Під заробітною платою в сучасній економічній науці розуміється ціна, що виплачується за використання праці найманого працівника.
Залежно від методів оцінки трудових витрат у господарській практиці використовують погодинну (місячну, тижневу, погодинну, річну), відрядну (за кількість вироблених товарів), акордну та інші види оплати праці.
Розрізняють також розуміння заробітної плати в широкому і вузькому сенсі слова. В широкому сенсі слова цей термін включає оплату праці різних працівників різних професій матеріального вироб-ництва, фахівців високої кваліфікації (лікарів, юристів, вчених, вчителів і т.д.), працівників сфери послуг. У цьому випадку в заробітну плату включають гонорари, премії та інші винагороди за працю. У вузькому сенсі слова заробітна плата - це ставка або ціна, що виплачується за використання одиниці праці протягом певного часу (години, дні, тижні і т.д.). Така відмінність дозволяє виділити загальні заробітки і власне заробітну плату.
Згідно марксистської теорії заробітна плата є перетворена форма вартості товару робоча сила, або ціна робочої сили. К. Маркс доводить, що праця не має вартості і що підприємець (капіталіст) оплачує не весь праця робітника, а тільки необхідну працю, який дорівнює сукупної вартості благ (матеріальних і духовних), необхідних для відтворення робочої сили. Сюди включається вартість не тільки продуктів харчування, одягу, житла, а й витрати на навчання, підвищення кваліфікації працівника, а також зміст не тільки самого працівника, але і його сім'ї. Заробітна плата може бути вище або нижче вартості робочої сили, тому вона виступає як перетворена форма цієї вартості або ціна робочої сили.
Розрізняють номінальну іреал'ную заробітну плату. Під номінальною заробітною платою розуміється сума грошей, яку напів-
2. Заробітна плата в умовах конкуренції 21 січня
чає працівник за свою працю. Реальна заробітна плата - це маса товарів споживання і послуг, яку можна придбати на отримані гроші. Перший показник характеризує рівень заробітку, доходу, другий - рівень споживання і добробуту працівника.
Д. Рікардо підкреслював, що «природна ціна праці», яка необхідна, щоб робітники мали можливість продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх числа, лежить в основі заробітної плати, рівень якої визначається двома факторами: перший - пропозиція і попит на робочі руки, другий - ціна товарів, на які витрачається заробітна плата.
Неокласична теорія стверджує, що загальний рівень заробітної плати може бути визначений перетином кривих попиту та пропозиції. Зростання попиту на працю підвищує рівень заробітної плати, а зростання пропозиції знижує цей рівень. При цьому надзвичайно важливо пам'ятати, що попит і пропозиція на цих ринках формуються під впливом ринків споживчих товарів і послуг.
Тому попит на працю виступає як похідний попит, а пропозиція праці залежить зрештою від пропозиції споживчих благ. Для аналізу ринку праці необхідно згадати теорію виробництва.
Гранична прибутковість праці дорівнює граничному доходу фірми, помноженому на граничний продукт праці:
= MR-MPL, (8.1)
де MRPL - гранична прибутковість праці; MR - граничний дохід; MPL - граничний продукт праці.
В умовах досконалої конкуренції граничний дохід дорівнює Ціні одиниці випуску: MR = Р. Якщо фірма максимізує прибуток, то вона наймає робітників доти, поки гранична прибутковість праці не дорівнюватиме заробітній платі (MRPL = W), тобто доти, поки граничний дохід від використання фактора (праці) нічого очікувати дорівнює витратам, пов'язаним з його покупкою (тобто заробітній платі). Підставивши в (8. 1) замість MRPj заробітну плату WH замість MR - ціну Р, отримаємо:
W = P-MPL; MPL = W / P, (8.2)
де W-номінальна заробітна плата; Р-ціна випуску; W / P '- реальна заробітна плата.
14 *
212
Глава 8. Ринок праці. Заробітна плата. Проблема зайнятості
Таким чином, умовою максимізації прибутку є рівність граничного продукту праці реальної заробітної плати. Ми вивели, що
MR - MPL = W.
