Становлення й розвиток спеціальності

Вступ

Частина 1. Загальна характеристика професії документознавця

Концепція професійного спрямування: об’єкт, предмет, мета, структура, базові поняття

Навчальна дисципліна «Концепція професійного спрямування»є концептуальним орієнтиром у підготовці фахівців-документознавців, які навчаються за спеціальністю «Документознавство та інформаційна діяльність», оскільки об’єктом курсу є професійна діяльність документознавця, а предметом – робота з документними потоками в різних галузях виробництва.

Мета цього курсу полягає у вивченні основного кола проблем і базових понять спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», ознайомленні студентів з особливостями застосування документів у різних галузях виробництва, професійними правами й обов’язками фахівця-документознавця, вимогами до його особистості та діяльності.

Зважаючи на це, структура курсу складається з трьох модулів, які об’єднують такі теми: концепція професійного спрямування як навчальна дисципліна; професія документознавця в контексті інформатизації суспільства; теоретичні основи документознавства; документознавець як організатор діловодства; аналітико-синтетична обробка документів у професійній діяльності документознавця; інформаційна діяльність документознавця; комунікативні аспекти професійної діяльності документознавця.

Оскільки цей навчальний курс надає концепцію професійного спрямування щодо документознавства та інформаційної діяльності, основними поняттями курсу є документознавство, інформаційна діяльність та їх ключові похідні – документ та інформація.

Існує чимало визначень цих понять, кожне з яких є домінуючим у певній сфері діяльності. У документознавчій сфері діяльності суть поняття «документознавство» полягає в розгляданні його як комплексної науки про документ і документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному аспектах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел у суспільстві. Документ у документознавстві – це матеріальний об’єкт з інформацією, закріпленою створеним людиною способом для її передачі в часі й просторі.

Згідно із Законом України про інформацію і нформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. З метою задоволення цих потреб створюються відповідні документно-інформаційні служби. Основними видами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Одержання інформації – це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою. Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інформації – це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Зберігання інформації – це забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв. Одержання, використання, поширення та зберігання документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими актами в галузі інформації. При цьому інформація розглядається як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

 

Становлення й розвиток спеціальності

«Документознавство та інформаційна діяльність»

Спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність» виникла наприкінці ХХ століття в Україні, але документознавців готували й до цього часу. Це було обумовлено практичними потребами суспільства в таких фахівцях. Створення перших правил роботи з документами та вимог до самих документів на практиці, у діловодному процесі, у прикладній сфері в XVI–XVII століттях, поява уніфікованих документних форм, формування правових основ документування в XVIIІ–XIX століттях насамперед у сфері державного управління обумовили необхідність не тільки у кваліфікованих фахівцях, але й у проведенні документознавчих досліджень. З цією метою в 1920–30-х роках було створено вітчизняні та закордонні науково-дослідні, госпрозрахункові, відомчі й громадські організації, що досліджували питання наукової організації управління. За кордоном документознавчі дослідження проводились у Міжнародному інституті документації, який одержав таку назву 1931 року (раніше він мав назву Міжнародного бібліографічного інституту, створеного 1895 року в Брюсселі). Вітчизняні документознавчі дослідження й практичний досвід учених узагальнені в проекті «Загальні правила документації й документообігу» та видані в Інституті техніки управління 1931 року. Саме в цей період (1938 р.) було створено Міжнародну федерацію з документації, що й нині є світовим центром теорії та практики документознавства й науково-технічної інформації. На початку 1930-х років у Московському державному історико-архівному інституті (МДІАІ) стали готувати фахівців вищої кваліфікації для роботи в державних архівах, а пізніше й працівників державного діловодства. У МДІАІ почали викладати навчальний курс «Загальне діловодство» спочатку в межах навчальної дисципліни «Теорія й практика архівної справи», а з 1942 року як самостійний курс «Історія й організація діловодства в СРСР». 1943 року вперше з’явився й сам термін «документознавство». Зі створенням Всесоюзного науково-дослідного інституту документознавства й архівної справи (ВНДІДАС) у 1966 році, у якому проводилися документознавчі дослідження, було розроблено й впроваджено Єдину державну систему діловодства, а також створено інформаційну базу автоматизованої системи управління. У нашій країні визначилися два основних центри – МДІАІ й ВНДІДАС, – що проводили документознавчі дослідження та готували відповідних фахівців на факультеті державного діловодства в МДІАІ з 1964 р. Це обумовило набуття документознавством статусу наукової дисципліни, і 1969 року воно було внесено в номенклатуру спеціальностей науковців «Документознавство й документаційне забезпечення управління». Саме під такою назвою відома ця спеціальність з початку її існування, що в Росії функціонує й зараз.

Новий етап у розвитку вітчизняної спеціальності почався в 1990-х роках під впливом зовнішніх політичних і внутрішніх соціально-економічних факторів, які зумовили зміни в роботі з документами в умовах інформатизації країни. Інтеграція України у світовий інформаційний простір зумовила необхідність у фахівцях-документознавцях, кваліфікація яких має бути адекватною сучасним вимогам роботи щодо документної інформації. Саме це вплинуло на зміну назви цієї спеціальності в Україні – «Документознавство та інформаційна діяльність», – яка виникла на базі Харківської державної академії культури на бібліотечному факультеті в 1995 р. і функціонує зараз у понад 22 вищих навчальних закладах історичного, бібліотечного, економічного, управлінського й технічного напрямків.