Поширення і потреба. Філохінони містяться переважно в продуктах рослинного походження. Багато їх у зелених частинах ро особливо в листках капусти, шпинаті, горосі, лукових травах, кропиві^ ягодах шипшини, моркві, картоплі. З тваринних продуктів порівняна високий вміст вітаміну К мають печінка, підшлункова залоза, яйця,І м'ясо великої рогатої худоби. Добова потреба у вітаміні К — \Ь мг.
2ЬЬ
З
СвітамінХ ^ненасичені жирні кислоти). Вітамін F об'єднує групу біо- " логічно активних, поліненасичених жирних кислот — лінолеву, ліноленову, арахідонову, які в більшості організмів не синтезуються і виявляють специфічну біокаталітичну дію на численні метаболічні реакції в організмі людини і тварин. Дослідження по вивченню вітамінних властивостей ненасичених жирних кислот було розпочато в 1926 р. Г. Евансом, який виявив симптоми авітамінозу у тварин, яких утримували на харчовому раціоні, позбавленому жирів. Згодом з дріжджів і антипелагричного комплексу було виділено компонент, який запобігав явищам авітамінозу і стимулював ріст, розвиток і розмноження тварин.
При дослідженні складу і властивостей даного компонента виявилось, що він містить ненасичені жирні кислоти. У 1928 p. C. Хоган і Р. Гюнтер в експериментах на тваринах довели, що дані кислоти необхідні для забезпечення нормального перебігу фізіологічних процесів. При їх нестачі у тварин спостерігалось сповільнення росту, дерматити, некроз хвоста, порушення функцій нирок, гематурії. Враховуючи це, для ненасичених жирних кислот — лінолевої і ліноленової — було запропоновано назву — вітамін F. У 1938 р. такі самі властивості було виявлено в арахідонової кислоти, яка має значно вищу біологічну активність, н'*ж дві попередні. Міжнародною комісією з номенклатури для вітаміну F було запропоновано назву — біологічно активні полі-ненасичені жирні кислоти.
Будова і фізико-хімічні властивості. Поліненасичені жирні кислоти мають таку будову:
Фізіологічно активною формою цих кислот є цис-коифігурація. Характерною особливістю їх хімічної структури є наявність двох подвійних зв'язків у положеннях 6—7 і 9—10, починаючи від кінцевої СН3-гРупи. Припускають, що біологічна активність ненасичених жирних кислот зумовлена наявністю метиленових груп, розділених подвійними зв'язками.
9 5-287
Ненасичені жирні кислоти — оліїсті рідини, добре розчинні в жирових розчинниках і не розчинні у воді. Досить легко окислюються киснем повітря. Добувають вітамін F омиленням олій.
Найвищу біологічну активність має арахідонова кислота, однак у харчових продуктах міститься незначна її кількість. Ліноленова кислота малоактивна й основна роль її полягає в активації лінолевої кислоти, яка міститься в харчових продуктах у значній кількості. При наявності піридоксину лінолева кислота перетворюється на арахідонову і ліноленову:
Довгий час вважали, що ненасичені жирні кислоти не можуть синтезуватися в організмі людини і тварин, однак одержані експериментальні дані свідчать, що лінолева кислота може частково синтезуватися в клітинах крові ссавців. Крім того, встановлено, що ендогенному синтезу ненасичених жирних кислот сприяє додаткове введення тіаміну. Існує думка про те, що незамінним фактором харчування, який має вітамінні властивості, є саме арахідонова кислота, а лінолева і ліноленова перетворюються в неї.
Відомо, що вітамінні властивості мають ще деякі ненасичені жирні кислоти, до складу молекул яких входять метиленові групи, розділені подвійними зв'язками. Це такі кислоти, як нонадекадієнова, ейкозадіє-нова, октадекатрієнова.
