Короткий термінологічний словник

 

Адаптація - пристосування людини до певних умов життєдіяльності.

Адаптація трудова - активне пристосування індивіда до змінюваної трудової ситуації.

Адаптація соціальна - вид взаємодії особи із соціальним середовищем, у ході якого відбувається погодження вимог та сподівань взаємодіючих сторін.

Адміністрація — (від. лат. administratio - управління, керівництво) - 1) сукупність розпорядчих і виконавчих органів державного управління; 2) керівний персонал органів самоуправління, закладів, підприємств або організацій, посадові особи в структурі управління.

Активність соціальна - всіляке прагнення особи, соціальної групи освоїти культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, проявляючи соціальну творчість.

Акупунктура суспільства (соціальна, економічна, політична, духовно-культурна) - відчутні (уразливі) точки в певних сферах суспільного життя, які можуть майже за незначного впливу на них (діяння) справити вплив на все життя суспільства, його розвиток.

Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сфор­мульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.

Аномія — стан соціальної системи, за якого значна частина громадян, знаючи про існування обов'язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Атрактори соціальні (політичні, економічні, духовно-культурні) (від лат аttraho - притягаючи до себе) — випадкові, такі, що само виникають.

Біфуркація (від лат bіfurkas) — роздвоєння, вилоподібне розділення соціальних, економічних, політичних явищ і процесів.

Валідність (обгрунтованість) інформації — відповідність результатів саме тим яви­щам і процесам, які передбачалося дослідити.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими найбільш формальна.

Верифікація — перевірка, емпіричне підтвердження теоретичних положень науки шляхом зіставлення їх з об'єктами спостереження, чуттєвими даними, експериментом.

Вибіркова сукупність — певна кількість відібраних за суворими правилами еле­ментів генеральної сукупності.

Вибірковий метод — науково обгрунтований підхід, за результатами якого роб­лять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його пев­ної частини.

Випадковість соціальна (політична, економічна) - непередбачені, такі, що самовиникають на основі внутрішніх причин, самоорганізовуються, явища і процеси, самостійний елемент (властивість) соціального життя, який впливає на нього конструктивно (позитивно) або деконструктивно (негативно).

Відхилення (негативний вибір) — небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Вільне інтерв'ю — тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань.

Вірогідність соціального знання - істинність соціологічного знання, тобто його відповідність соціальній реальності, яку вивчають, пізнають людина і суспільство.

Вітчизняна соціологія - соціологічна думка, що виникла і розвивалася на території України за всі часи її історії та соціологія сучасної України як суверенної держави.

Включене спостереження - вид спостереження, за якого дослідник безпосеред­ньо включений у досліджуваний процес.

Власник-громадянин — особа, яка володіє правами власника, індивідуально привласнює дохід від власності, але сама безпосередньо не займається підприємницькою діяльністю.

Власник-підприємець - особа, яка володіє всіма правами власника-громадянина і здійснює підприємницьку діяльність.

Гендерна соціологія — галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації.

Генеза соціології - "народження", поява соціології як особливої суспільної галузі знань, відмінної від соціальної філософії та інших гуманітарних наук і пов'язаної з ними.

Генеральна сукупність — обмежений територіальне і в часі об'єкт дослідження.

Географічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які визнають головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення і природні умови.

Гіпотеза (від гр. Hypothesis - основа, припущення) - припущене судження про закономірні зв'язки явищ або про можливі випадкові, такі, що самовиникають, явища та процеси, вплив їх на соціальний розвиток. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкта дослідження. Гіпотеза перевіряється аналізом фактів, отриманих у процесі дослідження.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — обгрунтоване припущення про структу­ру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об'єкта.

Громадська думка — специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільне значущих подій і фактів.

Громадянське суспільство — сукупність неполітичних відносин, сфера спонтан­ного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади.

Гуманізація праці — соціальної, політичної, економічної, духовно-культурної діяльності (гуманізм - від лат. humanus - людський, людяний) - це такий зміст та організація праці чи будь-якої діяльності, в яких визнається цінність людини як особистості, її права на вільний розвиток, на вияв та реалізацію своїх здібностей, утвердження блага людини як основного критерію оцінки суспільних відносин.

Двоякий соціальний ефект економічної свободи - свобода економічна, з одного боку, призводить до соціальної диференціації в суспільстві (ідея і принцип нерівності), а з другого - забезпечує зростання рівня життя та реальних доходів усіх членів суспільства (ідея рівності). Демократизація власності — широке залучення власників-громадян, передусім робітників підприємств, до участі в управлінні власністю, капіталом, виробництвом і доходами.

Девіантна (лат. (deviatіо — ухилення) поведінка — вчинок, дія людини, групи лю­дей, які не відповідають офіційно встановленим у суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Держава соціальна — держава, у якій законом закріплена і реально здійснюється справедлива, демократична, ефективна соціальна політика, здатна забезпечити кожному громадянинові умови ефективної праці, її справедливу оплату, захист соціальних та економічних прав та свобод людини, сучасний рівень добробуту та безпеки.

