклад), що вказується в договорі (контракті). Договір може бути припинений або продовжений за бажанням сторін. У ньому викладаються умови, які повинна дотримувати кожна зі сторін. Істотну роль у таких ринкових відносинах приділяється профспілкам основним партнером, що є, від імені найманих робітників. Увесь ринок праці виконує не тільки функцію формування попиту та пропозиції й рівноважної ціни на трудовий ресурс, але й виражає систему соціально-економічних відносин між суб'єктами.

Таким чином, відмінність трудових ресурсів від інших видів ресурсів укладається в наступному:

1. Людей вносить життєвий зміст у виробничий процес і не може служити тільки коштом для досягнення мети організації.

2. Людей лише почасти реалізується на проведенні.

3. Людей має здатності, ініціативу, волю і є провідником самостійної лінії поведінки.

4. Людей не може цілком належати підприємству, він самостійно ухвалює розв'язок працювати йому чи ні.