Біологічна дія. Ознаки F-авітамінозу у людини не відомі. У тварин на штучній дієті спостерігається припинення росту, дерматити, схиль-, ність до екземи, сухість шкіри, випадання шерсті, крихкість і розшару+ вання кісток, ураження нирок та ін. Деякими дослідниками встановле\ но, що при нестачі ненасичених жирних кислот, особливо арахідонової,! у тварин спостерігається утворення специфічних ефірів холестерину Зі насиченими жирними кислотами, які сприяють виникненню атерома-тозних бляшок у коронарних судинах, що призводить до розвитку ате-| росклерозу. Біологічна роль поліненасичених жирних кислот досить різноманітна. Вони беруть участь у процесах росту і розвитку організ-4 му, виливають на репродукцію і молочну продуктивність, сприяють засвоєнню жирів в організмі. Ненасичені жирні кислоти сприяють та-j кож виділенню з організму холестерину. На цьому грунтується їх аИ тисклеротична дія.
Вітамін F підвищує еластичність і стійкість кровоносних судин,] загальну резистентність організму, позитивно впливає на обмін деяких] водорозчинних вітамінів (С, В,, Вв). Є дані відносно позитивного впливу вітаміну F при захворюваннях ендокринних залоз (гіпертиреозі), М також при різних дерматитах, екземах та інших захворюваннях.
Поширення і потреба. Ненасичені жирні кислоти містяться переважно в рослинних оліях: горіховій (63—76 %), маковій (63—74 щ
соєвій, бавовниковій (62—64 %), лляній (18—50 %), соняшниковій (52—64 °,о) та деяких інших. У тваринних жирах їх значно менше: у свинячому —7 — 10 %, у курячому — 10—19 %, у вершковому маслі 0—6 %. Добрим джерелом арахідонової кислоти є олія земляного горіха — арахісу. Важливим джерелом ненасичених жирних кислот є також жир тюленя, олії, які добувають з кукурудзи, обліпихи. Олії, що містять ненасичені жирні кислоти, легко окислюються.
Для забезпечення потреби організму людини в ненасичених жирних кислотах у харчовий раціон необхідно поряд з тваринними жирами обов'язково включати рослинні олії.
Добова потреба в поліненасичених жирних кислотах точно не визначена. За даними дослідників вона становить 2—10 г.
ВОДОРОЗЧИННІ ВІТАМІНИ
До водорозчинних вітамінів належать вітаміни груп В, С, Р, а також вітаміноподібні сполуки — холін, ліпоєва кислота та інші, які мають багато схожих властивостей. Усі вони добре розчиняються у воді і не розчиняються в жирових розчинниках. Во рганізма х людини і тварин ні вітаміни up прппиуі^тьрд> хо ч частина їх синтезуєть ся_шкро-і рою кишок. Основна біологічна роль їх полягає в тому, що більшість них входить до складу ферментних систем, виконуючи к оферменті!і_
(Вітамін ВіУ тіамін). Вітамін В, займає особливе місце в історії вітамінології, оскільки відкриття і дослідження його влвстивостей поклало початок даній галузі науки. У кристалічному стані він був виділений в 1931 р. з дріжджів. У 1936 р. було встановлено його будову.
Будова і фізико-хімічні властивості. Молекула тіаміну складається з двох компонентів — похідного піримідину (2-метил-5-гідроксиметил-6-амінопіримідину) і похідного тіазолу (4-метил-5-гідроксіетилтіазо-лу): 
Назву «тіамін» дана речовина дістала у зв'язку з наявністю в її складі сірки та аміногрупи. Вітамінні властивості тіаміну залежать від його хімічної структури. Навіть незначні зміни її викликають втрату біологічної активності.
Вітамінні властивості мають також тіамін-хлорид, тіаміи-бромід, тіамін-мононітрит та ін.
Хімічно чистий препарат вітаміну Вх — це безбарвні кристали з запахом дріжджів, добре розчинні у воді (в 1 мл води розчиняється 1 г
9* 259
вітаміну) і погано розчинні в жирових розчинниках. При окисленні в лужному середовищі безбарвний препарат вітаміну Bt переходить в тіохром, сполуку з характерною специфічною флуоресценцією в ультрафіолетовому випромінюванні, що лежить в основі визначення вітаміну в біологічних об'єктах.
Вітамін Вх гпикцй проти дії рпннхф акторів з овниынього сед£Дов_и- ща — світла, кисню, повітр я. Стійкий у кислому середовищі і швидко руйнується в лужному, особливо при високій температурі.