Диспозиція особистості — схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.

Диференціація соціальна (від лат. differentia – різниця) - соціальне розташування суспільства на соціальні групи, верстви, прошарки, клани, різниця в умовах та рівні їхнього життя.

Ділова гра — метод пошуку управлінських рішень шляхом імітації прийняття їх в умовах гри за певними правилами.

Доктрина соціальна (від лат doctrina - вчення) - вчення та/або інша соціальна теорія.

Екологічна політика - соціальна діяльність, спрямована на забезпечення еконо­мічних, соціальних і культурних умов, необхідних для гармонійного буття, збереження і відтворення довкілля.

Екологічна свідомість — індивідуальна і колективна (суспільна) здатність до усві­домлення нерозривного зв'язку людини з природою, залежності добробуту людей від цілісності природного середовища, вміння та звички діяти, не порушуючи зв'язків та кругообігів у природі.

Економічна активність - вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері виробництва обміну та споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім се­редовищем.

Економічна діяльність людини - спосіб існування й розвитку людини в царині економіки, вияв її економічної активності; складний і багатоплановий процес взаємодії людини з існуючими виробничими відносинами.

Економічна культура - сукупність соціальних цінностей і норм, що є регулятором економічної поведінки і котрі виконують роль економічного розвитку (що сприяють або заважають економічній активності суб'єктів).

Економічна поведінка — система соціальних дій, пов'язаних з використанням різних за функціями і призначенням економічних цінностей (ресурсів) та зорієнто­ваних на отримання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу.

Економічна свідомість - погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконан­ня стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності, економічної са­мостійності та ін.

Економічна соціологія - галузь соціології, котра вивчає взаємодію економічного і соціального розвитку, а також мотивацію поведінки індивіда у сфері економіки.

Економічний інтерес — усвідомлена економічна потреба людини, груп, спільнот, об'єктивні мотиви їх економічної діяльності.

Економічні соціальні ролі — виконувані соціальними суб'єктами функції, які виз­начаються їх місцем у системі економічних відносин/

Експертне опитування — різновид опитування, під час якого респондентами є ек­сперти — спеціалісти у певній галузі діяльності.

Електоральна соціологія — галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб'єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об'єднання в політичні групи, політич­ної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження — одна з форм вивчення дійсності, предметом аналізу якої є різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реаль­ності у фактах людської свідомості.

Ентропія соціальна — рівень хаотизованості соціальної системи або її елементів. Вивчення та аналіз соціальної ентропії забезпечує створення певної організації із хаосу.

Епістемологія - вчення про істинне, достеменне знання, теорія пізнання. Епістемологія виявляє також умови отримання вірогідних та істинних знань. Етика соціальної діяльності - сукупність моральних принципів, якими має керуватися соціолог під час своєї діяльності. Ці принципи є справою його сумління, проявом моральної позиції. Вони, проте, не повинні бути перешкодою до отримання об'єктивного, неупередженого знання. Етичні чинники соціального розвитку - рушійні сили розвитку соціальної сфери суспільства, пов'язані з впливом на соціальне життя етнічної свідомості, національної культури і поведінки націй (етносів).

Ескалація — поступове розширення, посилення, збільшення, загострення, на­приклад: ескалація кризи, ескалація конфлікту.

Етнічна ідентичність - відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнічний стереотип — стандартизований, стійкий, емоційно насичений, ціннісне визначений образ, уявлення про певний об'єкт, продукований під впливом конкретної етнічної культури, актуальний для представників окремої етнічної спільноти.

Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етносоціологія — галузь соціології, що досліджує суть і функції різних етнічних спільнот (рід, плем'я, народність, нація) з метою з'ясування загальних закономірно­стей їх взаємодії та вироблення механізмів включення в існуючу систему соціальних відносин.

Жіноча домінантна в соціальній сфері - панування жіночої праці в соціальній сфері життєдіяльності суспільства на основі стійкого закріплення за жінкою певних видів соціальної діяльності (дошкільне виховання, освіта, охорона здоров'я тощо) як результат поділу праці між статтями.

Завдання соціологічного дослідження —логічно сформульовані настанови, вказів­ки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реаліза­цію.

Загальнотеоретична соціологія - вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, зако­номірності соціального життя.

Зайнятість населення — діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особис­тих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Зайнятість населення - соціально-економічна категорія, що характеризує включеність населення в суспільне виробництво.

Засоби масової інформації — соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, обробку та масове по­ширення інформації.

Звичай — встановлений спосіб поведінки, з яким пов'язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції.

Звичка — встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не викликає негативної реакції.

Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різно­манітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галу­зями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь са­мостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Індустріальна соціологія - галузь американської (прагматичної) соціології, що вивчає соціальну структуру і соціально-трудові відносини в індустріальному виробництві.

Інновація — комплексний процес створення, поширення та використання ново­го практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов'язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інститут соціальний - історично сформовані, стійкі форми організації і регулювання соціального життя людей; сукупність формальних і неформальних правил, норм, установок, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організують їх у систему (економічні, політичні, духовно-культурні, сімейні інститути).

Інституціалізація — процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Інтерв'ю — цілеспрямована бесіда, мета якої — одержати відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження.

Інтерналізація (інтеріоризація) — засвоєння індивідом вироблених суспільством і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів, уявлень тощо.

Категорія аналізу - загальні, ключові поняття, які відповідають дослідницьким завданням.

Квантифікація (віл лат. quantum) — "вимірювання" соціальних характеристик. Квантифікація у соціології передбачає розташування на шкалі вимірювання, сконструйованій соціологом, еталонів вимірювані (використання шкал). При вимірюванні використовуються також індекси -якісно-кількісні характеристики й показники, які дають можливість урахувати співвідношення позитивних та негативних оцінок.

Клімат соціально-психологічний - соціально-психологічний стан колективу, характер цінних орієнтацій, між особових відносин і взаємних очікувань у ньому.

Коеволюція — отримання соціальної (економічної, політичної, культурної) еволюції як незворотного історичного процесу. В будь-якому соціологічному дослідженні, поряд з іншими завданнями, потрібно виявити й проаналізувати чинники, що стримують природно-історичну еволюцію явища або процесу, які є об'єктами дослідження.

Колектив трудовий — відносно компактна організована група людей, об'єднаних спільною працею, що здійснюється в межах певної форми власності, й відносинами співробітництва, взаємодопомоги і взаємної відповідальності, інтересами, цінностями, орієнтаціями, установками і нормами поведінки.

Комунікація — передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конфлікт — соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищен­ня чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Кореляція —визначення функціональних зв'язків між двомаознаками соціальних об'єктів.

Культура — сукупність наукового знання, практичних навичок, побутової й тео­ретичної свідомості, високої духовності, необхідних для розвитку суспільства і лю­дини, формування особистості.

Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона ке­рується в процесі практичної діяльності.

Макросоціологія — наука про основні структури суспільства, суспільство зага­лом.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особисто­му спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особли­вих групових цінностей і норм поведінки.

Маргіналізація — втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Масова інформація — стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику аудиторію.

Масова комунікація — систематичне та одночасне поширення однотипних по­відомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оці­нки і поведінку людей.

Медіація — оптимізація за допомогою третьої сторони процесу пошуку вирішен­ня проблеми задля припинення конфлікту.

Менеджер — професійний управлінський працівник, який наймається власни­ком підприємства, компанії тощо для керівництва виробничим процесом, відноси­нами між його учасниками.

Менеджеризм - управлінська доктрина, яка розкриває роль управлінців у суспільному розвитку, розмежовуючи функції власності та управління.

Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та аналізу даних.

Методи соціологічного дослідження — головні способи, правила збору, опрацювання та аналізу інформації. До методів збору соціологічної інформації належать: групування та класифікація, типологізація, порівняльний аналіз (у тому числі історико-порівняльний), моделювання, експеримент та інші.

Методика —послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних з конкретним методом.

Методологічні стратегії в соціології - головні типи найпоширеніших у соціології методологічних підходів, які визначаються рівнем освіти та науки в конкретному суспільстві, здатність наукового узагальнення та визначення напрямів і методів соціологічного аналізу існуючої соціальної реальності та перспектив розвитку суспільства загалом або окремих його сфер, Методологія соціологічна — сукупність закономірностей, принципів і методів соціального пізнання та вчення про них, яке забезпечує отримання достовірних наукових соціологічних знань та грамотну, ефективну соціальну діяльність. Загальну основу сучасної методології соціологічної становлять діалектика і синергетика.

Механіцизм у соціології - одна з крайніх форм позитивізму, що виникла в XIX ст., основна суть якої - прагнення, використовуючи фізичну термінологію, трактувати закономірності функціонування й розвитку суспільства суто механістичними закономірностями та розуміння суспільства як механічного агрегату.

Міграція — процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи іншу країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

Мікросоціологія — наука, яка вивчає повсякденну поведінку людей.

Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення про пев­ний суспільний процес.

Модернізація — система науково-методичних засобів дослідження особливостей і напрямів соціальних змін; механізм забезпечення здатності соціальних систем до вдосконалення.

Мотив - свідомий збуджувач поведінки та діяльності людини, спрямованої на задоволення різноманітних (матеріальних, соціальних, духовних) потреб.

Мотивація — спонукання до активності в діяльності суб'єкта, пов'язане з намаганням задовольнити певні потреби.

