Класно-урочна система при всіх її недоліках має істотні переваги перед іншими системами організації педагогічного процесу.
При масовості охоплення вихованців класно-урочна система дозволяє забезпечувати організаційну чіткість і безперервність навчально-виховної роботи, вона економічно вигідна, особливо в порівнянні з індивідуальним навчанням вихованням.
Класно-урочна система, як жодна інша, припускає тісний зв'язок обов'язкової навчальної та позанавчальної роботи.
Позакласна і позашкільна робота мають велике освітньо-виховне значення. Вони сприяють розвитку пізнавальних інтересів, задоволенню і розвитку духовних потреб школярів, відкривають додаткові можливості для формування таких цінних соціально значущих якостей, як громадська активність, самостійність, ініціативність та ін Головне ж їхнє призначення - виявлення і розвиток творчих здібностей і нахилів дітей та підлітків в різних галузях науки і культури.
Незаперечною перевагою класно-урочної системи є можливість в її рамках органічного поєднання масових, групових та індивідуальних форм навчально-виховної йоти.
Масові форми використовуються головним чином при організації позанавчальної роботи. Вони передбачають участь більшості учнів або їх представників. Це ранки, шкільні вечори, свята, конкурси, олімпіади, КВК, конференції, суботники і т. п.
Групові форми доцільно підрозділяти на навчальні та позанавчальний. До навчальних відносяться урок, шкільна лекція, семінар, екскурсія, лабораторно-практичне заняття, які нижче будуть розглянуті докладно. Групова внеучебная робота проводиться з учнями одного або різних віків, об'єднаними спільністю інтересів. Зазвичай це гуртки, клуби, спортивні секції, організовуються з метою поглиблення пізнавальних інтересів і розширення кругозору (предметні гуртки; вдосконалення трудових умінь і навичок і розвитку технічної.
В останні роки широке поширення одержує індивідуальна робота з учнями у формі репетиторства по всіх чи деяких навчальних предметів. Індивідуальна позаурочна виховна робота організовується з метою розвитку здібностей, схильностей і обдарувань окремих учнів.
Додаткова освіта (позашкільна освітня виховна робота), організовується також через масові, групові та індивідуальні форми, будується на умовах добр вільного участі, активності і самодіяльності дітей з облік їхнього віку та інтересів. Вона здійснюється через будинки дитячі творчості, дитячі технічні, натуралістичні, краєзнавчі станції, музичні, спортивні, художні школи, бібліотеки, гуртки, клуби, секції при домоуправління і т.п.
Все різноманіття форм організації педагогічного процесу можна поділити на основну, додаткові й допоміжні.
22. Дидактика як наука. Її походження і розвиток. Основні дидактичні поняття. Актуальні питання сучасної дидактики.
Дидактика як галузь педагогіки, її виникнення і розвиток
Дидактика (грец. «didaktikus» — навчаю) — галузь педагогіки, що розробляє теорію навчання та освіти.
Вважається, що першим почав використовувати цей термін німецький педагог Вольфганг Ратке (1571—1635), який тлумачив дидактику як наукову дисципліну, що досліджує теоретичні та методичні засади навчання. Статус науки дидактика отримала завдяки працям чеського педагога Я.-А. Коменського, який у книзі «Велика дидактика» (1632) виклав основні принципи навчання і форми його організації.
Дидактика як складова педагогічної науки постійно поповнюється оригінальними ідеями завдяки знахідкам творчо працюючих учителів, педагогів-новаторів. Нині педагогічній громадськості широко відомі імена таких майстрів педагогічної праці, як В. Шаталов, С. Лисенкова, Ш. Амонашвілі, М. Щетинін, Є. Ільїн та інші. Сучасна дидактика запроваджує нові підходи до навчального процесу — його кібернетизацію, «гнучкі технології», модернізовані методи і форми навчання. Зберігаючи цінні ідеї традиційного навчання, вона сприяє вдосконаленню освіти і навчання відповідно до вимог суспільства.
Головні поняття і категорії дидактики. Поняття — це форма думки, яка відображає певний об´єкт або клас об´єктів у їх істотних властивостях. Вони виникають на основі чуттєвого пізнання явищ і предметів об´єктивного світу.
Кожна наука оперує поняттями різного ступеня узагальнення і значущості, але фундамент кожної з наук складають головні поняття — категорії. Категорія – це гранично загальне поняття у рамках даної предметної галузі. Категорії — це результат абстрагуючої діяльності мислення. Навколо категорій, а точніше, навколо системи категорій даної науки будується вся її понятійна система. Категорії пов´язані між собою так, що кожна з них може бути осмислена лише як елемент усієї системи категорій.Дидактика — частина педагогіки, тому вона використовує деякі загальнопедагогічні і психологічні категорії.
До них потрібно віднести такі, як “освіта”, “розумовий розвиток”, “знання”. Корінні дидактичні категорії — “навчання”, “зміст навчання”, “методи навчання”, “принципи навчання”, “цілі навчання”, “організаційні форми навчання”, “урок”, “дидактична система” тощо. Освіта — це єдність процесу і результату передачі молодшому поколінню узагальненого досвіду, накопиченого людством.. Сучасна педагогічна наука розглядає освіту як процес, що має за мету виявити і максимально розвинути у школярів індивідуально найбільш значущі, домінантні задатки. Вона здійснюється через навчання і виховання, які функціонують як рівноправні чинники, але мають виражену специфіку і тим доповнюють одне одного.
Розвиток — це незворотна, певним чином спрямована і закономірна зміна матеріальних та ідеальних об´єктів, що приводить до виникнення нової якості.. У дидактиці під поняттям розвитку розуміють передусім розумовий розвиток, тобто розвиток мислення, пам´яті, уяви, становлення культури розумової праці тощо.
Зміст категорії “навчання” розкривається твердженням, що навчання — це головний шлях освіти, особливий вид такої діяльності, в ході якої школярі оволодівають знаннями, уміннями і навичками, в них формується науковий світогляд, забезпечується розумовий, психічний і фізичний розвиток, формуються моральні риси, естетичні смаки, професійні інтереси.
Поняття “учіння” в трактуванні різних педагогів має дещо неоднаковий зміст. Я. Коменський під учінням розумів придбання знань із різних наук та уміння розв´язувати різноманітні задачі та виконувати дії з використанням знань. Викладання — діяльність учителя в процесі навчання. Під цим поняттям розуміють не просто розповідь, пояснення, демонстрування зразка виконання певного завдання, як то здається на перший погляд, на що орієнтує й етимологія самого терміну “викладання.На будь-якому етапі історичного розвитку суспільства завжди виступають два процеси: з одного боку — пізнання навколишнього світу, а з другого — озброєння людей тими знаннями і досвідом, яких досягло пізнання. Виникають проблеми, які необхідно розв´язати, а саме: що вивчати, як і за допомогою яких засобів вивчати. Ці проблеми і вирішує дидактика. Фундамент кожної науки складають її категорії. Головними дидактичними категоріями є: освіта, навчання, викладання (научування), принципи, методи, засоби навчання тощо.