(8.3)
Крім попиту і пропозиції на величину заробітної плати впливають і статево чинники. Дослідження, що проводяться в нашій країні і за кордоном, говорять про те, що на рівень заробітної плати істотний вплив робить вік людини. Наприклад, молоді люди, які не обтяжені сім'єю і живуть з батьками, досить прохолодно ставляться до підвищення рівня своєї заробітної плати, якщо для цього необхідні трудові зусилля. Аналогічно підходять до рівня своєї заробітної плати і люди пенсійного віку. У першому випадку це пов'язано з тим, що молодь більше хвилює проблема вільного часу, ніж матеріальна сторона, а в другому випадку - серед системи цінностей на перше місце виступає проблема збереження здоров'я. Тому найбільш зацікавлені в зростанні заробітної плати працівники у віці від 24 до 45 років.
Пол працівника також чинить серйозний вплив на рівень заробітної плати. Як правило, жінки не претендують на чоловічий заробіток, створюючи тим самим загальну знижувальну тенденцію заробітної плати.
Підвищення ролі висококваліфікованої праці в умовах застосування новітньої техніки і передової технології викликає до життя нові форми заробітної плати і доходів працівників найманої праці в розвинених ринкових економіках. Сьогодні там все частіше відмовляються від традиційних систем заробітної плати (погодинної чи відрядної), при яких праця оплачується за твердо встановленої ставки або розцінці, і переходять до різних варіантів заробітної плати, заснованої на оцінці праці кожного працівника, його особистого внеску, прояву ініціативи і відповідальності за доручену роботу.
Як правило, кількість тарифних розрядів зараз коливається від 3-5 в Швейцарії до 8-10 в США. Однак для кожної категорії виробництва можуть встановлюватися більш дробові тарифи (до двох десятків і навіть більше). Тариф становить зазвичай 70-80% заробітної плати. Додаткові виплати особливо високі в найбільш технічно розвинених галузях і в цьому випадку доходять до 30%.
2. Заробітна плата в умовах досконалої і недосконалої конкуренції 213
Останнім часом широкого поширення набули методи колективного стимулювання:
- участь у капіталі (поширення акцій компанії серед працівників і відповідна виплата дивідендів);
- участь у прибутку (виплата бонусів за результатами діяльності компанії);
- участь у результатах зростання продуктивності праці (укладення між підприємцями та профспілками «договорів про продуктивність», коли зростання заробітку фінансується зростанням продуктивності та інтенсивності праці, наприклад за рахунок суміщення професій).
Ринок праці може характеризуватися монопсонией (олігопсо-нией). У цьому випадку сторона пропозиції представлена??безліччю працівників, а сторона попиту єдиною (або декількома) фірмою-роботодавцем. Ставки заробітної плати в цьому випадку в великій мірі залежать від рішень даної фірми-монопсо-ність.
У більшості розвинених країн законодавчо встановлений мінімум заробітної плати. В США федеральний мінімум заробітної плати варіюється в межах від 40 до 60% середньої заробітної плати, що виплачується робочим обробної промисловості. Мінімальна заробітна плата в США в кінці 80-х років становила 3,35 дол / год, в середині 90-х років - 4,5 дол / год, а з 1997 р. вона підвищена до 5,35 дол / ч. У США розмір середньої погодинної оплати на виробництві на початку 90-х років дорівнював 11,75 дол, у роздрібній торгівлі - 7,29 дол Введення мінімуму заробітної плати направлено на зниження рівня бідності та підтримання добробуту найменш кваліфікованих працівників.
На величину заробітної плати (у бік її підвищення) впливають профспілки шляхом обмеження пропозиції праці (встановлення імміграційних бар'єрів, заборона приймати на роботу не членів профспілки, лімітування навантаження за день, інтенсивності праці тощо); тиску при укладенні коллектівнихдоговоров, де обумовлюється ставка заробітної плати; боротьби з монополізацією виробництва, що має тенденцію зниження ставки заробітної плати; сприяння зростанню тих видів виробництва, які передбачають збільшення зайнятості і зростання попиту на працю.