Мотивація трудової діяльності — внутрішня спонука до трудової діяльності з ме­тою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження со­ціальній ситуації.

Народність - мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Натуралізм у соціології — напрям у соціології, представники якого прагнуть зрозу­міти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільства різними при­родними чинниками — кліматичними умовами, географічним середовищем, біологіч­ними і расовими особливостями людей тощо.

Наукове знання — вірогідне, "неупереджене" знання, яке досягається специфічними способами, засобами, що забезпечують нейтралізацію суб'єктивності та упередженості. Сукупність цих способів і критерії науковості змінюються у міру еволюції науки та суспільства. Наукове управління - свідоме використання суб'єктом управління відносин влади, матеріальних і людських ресурсів, наукових знань для отримання результатів, у яких якнайповніше реалізується мета.

Націоналізм — теорія і практика етнічних відносин, які грунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяль­ності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку краї­ни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Національне питання — форма відкритої постановки в суспільстві проблеми роз­витку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовнихтощо).

Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культу­ри, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Нелінейність - нелінійна (непряма) залежність виникаючих соціальних процесів від інших елементів соціальної реальності.

Норма соціальна — визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціаль­них груп.

Нормативний прогноз — передбачення бажаного стану явищ на базі попередньо визначених норм, ідеалів, цілей.

Нуклеарна сім'я — проста сім'я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Обгрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик, а також характеристик, які планувалось ви­міряти.

Об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси в їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які підлягають обсте­женню.

Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-пси­хологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Органічна школа в соціології — натуралістичні вчення, які розглядають суспіль­ство уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства—як ана­логічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Парадигма — теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви, які слугують еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Патерналізм - 1) концепція, що обґрунтовує соціальну політику в галузі трудо­вих відносин; виявляється в показній «благодійності»; 2) політика великих держав, спрямована на поневолення економічно слаборозвинутих країн під виглядом «піл ку­вання про слабкі народи».

Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціологічного дослід­ження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню.

Передбачення - обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі вданий час, але які піддаються виявленню.

Питальник — документ, в якому сформульовані й тематично згруповані запитання, передбачено місце для записів відповідей на них.

Планування соціального розвитку - метод соціального управління, за якого беруться до уваги соціально-економічні наслідки техно-економічного розвитку, визначаються перспективи змін, виявляються резерви виробництва, здійснюється політика сприяння досягненню соціальних цілей. Плинність кадрів — соціально-економічний процес зміни персонального складу трудових організацій, що впливає на життя трудових колективів, суспільства загалом.

Плюралізм — множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундамен­тальний принцип будови правового суспільства.

Поведінка —форма діяльності, реакція на соціальне середовище чи на дію іншої людини.

Повсякденне знання — формується у процесі повсякденного життя людей, їхньої практичної діяльності. Повсякденне знання характеризується емоційністю й часто суперечливістю. Воно не відокремлене від оцінки та ставлення людей до об'єкта знання. На відміну від спеціалізованого знання, знання повсякденне не вимагає для його здобуття оволодіння спеціальними пізнавальними засобами, які використовують у процесі навчання. Поділ праці - диференціація видів трудової діяльності, що відбувається в суспільстві в процесі історичного розвитку.

поглядів у системі відносин людей, соціальних інститутів, суспільства в цілому, що характеризується посиленням протилежних тенденцій та інтересів соціальних спільної-та індивідів.

Позанаукові форми знання — багатоманіття різновидів знання, які здобуваються відмінними від наукових способами і методами пізнання. До позанаукового належать не тільки повсякденне, художнє та гуманітарне знання, які передбачають емоційність і співпереживання, а й такий раціональний, теоретичний різновид знання, як філософія. Отримання цих різновидів знання не пов'язане зі специфічними засобами нейтралізації "упередженості". Понад те, така мета в цих випадках не висувається.

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Політика — галузь відносин між соціальними суб'єктами (класами, соціальними групами, політичними партіями, окремими особами, національними спільнотами, державами) щодо здійснення (використання, розподілу, завоювання) політичної вла­ди.

Політичне поле — проекція соціального простору на взаємодію суб'єктів влади.

Польове спостереження — метод дослідження, який проводиться у реальній життєвій ситуації.

Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними ха­рактеристиками від генеральної сукупності.

Попередження конфліктів — організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність суперечностей між його суб'єктами.

Пошукове спостереження — метод дослідження, який використовують з метою соціологічної розвідки, пошуку фактів, що визначають коригування теми дослідження на стадії діагностичного експерименту.

Пошуковий прогноз — передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовжен­ня в майбутнє тенденцій, які переважали у минулому і домінують нині, абстрагую­чись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існу­ючі тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Правова поведінка — соціальнозначуща поведінка суб'єктів, передбачена норма­ми права, підконтрольна свідомості та волі й має юридичні наслідки.