При введенні в організм тіам ін за участю АТФ фосфорилюєтьс я і пер етворюється на тіамінпірофосфат (кокарбоксилазу). Каталізує реакцію фермент фосфотрансфераза:
|
NH, АТФ АДФ
о о
^ •^ II II
^s-^xh2-ch2-o-p-o-p-oh
- І І
он он
Тіамінпірофосфат
Тіамін в організмі перебуває як у вільному, так 5 в зв'язаному стані, однак високу біологічну активність має лише тіамінпірофосфат. Він нагромаджується в м'язах, печінці, нирках, мозку, але в організмі не депонується.
Біологічна дія. При недостатньому надходженні вітаміну Вг з продуктами харчування з'являються симптоми гіпо- й авітамінозу. Bj-Авітаміноз екзогенного походження пов'язаний з неповноцінністю харчування.
Важливе значення в етіології авітамінозу відіграють також ендогенні фактори, а саме:
а) підвищена потреба в ньому при різних захворюваннях (тирео
токсикозі, алкоголізмі), а також під час вагітності і лактації;
б) порушення всмоктування вітаміну Вх внаслідок розладу секре
торної функції тонкої кишки;
в) руйнування вітаміну В, у травному каналі внаслідок розвитку
в ньому патологічної мікрофлори, зокрема бацил, що містять тіаміназу.
Найбільш ранніми проявами нестачі вітаміну В, є втрата апетиту» порушення секреторної і моторної функцій кишок. Спостерігаються також порушення з боку нервової системи: підвищена збудливість, боязливість, схильність до галюцинацій, втрата здатності до зосередження та втрата пам'яті на недавні події, порушення розумової діяль-
260 Л ' /
|
ності. При більш тривалій відсутності вітаміну Bt виникає втрата чутливості, сильні болі по ходу нервових волокон, особливо в нижніх кінцівках, розвивається м'язова слабкість, у важких випадках — атрофія м'язів, параліч спочатку нижніх, а потім і верхніх кінцівок, кахексія (виснаження). Останні симпотими особливо характерні для важких форм В^авітамінозу, внаслідок яких розвивається захворювання «бері-бері» (рис. 60). За В. Б. Спіричевим, розрізняють три форми захворювання «бері-бері».
| Рис. 60. Поліневрит. Атрофія м'язів під час захворювання «бері-бері» |
1. Суха, або поліневритна, форма, коли на перший план поряд з кахексією виступають порушення периферичної нервової системи.
2. Форма, при якій крім явищ поліневриту спостерігається також порушення діяльності серцево-судинної системи з ураженням серцевого м'яза.
3. Перниціозна форма, при якій досить швидко настає смерть внаслідок гострої серцевої недостатності.
І Причиною цілого ряду порушень, що виникають при В^авітаміно-зі, є те, що даний вітамін відіграє важливу роль у регуляції численних
' метаболічних реакцій в організмі. Механізм впливу вітаміну Bt на різні процеси визначається його коферментними функціями. У вигляді тіаміниірофосфату він входить до ферментних систем організму, які контролюють важливі ланки обміну речовин. Особливо важлива роль тіамінпірофосфату в забезпеченні окремих етапів вуглеводного, білкового і ліпідного обмінів. У вигляді тіамінпірофосфату вітамін Bt виконує роль коферменту таких ферментів, як піруватдегідрогеназа, а-кетоглутаратдегідрогеназа і транскетолаза. Перші два ферменти забезпечують окислювальне декарбоксилювання а-кетокислот (піровиноградної і а-кетоглутарової), а третій є ключовим ферментом пентозо-фосфатного циклу перетворення вуглеводів, який забезпечує аеробне окислення їх в обхід гліколізу і циклу трнкарбонових кислот.
Декарбоксилювання піровиноградної кислоти має надзвичайно важливе значення в енергетичному обміні, оскільки забезпечує повне окислення вуглеводів до кінцевих продуктів з виділенням значної кількості енергії. Крім того, піровиноградна кислота є зв'язуючою ланкою між обміном білків і вуглеводів. Окислювальне декарбоксилювання <*-кетоглутарової кислоти забезпечує безперебійну роботу циклу
трикарбонових кислот, в яких окислюються продукти розщеплення вуглеводів, білків і жирів. При недостатньому надходженні вітаміну Вх спостерігається значне нагромадження а-кегокислот, що призводить до порушення кислотно-лужної рівноваги, негативно впливає на функціонування центральної і периферичної нервових систем.