20. Ринок капиталу. Позичковий відсоток
Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.
Загальна характеристика
Ринок капіталів виконує такі функції:
- По-перше, об’єднує дрібні розрізнені грошові заощадження населення, державних підрозділів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створює великі грошові фонди.
- По-друге, трансформує грошові кошти в позичковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування матеріального виробництва національної економіки.
- По-третє, надає позики державним органам і населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття бюджетного дефіциту, фінансування частини житлового будівництва тощо.
Кредитний ринок дозволяє здійснити накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позичкового капіталу між сферами економіки. Кредитний ринок – це механізм, за допомогою якого встановлюються взаємозв’язки між підприємствами і громадянами, що потребують грошових коштів, та організаціями і громадянами, що можуть їх надати (позичити) на певних умовах. У той же час кредитний ринок – це синтез ринків різних платіжних засобів. У країнах з розвиненою ринковою економікою кредитні угоди опосередковуються, по-перше, кредитними інститутами (комерційними банками або іншими установами), які беруть у борг і надають позички, і, по-друге, інвестиційними або аналогічними організаціями, які забезпечують випуск і рух різних боргових зобов’язань, що реалізуються на особливому ринку цінних паперів.
Функціонування ринку капіталу дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як формування інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, так і ефективного фінансового інвестування (здійснення довгострокових фінансових вкладень). Фінансові активи, що обертаються на ринку капіталу, як правило, менш ліквідні; для них характерний найбільший рівень фінансового ризику і відповідно більш високий рівень дохідності.
Слід відмітити, що такий традиційний поділ фінансових ринків на ринок грошей і ринок капіталів у сучасних умовах їх функціонування носить дещо умовний характер. Ця умовність визначається тим, що сучасні ринкові фінансові технології та умови емітування багатьох фінансових інструментів передбачають відносно простий і швидкий спосіб трансформації окремих короткострокових фінансових активів у довгострокові та навпаки.
Характеризуючи окремі види фінансових ринків за обома вищерозглянутими ознаками, слід відмітити, що ці види ринків тісно взаємопов’язані і функціонують в одному ринковому просторі. Так, всі види ринків, які обслуговують обіг різних за спрямованістю фінансових активів (інструментів, послуг), є одночасно складовою частиною як ринку грошей, так і ринку капіталів.
Позичковий відсоток
Гроші за своєю суттю не належать до економічних ресурсів. Однак вони є засобом для придбання всіх інших факторів виробництва. Крім того, виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється від альтернативних варіантів їх використання, зокрема від надання позики. Отже, прибуток, що міг отримати виробник, якби передав у позику свої кошти, є альтернативною вартістю капіталу. З'ясувати механізм формування ціни кредиту і буде означати з'ясування процесу формування альтернативної вартості капіталу.
Ціною кредиту можна вважати позичковий відсоток. Позичковий відсоток — це ціна, що сплачується за використання грошей. Найчастіше він розглядається не в абсолютному значенні (як кількість грошей), а у відносному — як відсоток від суми позичених грошей. Для зручності ставку позичкового відсотка, як правило, дають у перерахуванні на річну. Скажімо, якщо за отримання 10 000 грн. в кредит позичальнику потрібно через рік повернути 14 000 грн., це означатиме, що він отримав гроші під 40% річних.