Правовий нігілізм — правове безкультур'я, відкидання або ігнорування права, юридичних норм, правових цінностей, зневажливе ставлення до правових тра­дицій.

Праця - фундаментальна форма діяльності людини, що створює всю сукупність предметів, необхідних для задоволення її потреб.

Предмет соціології — характеризується тими аспектами спільного життя, які перебувають у полі зору соціолога. Сукупність цих аспектів (властивостей, відносин, їх поєднання) зумовлює предмет соціології, притаманний їй специфічний кут зору, під яким вона розглядає та аналізує життя людини в суспільстві. Предмет соціології змінюється в результаті впливу суспільства на соціологічне знання, а також у процесі внутрішніх змін останнього.

Предмет соціологічного дослідження — найбільш значимі з теоретичної або прак­тичної точки зору певні особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити.

Принципи соціологічного дослідження (від лат. ргіcipum - засада) - головні засади, на яких будується соціологічне дослідження. До таких принципів належать загальнонаукові принципи - детермінізму (від лат. determinate - визначити) та генералізації (узагальнення).

Пристосування - прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому сере­довищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятої поведінки.

Проблема - це питання, на яке слід відповісти, але знань для відповіді бракує. Невипадково "проблема" у перекладі з грецької буквально означає "перешкода, ускладнення". Засадничим стосовно проблеми є суперечність між потребами та можливостями їх задоволення тощо.

Прогноз — ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.

Прогнозування конфліктів — доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Прогностика — науковадисципліна, предметом якої є дослідження закономірно­стей і способів прогнозування.

Промислова соціологія - один із напрямів соціології праці, що вивчає проблеми праці у специфічній сфері матеріального виробництва промисловості.

Протосоціологія - термін, який позначає зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінну від соціальної філософії.

Професійна адаптація — пристосування, звикання людини до умов професійної діяльності, засвоєння нею виробничо-технічних та соціальних норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Професійний кодекс соціолога — сукупність правил, які регламентують різні види соціологічної діяльності. Правила виробляються й приймаються суспільними і державними соціологічними організаціями та товариствами.

Професіоналізація соціології — означає інституціоналізацію соціологічної освіти, підготовку у вищих навчальних закладах дипломованих фахівців - соціологів. Підготовка соціологів здійснюється на підставі Держстандарту, відповідно до якого визначається, що повинен знати соціолог, що він повинен уміти та на яких посадах може працювати.

Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.

Психологізм у соціології — методологічна орієнтація соціологічних шкіл, для яких характерне прагнення пояснити соціальні явища і процеси тільки на основі психо­логічних даних.

Районування генеральної сукупності — процес поділу досліджуваного об'єкта на складові відповідно до мети і завдань дослідження.

Расово-антропологічна школа в соціології - натуралістичні вчення, що інтерпре­тують суспільний розвиток у поняття "спадковості", "расового відбору", боротьби "вищих" і "нижчих" рас.

реальними спонукальними мотивами і причинами економічних дій людини, її

Регрес — тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до нижчого.

Редукціонізм соціальний — зведення в аналізі реальних соціальних явищ і процесів складного до більш простого,

Репрезентативність - представництво - властивість вибіркової сукупності, яка свідчить про відповідність останньої сукупності генеральній. Репрезентативність означає, що вибірка здійснена правильно, згідно з наявними статистичними процедурами.

Репрезентативність вибірки — властивість вибіркової сукупності відтворювати ос­новні характеристики генеральної сукупності.

Респондент — особа, яка є джерелом, комунікатором соціальної інформації під час опитування.

Референтна група — соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конкретний час, прагне належати в майбутньо­му.

Римський клуб — міжнародна неурядова організація, заснована в 1968 р. у Римі групою вчених-економістів, громадських діячів, представників ділових кіл, служ­бовців національних та міжнародних організацій з метою глибокого пізнання гло­бальних проблем планетарної системи людської життєдіяльності.

Ринок праці — певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси робо­тодавців і найманих працівників.

Санкція — стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забез­печення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Сегрегація — спроби збереження власної етнокультурної спадщини за різкого зву­ження контактів з представниками інших національних утворень.

Середні верстви —сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище щодо основних класів суспільства.

Середовище соціальне — сукупність економічних, політичних, соціальних, куль­турних, духовних, територіальних умов життєдіяльності людини, Ідо впливають на його свідомість та поведінку.

Синергетика — наука про випадкові, такі, що самовиникають, самоорганізуються, самоуправляються, процеси і явища. Синергетика поряд з діалектикою є загальною методологією.

Система соціальна - особливий клас систем (поряд з технічними, біологічними, кібернетичними та ін.), елементний склад яких становлять люди, стосунки, що ви­никають між ними.

Система соціологічного знання — сукупність взаємопов'язаних, функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).

Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихі­дних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць ана­лізу тощо.

Складна сім'я — сім'я, що складається з кількох об'єднаних родинними взаєми­нами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною і включати також родичів подружжя по прямій чи бічній лінії.

Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи со­ціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом за­своєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких фор­муються соціальне значущі риси особистості.

Соціальна спільнота - реально існуюча, емпірично фіксована сукупність індивідів, що відрізняються відповідною цілісністю і виступають самостійними об'єктами соціальної дії, поведінки.

Соціальна адаптація — вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним се­редовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Соціальна активність особистості — системна соціальна якість, у якій виражаєть­ся та реалізується глибина і повнота зв'язків особистості із соціумом, рівень перетво­рення її на суб'єкта суспільних відносин.

Соціальна атомізація — процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв'язків між ними і є виявом зв'язків опо­середкованих, безособових, які набувають форм й «речі» (грошей, товару).

Соціальна верства — сукупність індивідів, які зайняті економічно і соціальне рівно­цінними видами праці і мають приблизно однакову матеріальну й моральну винаго­роду.

Соціальна взаємодія — система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії од­ного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальна взаємодія - форма соціальної комунікації чи спілкування, в якій люди діють, відчувають вплив одне па одного, на основі чого виникає сутність солідарності чи не солідарності згоди чи незгоди між ними.

Соціальна вульгаризація — грубе і спрощене тлумачення суспільних явищ, духов­ного життя суспільства, ідеального виміру людського існування загалом.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціальне значущих ознак.

Соціальна дезорганізація — сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і пе­ревищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колектив­ного життя.

Соціальна диференціація — відмінності між макро- і мікрогрупами, а також індивідами, які можуть належати як до об'єктивних ознак (економічних, профе­сійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової та індивідуальної свідо­мості.

Соціальна діагностика — метод пошуку соціальних резервів виробництва, що являє собою аналіз стану соціальних об'єктів і процесів для виявлення проблем їх функціо­нування і розвитку.

Соціальна дія — спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, які грун­туються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Соціальна ідентифікація — процес і результат емоційного та іншого самоототожнювання індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.

Соціальна ієрархія — система послідовно підпорядкованих елементів, розташо­ваних в порядку від нижчого до вищого, характеризується нерівністю статусів, сто­сунків, влади, доходів, престижу та ін.

Соціальна інженерія — вид, напрям діяльності, основним призначенням якої є регулювання соціальних відносин між різними соціальними групами, розв'язання соціальних проблем, забезпечення ефективного впровадження соціальних резервів виробництва тощо на базі застосування результатів і рекомендацій соціологічних дослід­жень, вироблення соціальних проектів, соціальних технологій.

Соціальна легітимність — соціальний порядок, який має високий рівень визнан­ня та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов'язкові вимоги та надає приклади поведінки.

Соціальна мобільність - міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна наука (суспільне знання) — система галузей знань про суспільство, закони його виникнення і розвитку; про його структуру, окремі елементи цієї струк­тури і різні сторони суспільного життя; про суспільне буття, спільну свідомість та їх взаємодію; про людину, Ті формування, діяльність, розвиток, стан; про людські спільноти, класи, нації, групи й відносини між ними; про матеріальну й духовну культуру.

Соціальна організація — соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопо­в'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна потреба — необхідність у чомусь для підтримання життєдіяльності лю­дини, соціальної групи чи суспільства загал ом, внутрішня спонукальна сила актив­ності.

Соціальна природа соціології - полягає в тому, що соціологія розглядається як наука, процес становлення й розвитку якої зумовлений різними суспільними чинниками: 1) соціально-економічним і політичним; 2) соціокультурним; 3) загальнонауковим. Соціальна природа соціології свідчить про вплив суспільства на соціологію.

Соціальна реальність — розмаїття форм об'єктивно існуючого соціального буття.

Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальна система — цілісне утворення, основним елементом якого е люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Соціальна система - цілісне утворення, основним елементом якого с люди, їх зв'язки, взаємодії, відносини, норми, цінності і позиція.

Соціальна спільнота — сукупність людей (сім'я, плем'я, етнос тощо), об'єднана відносно стійкими соціальними зв'язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Соціальна стратифікація — поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами.

Соціальна сфера — відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

Соціальна технологія — вид практичних соціологічних рекомендацій, що явля­ють собою відпрацьовану за операціями сукупність прийомів, методів і впливів, за­стосовуваних керівником чи організатором управління, а також при розв'язанні різних соціальних проблем, що виникають у трудових колективах.

Соціальна технологія — це науково обгрунтовані способи реалізації соціального проекту, досягнення проектованого стану соціального об'єкта. Характерними рисами соціальної технології є: 1) масовість; 2) простота; 3) гнучкість; 4) канонізація принципів; 5) стандартизація рекомендацій. Технологізація є необхідною передумовою соціально-інженерної діяльності незалежно від того, в яких масштабах (на якому рівні) вона здійснюється.