Функцій тіаміну в ферментних системах тісно пов'язана з іншими вітамінами — пантотеновою і ліпоєвою кислотами, піридоксином, вітаміном В12, амідом нікотинової кислоти та ін. Вітаміни В12 і Р руйнують тіамін, а Вв — гальмує його синтез. Вважають, що вітамін А має антитіамінні властивості.
У вигляді тіамінпірофосфату вітамін Вг використовують для ін'єкцій при лікуванні серцево-судинних*захворювань, невралгії, порушенні обміну речовин. Ендогенні гіповітамінози лікують пероральним введенням вітаміну В, у вигляді драже, таблеток, порошків.
Поширення і потреба. Вітамін Вх міститься в продуктах рослинного, і тваринного походження. Особливо багато його в висівках рису і пшениці, пекарських (2 мг %) і пивних (5 мг %) дріжджах, бобових і зернових культурах (0,1—2,0 мг %). Міститься вітамш Вг також у печінці, м'ясі, ^аочах і фруктах.
Потреба у вітаміні Вх значною мірою залежить від віку, фізичного навантаження, фізіологічного стану організму і становить 2—-3 мг на добу для дорослих і 0,5—2 мг для дітей та підлітків. Потреба у вітаміні значно збільшується при надмірній кількості вуглеводів у харчовому раціоні, а також при значних фізичних та емоційних навантаженнях та в умовах жаркого і холодного клімату.
Лікувальні дози вітаміну В,—6—8 мг на добу протягом 20—ЗО діб. Вітамін Ji^a лежить До порівняно малотоксичних препаратів. Однак досить високі дози його, особливо при повторному введенні, викликають алергічні реакції. Як показали дослідження, при тривалому введены тіаміну в дозах, які в 10—100 разів перевищують фізіологічні, спостерігаються порушення білкового, ліпідного та вуглеводного об-
І / Св'тамін Вг ірибофлавін). Майже одночасно (1932—1933 pp.) О. Вар-I/ бур г і Ь. л ртістгац^з дріжджів, Р. Кун із співробі тникам и з молока і.ШІЬЗЦДЬІиддлфистаІдічну ррчовнну^що давала жовто-зелену флуоресценцію, і назвали її відповідно лакто- і овофлавін (від лат. vlawos — жовтий). У дослідах на щурах було доведено, що ці речовини необхідні ^щя_їх нормального4юсту.д.4)озвитку. Згодом з інших природних джерел було виділено ще кілька росігтви5Гфакторів. Оскільки всі фактори мали ідентичні біологічні властивості, а основу їх структури, як виявилось, становить ізоалоксазинове кільце і залишок спирту рибітолу, то вони були об'єднані під назвою рибофлавін.
Будова і фізико-хімічні властивості. У хімічному відношенні рибофлавін є 6,7-диметил-9-(^Ьрибітол)-ізоалоксазином:
262 фС
ft
І
|
ch*-jchohi3-ch,oh
| /■•■ |
„, -.. ^
І'ипофланін f
Це о ранжево-жовта кристалічна речовина гіркувата на смак, погано
розчТГнна у воді і He_rjoj4HHHa в жирових розчинниках ^ gj
Вітамінні властивості має не вільна, а фосфорильонана форма вітаміну В2. Фосфорилюваннч рибофлавіну здійснюється в печінці, м'язах, нирках та в деяких інших органах і тканинах:
ОН
Рнбофлавінфосфат
Під впливом специфічних ферментів фосфорильована форма вітаміну В2 перетворюється на моно- і динуклеотиди (ФМН і ФАД), які при сполученні з білками виконують важливу роль у метаболічних процесах організму. Тепер виділено велике число ферментів, які у вигляді кофактора містять ФАД, рідше ФМН.
Водні розчини рибофлавіну мають здатність до флуоресценції в ультрафіолетових променях.
Рибофлавін досить стійкий проти нагрівання в кислому середовищі і швидко руйнується в лужному під впливом тривалого освітлення. За звичайних умов при кулінарній обробці їжі та зберіганні харчових продуктів втрачається 15—20 % рибофлавіну.