Оскільки надання кредиту та повернення грошей розірвані у часі, то виникає проблема втрати грошима
їх купівельної спроможності через інфляцію. Тоді частина плати за користування грошима піде на по
криття втрати їх купівельної спроможності, а частина дійсно буде винагородою власника. Слід розрізняти
номінальну та реальну ставки позичкового відсотка. Номінальна ставка 
— це відсоткова ставка, виражена у грошових одиницях за поточним грошовим курсом. Реальна ставка 
— це відсоткова ставка, виражена у незмінних грошах або скоригована з урахуванням інфляції. Так, якщо у попередньому прикладі ціни за рік зросли в 1,25 раза 
то за своєю купівельною спроможністю 1 грн. на початку року становитиме 1,25 грн. на кінець року. Якщо перерахувати всі повернені у кінці року гроші у зіставні з наданими на початку року, то 14 000 грн. будуть відповідати 11200 грн. (14 000: 1,25 = 11 200). Отже, реальна відсоткова ставка буде лише 12%. Взаємо зв'язок між номінальною та реальною ставками показує така формула:
Ставка позичкового відсотка формується залежно від співвідношення попиту на гроші та їх пропозиції. Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків відсоткової ставки. Надання кредиту може диференціюватися залежно від умов повернення, державного регулювання цього процесу, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впливають на відсоткові ставки.
Надання кредиту — це ризик з боку кредитора, оскільки позичальник за певних умов може не повернути отримані гроші. Тому найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень відсотка по конкретній позиції, е ступінь ризику — ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається.
Певний вплив на відсоткову ставку справляє розмір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує його витрати на вивчення економічного становища позичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки.
По-іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довготривалому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них відсоток по кредитах також буде більшим.
Впливає на відсоткові ставки також державна політика оподаткування. Якщо відсотки, отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою. Так, поки дисконти по облігаціях внутрішньої державної позики в Україні не оподатковувалися, їхня доходність була нижчою, тобто отримання коштів обходилося державі дешевше. Після введення оподаткування ціна залучення коштів зросла.
21. Земельний ринок та його особливості
Оцінювачі розглядають вартість у контексті ринків нерухомості, тому дослідження ринку є важливою частиною процедури оцінки. Ринки нерухомості відрізняються від ринків інших товарів і послуг економічними характеристиками та поведінкою покупців і продавців, а також характеристиками знаходяться в обігу товарів. Ринки нерухомості поділяються на сегменти виходячи з відмінностей між типами нерухомості та їх привабливості для різних учасників ринку.
У процесі визначення вартості землі (зокрема, ринкової вартості) знання оцінювачем земельного ринку дозволяє йому виробити критерії для вивчення, відбору та інтерпретації порівнянності інших земельних ділянок. Щоб визначити ринкову вартість, оцінювачу необхідно ідентифікувати та проаналізувати земельний ринок або ринок нерухомості в цілому, мають вплив на вартість оцінюваного земельної ділянки.
Ринок землі є частиною ринку нерухомості і включає об'єкти, суб'єкти, а також правові норми, що регулюють земельні відносини.
У земельному законодавстві виділено три основні групи суб'єктів ринку землі.
1. Російська Федерація (Президент, Державна дума. Рада Федерації) і суб'єкти РФ в особі органів державної влади; міста, райони, населені пункти в особі органів місцевого самоврядування.
2. Юридичні особи - комерційні і інші організації, у тому числі іноземні.
3. Громадяни та їх об'єднання, сім'ї, народи і, в певних випадках, іноземні громадяни.
Врахування специфіки ринку нерухомості дозволяє більш обгрунтовано оцінити поточний вплив основних ціноутворюючих чинників на величину вартості за аналогами і оцінюваному об'єкту в рамках порівняльного підходу. Крім того, визначення інвестиційної привабливості землі як об'єкта для інвестування (якщо оцінка замовляється потенційним інвестором) вимагає обов'язкового прогнозування тенденцій розвитку ринку нерухомості. Знання оцінювачем конкретного сегмента земельного ринку дозволяє йому виробити критерії для вивчення, відбору та інтерпретації порівнянності інших об'єктів нерухомості.