Соціальна функція освіти - роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

Соціальна цінність — значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності чи невідповідності потребам суспільства, соціальних груп і особистості. Існує як у ви­гляді колективних уявлень, так і суб'єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами діяльності людини.

Соціальна якість людини — сукупність взаємопов'язаних елементів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії особистості з іншими людьми у конкретних істо­ричних умовах.

Соціальне — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтег­рована індивідами, спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явиш і процесів суспільного життя.

Соціальне відчуження — відносини між соціальним суб'єктом і будь-якою його соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою єдністю.

Соціальне проектування - ґрунтована на соціально-науковому (зокрема соціологічному) знанні діяльність щодо створення образу майбутнього стану соціального об'єкта. На сучасному рівні розвитку суспільної науки та соціальної практики соціальне проектування (як і соціальні технології) часто постає як компонент соціально-інженерної діяльності.

Соціальне явище — розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають пе­ред суб'єктом.

Соціальний зв'язок - сукупність факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних умовах місця і часу для досягнення конкретних цілей.

Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про наявність причинно-наслідкових зв'язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об'єкта і деякими керованими та контрольованими чинниками, що впли­вають на нього.

Соціальний закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціаль­ними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальний захист — система законодавчих, політичних, соціально-економіч­них, морально-психологічних гарантій, пільг, заходів, що спрямовані на створен­ня для членів суспільства певних умов, які, з одного боку, перешкоджають згуб­ному впливу на людину середовища (шкідливих умов праці, екологічних факторів, злочинності тощо), а з іншого — запобігають зубожінню населення, забезпечують соціально-принадну якість їх життя (забезпечення мінімального прожиткового рівня життя, соціально-незахищеним прошарком населення, соціальна підтрим­ка тих, хто може працювати, допомога в одержанні освіти, медичної допомоги тощо).

Соціальний інститут — відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний інтелект — відносно стійка форма сучасної розумової діяльності (здат­ності) людей, що виявляється у спільній їх творчості, виробленні й реалізації рішень, розумінні самих себе, інших людських спільнот, навколишнього світу.

Соціальний інтерес — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність.

Соціальний контроль - механізм саморегуляції у соціальних системах (групах, колективах, організаціях, суспільстві в цілому), котрий здійснює безпосередньо нормативну (моральну, правову, адміністративну і т.д.) регуляцію людей.

Соціальний конфлікт — зіткнення інтересів двох або більшої кількості індивідів, соціальних груп.

Соціальний механізм розвитку економіки - стійка система взаємодії соціально-економічних груп у сферах виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріаль­них благ і послуг, регульована історично сформованими вданій країні типом культу­ри, системою управління і соціальною структурою суспільства.

Соціальний простір - продукт людської діяльності, що є сукупністю суспільних суб'єктів, які становлять суспільну цілісність, а також сукупністю певних об'єктиво­ваних взаємин між індивідами.

Соціальний процес — послідовна зміна станів у соціальних системах і підсисте­мах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з на­лежністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціальний факт - (від лат factum - зроблене, здійснене, те що відбулося) елементарні компоненти соціологічного знання, що являють собою описання чогось у просторово-часовому інтервалі.

Соціальний характер — це наслідок динамічної адаптації на основі невід'ємних властивостей людської природи, закладених біологічно або сформованих у ході історії.

Соціальний час — одна з форм існування суспільства, функціонування якого має місце у часі, невіддільно від нього; є часовим простором людської діяльності, харак­теризує послідовність різних видів такої діяльності.

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнтації особистості, які відображають можливості особи діяти відповідно до об'єкта дії.

Соціальні привілеї — виняткові права і переваги, якими де-юре або де-факто во­лодіють окремі люди, групи, класи, установи і які недоступні для більшості людей.

Соціальні приписи — норми, що визначають соціальне становище індивіда.

Соціальні рухи — сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямова­них на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм..

Соціальні санкції - оперативні засоби соціального контролю, що виконують функції інтеграції суспільства, соціальних груп, соціалізації їх членів.

Соціально-інженерна діяльність - різновид соціально-практичної діяльності, за допомогою якої соціально-наукове (зокрема соціологічне) знання трансформується у безпосередню перетворювально-практичну діяльність. Соціально-інженерна діяльність здійснюється на базі соціального проектування та соціальних технологій - на рівні окремих підприємств; на регіональному та державному (для перетворення соціальних інституцій) рівнях. Соціально-інженерна діяльність передбачає використання соціальних показників.

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяль­ності колективу, спілкування між людьми.

Соціограма — графічне зображення зв'язків всередині групи, що визначаються на основі соціометричного опитування.