Біологічна дія. Встановлено, що при споживанні їжі а недостатньою кількістю рибофлавіну вже через 4 —5 тижнів з'являються явища авітамінозу. Ранніми симптомами арибофлавінозу є характерні ураження слизових оболонок губ, ротової порожнини, внутрішніх органів.'Досить типплцц р гппррідннй гдргпт —ЗАЯВЛЯЮТЬСЯ ВИГіаЗІШ В рОТОШЙ
порожнині, запалений язик стає пурпурно-червоним, шорстким, гри-бовидні сосочки ущільнюються, з'являються тріщини. Виникають зм?-Ни залоз слизової оболбнкйТуб —тріщини, злущування епітелію, розвивається аигулярний стоматит. При В2-авітамінозі спостерігається також своєрідний дерматит, себорейна екзема на носогубних складках, віках, шкірі обличчя, вушних раковинах, кистях рук (рис. 61).
Порушується нормальне відтворення клітин кишкового епітелію, *До призводить до кищкавлх/тсровр'Рбч,, виразкових колітів, шлунково-
V и
Рис. 61. Арибофлавіноз:
а — до лікування; б — після лікування
кишкових розладів. Знижується загальна стійкість організму п^оти
інфекцій, сповільнюються процеси регенерації. ч.
Досить характерними для арибофлавінозу є ураження Органів зору J Спочатку спостерігається швидка стомлюваність, сльозотеча, коійойя* тивіти, світлобоязнь, різні порушення темпової адаптації, далі розви- 1 вається кератит, васкуляризація і помутніння рогової оболонки ока. Спостерігаються також зміни з боку нервової системи — апатія, головний біль, парестензії, почуття жару в ступнях ніг. Спостерігається втра-та апетиту, похудіння, зниження працездатності, особливо здатності до розумової праці.
В основі біологічної дії вітаміну В2 в організмі лежить участь його ■. в процесах/біологічного окислення. Фосфорильовапа форма рибофла- 1 віну утворює простетичну грутгу"деяких ферментів (дегідрогеназ), які беруть участь у поетапному транспорті водню або електронів по системі дихального ланцюга від донатора (субстрату), що при цьому окислюється, до кінцевого акцептора, що відновлюється. Одночасно з транспортом атомів водню й електронів проходять процеси фосфорилюванняЯ з утворенням АТФ. При нестачі рибофлавіну в організмі зменшується! кількість флавінових ферментів, до складу яких входять ФМН і ФАД, внаслідок чого порушуються процеси окислення різних субстратів і вивільнення енергії, необхідної для забезпечення різноманітних метаболічних процесів, процесів росту і розвитку організму.
Встановлено, що рибофлавін відіграє досить важливу роль в організмі, регулює різні ланки білкового, вуглеводного і ліпідного обмінів.
З лікувальною метою рибофлавін застосовують при лікуванні інфекційних захворювань, хворобах внутрішніх органів — печінки, кишок, шлунка, при функціональних розладах зору, дерматитах, алергічних реакціях організму та ін. З цією метою використовують рибо-флавін-5-монофосфат (ФМН), який є готовою формою коферменту і, на відміну від рибофлавіну, добре розчиняється у воді, що дає змогу вводити його в організм парентерально (внутрішньом'язово або підшкірно). Широко застосовують також препарати вітаміну В2 у вигляді таблеток (у складі полівітамінних препаратів для перорального введення).
Поширення і потреба. Вітамін В2 досить поширений у продуктах рослинного і тваринного походження1 Значна кількість його міститься в^ЕІжджах_(2—4 мг?^^^шомх_жавіку_(0,52 мг %), молочних продуктах (0,19—0,5-1 мг °и), м'ясі великої рогатої худоби (0,17 мг %). В менших кількостях вітамін В2 знайдено в хлібобулочних виробах (0,12—0,27 мг %), овочах і фруктах (0,03—0,06 мг %).
Кишкова мікрофлора в організмі людини частково синтезує вітамін В2, однак не встановлено, яка кількість синтезованого вітаміну може всмоктуватись.