При оцінці вартості земельних ділянок необхідно враховувати такі особливості земельного ринку:
· об'єкти на ринку землі складно стандартизувати, сортувати і купувати за зразками, оскільки кожну земельну ділянку має конкретне місце розташування і фізичні характеристики, крім того, цінність ділянки в значній мірі залежить від зовнішнього оточення;
· пропозиція на ринку землі невідповідно і в межах адміністративної одиниці виступає як фіксована величина, обмежена самою природою. У цьому виявляється одна з особливостей землі як вільно не відтвореного товару. Попит менш еластичний, ніж на інших ринках, і багато в чому залежить від місця розташування ділянки. Наприклад, у Москві найбільшим попитом користуються земельні ділянки в межах Садового кільця;
· пропозиція і попит, як правило, не збалансовані, і можливості приведення їх в рівновагу за допомогою цін обмежені;
· на ринку землі в якості товару виступають права на об'єкти. Самі земельні ділянки мають фіксоване положення. Операції з земельними ділянками зачіпають багато юридичних формальностей і вимагають документального оформлення та державної реєстрації. Тому операції на ринку землі пов'язані зі значними витратами на перевірку прав власності і реєстрацію;
· інформація на ринку земельних ділянок не настільки відкрита, як на ринках цінних паперів або споживчих товарів, оскільки угоди з нерухомістю часто мають конфіденційний характер, що збільшує ризики інвесторів;
· операції з земельними ділянками вимагають порівняно великих інвестицій, тому розвиток ринку земельних ділянок сильно залежить від можливостей позикового фінансування, зокрема від вартості залучення кредитів на освоєння землі;
· ринок землі відрізняється високим ступенем державного регулювання законодавчими нормами і зонуванням територій. Ефективне місцеве управління підвищує інвестиційну привабливість територій і активно використовується в деяких містах, наприклад у Москві, Санкт-Петербурзі, для внесення земельних ділянок в якості інвестиційної складової у багато проектів;
· для російського ринку землі характерна відносно низька ліквідність об'єктів купівлі-продажу в порівнянні з розвиненими країнами. Це пояснюється процесом становлення земельного законодавства і, перш за все, поділом державної власності на землю, створенням Державного земельного кадастру, нерозвиненістю багатьох сегментів ринку (наприклад, сільськогосподарських угідь), що стримує розвиток ринку і не дозволяє реалізувати основний ринковий принцип - ефективне управління власністю.
Ринкова вартість земельних ділянок складається в процесі взаємодії попиту і пропозиції. Взаємодія попиту і пропозиції виражає взаємозалежність між зростаючою потребою у земельних ділянках у процесі соціально-економічного розвитку суспільства і природного обмеженістю їх пропозиції.
Попит і пропозиція на земельні ділянки формуються під впливом численних факторів, які можна розділити на чотири групи.
· Перша група - економічні фактори, що залежать від макроекономічного стану та економічної ситуації в регіоні.
Друга група - соціальні і демографічні чинники (чисельність і щільність населення та ін)
Третя група - фактори, зумовлені державним регулюванням ринку землі (правове регулювання земельного ринку на федеральному і регіональному рівні)
Четверта група - фактори, що відображають фізичні характеристики ділянки та вплив навколишнього середовища (розташування):
При кадастрової оцінки земель поселень враховується вплив таких груп факторів:
· віддаленість ділянки від центру міста, об'єктів культури та побутового обслуговування загальноміського значення;
· забезпеченість централізованим інженерним обладнанням і благоустроєм території, транспортна доступність до місць прикладання праці;
· рівень розвитку сфери культурно-побутового обслуговування населення в межах ділянки, мікрорайону, кварталу;
· історична цінність забудови, естетична та ландшафтна цінність території;
· стан навколишнього середовища, санітарні та мікрокліматичні умови;
· інженерно-геологічні умови будівництва й ступінь схильності території руйнівних природних і антропогенних впливів;
Співвідношення попиту та пропозиції визначає поточний рівень цін на земельні ділянки. На земельному ринку можливі три ситуації. Якщо попит дорівнює пропозиції, то ціни близькі до суспільно-нормальному рівню. Коли попит перевищує пропозицію, ціни продажу земельних ділянок ростуть. Виникає небезпека протекціонізму та корупції. Нарешті, якщо пропозиція перевищує попит, то ціни знижуються, і земельний ринок приходить у депресивний стан.