Соціологізм — концепція, яка стверджує першорядне і виняткове значення со­ціальної дійсності і соціальних методів у поясненні буття людини та його середовища.

Соціологічне дослідження — система логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур для отримання наукових знань про со­ціальне явище, процес.

Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що грунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом с метою одержання даних.

Соціологічне спостереження - метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у со­ціальній реальності.

Соціологічні категорії - головні використовувані соціологією поняття, які утворюють "мову" соціології, її категоріальний апарат. Зміст категорії визначається не тільки властивостями досліджуваної реальності, а й змістом соціологічних теорій та методологічних стратегій, у межах яких категорії використовуються.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціологія громадської думки — спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Соціологія екології —галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людь­ми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Соціологія конфлікту — галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, на­слідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Соціологія масових комунікацій — галузь соціології, предметом якої є законо­мірності масових інформаційних явищ і процесів, діяльність соціальних інститутів, що виробляють та поширюють масову інформацію.

Соціологія міста - галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографіч­ну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до до­рослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія освіти — галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

Соціологія політики — галузь соціологічного знання, яка вивчає соціальні меха­нізми влади та їх вплив у суспільстві, закономірності впливу соціальних спільнот, інститутів на політичний порядок, соціальні засади політичних та державних інсти­тутів, стан, тенденції, напрями функціонування політичноїсвідомості, політичної по­ведінки в соціальному середовищі.

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реал ізаціїу поведінці та діяльності особистості, гру­пи, організації, інститутів, суспільства.

Соціологія праці та зайнятості — галузева соціологічна теорія, яка вивчає законо­мірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень (систем спільнот та інститутів) у сфері праці й пов'язані з ними процеси та явища.

Соціологія релігії - галузь соціології, одна зі спеціальних соціологічних дисциплін, яка вивчає взаємодію релігії та суспільства, її вплив на соціальну поведінку індивідів та спільнот.

Соціологія села - галузь соціологічної науки, що вивчає різні аспекти життєді­яльності села як соціально-територіальної спільноти.

Соціологія сім'ї — галузь соціології, що вивчає закономірності виникнення, функ­ціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномену в кон­кретних соціокультурних умовах.

Соціоматриця — таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи.

Соціометричний індекс — показник, який використовують для характеристики взаємин у групі і статусу окремих членів групи; визначають на основі даних соціометричного опитування.

Соціометричний критерій — конкретна змістова ситуація (реальна чи уявна), за­пропонована респонденту як основа вибору чи відхилення інших членів групи — партнерів у спільній діяльності або як пропозиція про те, хто з членів групи обере (відхи­лить) респондента у цій ситуації.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який викори­стовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.

Спеціальні соціологічні теорії - теорії, які вивчають закономірності розвитку ок­ремих спільнот, функціонування соціальних інститутів, соціальних процесів.

Співробітництво — соціальний процес, який полягає в узгодженні діяльності індивідів, груп для досягнення загальної мети, незалежно від її характеру.

Спосіб життя — види життєдіяльності суспільства, соціальних груп і особи з різним рівнем доходу, освіти, культури, неоднаковими ціннісними орієнтаціями тощо.

Стійкість інструменту вимірювання - ступінь відтворення результатів вимірюван­ня за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих само умов.

Суперництво — соціальний процес, який полягає у зіткненні протилежних інте­ресів індивідів, груп або прагнення до задоволення однакових інтересів за допомо­гою засобів, якими інші групи чи індивіди хочуть реалізувати власні інтереси.

Суспільство - сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

Суспільство відкрите — демократичне суспільство, якому властиві дух критики і здатність легко змінюватися і пристосовуватися до обставин зовнішнього середови­ща.

Теорія соціальної дії — одна з найважливіших теоретичних концепцій сучасної західної соціології, прагне пояснити найрізноманітніші соціальні явища — від окре­мих актів індивідуальної поведінки до великомасштабних суспільно-історичних про­цесів (М. Вебер, Ф. Знанецький, Т. Парсонс).

Технічні правила — норми, що регулюють відносини людини і природи.

Типологізація суспільств — класифікація суспільств на основі визначення найваж­ливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис.

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища.

Управління соціальне — свідомий цілеспрямований вплив на соціальну систе­му, організацію, інститут або процес, метою якого є приведення напряму і темпів їх розвитку та функціонування у відповідність з дією об'єктивних соціальних за­конів.

Урбанізація — соціально-економічний процес зростання міст, міського населен­ня, поширення міського способу життя.

Фемінізм — науковий напрям і суспільний рух, метою якого є повна рівноправність чоловіків і жінок у всіх сферах життя.

Футурологія — сукупність уявлень про майбутнє людства; галузь наукових знань, що охоплює перспективи соціальних процесів.

Характер праці — соціальна сутність праці як суспільне значущого процесу.

Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують діяльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею.

Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтере­си на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис.