1. Регіональна економіка – комплексна економічна дисципліна.
2. Сучасний стан наукових досліджень з регіональної економіки.
3. Місце курсу в системі економічних дисциплін.
4. Структура та актуальні завдання курсу в системі ринкової економіки.
5. Механізм реалізації державної регіональної економічної політики (ДРЕП).
Термін «регіон» походить від латинського «region» і в перекладі означає об-ласть, район, місцевість. Найчастіше він застосовується для визначення різних територіальних ланок, може співпадати з межами адміністративно-територіаль-них одиниць – села, селища, міста, району, області або об’єднувати декілька та-ких одиниць за територіальним, економічним або іншими принципами, наприклад, економічний район, спеціальна (вільна) економічна зона тощо.
Регіон – це територія з усіма її природно-географічними, історико-демографіч-ними, політико-адміністративними особливостями, яка створює матеріальні умови для виробничої діяльності, забезпечує місця проживання та організацію побуту і відпочинку населення. Вона виступає як простір, що формує ознаки етнічної спільності людей, їх цілісної економічної і соціальної підсистем, поєднує інтереси усіх суб’єктів господарювання на місцях. В цьому сенсі заслуговує на увагу проб-лема поєднання галузевого і територіального індикативного (рекомендаційного) планування, поєднання регіональних інтересів з інтересами підприємств (об’єд-нань) республіканського підпорядкування, що знаходяться на території даного ре-гіону, пов’язане з ідеєю регіонального госпрозрахунку, який поширюється на ра-йон, місто, область аж до створення вільних економічних зон, точкових зон.
С.А. Мельник визначає регіон у національній економіці як окрему самостійно господарюючу систему, що має чітко означені межі своєї території, власні органи управління, матеріальну і фінансову основу і, як правило, визначається законо-давчими актами держави, виходячи з її стратегічних і тактичних цілей та завдань.
Ресурси регіону – запаси всіх видів ресурсів регіону, які можна використову-вати для розвитку без зворотних наслідків. Виділяють матеріальні (природні), фі-нансові, трудові та інформаційні ресурси.
Виробництво регіону – процес створення матеріальних благ на території регі-ону. Включає в себе: предмети праці (різні матеріали – природні і ті, що оброблю-валися), засоби праці. Виробництво ділиться на матеріальне і нематеріальне. На-вколо виробничої діяльності розгортаються всі інші процеси суспільного життя.
Розміщення виробництва в регіоні – географічне поширення процесу ство-рення матеріальних благ. Розміщення виробництва визначається: способом ви-робництва; формою власності на засоби виробництва; особливостями територі-ального поділу праці; природними умовами; соціальними, економічними, технічни-ми факторами; розселенням населення; розвитком інфраструктури.
Визначальними, утворюючими галузями регіону є, як правило, промисловість, будівництво, наукові установи, заклади освіти, санаторно-курортного, рекреацій-ного комплексу, зовнішній (міжрегіональний) транспорт. Нові підприємства, уста-нови, заклади утворюючих галузей тяжіють до розміщення там, де мається розви-нута обслуговуюча сфера: житлово-комунальне господарство, торгівля, ресторан-не господарство, заклади охорони здоров’я, культури і мистецтва, фізичної куль-тури і спорту, транспортна інфраструктура та система зв’язку.
Слід зазначити, що існуючий адміністративний поділ України на Автономну республіку Крим, 24 області, столичне місто Київ, місто Севастополь і близько
480 районів не можна вважати досить обґрунтованим з сучасного погляду на проблему районування.
Регіональна економіка визначає тенденції і залежності економічного розвитку функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності на даній терито-рії та покликана вирішувати, перш за все, економічні і соціальні проблеми люди-ни. Регіональна економіка є складовою регіоналістики (науки про різноманітність регіональних проблем).
Регіоналістика включає:
1. Теорію фізико-географічного районування (частина географії).
2. Регіонологію (дослідження закономірностей розвитку і функціонування кон-кретних регіонів, включаючи їх інфраструктуру.
3. Регіональну економіку (вивчення економічних районів і регіонів).
4. Регіональну соціологію, включаючи теорію соціальної інфраструктури.
Наука досить молода. Перші дослідження спостерігалися на початку ХХ ст. Це:
а) американська школа (Г. Зіпф, У. Ізард, В.Беррі та інші);
б) європейська школа (В. Кристаллер, В. Льош, Х. Бос, Т. Александнрсон,
А. Вебер).
В Радянському Союзі проблемами регіональної економіки займалися М.М. Ко-лосовський, О.Г. Гранберг, І.І. Граннік, А.Г. Аганбег’ян, М.К. Бандман та інші.
Регіональна економіка – комплексна економічна дисципліна, що базується на результатах інших економічних дисциплін: економічній теорії, макроекономіці, мік-роекономіці, економіці підприємств, розміщенні продуктивних сил.
Проблеми, які вирішує регіональна економіка:
1. Визначення територіальних співвідношень різних видів економічної діяль-ності.
2. Визначення територіальної структури господарства, тобто співвідношення обсягів економічної діяльності на даній території.
3. Обґрунтування доцільності формування та розвитку внутрішніх та міжрегіо-нальних економічних структур.
4. Визначення обсягів та економічна оцінка ресурсозбереження господарства регіону.
5. Оцінка ефективності функціонування суб’єктів господарювання на даній те-риторії та визначення шляхів її підвищення.
6. Обґрунтування методів та організаційних засобів дослідження регіональної економіки.
Регіональна економіка займається вивченням територіальних умов і чинників економічної діяльності на даній території та методів комплексного аналізу та прог-нозування економіки регіонів; дослідженням регіону як соціально-економічної те-риторіальної системи; оцінюванням природно-ресурсного потенціалу регіону; складанням бізнес-плану відповідного регіону. Крім того, визначаються основні напрямки економічних перетворень на певній території та висвітлюється регіо-нальна економічна політика в державі.
Місцеві органи державної влади і самоврядування можуть застосовувати різні методи управління, у тому числі правові, адміністративні, економічні. У ринко-вих умовах перевага віддається останнім.
Програмно-цільовий метод в сучасних умовах має важливе значення для комплексної реалізації невідкладних і загальнозначимих регіональних соціальних завдань. Кожна програма повинна розроблятися з врахуванням адресності і часо-вого обмеження, містити завдання конкретним виконувачам і детально розробле-ну систему управління. Фінансування даних програм здійснюється із федерально-го і місцевого бюджетів.
Метод системного аналізу заснований на принципі поетапності, включаючи визначення мети, завдань, постановку наукової гіпотези для всебічного вивчення кожної із територіальних систем, особливостей розміщення і розвитку продуктив-них сил (головним критерієм оптимального розміщення є ефективність вироб-ництва, найбільш повне задоволення потреб населення). Метод системного ана-лізу розглядає цілісність системи, її внутрішні і зовнішні зв’язки, ув’язує складні га-лузеві і територіальні проблеми, що особливо важливо в умовах суверенізації ре-гіонів при становленні ринкових відносин.
Балансовий метод – один із основних методів дослідження проблем в регіо-налістиці. Він дозволяє вибрати найбільш раціональні співвідношення між галузя-ми, що визначають профіль господарства економічного району і галузями, що до-повнюють даний територіальний комплекс. Баланси необхідні при розробці варі-антів розміщення виробництв, їх економічного обґрунтування, внутрішньорегіо-нальних та міжрегіональних зв’язків. Використовуючи цей метод можна визначити потреби регіонів в ресурсах і товарах, в робочій силі, оцінити ступінь задоволення регіону ресурсами і товарами за рахунок власного виробництва, об’єми ввозу і ви-возу необхідної продукції, а також виявити диспропорції в розвитку господарсько-го комплексу регіону та намітити шляхи по їх ліквідації. баланси дозволяють оці-нити доцільність розміщення нового господарського об’єкту на конкретній терито-рії, визначити його потужність і вартість. Важливою складовою частиною балансу є зведений розрахунок об’єму капіталовкладень для забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку регіону.
Картографічний метод забезпечує якісне засвоєння фактичного матеріалу, яким володіє регіоналістика. Територіальні економіко-географічні процеси і особ-ливості розміщення продуктивних сил в розрізі країни і окремих регіонів найбільш наглядно відбиваються тільки на географічній карті.
Метод соціально-економічного моделювання використовується в процесі дос-ліджень в зв’язку з проблемами розміщення продуктивних сил і розвитку госпо-дарства регіонів, які стають більш складними, а галузеві і територіальні зв’язки важкокерованими.
Виділяють такі напрямки соціально-економіко-математичного моделювання територіальних економічних процесів як:
- створення моделей територіальних пропорцій розвитку регіонів;
- створення математичних моделей по розміщенню різних галузей господарст-ва і регіонів;
- моделювання процесів розміщення продуктивних сил в розрізі країни і окре-мих регіонів;
- моделювання формування господарських комплексів регіонів.
До економічних методів управління регіональною економікою належать, на-самперед, прогнозування і планування, бюджетно-фінансове регулювання, вклю-чаючи ціноутворення на місцеві ресурси. Важливими інструментами є система місцевого оподаткування, фінансових обертів та пільг.
Адміністративні методи застосовуються у боротьбі із монополізмом, захисті навколишнього середовища, дотриманні правопорядку, санітарних, пожежних та інших норм і правил, у реалізації місцевих пільгових програм.
Правові методи застосовують, спираючись на Закони України, інші загальні нормативно-правові акти, а також на статут територіальної громади і рішення, розпорядчі акти місцевих органів влади і самоврядування, які видаються у відпо-відності з Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про міс-цеві державні адміністрації».
Реалізація ДРЕП має ґрунтуватися на чіткому законодавчому розподілі повно-важень, відповідальності та фінансово-економічної бази між державним, територі-альним і місцевими рівнями управління.
Механізм державного регулювання економічного розвитку повинен забезпечи-ти:
- активізацію господарської діяльності у регіонах на основі впровадження нових виробничих відносин і поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу;
- створення умов для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей господарства і залучення інвестиційних коштів, у тому числі іноземного капіталу в райони, що мають для цього найбільш сприятливі передумови;
- ліквідацію локальних екологічних криз в окремих регіонах та створення сприятливих умов для життєдіяльності всього населення України.
Механізм державного регулювання розвитку регіонів включає такі складові елементи:
- законодавча база;
- бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна під-тримка окремих регіонів з боку держави;
- подальший розвиток таких методів і форм державного впливу як прогнозу-вання і програмування, зокрема розроблення і реалізація державних регіональних програм, а також прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративних територій;
- створення і розвиток в окремих регіонах спеціальних (вільних) економічних зон;
- розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.
Законодавча база повинна створити належну правову основу для реалізації зміцнення взаємовідносин держави і регіонів, розвитку ринкових відносин на міс-цях, визначити організаційні структури управління соціально-економічними проце-сами в регіонах тощо.
Повинні бути розроблені законодавчі акти, які визначають права і обов’язки регіонів у бюджетній та податковій політиці України, їх повноваження в управлінні майном, що перебуває в державній власності, участь у реалізації державних галу-зевих і регіональних програм. Слід визначити статус адміністративно-територіаль-них одиниць різного рангу, в тому числі міста Києва як столиці України, м. Севас-тополя як міста державного значення, міст-центрів областей тощо. Потрібно роз-робити нормативні акти, що регулюють порядок створення і використання регіо-нальних форм субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення тощо, внести уточнення і доповнення до деяких законодавчих актів, щоб повною мірою врахувати інтереси регіонів. Ключовими механізмами регіонального розвитку є принципи формування і розподілу фінансових ресурсів між державними і місцеви-ми бюджетами. Визначення оптимальних пропорцій, значною мірою залежатиме від чіткого розмежування функцій і повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.
Удосконалення податкової системи на місцевому рівні здійснюватиметься шляхом встановлення стабільних норм (ставок) податкових надходжень до місце-вих бюджетів, готуватимуться пропозиції щодо подальшого розширення прав міс-цевих органів виконавчої влади та формування і використання місцевих податків і зборів. Необхідно використовувати такі економічні методи як пряме державне ін-вестування і надання субсидій, створення регіональних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, державне пільгове кредитування і оподаткування, преференції, використання позабюджет-них коштів тощо.
Із централізованих джерел насамперед фінансуватимуться витрати на нове будівництво і великі реконструктивні роботи в базових галузях промисловості, агропромисловому та військово-промисловому комплексах, включаючи будівницт-во важливих природоохоронних об’єктів, а також витрати на прискорений розви-ток галузей господарства в окремих регіонах, спроможних у стислі терміни забез-печити стабільне надходження валютних коштів і збільшення випуску товарів на-родного споживання. Державна допомога надаватиметься для реконверсії і струк-турної перебудови депресивних регіонів, розвитку дрібнотоварного виробництва у регіонах з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком тру-дових ресурсів, а також гірським та іншим районам із складними природно-геогра-фічними та екологічними умовами.
Держава здійснює загальнодержавні програми, що передбачають вирішення важливих регіональних проблем, зокрема:
- забезпечення соціальних гарантій для громадян усіх регіонів;
- фінансування будівництва і функціонування об’єктів культури, освіти, науки, охорони здоров’я;
- надання цілеспрямованої фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення реформування економіки.
Тема 2