Потреба дорослої людини у вітаміні В2 становить 2,5—3,5 мг на до бу і від 1 до 3 мг для дітей.
(^Віта мін ТГ^(пантотенова кислота). Відкриття паитотенової кислоти пов'язане з дослідженням фактора, що стимулював ріст дріжджів та запобігав виникненню дерматитів у тварин. -—ч У 1938 р. даний фактор було виділено з багатьох рослинних і тва-риних джерел і названо пантотеновою кислотою (від грец. pantoten — скрізь, повсюди). В наступному році пантотенову кислоту було виділено в кристалічному стані, вивчено її структуру та здійснено синтез.
Будова і фізико-хімічні властивості. В хімічному відношенні пан-тотенова кислота є похідним р-аланіну, який через аміногрупу сполучений з гідроксимонокарбоновою кислотою і є а, т_ДИІ*іДР0КСИ-р.Р'" диметилбутнрил-р-алаиіном:
У чистому вигляді пантотенова кислота — в'язка оліїста речовина світло-жовтого кольору, добре розчинна у воді й оцтовій кислоті, не розчинна в жирових розчинниках.
У медицині використовується кальцієва сіль паитотенової кислоти — пантотенат кальцію, який має вигляд дрібних білих кристалів, гіркуватих на смак, добре розчинних у воді. Пантотенова кислота та її солі Нестійкі сполуки і шйидко руйнуються, особливо при високій температурі в кислому середовищі.
В організмі людини пантотенова кислота може бути як у вільному, так і в зв'язаному стані. В обміні речовин більше значення мають зв'язані форми пантотенової кислоти.
Біологічна роль. Виражені симптоми В3-авітаміиозу у людини зустрічаються досить рідко. Лише при тривалій відсутності вітаміну В3, особливо в комплексі з іншими вітамгнами (С, В12, фолієвою кислотою), а також при нестачі в дієті білків і жирів, можуть спостерігатися ознаки авітамінозу. Найхарактернішими з них є слабкість, швидка стомлюваність, парестезії (оніміння) кінцівок, дерматити, схильність до інфекційних захворювань, зниження кислотності шлункового соку і деякі інші. Причиною розвитку Взяавітамінозу може бути пригнічення розвитку кишкової мікрофлори високими дозами антибіотиків і сульфаніламідів. При систематичному авітамінозі у піддослідних тварин (птахів і ссавців) розвивалися дерматити, подібні до пелагричпих, депігментація волосяного покриву, пір'я, спостерігається затримка росту, порушується діяльність деяких внутрішніх органів.
Значний вплив пантотенової кислоти на обмінні процеси в орга
нізмі пояснюється тим, що вона є складовою частиною багатьох фер
ментів, які забезпечують численні метаболічні реакції проміжного
обміну. /
У складі коензиму А (КоА—§Й) пантотенова кислота входить до складу ферментів, які катал ізукйь реакції анетилювання і переацети-лювання, синтез і розщеплення жирів, багато реакцій трикарбонового циклу, синтез стероїдів, гемоглобіну, ацетилхоліну. Ацетил-КоА бере участь у синтезі окремих амінокислот, холіну, гістаміну та деяких інших важливих для організму речовин.
Реакції анетилювання і переашгтилюванпя відіграють важливу роль у знешкодженні токсичних речовин, які потрапляють в організм (алкоголю, отруйних речовин, лікарських.препаратів). Пантотенова кислота бере безпосередню участь в обфні піровиноградної кислоти, поліпшує засвоєння глюкози, каталізує синтез пептидів і білків.
Враховуючи важливу роль пантотенової кислоти в організмі, її застосовують для лікування дерматитів, екзем, токсикозів, опіків,! при захворюванні периферичної нервової системи, хворобах травного каналу (ентероколітах) та дихальних шляхів (катар, бронхіт, бронхі-| альна астма), а також для запобігання побічних явищ (погіршення зору! і слуху).
Поширення і потреба. Пантотенова кислота міститься в усіх клітиЧ нах рослинних і тваринних організмів. З харчових продуктів тварин-] ного і рослинного походження найважливішими за вмістом пантоте-j нової кислоти є печінка (70 -у/г), внутрішні органи тварин (30—40 у!г)1 яйця (63 у/г), молоко (2,9 *у/г), зернові, особливо гречка (36 v/r), овочі і фрукти (6,2—9,7 у!т).
Добова потреба людини в пантотеновій кислоті становить 7—10 мг і повністю задовольняється за рахунок харчових продуктів та синтезу!
її мікрофлорою кишок. Лікувальні дози — 500 мг кальцієвої солі пан- Ч то теново(-к ислоти.
СЩт амін В-) (нікотинова кислота, нікотинамід, вітамін РР, ніацин). * В і д^р7їіха_щк1щшо^о^кіі слоти пов'язане з дос лідженнями природи такого зяхво рюван ня, ~я1Гфргатра-_( віл італ. реПё~а^гя~^— іштргпга іттхі-ра). Вперше нікотинову кислоту було добуто Губером ще в 1867 р. окисленням нікотину. Довгий час її вітамінні властивості були не відомі. Лише в 1937 р. з екстрактів печінки було виділено речовину, яка виліковувала «чорний язик» — захворювання собак, ідентичне пелагрі у людини. Ця речовина дістала назву про-гипелагричного фактора. Потім було встановлено, що даний фактор ідентичний нікотиновій кислоті і її аміду. Обидві ці речовини мають вітамінні властивості.
Будова і фізико-хімічні властивості. За хімічною природою нікотинова кислота є піридин Р-карбоновою кислотою:
|
^соон
Нікотинова кислоті
Це біла кристалічна реч овина, сла _бкокисла на смак, без _ запаху. добре розчинна у воді ( 1 г в 100 мл). Нікотинова кислота порівняно з іншими вітамінами має найвищу стійкість проти дії зовнішніх факторів. Вона не руйнується при автоклавуванні, дії сонячного світла і лужних розчинів. Ці властивості нікотинової кислоти забезпечують збереження її при переробці та зберіганні продуктів харчування. Поза організмом нікотинова кислота може утворюватись при окисленні нікотину. В організмах людини і тварин відсутні ферментні системи, які б забезпечували дане перетворення. В живих організмах джерелом утворення нікотинової кислоти є амінокислота триптофан. Нез начна кількість нікотинової кислоти си нтез ується мікрофлорою киш ок.
Нікотинова кисло та в організмі легко перетворюється в її а мід.
Процес амідування~здІйснюється за участю енергії АТФ: " -
Нікотинова 
кислота, що потрапляє в організм з продуктами харчування, в печінці й інших органах перетворюється на нікотинамід.
Біологічна дія. При недостатньому надходженні в організм вітаміну °ь або при білковому голодуванні виникає захв орювання, яке дістало Назву пелагри. Для пелагри характерними є три групи ^симптомів:
|
дерматит, діарея і деменція. У зв'язку з цим вона дістала назву хвороби «трьох Д».
Дерматит виявляється в тому, що шкіра на відкритих, ділянках тіла черво шє. стає _дюр сткою. по-
KpjjB^obCiui^LXiiRkaMiL, якцлопакУ ться, утворюючи_знраліаі. темно-коричневі—длями. Особливо уражаються кисті рук, шия, шкіра ^обличчя (рис. 62). Зміна шкірно-) го покриву досить характерна. пелагри, однак це буває не в усіх | хворих.
| Рис. 62. Пелагра. Симетричний дерматит на обличчі і руках (заЮ. К. Ва-силенком) |
Пруга хр_у па симпто мів пелаг
ри — іюрушення функцій органів [
травл ення (діарея). При цьому сію-1
стерігається запалення слизових j
оболонок ротової порожнини, язик стає червоним, блискучим, з'явля
ються тріщини. В процесі травлення зменшується вміст соляної ки
слоти в шлунку, виникають пошнци_нудота і, як наслідок, значне
виснажен ня організму. ~~
Третллрц да симпт омів^яка виникає в особливо важких випадках,-— ] розла д діяльності щ фвовоїси стеми, втр ата пам' яті, маїзенця^ иедоу мстиво (Деменція). Пелагра можеТіротікати вхронічШІГреІГадивуючій формі ^протягом кількох років. Загострення хвороби найчастіше спостерігається в кінці зими або на початку весни і затухає влітку і восени.
